Іменем України 20 жовтня 2021 рокум. Київсправа № 619/3658/19провадження № 61-11796св20Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Фаловської І. М.,суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., учасники справи: позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,відповідач - ОСОБА_3,розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 24 грудня 2019 року в складі судді Болибока Є. А. та постанову Харківського апеляційного суду від 07 липня 2020 року в складі колегії суддів: Хорошевського О. М., Бурлака І. В., Яцини В. Б.,ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що 11 березня 1994 року між нею та ОСОБА_4 зареєстровано шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 у шлюбі народилася донька ОСОБА_3 .

На підставі рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 23 травня 2006 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано.

Під час перебування в шлюбі подружжям побудовано житловий будинок АДРЕСА_1 .

Відповідно до рішення Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області від 06 жовтня 2006 року, у зв`язку з корегуванням земельного плану, змінено нумерацію земельної ділянки на АДРЕСА_2 .

Указаний житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами побудований спільною працею та коштами ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .

Після розірвання шлюбу в указаному будинку залишився проживати її колишній чоловік, такої домовленості вони досягли, оскільки вона працювала в місті Харкові. Проте, незважаючи на це вона мала вільний доступ до спільного будинку та вони обидва вважали його спільною власністю. Від свого права на частку майна у спільній власності подружжя позивач не відмовлялася та не вважала його порушеним.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер.

Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_4 є його мати - ОСОБА_6, донька - ОСОБА_3 та онука ОСОБА_7 . Вони втрьох у встановлений законом строк звернулися до Дергачівської державної нотаріальної контори Харківської області із заявами про прийняття спадщини. Однак, при видачі свідоцтв про право на спадщину відповідачам, державний нотаріус не звернула увагу, що спадкове майно, а саме спірний житловий будинок набуто під час перебування ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі з нею, а тому є спільною сумісною власністю подружжя та, відповідно, їй і померлому ОСОБА_8 належить в рівних частинах, по 1/2 кожному. Від частки у спільному майні подружжя вона не відмовлялася, жодних заяв з цього приводу не подавала.

За таких обставин, відповідачі повинні були отримати свідоцтва про право на спадщину за законом по 1/6 частці кожному.

ОСОБА_6 прийняла спадщину, але не оформила своїх спадкових прав, оскільки померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Після її смерті із заявами про прийняття спадщини звернулися відповідачі у справі - її онука ОСОБА_3 та правнука ОСОБА_9 . П`ятою харківською державною нотаріальною конторою відкрита спадкова справа № 510/2018.

Відповідачі намагаються оформити право власності на будинок в порядку спадкування, не враховуючи той факт, що спірний будинок є сумісною власністю подружжя та ОСОБА_1 належить 1/2 його частина.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила:

- визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4, видані 16 травня 2018 року Дергачівською державною нотаріальною конторою Харківської області: серія і номер 1-462 на ім`я ОСОБА_3 та серія і номер 1-464 на ім`я ОСОБА_7 ;

- визнати за нею право власності на 1/2 частини житлового будинку з господарсько-побутовим будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

У листопаді 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування за законом.

В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_2 зазначила, що ОСОБА_4 перебував у шлюбі з ОСОБА_10 у їх шлюбі народилася ОСОБА_11

ІНФОРМАЦІЯ_4 у ОСОБА_12 народилася ОСОБА_13 (позивач за зустрічним позовом).

ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_14 померла.

У подальшому ОСОБА_15 уклала шлюб з ОСОБА_16 .

ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_17 померла.

29 вересня 2018 року ОСОБА_13 уклала шлюб із ОСОБА_18, та змінила прізвище на ОСОБА_19 .

16 травня 2018 року на належне ОСОБА_4 нерухоме майно Дергачівською державною нотаріальною конторою видано свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно його матері - ОСОБА_6 на 1/3 частку, дочці - ОСОБА_3 на 1/3 частку та онуці - ОСОБА_13 на 1/3 частку.

Спадщина складається з указаного вище житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами.

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_6 та після її смерті із заявою про прийняття спадщини звернулася ОСОБА_2, щодо оформлення спадкових прав на 1/3 частку вказаного домоволодіння. Однак, 03 серпня 2019 державний нотаріус П`ятої харківської нотаріальної контори виніс постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку з тим, що документи, які підтверджують право власності на нерухоме майно утримуються іншим спадкоємцем - ОСОБА_3, яка проігнорувала вимогу про надання документів та фактично утримала їх у себе.

Отже, на даний час власниками спірного домоволодіння (згідно даних реєстру речових прав на нерухоме майно) є померлий ОСОБА_4, його дочка ОСОБА_3 та онука ОСОБА_7

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не визнають її спадкові права, утримують документи не надаючи їх до нотаріальної контори.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_9, мати якої ОСОБА_14 померла ІНФОРМАЦІЯ_7, просила:

- визнати за нею в порядку спадкування за законом після смерті діда ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, мати якого ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_3, право власності на 1/6 частку спадщини, що складається з житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1,

- разом із належною часткою згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 16 травня 2018 року № 1-464, виданого Дергачівською державною нотаріальною конторою Харківської області, визнати її власником Ѕ частки даного житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 24 грудня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2, мати якої ОСОБА_14 померла ІНФОРМАЦІЯ_5, право власності на 1/6 частину житлового будинку з господарсько-побутовим будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті діда ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, мати якого ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 263,33 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив із того, що про порушення права власності щодо спірного житлового будинку вона дізналася у 2006 році коли виїхала зі спірного житлового будинку після розірвання шлюбу. Трирічний строк позовної давності, в межах якого, ОСОБА_1 мала право звернутися до суду з вимогами про поділ спільного майна, сплив. За таких обставин, не дивлячись на те, що права ОСОБА_1 порушені, усунути ці порушення шляхом визнання права власності на 1/2 частину спірного житлового будинку неможливо у зв`язку із спливом позовної давності.

Частково задовольняючи позовні вимоги за зустрічним позовом, суд першої інстанції виходив із того, що враховуючи, що мати померлого ОСОБА_4 - ОСОБА_6 також померла, то 1/3 частка спадщини, що залишилася неоформленою має бути розподілена порівну між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 по 1/6 частці. При цьому, відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання права власності на 1/2 частину спірного будинку, суд виходив із того, що ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 16 травня 2018 року вже є власником 1/3 частини житлового будинку.

Постановою Харківського апеляційного суду від 07 липня 2020 року рішення суду першої інстанції змінено. Визнано за ОСОБА_2, мати якої ОСОБА_14 померла ІНФОРМАЦІЯ_5, право власності на 1/6 частину житлового будинку з господарсько-побутовим будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В іншій частині оскаржуване рішення залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 тривалий час не заявляла про своє право на спірний будинок, а тому позовна давність на час звернення до суду сплила. Шлюб позивача зі спадкодавцем розірвано у 2006 році. ОСОБА_4 помер у січні 2017 року. ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про поділ майна подружжя у вересні 2019 року. Зазначені обставини спростовують доводи позивача про постійне спілкування з ОСОБА_4 .

Оскільки ОСОБА_1 не надано доказів користування нею будинком з 2006 року, і відсутні будь-які відомості про досягнення колишнім подружжям домовленості щодо поділу спільного майна, то строк позовної давності для ОСОБА_1 розпочався з моменту звільнення нею житлової площі у спірному будинку у 2006 році. До того ж на час звернення ОСОБА_1 до суду частки у спірному будинку розподілені між спадкоємцями ОСОБА_4 і підстави для перерозподілу цих часток відсутні.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

06 серпня 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 24 грудня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 07 липня 2020 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, і ухвалити нове рішення, яким первісний позов задовольнити, а зустрічний позов задовольнити частково, визнавши за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом на 1/12 частини житлового будинку.

Касаційна скарга мотивована тим, що воскаржуваних судових рішеннях в частині вирішення заявлених нею позовних вимог суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 04 вересня 2019 року в справі № 374/330/15-ц (провадження № 61-28121св18), від 20 травня 2019 року в справі № 360/303/17-ц (провадження № 61-410св18), від 25 вересня 2019 року в справі № 752/6511/16-ц (провадження № 61-23660св18), від 22 січня 2020 року в справі № 372/176/17 (провадження № 61-12509св19). Про порушення свого права на спірне нерухоме майно дізналася після смерті чоловіка, коли у травні 2018 року Дергачівська державна нотаріальна контора розподілила спадщину. До цього моменту ніхто та ніколи не порушував її права користування, володіння та розпорядження спірним майном.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Заперечення (відзив) на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходили

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У жовтні 2020 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2021 справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_8, його батьками записані ОСОБА_6 та ОСОБА_20 .

Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_11 народилася ІНФОРМАЦІЯ_9, її батьками записані ОСОБА_4 та ОСОБА_15 .

Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 ОСОБА_4 та ОСОБА_21 перебували у шлюбі, який 21 травня 1987 року розірвано.

17 вересня 1993 року ОСОБА_11 уклала шлюб із ОСОБА_22 та змінила прізвище на " ОСОБА_23", що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 .

Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 ОСОБА_13 народилася ІНФОРМАЦІЯ_10, її батьками записані ОСОБА_22 та ОСОБА_14

11 березня 1994 року ОСОБА_4 уклав шлюб з ОСОБА_24, після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище - " ОСОБА_25".

Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1, її батьками записані ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_14 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_6 .

Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 11 грудня 2003 року, виданого на підставі рішення виконкому Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області від 11 листопада 2003 року № 194, ОСОБА_4 набув право власності в цілому на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу НОМЕР_7 шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 розірвано, про що 19 липня 2006 року складено відповідний актовий запис № 177.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_8 .

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину від 16 травня 2018 року, виданого Дергачівською державною нотаріальною конторою, зареєстрованого в реєстрі за № 1-462, спадкоємцями майна ОСОБА_4, є його мати ОСОБА_6, дочка ОСОБА_3 та онука ОСОБА_13 . Вказане свідоцтво видане ОСОБА_3

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_6 .

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 16 травня 2018 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1-464, виданим Дергачівською державною нотаріальною конторою, спадкоємцями майна ОСОБА_4 є його мати ОСОБА_6, його дочка ОСОБА_3 та онука ОСОБА_13 . Вказане свідоцтво видане ОСОБА_13 .

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08 серпня 2019 року № 176701881 житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, знаходиться у спільній частковій власності ОСОБА_3, ОСОБА_13, ОСОБА_4 . Розмір частки кожного складає: 1/3.

29 вересня 2018 року ОСОБА_13 уклала шлюб із ОСОБА_18 та змінила прізвище на " ОСОБА_19", що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_9 .

Відповідно до постанови державного нотаріуса П`ятої харківської міської державної нотаріальної контори від 23 серпня 2019 року ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, після померлої ОСОБА_6, у зв`язку з неподанням оригіналів документів на нерухоме майно, що підтверджують належність майна спадкодавцю на праві власності.

ОСОБА_1 вказує, що про порушення своїх прав дізналася після видачі Дергачівською державною нотаріальною конторою Харківської області у травні 2018 року свідоцтва про право на спадщину, а тому строк позовної давності не пропущений.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо вирішення позовних вимог ОСОБА_1 .

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2019 року у справі

№ 536/2319/15-ц (провадження № 61-20473св18) вказано, що "відповідно до пункту 1 розділу VII "Прикінцевих положень" Сімейного кодексу України (2947-14) (далі - СК України (2947-14) ), зазначений кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності Цивільним кодексом (435-15) , тобто з 01 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції), норми СК України (2947-14) застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України (2947-14) застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності".

При вирішенні спору у цій справі, враховуючи набуття сторонами майна під час шлюбу до 2004 року, підлягають застосуванню норми КпШС України (2006-07) .

Згідно зі статтею 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Відповідно до статті 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

Відповідно до статті 29 КпШС України якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов`язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу. Для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності.

Судами правильно встановлено, що спірний будинок побудований за час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі, а отже, є спільною сумісною власністю подружжя.

Висновки апеляційного суду про недоведення ОСОБА_1 заявлених нею позовних вимог про визнання права власності на 1/2 частини спірного будинку, не відповідають презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, відповідно до якої уразі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування вказаної презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Обставини спростування ОСОБА_4 за життя презумпції спільності права власності подружжя на спірне майно судами не встановлювалися та не перевірялися.

Щодо пропуску ОСОБА_1 строку позовної давності.

У постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15 зроблено висновок, що "згідно зі статтею 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Аналогічним чином питання початку перебігу позовної давності визначені і в статті 261 ЦК України, згідно якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або особу, яка його порушила. Частиною третьою статі 29 КпШС України (2006-07) передбачалося, що для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності. Згідно зі статтею 11 КпШС України у тих випадках, коли для окремих вимог встановлено позовну давність, він обчислюється, якщо інше не встановлено законом, з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Аналогічний порядок обчислення перебігу позовної давності визначено й частиною другою статті 72 СК України. Отже, вирішуючи питання перебігу позовної давності, суди мають врахувати, що при визначенні початку перебігу позовної давності слід виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі, до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності".

Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

Отже, початок перебігу позовної давності у справах про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану (статті 106, 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності, тобто з моменту виникнення спору між ними.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі № 320/3072/18 (провадження № 61-5819св19), від 13 липня 2020 року у справі № 570/4234/16-ц (провадження № 61-15213св19) та від 24 лютого 2021року у справі № 303/6365/17 (провадження № 61-13857св19).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_1 пропустила строк звернення до суду з вимогами про поділ спільного майна подружжя, оскільки про порушення своїх прав дізналася у 2006 році, зокрема, коли виїхала зі спірного будинку після розірвання шлюбу з ОСОБА_4 .

Колегія суддів Верховного Суду з таким висновком судів не погоджується, оскільки він не відповідає нормам матеріального права, з огляду на те, що при визначенні початку перебігу позовної давності слід виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб або почали проживати окремо, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права. Факт непроживання одного з подружжя в спільному будинку не може свідчити про порушення його права власності на це майно у випадку відсутності між подружжям спору про нього.

При цьому, встановивши, що про порушення своїх прав позивач дізналася у 2006 році, коли після розірвання шлюбу виїхала зі спірного житлового будинку, суди не встановили на підставі яких доказів вони дійшли такого висновку та не перевірили коли саме між колишнім подружжям виник спір з приводу нерухомого майна.

Звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_1 вказує, що про порушення своїх прав вона дізналася у травні 2018 року, зокрема, після видачі на ім`я відповідачів оспорюваних нею свідоцтв про право на спадщину, а тому строк позовної давності нею не пропущений.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції помилково погодився з визначеною судом першої інстанції датою початку перебігу позовної давності та дійшов передчасного висновку про початок її перебігу з 2006 року (коли позивач після розірвання шлюбу виїхала зі спірного будинку) та відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 з підстав спливу позовної давності.

Дійшовши такого висновку, суд апеляційної інстанції не встановив дату, коли позивач дізналася або могла дізнатися про порушення її права власності, не перевірив доводи позивача щодо існування між колишнім подружжям домовленості щодо володіння майном після розірвання шлюбу та відсутності між ними спору з цього приводу, не навів у судовому рішенні мотивів на спростування таких доводів.

Також, касаційний суд не погоджується із висновком суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні позову з підстав спливу позовної давності одночасно із встановленням обставин про недоведення позовних вимог.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року

у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18) викладено правовий висновок про те, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто перш, ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності, у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд у силу своїх повноважень не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, не перевірив висновок суду про відмову у позові з підстав спливу позовної давності та дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції в частині вирішення позову ОСОБА_1, тому оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції не може вважатися законним та обґрунтованим і таким, що відповідає засадам цивільного судочинства.

На такі порушення, допущені судом першої інстанції, вказувала ОСОБА_1 у поданій апеляційній сказі, проте суд апеляційної інстанції не виконав вимоги частини першої статті 367 ЦПК України - не перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Вирішуючи питання перебігу позовної давності за вимогами про поділ спільного майна подружжя, слід мати на увазі те, що при визначенні початку перебігу позовної давності необхідно виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності. Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеної у постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 374/330/15-ц (касаційне провадження № 61-28121св18).

Отже, доводи заявника про те, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 374/330/15-ц (касаційне провадження № 61-28121св18), від 25 вересня 2019 року у справі № 752/6511/16-ц (щодо презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу) та ін. підтвердилися.

Ураховуючи, що первісний та зустрічний позови взаємопов`язані між собою, задоволення одного з них може виключити повністю або частково задоволення іншого, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне скасувати рішення суду апеляційної інстанції повністю та справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для встановлення фактичних обставин справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, касаційний суд дійшов висновку, що постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України.

Під час нового розгляду справи суд має врахувати викладене, надати належну оцінку доказам і запереченням, поданим сторонами, надати оцінку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції з урахуванням статті 367 ЦПК України і у разі доведення порушення прав позивача ОСОБА_1 належним способом їх захистити, якщо вимога заявлена у межах позовної давності, ухваливши судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.