У серпні 2020 року ОСОБА_1, діючи через свого представника - адвоката Колеснікова В. В., звернулася до суду зі скаргою, в якій просила визнати неправомірними дії (бездіяльність) головного державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби м. Миколаїв Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Головіна О. Ю. та скасувати постанову від 16 липня 2020 року про відкриття виконавчого провадження № 62577648.

Скарга мотивована тим, що 23 червня 2020 року на підставі судового рішення Заводським районним судом м. Миколаєва видано виконавчі листи, в тому числі щодо зобов`язання ОСОБА_1 повернути територіальній громаді м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 0,0830 га за адресою: АДРЕСА_1 .

16 липня 2020 року головний державний виконавець Заводського відділу Державної виконавчої служби м. Миколаїв Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Головін О. Ю. (далі - державний виконавець) на підставі заяви прокурора за виконавчим листом ухвалив постанову про відкриття виконавчого провадження № 62577648.

Посилаючись на порушення вимог виконавчого законодавства, зазначила, що в оскаржуваній постанові стягувачем зазначена територіальна громада м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради, яка не є державним органом і не може виступати стягувачем за позовом держави, а виконавче провадження відкрито за заявою прокурора, який не наділений законом повноваженнями ініціювати відкриття виконавчого провадження за виконавчими документами, що видані на користь територіальних громад. Оскільки позивачем у справі була держава Україна, то пропущено тримісячний строк пред`явлення виконавчого листа до виконання.

Крім того, виконавчий лист підлягав поверненню стягувачу без прийняття з огляду на те, що рішення не передбачало примусового виконання відповідно до пункту 7 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження". До того ж, державним виконавцем порушено строки направлення оскаржуваної постанови, а боржник не може виконати рішення, яке підлягає виконанню державою.

28 грудня 2020 року представник скаржниці подав заяву, в якій, уточнивши підстави скарги, зазначав, що обґрунтуванням підстав пропуску пред`явлення виконавчого листа до виконання є відкриття виконавчого провадження з порушенням строку, передбаченого частиною другою статті 12 Закону України "Про виконавче провадження". Останнім днем тримісячного строку було 15 червня 2017 року, а останнім днем трирічного строку - 15 березня 2020 року.

На думку представника скаржниці, станом на 14 липня 2020 року, на момент пред`явлення виконавчого листа до виконання, закінчився строк його пред`явлення до виконання.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 лютого 2021 року скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Визнано неправомірними дії та зобов`язано головного державного виконавця Заводського відділу ДВС у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Головіна О. Ю. скасувати постанову від 16 липня 2020 року про відкриття виконавчого провадження № 62577648 з примусового виконання виконавчого листа № 487/10134/14-ц, виданого Заводським районним судом м. Миколаєва 23 червня 2020 року.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що постанова державного виконавця від 16 липня 2020 року про відкриття виконавчого провадження є протиправною, оскільки ухвалена поза межами трирічного строку пред`явлення виконавчого документу до виконання, а матеріали справи не містять відомостей щодо поновлення пропущеного строку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 19 квітня 2021 року ухвалуЗаводського районного суду м. Миколаєва від 22 лютого 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Миколаївської обласної прокуратури витрати по сплаті судового збору в сумі 2 270,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що трирічний строк, починаючи з 15 березня 2017 року, протягом якого прокурор мав пред`явити виконавчий лист до виконання, отриманий ним 23 червня 2020 року, у період з 19 квітня 2017 року до 09 жовтня 2019 року зупинився, коли виконання рішення суду було зупинено, тобто перервано. Тому при зверненні із заявою 14 липня 2020 року про примусове виконання рішення суду, прокурором не пропущено трирічний строк пред`явлення виконавчого листа до виконання. Таким чином у державного виконавця не було підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2021 року до Верховного Суду адвокат Колесніков В. В. в інтересах ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2021 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу № 487/10134/14-ц із Заводського районного суду м. Миколаєва, надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу.

Підставою для відкриття касаційного провадження є абзац другий частини другої статті 389 ЦПК України.

Справа надійшла до Верховного Суду 23 червня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження адвокат Колесніков В. В. в інтересах ОСОБА_1, зазначає порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні скарги, неправильно застосував положення пункту 2 частини четвертої статті 12 Закону України "Про виконавче провадження", а також не врахував, що ухвала суду касаційної інстанції про зупинення виконання рішення (в редакції частини першої статті 328 ЦПК України станом на 19 квітня 2017 року) та ухвала суду першої інстанції про відстрочення виконання (в редакції статті 373 ЦПК України станом до 14 грудня 2017 року) є різними процесуальними документами.

На думку представника скаржниці, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 квітня 2017 року не є судовим рішенням, з яким Закон України "Про виконавче провадження" (1404-19) пов`язує переривання строку на пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Крім того, касаційна скарга мотивована порушенням судом апеляційної інстанції положень статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, оскільки апеляційний суд фактично відмовив у здійсненні правосуддя.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, надісланому на адресу Верховного Суду, прокурор Волкова С. В., яка брала участь у справі, погоджуючись із постановою Миколаївського апеляційного суду від 19 квітня 2021 року, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - залишити без змін, оскільки апеляційний суд з`ясував усі обставини справи з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 квітня 2015 року позов прокуратури Миколаївської області до Миколаївської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_1 про визнання незаконними і скасування рішення міської ради, визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсним державного акту на право власності на землю задоволено.

Рішення Миколаївської міської ради № 36/61 від 04 вересня 2009 року в частині надання ОСОБА_2 у власність земельної ділянки площею 830 кв. м. по АДРЕСА_1 визнано незаконним та скасовано.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки (кадастровий номер 4810136300:12:001:0020:3:02) від 27 серпня 2012 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, визнано недійсним.

Державний акт серії ЯИ № 140143 про право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку визнано недійсним, скасовано його державну реєстрацію.

Земельну ділянку площею 830 кв. м, розташовану по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 4810136300:12:001:0020:3:02), грошовою оцінкою 171 642,19 грн повернуто до комунальної власності.

Стягнуто з Миколаївської міської ради, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь держави 324,80 грн судового збору з кожного.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 22 червня 2015 року рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 квітня 2015 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 липня 2015 року відмовлено Миколаївській міській раді та Колеснікову В. В. в інтересах ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження за їх касаційними скаргами.

Постановою Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 липня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 22 червня 2015 року та рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 квітня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 01 грудня 2016 року в задоволенні позову Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері до Миколаївської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_1 про визнання незаконними і скасування рішення міської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на землю, повернення земельної ділянки до комунальної власності відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 14 березня 2017 року рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 01 грудня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Позов Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави задоволено.

Визнано незаконним п. 45.1 рішення Миколаївської міської ради № 36/61 від 04 вересня 2009 року про надання ОСОБА_2 у власність земельної ділянки площею 830 кв. м по АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним Державний акт на право власності на землю серії ЯИ № 14043, виданий 27 листопада 2009 року на ім`я ОСОБА_2, площею 0,0830 га по АДРЕСА_1, з відміткою про перехід права власності на цю земельну ділянку до ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 27 серпня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ставничою І. О. за реєстровим № 916.

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути територіальній громаді м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 0,0830 га по АДРЕСА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат (т. 4 а. с. 86-92, 171-177).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 . Виконання рішення апеляційного суду Миколаївської області від 14 березня 2017 року зупинено до закінчення касаційного провадження у справі.

Постановою Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 14 березня 2017 року залишено без змін. Поновлено виконання рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 14 березня 2017 року.

23 червня 2020 року Заводським районним судом м. Миколаєва було видано виконавчий лист № 487/10134/14-ц про зобов`язання ОСОБА_1 повернути територіальній громаді м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 0,0830 га. по АДРЕСА_1 . Зі змісту даного виконавчого листа вбачається, що рішення набрало законної сили 14 березня 2017 року. Строк пред`явлення виконавчого листа до виконання три роки (т. 5 а. с. 85).

14 липня 2020 року прокурор Миколаївської області звернувся до начальника Заводського ВДВС у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Романчука С. М. з відповідною заявою про примусове виконання рішення (т. 5 а. с. 10).

16 липня 2020 року головним державним виконавцем Заводського ВДВС у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Головіним О. Ю. ухвалено постанову про відкриття виконавчого провадження № 62577648 з примусового виконання виконавчого листа № 487/10134/14-ц, виданого Заводським районним судом м. Миколаєва 23 червня 2020 року (т. 5 а. с. 14).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є абзац 2 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи суд касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) , законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

За статтею 129-1 Конституції України, статтею 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організації, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За частиною першою статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України "Про виконавче провадження").

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" примусовому виконанню підлягають виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (1403-19) .

Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша статті 74 Закону України "Про виконавче провадження").

За змістом частини першої статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" під строками у виконавчому провадженні розуміються періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Крім того, строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем.

Відповідно до положень частин першої та другої статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

За правилами статті 319 ЦПК України, у редакції чинній станом на 14 березня 2017 року, рішення або ухвала апеляційного суду набирають законної сили з моменту їх проголошення.

З наявної у матеріалах справи копії виконавчого листа № 487/10134/14-ц, виданого 23 червня 2020 року, вбачається, що рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 01 грудня 2016 року набрало законної сили 14 березня 2017 року, строк пред`явлення виконавчого листа до виконання - три роки, тобто до 14 березня 2020 року ( т. 5 а. с. 8)

Враховуючи, що з позовом до суду у справі № 487/10134/14-ц звернувся прокурор в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради як органу місцевого самоврядування, то є всі підстави вважати, що стягувачем порушено трьохрічний строк пред`явлення виконавчого документу до виконання.

За таких обставин, місцевий суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання неправомірними дій головного державного виконавця Заводського відділу ДВС у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Головіна О.Ю. щодо ухвалення постанови від 16 липня 2020 року про відкриття виконавчого провадження № 62577648 з примусового виконання виконавчого листа № 487/10134/14-ц, виданого Заводським районним судом м. Миколаєва 23 червня 2020 року, та зобов`язав головного державного виконавця скасувати дану постанову, оскільки постанова про відкриття виконавчого провадження була ухвалена поза строком пред`явлення виконавчого документа до виконання, однак дійшов помилкового висновку, що строк пред`явлення даного виконавчого листа до виконання становить три роки.

Разом із тим, висновки апеляційного суду про те, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 квітня 2017 року було зупинено виконання рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 14 березня 2017 року до закінчення касаційного провадження у справі, а його виконання поновлено лише після перегляду у касаційному порядку постановою Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року, тому стягувачем не було пропущено строку пред`явлення виконавчого листа до виконання - є безпідставними.

Факт зупинення виконання судового рішення до закінчення касаційного провадження у справі не зупиняє/не перериває строку пред`явлення виконавчого листа до виконання у розумінні статті 12 Закону України "Про виконавче провадження".

Строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: пред`явлення виконавчого документа до виконання; надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони(частини четверта, п`ята статті 12 Закону України "Про виконавче провадження").

Тобто строк пред`явлення виконавчого листа до виконання не є тотожним строку виконання судового рішення.

Водночас зупинення виконання рішення суду - це лише відтермінування його виконання у визначені Законом строки.

Отже, факт зупинення виконання рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 14 березня 2017 року судом касаційної інстанції не впливав на перебіг строків, протягом яких стягувач мав пред`явити до органів виконавчої служби виконавчий лист до виконання.

Стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина шоста статті 12 Закону України "Про виконавче провадження").

Беручи до уваги, що стягувач не порушував у судовому порядку питання про поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, то дії головного державного виконавця Заводського відділу ДВС у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Головіна О. Ю. з прийняття постанови від 16 липня 2020 року про відкриття виконавчого провадження № 62577648 з примусового виконання виконавчого листа № 487/10134/14-ц, виданого Заводським районним судом м. Миколаєва 23 червня 2020 року, є неправомірними.

За таких обставин, касаційна скарга подана адвокатом Колесніковим В. В. в інтересах ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 19 квітня 2021 року є обґрунтованою та дає підстави для висновку про її скасування і залишенням в силі ухвали суду першої інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.