розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Гришин Станіслав Володимирович, на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 серпня 2020 року у складі судді Макарова В. О. та постанову Запорізького апеляційного суду від 10 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Кримської О. М., Дашковської А. В., Кочеткової І. В.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У грудні 20 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, надалі уточненим, до Головного управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області (далі - ГУ ДКС України в Запорізькій області), Державної казначейської служби України (далі - ДКС України), Прокуратури Запорізької області (тепер - Запорізька обласна прокуратура), Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (далі - ГУНП в Запорізькій області) про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю органу досудового розслідування.

На обґрунтування позову посилався на таке. 12 серпня 2013 року він подав до правоохоронних органів заяву про вчинення ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 кримінального правопорушення. На підставі поданої заяви відкрито два кримінальні провадження від 12 серпня 2013 року за № 12013080130005186 та від 06 лютого 2014 року за № 120140801300000492. Постановою прокурора від 24 лютого 2015 року зазначені кримінальні провадження об`єднані в одне провадження та присвоєно № 12013080130005186. У діях ОСОБА_2 та ОСОБА_3 наявні ознаки кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358 Кримінального кодексу України (далі - КК України (2341-14) ), проте починаючи з 2013 року орган досудового розслідування не вчинив жодних дій, спрямованих на швидке, повне та неупереджене розслідування зазначеного кримінального правопорушення. У матеріалах справи містяться докази, що підтверджують вину ОСОБА_2 та ОСОБА_3, проте слідство триває, а жодних дій, спрямованих на притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності, не проводиться, досудове розслідування навмисно затягується, чим позивачу завдається значна моральна шкода, яка полягає у тому, що він відчуває свою безпорадність та змушений постійно нервувати внаслідок бездіяльності правоохоронних органів. Він працює та утримує свою родину, але змушений багато часу проводити на особистих прийомах та зустрічах в Бердянському відділі поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (далі - Бердянський ВП ГУНП в Запорізькій області), також він почав погано спати, приймати заспокійливі ліки та звернувся за допомогою до спеціаліста. Вважав, що зазначеними діями йому спричинена моральна шкода, яку він оцінює у 1 000 000 грн.

З урахуванням зазначеного просив суд стягнути з Державного бюджету України на його користь моральну шкоду, завдану бездіяльністю органу досудового розслідування, у розмірі 1 000 000 грн.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 10 листопада 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що позивач не надав доказів на підтвердження наявності завданої йому моральної шкоди, причинно-наслідкового зв`язку між порушенням його права та наслідками, які спричинило це порушення. Доводи позивача зводяться до незгоди із процесуальними рішеннями слідчого, що не може бути підставою для відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У грудні 2020 року ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Гришин С. В., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій зробили помилковий висновок про відсутність правових підстав для задоволення його позову, не врахували прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) та судової практики Верховного Суду, відповідно до якої неефективність ведення досудового розслідування кримінальної справи та надмірна тривалість кримінального провадження можуть свідчити про завдання особі моральної шкоди. Суди не надали правової оцінки доказам та доводам, якими обґрунтовано наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, не врахували письмові докази, надані на підтвердження позовних вимог.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/11423/17; Верховного Суду від 04 серпня 2020 року у справі № 405/1992/17, від 23 вересня 2020 року у справі № 638/14007/17, від 27 травня 2020 року у справі № 585/724/19, від 24 березня 2020 року у справі № 818/607/17, від 23 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17).

У березні надійшли відзиви на касаційну скаргу, в яких Запорізька обласна прокуратура та ГУНП в Запорізькій області просять касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

На обґрунтування відзивів посилаються на те, що під час досудового розслідування було проведено ряд слідчих дій, що спростовує посилання заявника на бездіяльність відповідачів. Ухвалення слідчим суддею процесуальних ухвал не є доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів завдали позивачу моральної шкоди. Незгода позивача із прийнятими процесуальними рішеннями, значна тривалість розслідування не свідчить про незаконність дій органів досудового слідства та прокуратури. Позивач не надав належних доказів на підтвердження заявлених позовних вимог.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2021 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Гришин С. В.

Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзивів на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Гришин С. В., підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення не відповідають.

Суди встановили, що 12 серпня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 звернулися до Бердянського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України (далі - Бердянський МВ ГУМВС України в Запорізькій області) із заявою про вчинення ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358 КК України. Відповідні відомості 12 серпня 2013 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) та відкрито кримінальне провадження № 12013080130005186 (т. 1, а. с. 12, 148).

06 лютого 2014 року до Бердянського МВ ГУМВС України в Запорізькій області надійшов рапорт слідчого про те, що в ході проведення досудового розслідування кримінального провадження від 12 серпня 2013 року № 12013080130005186, встановлено що в діях фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 172 КК України. Відповідні відомості 06 лютого 2014 року внесені до ЄРДР та відкрито кримінальне провадження № 120140801300000492 (т. 1, а. с. 12,

Постановою прокурора Бердянської міжрайонної прокуратури від 24 лютого 2015 року матеріали досудових розслідувань у кримінальних провадженнях № 120140801300000492 та № 12013080130005186, внесених до ЄРДР 06 лютого 2014 року та 12 серпня 2013 року відповідно, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 172 та частиною четвертою статті 358 КК України, об`єднані в одне провадження та йому присвоєно № 12013080130005186 (т. 1, а. с. 13-14).

У липні 2015 року ОСОБА_1 звертався до Бердянської міжрайонної прокуратури, Бердянського МВ ГУМВС України в Запорізький області з клопотаннями щодо повідомлення його про прийняті процесуальні рішення, надання переліку номерів ЄРДР у кримінальних провадженнях за його заявами про вчинені кримінальні правопорушення (т. 1, а. с. 16-23).

В об`єднаному кримінальному провадженні № 12013080130005186 ОСОБА_1 визнано потерпілим (т. 1, а. с. 59).

14 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до слідчого судді Бердянського міськрайонного суду Запорізької області зі скаргою на бездіяльність слідчого СВ Бердянського ВП ГУНП в Запорізькій області Пономаренка А. І. про відмову у задоволенні клопотання про вчинення слідчої дії (т. 1, а. с. 44-50).

15 серпня 2017 року та 10 листопада 2017 року ОСОБА_1 звертався до Прокуратури Запорізької області зі скаргами на бездіяльність слідчого СВ Бердянського ВП ГУНП в Запорізькій області Пономаренка А. І. та прокурора Бердянської міжрайонної прокуратури Полозюка Є. Ю. (т. 1, а. с 51-54, 60-65).

06 грудня 2017 року Бердянським ВП ГУНП в Запорізькій області зареєстровано рапорт старшого слідчого СВ Бердянського ВП ГУНП в Запорізькій області про те, що під час розслідування кримінального провадження № 12013080130005186 встановлено, що в діях ОСОБА_2 вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України (т. 1, а. с. 148-зворот).

19 липня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Бердянського ВП ГУНП в Запорізькій області із заявою про долучення до матеріалів кримінального провадження письмових доказів (т. 1, а. с. 24).

Ухвалою слідчого судді Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 21 липня 2020 року скасовано постанову слідчого СВ Бердянського ВП ГУНП в Запорізькій області від 18 червня 2020 року про закриття кримінального провадження від 12 серпня 2013 року № 12013080130005186 (т. 2, а. с. 39).

На цей час досудове розслідування об`єднаного кримінального провадження № 12013080130005186 триває.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 56 Конституції України проголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про відшкодування шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Зазначений висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).

Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт завдання цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування".

Такий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18).

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіяювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, зокрема, чим підтверджується факт завдання позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони завдані, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює завдану йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

ЄСПЛ зазначає, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (рішення у справі "Stankovv. Bulgaria" (Станков проти Болгарії) від 12 липня 2007 року, заява № 68490/01).

Відмовляючи позивачу у відшкодуванні моральної шкоди, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зазначив, що позивач не надав доказів на підтвердження наявності завдання йому шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідачів, що в силу вимог статті 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком, та водночас суди зазначили, що факт ухвалення слідчим суддею процесуальних ухвал, у тому числі про скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження, не тягне безумовний наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача завдали позивачу моральної шкоди.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Звертаючись до суду з позовом, позивач обґрунтовував свої вимоги не лише окремими фактами бездіяльності органів досудового розслідування, а посилався на тривалість та неефективність їхньої роботи в цілому, оскільки починаючи з 2013 року слідство триває, а винні особи не притягнуті до кримінальної відповідальності.

Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Право особи на ефективний засіб правового захисту закріплено у статті 13 Конвенції, згідно з якою кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.

Щоб вважатися ефективним і в такий спосіб відповідати статті 13 Конвенції, внутрішній засіб правового захисту повинен надати змогу компетентному національному органу як розглянути суть відповідної скарги за Конвенцією, так і забезпечити "належний захист" (рішення ЄСПЛ від 27 вересня 1999 року у справі "Smith and Grady v. The UK" (Сміт і Ґрейді проти Сполученого Королівства); від 18 грудня 1996 року у справі "Aksoy v. Turkey" (Аксой проти Туреччини). Результатом такого провадження може бути, зокрема, присудження відшкодування у зв`язку з порушенням.

ЄСПЛ, оцінюючи ефективність різних національних засобів правового захисту у зв`язку з надмірною тривалістю провадження, розробив кілька критеріїв та принципів, які сформулював у своїх рішеннях. Так, ЄСПЛ вказав, що вирішальним питанням при оцінюванні ефективності засобу правового захисту у випадку скарги щодо тривалості провадження є те, чиможе заявник податицю скаргу до національних судів з вимогою конкретного відшкодування; іншими словами, чи існує будь-який засіб, який міг би вирішити його скаргу шляхом надання безпосереднього та швидкого відшкодування, а не просто опосередкованого захисту його прав, ґарантованих статтею 6 Конвенції (рішення від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України"). Cуд також постановив, що цей засіб вважатиметься "ефективним", якщо його можна використати, щоб прискорити постановлення рішення судом, який розглядає справу, або надати скаржникові належне відшкодування за зволікання і затримки, що вже відбулися.

Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (рішення від 25 березня 1999 року у справі "Pelissier and Sassi v France" (Пелісьє і Сассі проти Франції); рішення від 27 червня 1997 року у справі "Philis v. Greece" (Філіс проти Греції)). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) зазначила, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.

Висновки про відшкодування моральної шкоди, завданої особі надмірною тривалістю досудового розслідування викладені також у постановах Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 585/724/19 (провадження

№ 61-18673св19), від 23 вересня 2020 року у справі № 638/14007/17 (провадження № 61-3288св19), від 24 березня 2020 року у справі № 818/607/17 (провадження № К/9901/17533/18), на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доводам позовної заяви, а також основним аргументам позивача, не звернули уваги на те, що слідчі дії у кримінальному провадженні тривають з 2013 року, що змушує позивача відвідувати органи досудового розслідування та суду, звертатися із відповідними клопотаннями, що не входить до його звичайної діяльності, що може бути підставою для відшкодування йому моральної шкоди, а також належним чином не дослідили наявні у матеріалах справи докази на підтвердження тривалого та неефективного досудового розслідування.

З урахуванням наведеного оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Посилання відповідачів у відзиві на те, що скасування судом процесуальних рішень слідчого (прокурора) про закриття кримінального провадження не є безумовною підставою для висновку про порушенням прав позивача, оскільки у цій справі правовою підставою для відшкодування шкоди є не факт скасування процесуальних рішень, а саме наявність ухвалення відповідних рішень без проведення згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) перевірки заяви ОСОБА_1 про злочин, що свідчить про протиправну бездіяльність посадових осіб відповідача, та надмірну тривалість досудового розслідування.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 08 квітня 2020 року у справі № 638/14009/17 (провадження № 61-766св20), від 16 вересня 2020 року у справі № 638/6363/19 (провадження № 61-9220св20), від 23 вересня 2020 року у справі № 368/14007/17 (провадження № 61-3288св19).

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені ними судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій не встановили обставин справи, не надали належної правової оцінки доказам у справі, неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.