Короткий зміст позовних вимогУ квітні 2019 року ОСОБА_7 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Перфілова О. А. про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання іпотечного договору недійсним, скасування державної реєстрації.ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач ОСОБА_7 померла.Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 25 липня 2019 року залучено до участі у справі, як правонаступників позивача малолітніх дітей: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, в інтересах яких діє законний представник батько ОСОБА_1 .Позовна заява обґрунтована тим, що 16 березня 2015 року ОСОБА_7 на підставі договорів дарування № 022739 та № 022740, посвідчених приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шатковською І. Ю. та зареєстрованих у реєстрі за № 215 та № 218, набула право власності на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07 грудня 2015 року у цивільній справі № 202/4652/15-ц вищезазначені договори дарування були скасовані та зобов`язано державного реєстратора скасувати державну реєстрацію права власності на підставі цих договорів. Цим же рішенням суду було визнано право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 за ОСОБА_8 27 січня 2016 року ОСОБА_8 на підставі двох договорів купівлі-продажу продала зазначене домоволодіння ОСОБА_9 . Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 червня 2016 року заочне рішення суду від 07 грудня 2015 року було скасовано. Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 листопада 2016 року позовну заяву ОСОБА_8 про визнання права власності у цивільній справі № 202/4652/15-ц залишено без розгляду. ОСОБА_9 09 березня 2017 року продала домоволодіння ОСОБА_10 . 11 липня 2017 року ОСОБА_10 продав домоволодіння ОСОБА_11 . Таким чином, юридичних підстав укладати договори купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_1 у ОСОБА_8 не було. Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 січня 2018 року витребувано від ОСОБА_11 на користь ОСОБА_7 спірний житловий будинок. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 січня 2018 року залишено без змін. Разом із тим, 20 листопада 2018 року під час розгляду апеляційної скарги Дніпровським апеляційним судом, ОСОБА_11 подарував спірне домоволодіння ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 20 листопада 2018 року, зареєстрованого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Перфіловою О. А., реєстрований номер 4511. ОСОБА_4 за згодою свого чоловіка ОСОБА_5 21 листопада 2018 року уклала з ОСОБА_6 іпотечний договір, який був зареєстрований приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Перфіловою О. А. за № 4540. У зв`язку з посвідченням вищевказаного іпотечного договору від 21 листопада 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Перфіловою О. А. накладено заборону відчуження нерухомого майна до припинення дії іпотечного договору (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень номер 44165471 від 21 листопада 2018 року).Зазначені обставини унеможливили виконання судового рішення та витребування спірного домоволодіння у ОСОБА_11 ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після її смерті за заявою ОСОБА_1 в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Яковлевою І. М. була заведена спадкова справа № 55/2019. Інші спадкоємці першої черги - батьки померлої ОСОБА_12 та ОСОБА_13 від прийняття спадщини відмовилися на користь дітей спадкодавця. Таким чином, неповнолітні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є спадкоємцями ОСОБА_7 у рівних частках. ОСОБА_1, який діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3, з урахуванням уточнення позовної заяви, просив суд: 1) витребувати з незаконного володіння ОСОБА_4, ОСОБА_5 домоволодіння АДРЕСА_1 на користь дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3, як спадкоємців ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ; 2) скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності на домоволодіння АДРЕСА_1 № 290014758 від 20 листопада 2018 року, проведену приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Перфіловою О. А. на підставі договору дарування від 20 листопада 2018 року, серія та № 4511; 3) визнати недійсним іпотечний договір від 21 листопада 2018 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Перфіловою О. А. за реєстровим № 4540; 4) скасувати державну реєстрацію іпотеки, державну реєстрацію обтяжень в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та заборону на нерухоме майно в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, яка накладена 21 листопада 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Перфіловою О. А. за реєстровим № 4165471 на підставі іпотечного договору за реєстровим № 4540 від 21 листопада 2018 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанційРішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року, позов задоволено частково. Витребувано у ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 домоволодіння АДРЕСА_1 . Визнано недійсним іпотечний договір, укладений 21 листопада 2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_14, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Перфіловою О. А. і зареєстрований у реєстрі за № 4540. Скасовано державну реєстрацію іпотеки та обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та заборону відчуження нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1, що накладена 21 листопада 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Перфіловою О. А. на підставі іпотечного договору, зареєстрованого в реєстрі за № 4540 від 21 листопада 2018 року. У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що ОСОБА_11 не мав права відчужувати спірний житловий будинок, заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 січня 2018 року зазначене нерухоме майно було витребувано в нього на користь ОСОБА_7, остання не надавала своєї згоди на передачу цього майна в іпотеку, тому ОСОБА_4 не мала законного права на розпорядження спірним будинком шляхом передання його в іпотеку ОСОБА_6 .

Узагальнені доводи касаційної скаргиУ травні 2021 року ОСОБА_15, яка діє в інтересах ОСОБА_4, подала до Верховного Суду касаційну скаргу у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила оскаржувані судові рішення скасувати і справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.Підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 761/17142/15-ц, від 11 листопада 2019 року у справі № 756/15538/15-ц. Також, зазначає про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16. Крім того, підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, суди не дослідили зібраних у справі доказів, суд першої інстанції розглянув справу без участі ОСОБА_4 та її представника.

Доводи інших учасників справиУ жовтні 2021 року ОСОБА_12 надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення. Зазначала, що твердження скаржника є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Рух справи у суді касаційної інстанціїУхвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 202/2593/19, витребувано її з Індустріального районного суду м. Дніпропетровська та зупинено дію рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 серпня 2020 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку .

Фактичні обставини справи, встановлені судомНа підставі договорів дарування, укладених 16 березня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_7, посвідчених приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шатковською І. Ю. та зареєстрованих у реєстрі за номерами 215 та 218, ОСОБА_7 набула право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 . Право власності ОСОБА_7 на зазначене домоволодіння 16 березня 2015 року зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про право власності 9059644 - 1/2 частка та 9060081 - 1/2 частка).Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_16, третя особа Дніпропетровська міська рада про зобов`язання вчинити певні дії визнано недійсними договори дарування житлового будинку від 16 березня 2015 року; зобов`язано державного реєстратора скасувати державну реєстрацію права власності на підставі цих договорів; визнано за ОСОБА_8 без додаткових актів вводу об`єкту в експлуатацію право власності на будівлю садибного (індивідуального) житлового будинку АДРЕСА_1 ; зобов`язано державного реєстратора скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська Шклярука Д. С. у справі № 202/6210/15-к на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .26 січня 2016 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Коксадзе Л. В., зареєстрований у реєстрі за № 80, згідно з яким ОСОБА_8 продала, а ОСОБА_9 придбала 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 .27 січня 2016 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 укладено договір купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Коксадзе Л. В., зареєстрованого в реєстрі за № 84, згідно з яким ОСОБА_8 продала, а ОСОБА_9 придбала 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 .Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 червня 2016 року заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07 грудня 2015 року у цивільній справі № 202/4652/15-ц, яким, зокрема, визнано недійсними договори дарування житлового будинку від 16 березня 2015 року та визнано за ОСОБА_8 право власності на будівлю садибного (індивідуального) житлового будинку АДРЕСА_1 скасовано.Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 грудня 2016 року позовну заяву ОСОБА_8 до ОСОБА_16 залишено без розгляду.09 березня 2017 року між ОСОБА_17 та ОСОБА_10 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренком Р. О. та зареєстрованого в реєстрі за №470, згідно якого ОСОБА_17 продала ОСОБА_10 житловий будинок АДРЕСА_1 .11 липня 2017 року ОСОБА_10 уклав з ОСОБА_11 договір купівлі-продажу житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Огородник Л. В., зареєстрований в реєстрі за № 998, відповідно до якого ОСОБА_10 продав ОСОБА_11 житловий будинок АДРЕСА_1 .Вказані обставини також встановлені заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 січня 2018 року у справі № 202/5182/17, яким витребувано від ОСОБА_11 на користь ОСОБА_7 житловий будинок АДРЕСА_1 .Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 січня 2018 року залишено без змін.Після ухвалення заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 січня 2018 року та після постановлення Дніпровським апеляційним судом ухвали від 19 жовтня 2018 року про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_11 на вказане заочне рішення суду від 19 січня 2018 року, між ОСОБА_11 та ОСОБА_4 20 листопада 2018 року укладено договір дарування спірного житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Перфиловою О. А., відповідно до якого ОСОБА_11 подарував ОСОБА_4 спірний житловий будинок АДРЕСА_1 .Право власності ОСОБА_4 на зазначене домоволодіння зареєстроване 20 листопада 2018 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - номер запису про право власності 290014758.21 листопада 2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_4 передала в іпотеку ОСОБА_6 в рахунок забезпечення зобов`язання за договором позики на суму 3 200 000,00 грн житловий будинок АДРЕСА_1 .ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач ОСОБА_7 померла.27 червня 2019 року до приватного нотаріусу Дніпровського міського нотаріального округу Яковлевої І. М. із заявою про прийняття спадщинив інтересах дітей ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, звернувся їх батько - ОСОБА_1 . На підставі вказаної заяви приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Яковлевою І. М. була заведена спадкова справа № 55/2019.Згідно з матеріалами зазначеної спадкової справи спадкоємцями ОСОБА_7 є її діти ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 .Батьки померлої - ОСОБА_13 та ОСОБА_12 звернулися до нотаріальної контори із заявами, кожний окремо, про відмову від спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_7, на користь дітей спадкодавця - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Згідно довідки про реєстрацію місця проживання неповнолітні діти ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстровані з 19 березня 2015 року у спірному будинку АДРЕСА_1 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного СудуЗгідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми праваЗгідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (правовий висновок, сформульований у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викраденеу власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.З аналізу змісту наведеного правила випливає, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17).За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.З аналізу статті 388 ЦК України випливає, що майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Саме такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року (провадження № 6-251цс15). Цей висновок був неодноразово підтриманий Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 05 грудня 2018 року у справах № 522/2110/15-ц та № 522/2201/15-ц (провадження № 14-247цс18 та № 14-179цс18 відповідно).У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, провадження № 14-181цс18, викладений правовий висновок, згідно з яким особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18) зроблено висновок, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.Установивши, що спірне житлове приміщення вибуло із володіння ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 на підставі рішень, які були скасовані, суди дійшли правильного висновку про витребування спірного майна на користь правонаступників позивача, оскільки зазначене майно вибуло із власності ОСОБА_7 поза її волею.Крім того, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, про визнання недійсним іпотечного договору та скасування державної реєстрації іпотеки та обтяження, оскільки ОСОБА_11 не мав права відчужувати житловий будинок ОСОБА_4, заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 січня 2018 року зазначене нерухоме майно було витребувано в нього на користь ОСОБА_7, остання не надавала своєї згоди на передачу цього майна в іпотеку, тому ОСОБА_4 не мала права на розпорядження спірним будинком шляхом передання його в іпотеку ОСОБА_6 .Посилання заявника на те, що в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, не може бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки колегія суддів вважає, що підстави про відвід є необґрунтованими.Так, у пункті 5 частини першої статті 36 ЦПК України визначено, що суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо існують обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.Маючи сумніви в об`єктивності, неупередженості й безсторонності судді Марченко Н Ю. представник ОСОБА_4 заявила йому відвід з тих підстав, що суддя провела попереднє судове засідання без участі представника відповідача .Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 квітня 2020 року відмовлено у задоволенні заяви про відвід судді.Ухвала суду мотивована тим, що заявником не наведено жодної підстави, яка відповідно статті 36 ЦПК України може свідчити про неупередженість або об`єктивність судді, а незгода сторони з процесуальним рішенням судді не може бути підставою для відводу.Відповідно до частини четвертої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов`язкове скасування судового рішення.Згідно з пунктом 2 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою.Аналіз ухвали Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 квітня 2020 року свідчить, що суд першої інстанції належним чином оцінив обставини, на які посилалася позивач, і зробив правильний висновок про відсутність підстав для відводу. Сама по собі не згода із судовим рішенням не свідчить про наявність підстав для відводу. Отже, підстав для визнання відводу обґрунтованим і скасування оскаржуваних судових рішень на підставі пункту 2 частини першої статті 411 ЦПК України немає.Твердження заявника, що судами при ухваленні оскаржуваних судових рішень не враховано висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 761/17142/15-ц, від 11 листопада 2019 року у справі № 756/15538/15-ц, є безпідставним, оскільки висновки судів не суперечать вказаним висновкам Верховного Суду.Посилання заявника на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази до уваги не приймається, оскільки встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).При цьому порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.Таким чином, доводи касаційної скарги, які є подібними доводам апеляційної скарги, мотивована відповідь на які надана судом апеляційної інстанції, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.Колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.Керуючись статтями 402, 403, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного судуПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 серпня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року залишити без змін.Поновити дію рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 серпня 2020 рокуПостанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.