Короткий зміст позовних вимогУ жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, в якому, з урахуванням неодноразово уточнених позовних вимог, у заяві від 06 червня 2018 року просила витребувати майно із чужого незаконного володіння.В обґрунтування позовних вимог зазначала,що на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 24 грудня 2004 року їй на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 . Рішенням Запорізької міської ради від 28 жовтня 2004 року № 411/19 вказана квартира була переведена в нежитловий фонд, у зв`язку з чим 27 грудня 2004 року їй було видане свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення.Вказувала, що у 2017 році їй стало відомо про те, що 07 серпня 2006 року між нею та ОСОБА_5 нібито було укладено договір купівлі-продажу, за яким вона відчужила спірне майно. У подальшому рішенням Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 30 листопада 2006 року у справі № 2-136/06 позов ОСОБА_5 до неї про визнання договору-купівлі продажу дійсним та визнання права власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 задоволено.Позивач зазначала, що Хортицький районний суд міста Запоріжжя не ухвалював указаного рішення, про що свідчать відповіді голови цього суду. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, а ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6, діючи від імені померлого ОСОБА_5 за довіреністю, зареєстрував за померлим право власності на підставі підробленого вищевказаного судового рішення. 20 серпня 2013 року спірне приміщення було придбано ОСОБА_7 за 35 000 доларів США, яка в забезпечення виконання укладеного з ОСОБА_8 договору позики від 25 грудня 2014 року передала це майно в іпотеку. Заочним рішенням Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 24 листопада 2015 року у справі № 337/5631/15-ц у рахунок погашення заборгованості за договором позики в розмірі 81 300 грн звернено стягнення на предмет іпотеки, тобто на її майно. Під час примусово виконання вказаного рішення на підставі протоколу проведення електронних торгів державний виконавець видав акт від 27 грудня 2016 року про реалізацію предмета іпотеки ОСОБА_4 06 березня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 й ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу, за яким відповідачі в рівних частках придбали у власність спірне нерухоме майно.Вважала, що нежитлове приміщення вибуло з її володіння не з її волі, у зв`язку з чим підлягає витребуванню на підставі пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України.З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд витребувати із чужого незаконного володіння відповідачів нежитлове приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .

Короткий зміст судових рішень суду першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 28 травня

2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення мотивоване тим, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав його, не з їхньої волі іншим шляхом. Виключенням є закріплене в частині другій статті 388 ЦК України правило, згідно з яким майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане в порядку, встановленому для виконання судових рішень. Спірне приміщення вибуло з власності ОСОБА_1 поза її волею на підставі підробленої копії неіснуючого рішення суду та подальших нікчемних правочинів, але реалізація нерухомого майна відбулася у примусовому порядку у зв`язку з невиконанням ОСОБА_7 рішення суду про стягнення боргу. Заочне рішення Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 24 листопада 2015 року у справі № 337/5631/15-ц, яким задоволені позовні вимоги ОСОБА_8, та в рахунок погашення заборгованості за договором позики звернено стягнення на передане ОСОБА_9 в іпотеку спірне приміщення, набрало законної сили та, враховуючи принцип юридичної визначеності, є обов`язковим. Оскільки позивач не скористалася правом на оскарження зазначеного рішення суду, то право відповідачів є похідним від права ОСОБА_4, яка придбала спірне майно на публічних торгах.

Суд керувався відповідною правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 03 жовтня 2011 року у справі № 3-98 гс 11.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 30 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 28 травня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Витребувано від ОСОБА_2

та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 нежитлове приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Постанову Запорізького апеляційного суду від 30 липня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-16476св19).

Судове рішення суду касаційної інстанції мотивовано тим, що апеляційний суд взагалі не виклав мотивів та не спростував висновків суду першої інстанції про те, що право відповідачів є похідним від права ОСОБА_4, яка з дотриманням вимог закону при виконанні судових рішень придбала спірне майно на публічних торгах й не мотивував, чому до спірних правовідносин не підлягає застосуванню частина друга статті 388 ЦК України, яка містить заборону витребування майна від добросовісного набувача, якщо це майно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Крім того, суд апеляційної інстанції безпідставно не розглянув заяву сторони відповідачів про сплив позовної давності та не застосував до спірних правовідносин відповідних норм матеріального права.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 10 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 28 травня 2019 року у цій справі змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що оскільки спірне нежитлове приміщення вибуло з власності ОСОБА_1 поза її волею на підставі рішення, яке судом не ухвалювалося, та в подальшому було відчужено особою, яка не мала права на таке відчуження, то наявні підстави для витребування цього майна у відповідачів, які є останніми його набувачами, згідно з пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України. Суд не застосував положення частини другої статті 388 ЦК України про неможливість витребування майна, якщо воно продано у порядку, встановленому для виконання рішення суду, відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, оскільки у цій справі інші фактичні обставини, а саме те, що рішення районного суду від 24 листопада 2015 року про звернення стягнення на предмет іпотеки, після чого були проведені електронні торги, які хоча і не були визнані у судовому порядку недійсними, було скасовано постановою Запорізького апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року з ухваленням нового рішення про відмову в позові ОСОБА_8 до ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Крім того, суд апеляційної інстанції, зазначив, що у суді першої інстанції відповідачами було подано заяву про застосування строку позовної давності, яке підлягає задоволенню, так як у позовній заяві ОСОБА_1, яка подана у жовтні 2017 року, зазначала, що про порушення її права стало відомо лише після отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в 2017 році. Однак це твердження спростовується поясненнями, наданими в судовому засіданні 28 березня 2019 року в якості свідків ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_10, з яких убачається, що з вересня 2009 року вона була обізнана про факт порушення її права власності, оскільки не могла ввійти до спірного приміщення, так як на вхідних дверях були замінені замки, у приміщенні знаходились чужі речі, на вимогу її сина ОСОБА_10 передати нові ключі від вхідних дверей ОСОБА_11 відповів відмовою. До суду за захистом порушеного права звернулася лише через вісім років.

Також, у матеріалах справи наявна інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про всі дії, які вчинялися зі спірним нерухомим майном. Право власності на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 було зареєстроване 19 серпня 2013 року за ОСОБА_5 . До Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вносилися відповідні записи про іпотеку та обтяження (25 грудня 2014 року), тому з цього часу ОСОБА_1, яка вважала себе власником, мала можливість і могла довідатися про порушення свого права та для неї починається перебіг трирічного строку позовної давності, який закінчився у серпні 2016 року.

При цьому, суд апеляційної інстанції послався на релевантні правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційних скаргУ березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 28 травня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 10 лютого

2021 року, вякій з урахуванням уточненої касаційної скарги, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення, а справу передати на новий розгляд.У березні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Запорізького апеляційного суду

від 10 лютого 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційних скарг до Верховного Суду Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 26 березня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 28 травня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 10 лютого 2021 року залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків, а саме запропоновано заявнику уточнити касаційну скаргу із зазначенням підстави (підстав) касаційного оскарження, передбачених пунктами 1-3 частини другої статті 389 цього Кодексу, на виконання умов пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, а також надіслати копії уточненої касаційної скарги

і доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.

На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 26 березня 2021 року

ОСОБА_1 надіслала до суду уточнену касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 28 травня 2019 року, постанову Запорізького апеляційного суду від 10 лютого

2021 року та передати справу на новий розгляд.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 квітня 2021 року клопотання ОСОБА_2 про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено, поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження судового рішення суду апеляційної інстанції, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Запорізького апеляційного суду

від 10 лютого 2021 року у справі № 337/4051/17, витребувано її матеріали з Хортицького районного суду м. Запоріжжя, надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргуй надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 28 травня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 10 лютого 2021 року, клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії постанови Запорізького апеляційного суду від 10 лютого 2021 року задоволено, зупинено дію постанови Запорізького апеляційного суду від 10 лютого 2021 року до закінчення касаційного провадження у справі. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу й надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скаргиКасаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції невірно застосував висновки Великої Палати Верховного Суду, так як вони порушують її права на користування, розпорядження належним їй на праві власності майном, тому вважає, що існує необхідність відступлення від вказаних висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс18), від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) щодо умов для застосування позовної давності.

Вказує, що вона дізналася про порушення свого права тільки 03 березня 2017 року від ОСОБА_12, який повідомив її, що ключі йому дали нові власники приміщення, оскільки приміщення продано на торгах, а власників, із його показань, він ніколи не бачив і не знайомий з ними. Особи, які були власниками із документами про право власності для перезаключення договорів із організаціями, що надають різні послуги, не зверталися. При цьому, зазначає, що вона здійснювала 03 березня 2017 року та 16 березня

2021 року інформаційні запити, які підтверджували, що вона є власником спірного нежитлового приміщення, тому не знала про наявні в системі двійники за спірним приміщенням. Раніше, у 2009 році, вона дійсно відвідувала спірне приміщення, де були чужі речі, але там проводився ремонт і у неї не було підстав вважати, що майно відчужене. Таким чином, судом апеляційної інстанції не досліджено всі наявні докази у справі.Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що апеляційний суд невірно застосував висновки Великої Палати Верховного Суду від 29 травня

2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376 цс18), зазначаючи, що суд безпідставно скасував судове рішення суду першої інстанції, змінивши мотивувальну частину судового рішення. На його думку, судове рішення суду першої інстанції було законне та обґрунтоване.

Вказує, що апеляційний суд не виконав вказівки Верховного Суду при попередньому скасуванні судового рішення у цій справі, не спростував висновків суду першої інстанції щодо застосування частини другої статті 388 ЦК України про неможливість витребування майна від особи, яка набула його у порядку виконання рішення суду.

Зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України, так як повинен був застосувати частину другу статті 388 ЦК України відповідно до релевантного для цієї справи висновку Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376 цс18).

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційні скаргиУ травні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив від ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому зазначається, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, так як судом апеляційної інстанції було спростована позиція ОСОБА_2 щодо застосування до спірних правовідносин частини другої статті 388 ЦК України, постанова апеляційного суду в цій частині відповідає вимогам закону.У травні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив від ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому зазначається,

що доводи касаційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними, суд апеляційної інстанції належним чином дослідив обставини справи та докази, вірно застосував до спірних правовідносин позовну давність, так як ОСОБА_1 могла дізнатися про наявність вибуття спірного приміщення зі своєї власності з відкритих джерел, проте, не здійснила жодних дій протягом трирічного терміну задля захисту своїх порушених прав. При цьому, суд апеляційної інстанції вірно застосував правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо позовної давності.

Фактичні обставини справи, встановлені судами24 грудня 2003 року ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу з ОСОБА_13 придбала у власність квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу ВАА №421103 від 24 грудня 2003 року.28 жовтня 2004 року рішенням Запорізької міської ради № 411/19 квартира була переведена в нежитловий фонд, у зв`язку з цим 17 грудня 2004 року технічний паспорт на житлову квартиру анульований (погашений).Рішення Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 30 листопада 2006 року за позовом ОСОБА_14 до ОСОБА_1 про визнання угоди дійсною та визнання права власності на нежитлове приміщення, на підставі якого ОСОБА_1 була позбавлена права власності на спірне приміщення АДРЕСА_1, було підроблене. Цей факт не спростовано.Договір купівлі-продажу між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 не укладався, зазначений позов у провадження Хортицького районного суду м. Запоріжжя не надходив, що підтверджено листами голови Хортицького районного суду м. Запоріжжя Кучерук І. Г. на запити ОСОБА_1 : відповідь від 05 квітня 2018 року № 01-23/143/2018, відповідь від 05 квітня 2018 року № 01-23/144/2018, відповідь від 05 квітня 2018 року № 01-23/147/2018 та матеріалами оглянутої цивільної справи 2-136/06 за позовом ОСОБА_15 до ОСОБА_16 про розподіл майна (тобто за вказаним номером справа зареєстрована інша справа). ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3, який народився в с. Кам`яне Вільнянського району, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у комунальній установі "Василівська центральна районна лікарня" Василівського районної ради Запорізької області.16 серпня 2013 року вже від імені померлого ОСОБА_5 видана довіреність ОСОБА_6, засвідчена приватним нотаріусом Куропятниковою Т. М., який 19 серпня 2013 року, діючи за довіреністю від імені померлого ОСОБА_5, зареєстрував право власності за померлим ОСОБА_5, на підставі підробленої копії рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 30 листопада 2006 року.Згідно з договором купівлі-продажу від 20 серпня 2013 року, засвідченого приватним нотаріусом Куропятниковою Т. М. - ОСОБА_5 (померлий у 2009 році), продав приміщення, розташоване по АДРЕСА_2, - ОСОБА_7 за 35 000 доларів США.25 грудня 2014 року ОСОБА_7 уклала договір позики у розмірі 5 000 доларів США з ОСОБА_8, на забезпечення зобов`язання укладено договір іпотеки спірного приміщення строком до 01 вересня 2015 року.Заочним рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 24 листопада 2015 року у справі № 337/5631/15-ц позовні вимоги ОСОБА_8 задоволено. У рахунок погашення заборгованості за договором позики від 25 грудня 2014 року в розмірі 81 300,00 грн звернено стягнення на предмет іпотеки на спірне приміщення, що належить ОСОБА_9 . Зазначене рішення набрало законної сили та було звернено до примусового виконання.У порядку виконання вищезазначеного судового рішення суду першої інстанції, відповідно до акту про реалізацію предмета іпотеки від 27 грудня 2016 року внаслідок проведення електронних торгів, право власності на спірне приміщення набула ОСОБА_4, яка сплатила його вартість у розмірі 322 806,88 грн.06 березня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 й ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 придбали у власність спірне приміщення в рівних частках вартістю 433 920,00 грн, зазначений договір 09 березня 2017 року зареєстрований в реєстрі майнових прав.Постановою Запорізького апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року за апеляційною скаргою ОСОБА_1 вищевказане заочне рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 24 листопада 2015 року у справі № 337/5631/15-ц скасовано і у задоволенні позову ОСОБА_8 відмовлено.Верховним Судом 07 листопада 2019 року відмовлено ОСОБА_8 у відкритті касаційного провадження у вказаній справі (касаційне провадження № 61-19630ск19).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного СудуВідповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.На обґрунтування підстав касаційного оскарження рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 28 травня 2019 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 10 лютого 2021 року ОСОБА_1 посилається на те, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. Крім того, зазначає, що існує необхідність відступлення від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 26 листопада 2019 року

у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс18), від 20 листопада

2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18). Також, судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 2, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

На обґрунтування підстав касаційного оскарження постанови Запорізького апеляційного суду від 10 лютого 2021 року ОСОБА_2 посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18). Крім цього, судом належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми праваВідповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції не відповідає.Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.Стаття 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння.Згідно зі статтею 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.Пред`являючи позов, Рибас посилалася саме на пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року

у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) наведено правовий висновок про те, що частина друга статті 388 ЦК України містить заборону витребування майна від добросовісного набувача, якщо це майно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, тобто з дотриманням вимог закону при виконанні судових рішень.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина друга статті 388 ЦК України).

На час виникнення спірних правовідносин (проведення торгів) умови і порядок виконання рішень судів, які підлягали примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, були визначені у Законі України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (1404-19) .

Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (частина перша статті 48 Закону № 1404-VIII).

У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення (частина п`ята зазначеної статті).

Відповідно до частини першої статті 61 Закону № 1404-VIII реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом проведення електронних аукціонів або за фіксованою ціною.

З огляду на вказане Верховний Суд вважає, що частина друга статті 388 ЦК України захищає права добросовісного набувача, який придбав майно, примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень. Тобто, на підставі частини другої статті 388 ЦК України майно не можна витребувати від добросовісного набувача тоді, коли воно було примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про те, що право відповідачів є похідним від права ОСОБА_4, яка з дотриманням вимог закону при примусовому виконанні судових рішень, придбала спірне майно на публічних (електронних) торгах, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 388 ЦК України, яка містить заборону витребування майна від добросовісного набувача, якщо це майно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що заочне рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 24 листопада

2015 року про звернення стягнення на предмет іпотеки, після чого були проведені електронні торги, скасовано з відмовою в позові та в разі визнання незаконним продажу спірної квартири, віндикаційний позов власника може бути задоволений, оскільки набувач буде хоч і добросовісним, але незаконним володільцем майна. Крім того, оскільки спірне нежитлове приміщення вибуло з власності ОСОБА_1 поза її волею на підставі рішення, яке судом не ухвалювалося, та в подальшому було відчужено особою, яка не мала права на таке відчуження, то наявні підстави для витребування цього майна у відповідачів, які є останніми його набувачами, згідно з пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України, проте відмовив у позові у зв`язку з пропуском позовної давності.

Отже, апеляційний суд вірно зазначив, що для неможливості застосування частини другої статті 388 ЦК України необхідною умовою є визнання недійсним правочину щодо відчуження майна в порядку виконання судового рішення. Але надалі апеляційний суд на припущеннях зазначив, що таке у подальшому може бути, проте вимоги частини шостої статті 81 ЦПК України вимагають того, аби доказування не ґрунтувалося на припущеннях.

Судом установлено, що торги, які є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна, тобто правочином, на підставі яких реалізовано спірне нерухоме майно, недійсним не визнано і ОСОБА_1 не оспорювалися.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18) наведено правовий висновок про те, що виходячи з вимог статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш, ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

У зв`язку з викладеним доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про неправильне застосування апеляційним судом положення закону про позовну давність, правового значення немає, так як у позові ОСОБА_1 відмовляється за необґрунтованістю, а доводи касаційної скарги

ОСОБА_2 є обґрунтованими, тому касаційна скарга підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційних скаргВідповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Щодо судових витрат Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.Згідно з частинами першою, другою, тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.Відповідно до підпунктів "б", "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.Згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.Оскільки ОСОБА_1 є особою з інвалідністю II групи, тому колегія суддів вважає, що сплачений ОСОБА_2 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 8 678,40 грн необхідно компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду