розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду, у складі колегії суддів:

Маміної О. В., Кругової С. С., Пилипчук Н. П., від 21 травня 2021 року,

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до

Харківської міської ради про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

В обґрунтування позову зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його дід - ОСОБА_3, після смерті якого відкрилася спадщина до складу якої увійшла квартира АДРЕСА_1 .

На момент смерті діда йому було 20 років, він проживав у селищі Селекційному Харківського району Харківської області та здійснював постійний догляд за хворою матір`ю, лікування якої потребувало значних грошових коштів, а тому був позбавлений можливості своєчасно звернутися до нотаріуса із відповідною заявою про прийняття спадщини.

Вважав, що наведені ним причини пропуску строку для прийняття спадщини є поважними та просив суд визначити додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Московського районного суду м. Харкова, у складі судді

Сугачової О. О., від 03 листопада 2020 року позов задоволено. Визначено ОСОБА_1 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 - один місць з часу набрання рішенням суду законної сили.

Суд першої інстанції виходив із того, що наведені ОСОБА_1 причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті його діда є поважними. При цьому, районний суд врахував наявність судових процесів щодо оформлення позивачем своїх спадкових прав з 2014 року та вказав, що факт пропуску строку для прийняття спадщини не є підставою для усунення від спадкування.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 21 травня 2021 року апеляційну скаргу Харківської міської ради задоволено. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 03 листопада 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження існування обставин, пов`язаних з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для вчинення дій із прийняття спадщини після смерті діда. Колегією суддів було враховано, що після смерті ОСОБА_3 до часу звернення позивача з позовом у цій справі пройшов тривалий час. Позивач на підтвердження поважності причин пропуску строку для визначення додаткового строку для прийняття спадщини після смерті його діда посилався на хворобу своєї матері та надав суду виписки із медичних карток, які підтверджують факт стаціонарного лікування матері позивача ОСОБА_4 з 05 по 12 грудня 2012 року (стаціонарно), з 24 липня 2014 року по 02 серпня 2014 року, однак докази на підтвердження потреби ОСОБА_4 в сторонньому догляді суду не надано.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати, залишивши в силі рішення Московського районного суду м. Харкова

від 03 листопада 2020 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

17 червня 2021 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу у цивільній справі № 643/3336/18 на постанову Харківського апеляційного суду від 21 травня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2021 року відкрито касаційне провадження і витребувано матеріали указаної цивільної справи із районного суду.

У серпні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначив неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, посилаючись на необхідність відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 26 вересня 2012 року у справі № 6-85цс12, від 04 листопада 2015 року у справі №6-1486цс15, у постановах Верховного Суду

від 12 лютого 2018 року у справі № 712/656/15-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 192/1663/17.

Заявник стверджує, що матеріалами справи підтверджено той факт, що пропуск ним строку для прийняття спадщини після смерті діда стався з поважних причин, які полягали в тому, що його мати потребувала постійного догляду та фінансового забезпечення з його боку, а з огляду на свій вік

(20 років) вказані життєві обставини в сукупності стали для нього об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для своєчасного подання відповідної заяви нотаріусу.

Вказує, що суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний перегляд справи, не надав оцінку тим обставинам, що з 2014 року він звертався до суду з метою реалізації своїх спадкових прав, а отже вчиняв юридично значимі дії спрямовані на прийняття спадщини після смерті діда.

Також звертає увагу, що визнання за ним права на спадкування після смерті діда є можливістю забезпечення його сім`ї житлом. Інших спадкоємців, які б претендували на вказану спадщину після смерті ОСОБА_3 немає, а задоволення позову у цій справі не порушить прав третіх осіб.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є онуком ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, до складу якої увійшла квартира АДРЕСА_1 .

Мати позивача - ОСОБА_4, 1965 року народження, є особою з інвалідністю другої групи та в період із 05 по 12 грудня 2012 року та із 24 липня 2014 року по 02 серпня 2014 року проходила лікування в умовах стаціонару.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 16 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області

від 19 травня 2015 року у справі № 643/15828/14-ц, у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування за законом після смерті діда ОСОБА_3 відмовлено.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 07 листопада

2017 року у справі № 643/10521/15-ц позовну заяву ОСОБА_1 до Харківської міської ради, ОСОБА_2, третя особа - дванадцята Харківська державна нотаріальна контора, про встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності в порядку спадкування за законом залишено без розгляду.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 28 липня 2015 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Харківської області

від 08 лютого 2018року, у справі № 643/10851/14-ц заяву Харківської міської ради про визнання спадщини відумерлою залишено без задоволення.

Позиція Верховного Суду

Згідно пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини; спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Таким чином закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, але бажає прийняти спадщину, у шестимісячний строк з часу відкриття спадщини подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Тлумачення частини третьої статті 1272 ЦК України дозволяє сформулювати правило, відповідно до якого надання судом додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можливо у разі: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави та 2) ці обставини визнані судом поважними. Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви. У такому разі, вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду України

від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15 та від 23 серпня

2017 року у справі № 6-1320цс17, а також постановах Верховного Суду

від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження

№ 61-38298св18), від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16 (провадження № 61-6700св19), від 24 січня 2020 року у справі № 192/1663/17 (провадження № 61-7193св19), від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61-21447св19), від 01 вересня 2021 року у справі

№ 720/2683/19 (провадження № 61-15347св20).

Отже, практика суду касаційної інстанції у цій категорії справ є сталою.

У позовній заяві ОСОБА_1 зазначав, що не проживав зі спадкодавцем, та був позбавлений можливості звернутися до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті діда протягом встановленого законом шестимісячного строку, оскільки вимушений був доглядати свою матір, фінансово забезпечувати себе та свою сім`ю.

На підтвердження вказаних обставин позивач серед іншого надав суду:

- виписку із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого № 9.17605 від 17 грудня 2012 року;

- виписку із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого

від 14 жовтня 2013 року;

- виписку із амбулаторної картки ОСОБА_4 від 02 серпня 2014 року;

- посвідчення ОСОБА_4 серії НОМЕР_1 ;

- акт про реєстрацію та проживання від 06 березня 2018 року;

- акт обстеження матеріально-побутових умов проживання дитини

від 23 лютого 2018 року;

- довідку про свої доходи.

Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, враховуючи аргументи та доводи сторін у справі, апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав, передбачених статтею 1272 ЦК України, для визначення позивачу додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Достатніх та належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини позивач не надав та не довів наявності об`єктивних, непереборних, істотних труднощів, які перешкоджали поданню заяви про прийняття спадщини у встановлений законом строк.

Доводам заявника про те, що він не реалізував своє право на прийняття спадщини через тривалу хворобу матері судом апеляційної інстанції надано правильну оцінку, зокрема враховано, що наданими ОСОБА_1 медичними документами не підтверджено тривалості та безперервності хвороби його матері впродовж шестимісячного строку встановленого законом для прийняття спадщини, яка б об`єктивно перешкоджала зверненню позивача до нотаріуса.

Верховний Суд враховує, що мати позивача перебувала на стаціонарному лікуванні в період із 05 по ІНФОРМАЦІЯ_2 (тобто до смерті ОСОБА_3 ) та з 24 липня 2014 року по 02 серпня 2014 року (через майже півтора роки після смерті ОСОБА_3 ).

При цьому в наданих лікувальними закладами документах відсутні вказівки щодо потреби ОСОБА_4 в сторонньому догляді.

Верховний Суд також враховує, що за відомостями офіційного веб-порталу судової влади Харківська міська рада із заявою про визнання відумерлою спадщини після смерті ОСОБА_3 звернулась 25 липня 2014 року

(справа № 643/10851/14), лише після чого у жовтні 2014 року ОСОБА_1 подав позов про визнання права власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 (справа № 643/15828/14-ц).

Скрутне матеріальне становище та потреба у забезпеченні житлом сім`ї позивача, як про це зазначає в касаційній скарзі заявник, та відсутність інших спадкоємців після смерті ОСОБА_3 не може бути безумовною підставою для визначення особі додаткового строку для прийняття спадщини в розумінні статті 1272 ЦК України

Висновки апеляційного суду у розглядуваній справі узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України

від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15 та постанові Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі № 192/1663/17 (провадження

№ 61-7193св19) і підстав для відступу від яких колегією суддів не встановлено.

Верховний Суд України у своїй постанові від 26 вересня 2012 року у справі

№ 6-85цс12 сформулював такий висновок: "якщо ж у спадкоємця перешкод не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про спадкову масу, то положення частини третьої статті 1272 ЦК України не застосовуються".

Приймаючи 12 лютого 2018 року постанову за результатами касаційного перегляду справи № 712/656/15-ц (провадження № 61-2397св18), Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що перебування в місцях позбавлення волі не є підставами для поновлення строку для подання заяви про прийняття спадщини.

З огляду на викладене необхідність у відступленні від викладених у справах № 6-85цс12 та № 712/656/15-ц, які перебували на розгляді суду касаційної інстанції, висновків відсутня.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків апеляційного суду по суті вирішення справи, а переважно зводяться до невірного тлумачення заявником норм матеріального права, необхідності переоцінки доказів у справі, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, ухвалив судове рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, що, відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції без змін.