розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 08 червня 2021 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання майна спільною сумісною власністю та його розподіл.

Позовна заява мотивована тим, що з 29 листопада 1997 року по 19 квітня 2006 року ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі

з ОСОБА_2, в якому народився син - ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після розлучення сторони зрозуміли, що не можуть жити один без одного та, починаючи з 21 грудня 2006 року, продовжили проживати разом однією сім`єю. Під час спільного проживання, шлюб повторно між сторонами не укладався та в шлюбних відносинах з іншими особами сторони не перебували.

11 грудня 2007 року ОСОБА_2 в інтересах родини уклала договір купівлі-продажу транспортного засобу - автомобіля марки BMW X5, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

20 квітня 2010 року сторони фактично припинили проживати разом та припинили сімейні відносини.

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 просив суд встановити факт проживання однією сім`єю з 21 грудня 2006 року по 20 квітня

2010 року; визнати автомобіль марки BMW X5, реєстраційний номер НОМЕР_1, спільною сумісною власністю подружжя та здійснити його розподіл.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 01 серпня 2019 року (у складі судді Федоріщева С. С.) позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2

у період з 21 грудня 2006 року до 20 квітня 2010 року однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Визнано спільною сумісною власністю за ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 транспортний засіб, автомобіль марки BMW X5, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

В порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на автомобіль марки BMW X5, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт проживання однією сім`єю з відповідачем, а тому позовні вимоги про встановлення вказаного факту підлягають задоволенню. Разом з тим, оскільки спірний автомобіль придбаний за час сумісного проживання сторін, тому відповідно до статті 74 Сімейного кодексу України (далі - СК України (2947-14) ) є спільною сумісною власністю останніх.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

У квітні 2021 року особа, яка не брала участі у справі в суді першої

інстанції, - ОСОБА_3 подав до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 01 серпня 2019 року та просив його скасувати в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю.

У апеляційній скарзі ОСОБА_3 зазначав, що він став переможцем торгів з реалізації нерухомого майна, розташованого на АДРЕСА_1, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед Акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"). За рахунок сплачених ОСОБА_3 коштів було частково погашено борг ОСОБА_2 за кредитним договором від 15 червня 2007 року.

Унаслідок встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю порушуються права ОСОБА_3, оскільки використовуючи рішення суду першої інстанції у цій справі сторони намагаються визнати недійсними торги, переможцем яких є заявник.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 08 червня 2021 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська

від 01 серпня 2019 року закрито на підставі пункту 3 частини першої

статті 362 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що предметом позову у цій справі є встановлення факту проживання сторін однією сім`єю, визнання автомобіля спільним сумісним майном подружжя та його поділ.

ОСОБА_3 не довів, що оскаржуваним судовим рішенням порушено його права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3, що він є переможцем торгів з реалізації нерухомого майна, розташованого на АДРЕСА_1, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед АТ КБ "ПриватБанк" та сплата ним грошових коштів, за рахунок яких частково погашено заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором від 15 червня 2007 року, не можуть бути підставою для скасування судового рішення у цій справі в частині встановлення факту проживання сторін однією сім`єю.

Також не можуть бути підставою для задоволення апеляційної скарги і доводи ОСОБА_3, що використовуючи рішення, ухвалене у цій справі, сторони намагаються визнати недійсними прилюдні торги, переможцем яких став заявник.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року, ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу апеляційного суду та передати справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення

ОСОБА_5 зазначив порушення апеляційним судом норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 01 серпня 2019 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про встановлення факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 21 грудня 2006 року по 20 квітня 2010 року порушує права ОСОБА_3, оскільки внаслідок залишення в силі цього рішення можуть бути задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсними торгів з реалізації нежитлового приміщення та скасування права власності переможця торгів на нерухоме майно.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зловживають своїми процесуальними правами та порушують майнові інтереси інших осіб, зокрема, ОСОБА_3 та АТ КБ "ПриватБанк".

Доводи інших учасників справи

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Апеляційний суд установив, що у травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 01 серпня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2

у період з 21 грудня 2006 року до 20 квітня 2010 року однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Визнано спільною сумісною власністю за ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 транспортний засіб, автомобіль марки BMW X5, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

У квітні 2021 особа, яка не брала участі у справі в суді першої

інстанції, - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 01 серпня 2019 року.

УхвалоюДніпровського апеляційного суду від 12 квітня 2021 року поновлено ОСОБА_3 строк на апеляційне оскарження рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 01 серпня 2019 року та відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_3 .

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду

з клопотанням про закриття апеляційного провадження.

на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська

від 01 серпня 2019 року закрито на підставі пункту 3 частини першої

статті 362 ЦПК України.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою, другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частинами першої, третьої статті 406 ЦПК України передбачено, що ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Конституційний Суд України у рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Частиною першою статті 17 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини третьої статті 18 ЦПК України обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Згідно з частиною першою статті 352 ЦК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Отже, законодавець визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

При цьому судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного суду від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц (провадження № 61-13912св20), від 29 червня 2021 року у справі № 201/751/14-ц (провадження № 61-1490св21), від 28 жовтня 2021 року у справі № 529/690/18 (провадження № 61-6006св21) та від 02 листопада 2021 року у справі № 314/5611/1 (провадження № 61-3829св21).

Пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права та обов`язки заявника, та лише після встановлення таких обставин, вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що ухвалене судом першої інстанції рішення не впливає на права та обов`язки заявника - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.

У справі, яка переглядається, предметом позову є встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю, визнання автомобіля марки BMW X5, реєстраційний номер НОМЕР_1, спільним сумісним майном подружжя та його поділ.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 зазначав,

що 04 вересня 2019 року він став переможцем торгів з реалізації нерухомого майна, розташованого на АДРЕСА_1, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед

АТ КБ "ПриватБанк", та за рахунок сплачених ним коштів було частково погашено борг ОСОБА_2 за кредитним договором від 15 червня

2007 року. Тому, використовуючи рішення у даній справі сторони намагаються визнати недійсними торги з продажу нежитлового приміщення.

При цьому ОСОБА_3 вказував, що предметом вказаних торгів було нерухоме майно, розташоване на АДРЕСА_1 .

З огляду на зазначене та з урахуванням змісту спору, вирішеного у цій справі рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська

від 01 серпня 2019 року, ОСОБА_3 не може вважатись особою, права чи законні інтереси якого вирішено цим рішенням, оскільки вказаним рішенням суду першої інстанції вирішені питання про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання майна спільною сумісною власністю та його розподіл, що стосувалися виключно сторін у справі, тобто ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Таким чином, рішенням суду першої інстанції не вирішувалися права, свободи, інтереси та обов`язки ОСОБА_3 .

Доводи касаційної скарги про те, що факти, встановлені в цій справі щодо проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю, можуть бути використані для визнання торгів з продажу нежитлового приміщення, переможцем яких є ОСОБА_3 та скасування його права власності на придбане майно, висновків апеляційного суду не спростовують, оскільки обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрали законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені, відповідно до частин п`ятої статті 82 ЦПК України.

Аналогічний висновок виклав Верховний Суд у постановах: від 05 серпня 2021 року у справі № 757/58825/16 (провадження № 61-23138св19), від 27 вересня 2021 року у справі № 520/977/13-ц (провадження № 61-12999св21).

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18) зроблено висновок про те, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу. При цьому, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю.

Апеляційний суд, на виконання вимог процесуального закону, відкрив апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_3, який не брав участі у справі, належним чином дослідив доводи апеляційної скарги та, встановивши, що суд першої інстанції не вирішував в оскаржуваному рішенні питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки заявника, дійшов правильного висновку про закриття апеляційного провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Колегія суддів зауважує, що апеляційний суд здійснює апеляційний перегляд рішень судів першої інстанції лише в тих випадках, коли такий перегляд ініціює особа, яка має право на апеляційне оскарження відповідно до вимог частини першої статті 352 ЦПК України. Оскільки встановлено, що ОСОБА_3 не є особою, яка має право на апеляційне оскарження судового рішення, апеляційний суд вірно закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3, права та обов`язки якої не вирішувались оскаржуваним судовим рішенням.

Доводи касаційної скарги є ідентичними доводам, що були викладені заявником в апеляційній скарзі, та є такими, що зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Європейський суд з прав людини зауважив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення у справі "Пономарьов проти України", від 03 квітня 2008 року, заява № 3236/03).

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

На думку судової колегії ухвала апеляційного суду, що переглядається,

є достатньо мотивованою.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.