Іменем України17 листопада 2021 рокум. Київсправа № 642/1970/19провадження № 61-2901 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2, ОСОБА_3 ; третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю Інженерний центр "Енергомаш";розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 - на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 03 серпня 2020 року у складі судді Пашнєва В. Г. та постанову Харківського апеляційного суду від 18 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю., Кругової С. С.

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимогУ березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Інженерний центр "Енергомаш" (далі - ТОВ "ІЦ "Енергомаш"), про визнання договору позики недійсним.Позовна заява мотивована тим, що 25 березня 2016 року між ним як позичальником та ОСОБА_5 як позикодавцем у простій письмовій формі був укладений договір позики на суму 2 393 824 грн, зі строком повернення до 25 березня 2026 року, для придбання ним нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 . 07 квітня 2016 року між ним та ОСОБА_5 був укладений договір іпотеки вказаних нежитлових приміщень, посвідчений в нотаріальному порядку, як забезпечення виконання зобов`язання за договором позики від 25 березня 2016 року. Вказував, що фактично грошові кошти за договором позики від позикодавця він не отримував, нежитлові приміщення були придбані ним за рахунок власних заощаджень, отже договір є фіктивним, оскільки передача грошових коштів за ним не відбулась.Укладення договорів позики від 25 березня 2016 року та іпотеки від 07 квітня 2016 року ОСОБА_5 було необхідно для зовнішнього демонстрування третім особам свого майнового стану.Зазначав, що договір позики від 25 березня 2016 року складений ще й під впливом обману зі сторони позикодавця ОСОБА_5, оскільки останній обіцяв вчинити дії щодо припинення договору іпотеки та договору позики, однак, не виконав вказаних домовленостей. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер,не склавши жодного документу про відсутність боргу зі сторони позивача. Спадкоємцями після його смерті є відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які відмовляються вирішити спір у позасудовому порядку.Ураховуючи викладене, посилаючись на вимоги статей 215, 230, 234, 1051 ЦК України, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір позики від 25 березня 2016 року, складений між ним та ОСОБА_5 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанціїРішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 03 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 18 грудня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорюваний правочин не носить характеру фіктивного, оскільки сторони визначили всі його істотні умови. Відповідно до пункту 1 договору позики від 25 березня 2016 року позикодавець передав кошти позичальнику, а останній зобов`язався їх їй повернути на умовах та в строки визначені договором, а у пункті 2 договору позики сторони погодили, що підписанням вказаного договору вони засвідчують саме факт отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_5 позики в повному обсязі у розмірі 2 393 824,20 грн. Отже, доказом передачі грошових коштів у визначеному договором розмірі є сам договір позики, який відповідає умовам статей 1046, 1047 ЦК України. Факт підписання договору позики від 25 березня 2016 року позивач не оспорював. Доказів на підтвердження наявність умислу в діях ОСОБА_5 при укладенні оспорюваного договору позики на введення позивача в оману щодо обставин та умов цього правочину, а також доказів на підтвердження обставин безгрошовості позики позивачем суду не надано.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанціїПостановою Харківського апеляційного суду від 18 грудня 2020 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 03 серпня 2020 року залишено без змін.Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо недоведеності позову, оскільки позивач не надав суду будь-яких належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження обставин, які відповідно до вимог статей 215, 229, 230, 234 ЦК України є підставою для визнання правочину недійсним.

Короткий зміст вимог касаційної скаргиУ лютому 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 - подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 03 серпня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 18 грудня 2020 року й ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначав неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13, від 29 травня 2019 року у справі № 539/1582/16, від 02 грудня 2012 року у справі № 203/5561/16, від 25 листопада 2020 року у справі № 172/200/18, що не відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.Також заявник вказував на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази; необґрунтовано відхилили клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів; встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 березня 2021 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 642/1970/19 із Ленінського районного суду м. Харкова. У березні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 договір позики від 25 березня 2016 року є фіктивним, оскільки не був направлений на настання саме тих правових наслідків, які ним обумовлені, грошові кошти у розмірі 2 393 824 грн від ОСОБА_5 позивач не отримував. Судами не взято до уваги, що підтвердженням доводів безгрошевості правочину та відсутності коштів у позикодавця ОСОБА_5 є інформація ДФС України щодо доходів подружжя ОСОБА_6 за 2013- 2016 роки, з якої вбачається, що загальна задекларована сума доходів подружжя в податкових органах за цей період склала близько 477 000 грн, що, на думку заявника, підтверджує відсутність у позикодавця грошових коштів у вказаному у договорі позики розмірі. Звертав також увагу суду на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які кредитні договори та касові документи, які б підтверджували отримання саме готівкових коштів ОСОБА_5 у сумі, достатній для надання позики.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргуУ травні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від представника ОСОБА_3 - ОСОБА_7, у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах, судами вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.

Фактичні обставини справи, встановлені судамиСудами встановлено, що 25 березня 2016 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 у простій письмовій формі був укладений договір позики, за яким ОСОБА_5 передав у позику ОСОБА_1 грошові кошті у розмірі 2 393 824,20 грн на строк до 25 березня 2026 року.Пунктом 1 договору позики передбачено, що позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти в сумі 2 393 824,20 грн.Підписанням цього договору сторони засвідчили, що позикодавець в повному обсязі передав позичальнику грошові кошти в сумі 2 393 824,20 грн, а позичальник прийняв на умовах цього договору від позикодавця грошові кошти в зазначеному розмірі в повному обсязі (пункт 2 договору позики).Крім того, приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Дєгтярьовою А. В. посвідчено заяву дружини ОСОБА_5 - ОСОБА_3 про надання згоди на розпорядження її чоловіком ОСОБА_5 грошових коштів у сумі 2 393 824,20 грн з метою надання їх у позику ОСОБА_1 .У забезпечення виконання умов договору позики 25 березня 2016 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 07 квітня 2016 року було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Дєгтярьовою А. В., згідно з яким ОСОБА_1 передав в іпотеку ОСОБА_5 належні йому на праві власності нежитлові приміщення № 1-14 в літ. "Ч-3", площею 2099,7 кв. м, розташовані по АДРЕСА_1 .ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.Згідно витребуваної з Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори інформації встановлено, що до останньої надійшли претензії кредиторів відносно ОСОБА_5 а саме: ПАТ КБ "ПриватБанк" на суму 10 435,85 грн, ТОВ "ІЦ "Енергомаш" на суму 77 739 615,42 грн, ПАТ "ПУМБ" на суму 83 670,86 дол. США, ОСОБА_8 на підставі договору про відступлення права вимоги, укладеного між ПАТ "ПУМБ" та ТОВ "ФК "Смарт Капітел Інвест" та договору про відступлення права вимоги, укладеного між ТОВ "ФК "Смарт Капітал Інвест" та ОСОБА_8, на суму 88 614,16 дол. США та 77 495,37 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного СудуЗгідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків стаття 11 ЦК України визначає договори та інші правочини.Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.У статті 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів встановлені статтями 215, 216 ЦК України.Правила, встановлені цими нормами, застосовуються в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої-третьої, п`ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057-1 ЦК України.Згідно із статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямованими на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.Позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини (стаття 1051 ЦК України).Частиною першою статті 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.Аналіз вказаної норми дає підстави для висновку про те, що правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.Виходячи із презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України, частина третя статті 215 ЦК України) обов`язок доказування недійсності правочину покладається на сторону, яка його оспорює.Пунктом 15 договору позики сторони узгодили, що цей договір відповідає їх дійсним намірам і не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, укладається ними у відповідності зі справжньою їхньою волею, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску та на вигідних для них умовах і не є результатом впливу тяжких обставин, договір укладається сторонами без застосування обману чи приховування фактів, які мають істотне значення, сторони однаково розуміють значення, умови договору, його природу і правові наслідки, бажають настання саме тих правових наслідків, що передбачені даним договором, сторони свідчать, що договором визначено всі істотні умови, про що свідчать їх особисті підписи на договорі.Таким чином, судами встановлено, що сторони при укладанні договору, попередньо ознайомлені з вимогами цивільного законодавства щодо недійсності правочинів, не визнані недієздатними, діяли добровільно, без будь-якого фізичного та психічного тиску, розуміли значення своїх дій та правові наслідки укладеного договору.Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18)).Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, належним чином дослідивши зміст договору позики від 25 березня 2016 року, дійшов обґрунтовано висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав їх недоведеності.Узгодження сторонами істотних умов договору позики, факт отримання грошових коштів позивачем підтверджується змістом договору позики, оригінал одного з примірників якого надано відповідачами для огляду у суді апеляційної інстанції, у якому зазначено, що підписанням цього договору сторони засвідчили, що позикодавець в повному обсязі передав позичальнику грошові кошти в сумі 2 393 824,20 грн, а позичальник прийняв на умовах цього договору від позикодавця грошові кошти в зазначеному розмірі в повному обсязі (пункт 2 договору позики). Таким чином суди встановили, що доказом передачі грошових коштів у визначеному договором розмірі є сам договір позики, який відповідає умовам статей 1046, 1047 ЦК України, факт підписання якого ОСОБА_1 не заперечував.Позивачем не доведено в ході розгляду справи наявність умислу в діях ОСОБА_5 при укладенні оспорюваного договору позики на введення позивача в оману щодо обставин та умов цього правочину, а також не доведено безгрошовість позики. Посилання позивача на усну домовленість між ним та ОСОБА_5 щодо укладання договору позики задля демонстрування ОСОБА_5 третім особам свого майнового стану, не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду та є таким, що не ґрунтуються на доказах у розумінні статей 77, 78, 79 ЦПК України.Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що укладений між сторонами письмовий договір позики не лише підтверджує факт укладення такого договору, а й передачі позикодавцем грошової суми позичальнику в обумовленому договором розмірі, тому є правильними висновки судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним. Посилання у касаційній скарзі на те, що згідно інформації ДФС України про задекларовані доходи ОСОБА_5 за 2013-2016 роки у останнього були відсутні грошові кошти в обумовленій договором позики від 25 березня 2016 року сумі, не дає підстав вважати про відсутність у позикодавця інших джерел доходу. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.Отже, суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно дослідили наявні у справі докази та надали їм належну правову оцінку, правильно встановили обставини справи, у результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального і процесуального права.Посилання касаційної скарги на правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13, від 29 травня 2019 року у справі № 539/1582/16, від 02 грудня 2012 року у справі № 203/5561/16, від 25 листопада 2020 року у справі № 172/200/18, є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах. Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами попередніх інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витратВідповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 03 серпня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 18 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара