Іменем України26 жовтня 2021 року м. Київсправа № 360/1156/18провадження № 61-15073св20Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М., учасники справи:позивач - ОСОБА_1, відповідач - ОСОБА_2,розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_3, на постанову Київського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Білич І. М., Гуля В. В.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року позивач звернулась з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю, факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її рідна тітка ОСОБА_4, яка заповітом від 10 вересня 2014 року заповіла все належне майно позивачу.

За життя ОСОБА_4 належала на праві власності 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 .

Крім того, відповідно до заповіту, складеному ОСОБА_5 23 червня 2016 року, останній заповів ОСОБА_4 житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 та земельну ділянку площею 0,0700 га з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за вказаною адресою.

ОСОБА_5 також склав заповіт на квартиру АДРЕСА_3, яку заповів ОСОБА_2 .

Позивач у передбачений законом шестимісячний строк подала відповідну заяву про прийняття спадщини після померлої тітки до Другої Київської державної нотаріальної контори, де була відкрита спадкова справа.

Як виявилось, ОСОБА_4 за життя не оформила у власність спадкове майно за заповітом ОСОБА_5 .

У 2016 році тітка звернулась до П`ятої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом після ОСОБА_5 . Їй було відмовлено у оформленні спадщини у зв`язку із пропуском строку для прийняття спадщини. ОСОБА_4 перенесла інсульт, тому за станом здоров`я не змогла звернутися до суду.

З 2000 року ОСОБА_4 проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5 в належному йому будинку АДРЕСА_2 до самої його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Всі роки спільного проживання вони піклувалися один про одного, вели спільний побут, обробляли земельну ділянку та користувались нею, утримували будинок у належному стані та сплачували разом комунальні послуги. Коли ОСОБА_5 захворів, тітка доглядала його. Позивач та ОСОБА_4 здійснювали поховання ОСОБА_5 .

Після смерті ОСОБА_5 тітка продовжувала проживати у спадковому будинку до дня своєї смерті, сплачувала всі обов`язкові платежі.

Позивач просила:

встановити факт постійного проживання ОСОБА_4 разом із ОСОБА_5 з 2000 року по 06 вересня 2014 року як дружини і чоловіка без реєстрації шлюбу,

встановити факт прийняття ОСОБА_4 спадщини за заповітом, складеним ОСОБА_5 23 червня 2014 року,

визнати за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно, а саме: житловий будинок, розташований по АДРЕСА_2 та земельну ділянку, площею 0,0700 га з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за вказаною адресою (під літерою "а").

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 13 березня 2020 року позовні вимоги задоволено частково.

Встановлено, що ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, постійно проживала разом із ОСОБА_5 на час його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 в АДРЕСА_2 .

Визнано за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 та земельну ділянку площею 0,07 га, кадастровий номер 3221055500:02:049:0019, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована в АДРЕСА_2, в порядку спадкування за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .

В іншій частині відмовлено.

Суд першої інстанції зробив висновок, що ОСОБА_4 є такою, що прийняла спадщину після його смерті ОСОБА_5, оскільки вона постійно проживала разом із спадкодавцем ОСОБА_5 на час відкриття спадщини.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог про встановлення факту проживання ОСОБА_4 з ОСОБА_5 з 2000 року по 06 вересня 2014 року як дружини і чоловіка без реєстрації шлюбу, так як він не має юридичного значення, водночас суд встановив, що ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, постійно проживала разом із ОСОБА_5 на час його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Враховуючи, що позивач належним чином прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4, але не може оформити своїх спадкових прав у передбаченому законом порядку у нотаріуса, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги в цій частині та визнав за ОСОБА_1 право власності на вищезазначені житловий будинок та земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом після померлої ОСОБА_4 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 13 березня 2020 року задоволено.

Рішення Бородянського районного суду Київської області від 13 березня 2020 року - скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо стягнення судового збору.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що сам факт проживання ОСОБА_4 на час смерті в будинку АДРЕСА_2 разом із ОСОБА_5, не підтверджений достатніми доказами.

Довідки Клавдієво-Тарасівської селищної ради від 24 січня 2018 року жодним чином не свідчать про те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проживали разом.

Зміст копії довідки № 25, виданої Клавдіївською АЗПСМ, є нерозбірливим, медичних співробітників для надання свідчень щодо надання медичної допомоги ОСОБА_4 на час смерті в будинку АДРЕСА_2, як свідків заявлено не було.

Відсутні також докази оплати ОСОБА_4 коштів за утримання будинку, сплати податку за землю, будь-які звернення до сільської ради, що підтверджували б її місце проживання. 23 червня 2014 року ОСОБА_5 складено заповіт на ОСОБА_4, її місце проживання у заповіті не вказано.

10 вересня 2014 року ОСОБА_4 склала заповіт на ОСОБА_1 та надала доручення останній, яким уповноважила її бути представником з питань оформлення спадкових прав на майно після смерті ОСОБА_5 . Жодних дій щодо спадкування ані ОСОБА_4 ані ОСОБА_1, яка представляла її інтереси, не вчинено і лише майже через два роки 04 лютого 2016 року ОСОБА_4 звертається до нотаріуса щодо оформлення спадщини. Водночас до суду з позовом щодо продовження строку для прийняття спадщини не зверталась. Належних і допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог позивачем не надано.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_3, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року, рішення Бородянського районного суду від 13 березня 2020 року залишити в силі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах. Суд апеляційної інстанції не зазначив мотивів, з яких не прийняв до уваги надані позивачем письмові докази та показання свідків, яким взагалі не надав будь-якої оцінки. Посилання апеляційного суду на правову позицію Верховного Суду у справах № 61-44149св18 від 10 січня 2019 року та № 61-15926 від 04 липня 2018 року є недоречним, оскільки стосується висновку про те, що відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку. Висновок суду підтверджується належними та допустимими доказами, які містяться в матеріалах справи. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не зазначив, які саме норми процесуального права були порушені судом першої інстанції, що є підставою для скасування рішення, а лише переоцінив надані позивачем письмові докази та не надав оцінки показанням свідків у справі, ігноруючи принци об`єктивної оцінки доказів у їх сукупності. При скасуванні рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вийшов за межі розгляду справи та порушив вимоги статті 367 ЦПК України про те, що справа мала бути розглянути в межах доводів апеляційної скарги.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що судові рішення оскаржуються в частині відмови в задоволенні позовних вимог про встановлення факту постійного проживання та визнання права власності, тому в іншій частині не оскаржуються та в касаційному порядку не переглядаються.

Позиція інших учасників справи

У березні 2021 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_6, у якому просить відхилити касаційну скаргу та закрити касаційне провадження.

Відзив мотивований тим, що висновки щодо застосування норми права, викладені у постановах Верховного Суду у справах від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16; від 07 березня 2019 року у справі № 824/232/2018; від 17 червня 2018 року у справі № 755/18012/16-ц; від 23 грудня 2019 року у справі № 303/1816/17, на які посилається позивач у касаційній скарзі, є загальними та зроблені не у подібних правовідносинах, а тому наявні підстави для закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог щодо встановлення юридичного факту постійного проживання ОСОБА_4 разом із ОСОБА_5 з 2000 року по 06 вересня 2014 року як дружини та чоловіка без реєстрації шлюбу, посилаючись на те, що дана обставина жодного юридичного значення не має. Разом із цим, суд першої інстанції порушив принцип диспозитивності та завдання цивільного судочинства, вийшов за межі позовних вимог та встановив факт постійного проживання ОСОБА_4 із ОСОБА_5 на момент його смерті. Будь-яких доказів ведення ОСОБА_4 та ОСОБА_2 спільного господарства, побуту, наявності спільних витрат, бюджету позивачем не надано. Показання свідків неможна вважати допустимими доказами в порядку статті 78 ЦПК України. Судом апеляційної інстанції вірно надано оцінку доказам з точки зору їх допустимості, належності, достатності відповідно до характеру спірних правовідносин. Натомість, суд першої інстанції вийшов за межі предмету спору, поклав в основу рішення докази, які є недопустимими, зокрема, показання свідків.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2020 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Після усунення недоліків, ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.

У грудні 2020 року матеріали цивільної справи № 360/1156/18 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2021 року Клопотання ОСОБА_2, яке підписано представником ОСОБА_6, про поновлення строку на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_3, на постанову Київського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року, задоволено частково, продовжено ОСОБА_2 строк на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_3, на постанову Київського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 01 грудня 2020 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16; від 07 березня 2019 року у справі № 824/232/2018; від 17 червня 2018 року у справі № 755/18012/16-ц; від 23 грудня 2019 року у справі № 303/1816/17; від 18 січня 2018 року у справі № 521/8178/16-ц та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4, яка своїм заповітом від 10 вересня 2014 року все належне їй майно заповіла ОСОБА_1 .

Згідно копії спадкової справи до майна померлої ОСОБА_4, ОСОБА_1 прийняла спадщину після її смерті, подавши 16 березня 2018 року відповідну заяву про прийняття спадщини до Другої Київської державної нотаріальної контори.

За життя, а саме 23 червня 2014 року, ОСОБА_5 склав заповіт, яким житловий будинок по АДРЕСА_2 та земельну ділянку площею 0,07 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за тією ж адресою, заповів ОСОБА_4 .

Так як ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були зареєстровані за різними адресами в належних їм квартирах в м. Києві і ОСОБА_4 своєчасно, в шестимісячний термін з моменту відкриття спадщини, не звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5, завідувач п`ятою Київською державною нотаріальною конторою своїм листом від 04 лютого 2016 року відмовила їй в оформленні спадщини.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Частиною першою статті 1269 ЦК України визначено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Отже, статтями 1268 та 1269 ЦК України презюмується, що у разі, коли спадкоємець постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, то він вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він не заявив про відмову від неї протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу.

Тобто, дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем, чітко визначені у частинах третій, четвертій статті 1268, статтях 1269, 1270 ЦК України.

Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини.

Згідно зі статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності.

На підставі частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з положеннями статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Встановивши відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження факту проживання ОСОБА_4 в будинку АДРЕСА_2 разом із ОСОБА_5 на час його смерті, суд апеляційної інстанцій зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог про встановлення факту, вимог щодо визнання права власності є похідною, тому також не підлягає задоволенню.

Аргументи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судом апеляційної інстанції не враховані висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16; від 07 березня 2019 року у справі № 824/232/2018; від 17 червня 2018 року у справі № 755/18012/16-ц; від 23 грудня 2019 року у справі № 303/1816/17; від 18 січня 2018 року у справі № 521/8178/16-ц та, що оскаржене судові рішення ухвалене без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.