Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 21 жовтня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики у розмірі 52 000,00 доларів США та три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 2 210,00 доларів США. Вирішено питання розподілу судових витрат.Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що складена та підписана відповідачем боргова розписка, є підтвердженням укладення між сторонами договору позики, отримання відповідачем грошових коштів та зобов`язання повернути їх позивачеві. Урахувавши наведене, а також відсутність доказів на підтвердження повернення позики, суд визнав обґрунтованими позовні вимоги про стягнення боргу та нарахованих згідно з частиною другою статті 625 ЦК України трьох відсотків річних на суму боргу.Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 16 червня 2020 року поновлено ОСОБА_2 строк на подачу заяви про перегляд заочного рішення Московського районного суду м. Харкова від 21 жовтня 2015 року у справі №643/8646/15-ц. Заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Московського районного суду м. Харкова від 21 жовтня 2015 року залишено без задоволення.Постановою Харківського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 21 жовтня 2015 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Вирішено питання розподілу судових витрат.Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції в порушення процесуальних норм належно не дослідив складену ОСОБА_2 боргову розписку, не встановив справжню природу правових відносин між сторонами. Оскільки розписка не містить відомостей про передачу позивачем грошових коштів та отримання їх відповідачем, а інших доказів на підтвердження зазначених обставин позивач не надав, суд апеляційної інстанції, урахувавши правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц, дійшов висновку про недоведеність виникнення між сторонами правовідносин за договором позики, а отже відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 .

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справиУ березні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_3 на постанову Харківського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року, у якій заявник просив скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.Підставами касаційного оскарження заявник зазначив застосування апеляційним судом норм матеріального права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, від 18 січня 2017 року у справі № 6-2789цс16, від 13 грудня 2017 року у справі № 309/3458/14-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), та порушення норм процесуального права, зокрема вказував на те, що справу розглянуто за відсутності заявника, належно не повідомленого про дату, час і місце судового засідання (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України). Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано матеріали справи.Матеріали справи надійшли до касаційного суду 27 квітня 2021 року.Касаційна скарга ОСОБА_3 у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що:1) суд апеляційної інстанції не врахував, що розписка, складена та підписана власноручно відповідачем, містить відомості про наявність грошового боргу ОСОБА_2 перед позивачем, про передачу грошових коштів та їх отримання позичальником та про визнання відповідачем обов`язку повернути грошові кошти у строк до 31 грудня 2013 року. Ураховуючи висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц, в якому визначено правову суть боргової розписки, як документу на підтвердження укладання договору позики та факту передання грошової суми позичальнику, висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, від 18 січня 2017 року у справі № 6-2789цс16, від 13 грудня 2017 року у справі № 309/3458/14-ц, в яких вказано на необхідність дослідження дійсного змісту розписки та її достовірності, як доказу укладення договору позики, заявник вважав, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність між сторонами правовідносин за договором позики, а тому необґрунтовано скасував законне рішення місцевого суду;2) в порушення норм процесуального права апеляційний суд розглянув справу за відсутності позивача, належним чином не повідомленого про дату, час та місце судового засідання. Зазначав, що позивач разом із представником у призначену судом дату слухання 11 лютого 2021 року з`явилися до суду о 10 годині 35 хвилин, однак до приміщення суду не змогли потрапити у зв`язку з проведенням правоохоронними органами заходів щодо перевірки інформації про замінування Харківського апеляційного суду, евакуації працівників та відвідувачів суду. Його повідомили про те, що розгляд справи відкладено, про що сторони будуть повідомлені у визначеному ЦПК України (1618-15) порядку, однак як виявилося пізніше, суд апеляційної інстанції 11 лютого 2021 року розглянув справу та ухвалив оскаржуване рішення, чим порушив його процесуальні права, що є безумовною підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.У травні 2021 року до суду касаційної інстанції від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу разом з клопотанням про поновлення строку на подання відзиву, в якому він просив поновити строк на його подання, посилаючись на те, що підготовлений у визначений Верховним Судом строк відзив, він помилково направив на іншу адресу. Наведені відповідачем обставини є поважними причинами несвоєчасного подання відзиву на касаційну скаргу, а тому суд касаційної інстанції вважає можливим поновити строк для подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_3 . У відзиві на касаційну скаргу, відповідач просив касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року залишити без змін. Відзив мотивований тим, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність між сторонами правовідносин за договором позики, доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, а тому вона не підлягає задоволенню.У травні 2021 року від заявника до суду касаційної інстанції надійшли письмові пояснення на відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу. У письмових поясненнях ОСОБА_3 заперечував проти аргументів відповідача та підтримав свої доводи щодо помилковості висновків суду апеляційної інстанції. У червні 2021 року від ОСОБА_2 надійшла відповідь на письмові пояснення ОСОБА_3, в якій відповідач повторно зазначив про обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції та відсутність підстав для задоволення касаційної скарги. Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанційВідповідно до складеної та підписаної ОСОБА_2 розписки, він зобов`язувався повернути ОСОБА_3 борг у розмірі 52 000,00 доларів США до 31 грудня 2013 року.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтуванняВідповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.Відповідно до частини другої статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.За своєю правовою природою розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчує отримання від кредитора певної грошової суми або речей та зобов`язання їх повернути. З метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України необхідним є встановлення виникнення між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.Зазначений правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року № 6-1967цс15, постановах Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі №524/4946/16, від 22 серпня 2019 року у справі №369/3340/16.Дослідивши складену ОСОБА_2 розписку, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що вона не містить відомостей про передачу позивачем грошових коштів та отримання їх відповідачем, інші докази на підтвердження цих фактів відсутні, а тому позивачем не доведено виникнення між сторонами правовідносин за договором позики.Такого висновку апеляційний суд дійшов без з`ясування істотних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема правового змісту боргової розписки, в якій ОСОБА_2 підтвердив наявність у нього боргу в розмірі 52 000,00 доларів США та зобов`язання повернути його ОСОБА_3 у строк до 31 грудня 2013 року. Розписка не містить відомостей про отримання відповідачем грошових коштів у позивача на інших правових підставах. Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.За змістом зазначеної процесуальної норми обов`язок доведення обставин, що мають значення для справи покладається на сторін, а не на суд, який виконуючи роль арбітра у вирішенні спору, і дотримуючись принципу диспозитивності розглядає справи у межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Обов`язок надання доказів на підтвердження заперечень, покладається на особу, яка у своїх аргументах викладає свою незгоду з доводами іншої сторони.Заперечуючи факт передачі йому коштів та існування між ним та позивачем договору позики, ОСОБА_2 не довів у визначеному ЦПК України (1618-15) порядку виникнення у нього грошового зобов`язання перед позивачем у розмірі 52 000,00 доларів США з інших правових підстав. Проаналізувавши зміст розписки та за відсутності доказів існування будь-яких інших зобов`язальних правовідносин між сторонами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність факту передачі позивачем грошових коштів відповідачу та відповідно наявність підстав для задоволення позову. Натомість, апеляційний суд зазначеного не урахував та помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону.За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.Ураховуючи, що ОСОБА_2 прострочив виконання грошового зобов`язання, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про стягнення з нього на користь позивача трьох процентів річних, нарахованих відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.Узагальнюючи наведене, колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги про застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права без урахування висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що досліджуючи боргові розписки суди повинні надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Оскільки стороною у справі №464/3790/16-ц не надано підтверджень, що між ним та позивачем виникли правовідносини з іншого договору, і розписка не містила відомостей про отримання коштів на іншій правовій підставі, Велика Палата Верховного Суду визнала законними та обґрунтованими висновки судів про укладення сторонами саме договору позики.

Щодо доводів про розгляд справи за відсутності заявника, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засіданняЧастиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.Складовою частиною визначеного статтею 6 Конвенції права на справедливий суд є принцип рівності сторін, який передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу і докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента.У рішеннях від 27 червня 2017 року у справі "Лазаренко та інші проти України" і від 03 жовтня 2017 року у справі "Віктор Назаренко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що національне законодавство містить спеціальні норми щодо забезпечення інформування сторін про ключові процесуальні дії і дотримання, таким чином, принципу рівності сторін, та зберігання відповідної інформації. Відповідні норми вимагають, щоб у випадку надсилання судових документів поштою вони надсилались рекомендованою кореспонденцією. Більше того, особа, яка вручає документ, має повернути до суду розписку про одержання, а національне законодавство чітко вимагає, щоб таку розписку було долучено до матеріалів справи.Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу (частини перша, третя статті 368 ЦПК України).Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Харківського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року розгляд справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 було призначено на 24 вересня 2020 року. Судове засідання, призначене на зазначену дату не відбулося, у зв`язку з чим розгляд справи відкладено на 26 листопада 2020 року, про що представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 була повідомлена під розписку.У судове засідання 26 листопада 2020 року з`явилися: представник позивача - ОСОБА_4, відповідач особисто та його представник - ОСОБА_5 26 листопада 2020 року у судовому засіданні було оголошено перерву до 11 лютого 2021 року на 09 годину 50 хвилин, про що представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4, відповідач та його представник були повідомлені під розписку.У касаційній скарзі ОСОБА_3 вказує, що 11 лютого 2021 року, він разом зі своїм представником з`явилися до суду о 10 годині 35 хвилин, однак до приміщення суду змогли потрапити у зв`язку з проведенням правоохоронними органами дій щодо перевірки інформації про замінування Харківського апеляційного суду, евакуації працівників та відвідувачів суду. Незважаючи на відсутність в судовому засіданні з поважних причин його та представника, апеляційний суд розглянув справу за його відсутності, чим порушив його процесуальні права.Перевіряючи зазначені доводи, Верховний Суд вважає їх необґрунтованими з огляду на таке. В судовому засіданні 26 листопада 2020 року суд оголосив перерву до 11 лютого 2021 року на 09 годину 50 хвилин, про що представник позивача був повідомлений під розписку. З наявної в матеріалах справи довідки № 22-ц/818/318/21 від 11 лютого 2021 року, складеної секретарем судового засідання, вбачається, що у призначений час сторони в судове засідання не з`явилися. Заявник у касаційні скарзі зазначив, що він разом зі своїм представником прибули до суду лише о 10 годині 35 хвилин, тоді як судове засідання було призначено та відбулося о 09 годині 50 хвилин. Ураховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм процесуального права щодо розгляду справи за відсутності позивача та його представника.

Висновки за результатами розгляду касаційної скаргиВідповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбаченихстаттею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.Ураховуючи, що суд апеляційної інстанції скасував заочнерішення Московського районного суду м. Харкова від 21 жовтня 2015 року, яке відповідає закону, постанова Харківського апеляційного судувід 11 лютого 2021 року підлягає скасуванню, із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Щодо вирішення питання про розподілу судових витратВідповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141- 142 ЦПК України. У частин шостій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2021 року ОСОБА_3 звільнено від сплати судового збору за подання касаційної скарги.Якщо позивач, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, якщо його також не звільнено від сплати цих витрат.Відповідно до підпунтку 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору складає 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.Згідно з підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до суду позовних заяв майнового характеру становила 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати (243,60 грн станом на 2015 рік) та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати (3 654,00 грн). Отже, з урахуванням ціни позову, сума судового збору, яка підлягала оплаті за подання касаційної скарги (виходячи з максимальної ставки судового збору) становить 7 308,00 грн.Зважаючи на те, що за результатами розгляду касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, заявник звільнений від сплати судового збору, з ОСОБА_2 в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 7 308,00 грн за розгляд справи в суді касаційної інстанції .Керуючись статтями 400, 402, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судуПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.Постанову Харківського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року скасувати, залишити в силі заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 21 жовтня 2015 року.Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави 7 308,00 грн судового збору.Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.