Короткий зміст позовних вимогУ грудні 2017 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, Хмельницької обласної спілки споживчих товариств (далі - Облспоживспілка), житлово-експлуатаційної контори Хмельницької обласної спілки споживчих товариств (далі - ЖЕК Облспоживспілки), управління житлово-комунального господарства Хмельницької міської ради (далі - УЖКГ Хмельницької міської ради), виконавчого комітету Хмельницької міської ради (далі - міськвиконком), Лісогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області в особі державного реєстратора речових прав на нерухоме майно про визнання договорів купівлі-продажу та дарування недійсними, визнання незаконними і скасування рішення про оформлення права власності, визнання свідоцтв про право власності на нерухоме майно недійсними, визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на нежитлове приміщення, визнання незаконним і скасування рішення про державну реєстрацію прав, витребування майна з чужого незаконного володіння, звільнення підвального приміщення та усунення перешкод у користуванні нимПозовну заяву мотивовано тим, що позивачі є власниками квартир у багатоквартирному будинку АДРЕСА_1, який знаходився у віданні Облспоживспілки. 30 березня 1999 року міськвиконком прийняв рішення № 164 про оформлення права власності на житловий будинок, крім квартири № 26, за Облспоживспілкою . На підставі цього рішення 19 квітня 1999 року УЖКГ Хмельницької міської ради видало Облспоживспілці свідоцтво про право власності на житловий будинок, відповідно до якого 09 серпня 2010 року відбулася державна реєстрація права власності Облспоживспілки на підвальне приміщення, площею 154 кв. м. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 березня 2014 року визнано незаконним і скасовано рішення міськвиконкому від 30 березня 1999 року № 164 про оформлення права власності на житловий будинок за Облспоживспілкою. При цьому суд також визнав недійсним свідоцтво про право власності облспоживспілки на житловий будинок від 19 квітня 1999 року.26 червня 2002 року ЖЕК Облспоживспілки і ТОВ "Гіл" уклали договір купівлі-продажу, за умовами якого ТОВ "Гіл" придбало частину підвального приміщення житлового будинку площею 123, 1 кв. м. За договором купівлі-продажу від 14 квітня 2005 року ТОВ "Гіл" продало ОСОБА_4 та ОСОБА_3 це підвальне приміщення в рівних частках кожному. Після проведення реконструкції підвального приміщення міськвиконком рішенням від 14 червня 2007 року № 645-Е оформив право власності на офіс з влаштованим окремим входом загальною площею 128,1 кв.м, який розташований на АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 в рівних частках. На підставі цього рішення 16 червня 2007 року УЖКГ Хмельницької міської ради видало ОСОБА_4 та ОСОБА_3 свідоцтва про право власності на Ѕ частину приміщення за кожним. 20 лютого 2012 року ОСОБА_4 продав ОСОБА_6 належну йому Ѕ частину офісу.24 липня 2006 року Облспоживспілка та ОСОБА_6 уклали договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_6 отримав у власність нежитлове приміщення підвалу житлового будинку, площею 86,1 кв. м, яке в подальшому було реконструйовано ним під магазин непродовольчих товарів. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 березня 2014 року вказаний договір купівлі-продажу визнано недійсним. Апеляційний суд Хмельницької області рішенням від 25 січня 2016 року скасував реєстрацію права власності ОСОБА_6 на магазин непродовольчих товарів, загальною площею 78,4 кв. м, на АДРЕСА_1, та визнав свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 08 січня 2014 року, яке видане останньому на вказаний магазин, недійсним.Використавши площу магазину непродовольчих товарів та площу самовільно захопленого коридору підвалу ОСОБА_3 та ОСОБА_6 здійснили реконструкцію належного їм офісу, внаслідок чого загальна площа приміщення збільшилася з 128,1 кв. м до 221 кв. м. Державний реєстратор рішенням від 05 вересня 2017 року № 36920521 зареєстрував право власності ОСОБА_3 та ОСОБА_6 на офіс з влаштованим окремим входом загальною площею 221 кв. м. За договором дарування від 27 грудня 2017 року ОСОБА_3 та ОСОБА_6 подарували ОСОБА_10 вказане.11 березня 2004 року Облспоживспілка та ОСОБА_5 уклали договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_5 придбав нежитлове приміщення підвалу, площею 48, 6 кв. м на АДРЕСА_1 . За договором дарування від 15 січня 2018 року ОСОБА_7, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 набули право власності на вказане нежитлове приміщення в рівних частках кожний.Позивачі вказують, що підвал є допоміжним приміщенням і належить власникам квартир житлового будинку на праві спільної власності, тому Облспоживспілка та ЖЕК Облспоживспілки не вправі були відчужувати його третім особам, а, приймаючи рішення про оформлення права власності ОСОБА_4 і ОСОБА_3 на офіс з влаштованим окремим входом, міськвиконком діяв з перевищенням наданих йому повноважень. Оспорювані правочини порушують право власності позивачів на допоміжні приміщення, не відповідають вимогам закону та є недійсними в силу статей 203, 215 ЦК України. У зв`язку з цим підлягає скасуванню реєстрація права власності ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та Облспоживспілки на частини підвального приміщення.Оскільки приміщення підвалу вибули з володіння співвласників житлового будинку не з їх волі, то вони вправі витребувати це майно у відповідачів. Облспоживспілка, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 набули права власності на приміщення підвалу житлового будинку без будь-яких правових підстав і незаконно використовують їх, внаслідок чого співвласникам допоміжних приміщень чиняться перешкоди у користуванні нерухомим майном. Отже, порушене право позивачів підлягає відновленню, а ОСОБА_3, ОСОБА_6, Облспоживспілку, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 слід виселити з підвального приміщення.Посилаючись на вищевикладене, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 просили суд:- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 26 червня 2002 року, укладений між ЖЕК Облспоживспілки та ТОВ "Гіл", за умовами якого ТОВ "Гіл" придбало частину підвального приміщення житлового будинку площею 123,1 кв. м;- визнати незаконним і скасувати рішення міськвиконкому від 14 червня 2007 року № 645-Е про оформлення права власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на офіс з влаштованим окремим входом, загальною площею 128,1 кв. м, що розташований на АДРЕСА_1, в рівних частках кожному;- визнати недійсними свідоцтва від 16 червня 2007 року, видані УЖКГ Хмельницької міської ради, про право власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по Ѕ частині офісу з влаштованим окремим входом, загальною площею 128,1 кв. м, який розташований на АДРЕСА_1 ;- визнати недійсним договір купівлі-продажу приміщення від 11 березня 2004 року, укладений між Облспоживспілкою та ОСОБА_5 ;- визнати незаконною і скасувати державну реєстрацію права власності Облспоживспілки на нежитлове приміщення загальною площею 154,0 кв. м, яке розташоване на АДРЕСА_1, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (запис від 09 серпня 2010 року, реєстраційний номер майна 31175857);- визнати незаконним і скасувати рішення державного реєстратора від 05 вересня 2017 року № 36920521, на підставі якого об`єкту нерухомості за реєстраційним номером 1343480868101 (офіс з влаштованим окремим входом загальною площею 128, 1 кв. м)зареєстровано збільшення загальної площі до 221 кв. м;- визнати недійсним договір дарування від 27 грудня 2017 року, укладений між ОСОБА_6, ОСОБА_3 та ОСОБА_10, за умовами якого ОСОБА_10 набув офіс з влаштованим окремим входом, загальною площею 221 кв. м, на АДРЕСА_1 ;- витребувати у ОСОБА_3 Ѕ частину офісу з влаштованим окремим входом, загальною площею 128, 1 кв.м;- витребувати у ОСОБА_6 Ѕ частину офісу з влаштованим окремим входом, загальною площею 128,1 кв. м;- витребувати у ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 нежитлове приміщення, площею 48, 6 кв. м;- витребувати у Облспоживспілки нежитлове приміщення, загальною площею 154 кв. м, яке розташоване на АДРЕСА_1 ;- витребувати у ОСОБА_10 нежитлове приміщення, площею 221 кв. м, яке розташоване за вказаною адресою;- зобов`язати ОСОБА_3, ОСОБА_6, Облспоживспілку, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 звільнити підвальні приміщення житлового будинку та не чинити позивачам перешкод у користуванні цими приміщеннями.

Короткий зміст рішення суду першої інстанціїРішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 червня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при прийнятті рішення від 14 червня 2007 року № 645-Е про оформлення права власності ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на офіс з влаштованим окремим входом, загальною площею 128,1 кв. м, міськвиконком діяв правомірно та відповідно до норм чинного законодавства. У справі відсутні докази про належність Облспоживспілці нежитлового приміщення, загальною площею 154 кв. м, а тому це приміщення не може бути витребуване у останнього. Решта вимог не підлягає задоволенню через відсутність доказів про порушення прав чи інтересів позивачів.

Короткий зміст судових рішень апеляційної інстанціїПостановою Хмельницького апеляційного суду від 14 липня 2020 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 червня 2019 року скасовано в частині відмови в позові про скасування державної реєстрації права власності на нежитлове приміщення, витребування майна з чужого незаконного володіння, звільнення підвального приміщення та ухвалено нове, яким позов задоволено частково.Скасовано державну реєстрацію права власності Хмельницької обласної спілки споживчих товариств на 154 кв. м нежитлового приміщення підвалу на АДРЕСА_1, здійснену 09 серпня 2010 року на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок від 19 квітня 1999 року, виданого Хмельницьким міським управлінням житлово-комунального господарства (реєстраційний номер майна 31175857).Витребувано у ОСОБА_10 частину коридору VІ площею 4,8 кв. м, офісне приміщення 1-4 площею 10,9 кв. м, коридор 1-6 площею 18,9 кв. м, офісне приміщення 1-7 площею 11,9 кв. м, приміщення 1-12 площею 41,1 кв. м, коридор 1-15 площею 5,5 кв. м, вбиральню 1-16 площею 1,3 кв. м, - які розташовані у підвальному приміщенні житлового будинку по АДРЕСА_1, та входять до складу нежитлового приміщення - офісу з влаштованим окремим входом, загальною площею 221 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1343480868101).Зобов`язано ОСОБА_10 звільнити: коридор VІ площею 23,0 кв. м, сходову клітину ХІХ площею 10,9 кв. м, офісне приміщення 1-4 площею 10,9 кв. м, коридор 1-6 площею 18,9 кв. м, офісне приміщення 1-7 площею 11,9 кв. м, приміщення 1-12 площею 41,1 кв. м, коридор 1-15 площею 5,5 кв. м, вбиральню 1-16 площею 1,3 кв. м, - які розташовані у підвальному приміщенні житлового будинку на АДРЕСА_1 .В решті позову про витребування майна з чужого незаконного володіння та звільнення підвального приміщення відмовлено.Додатковою постановою Хмельницького апеляційного суду від 20 липня 2020 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 червня 2019 року скасовано в частині відмови в позові про усунення перешкод у користуванні підвальним приміщенням та ухвалено нове, яким зобов`язано ОСОБА_10 не чинити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перешкоди у користуванні коридором VІ площею 18,2 кв. м та сходовою клітиною ХІХ площею 10,9 кв. м - які розташовані у підвальному приміщенні житлового будинку по АДРЕСА_1 . В решті позову про усунення перешкод у користуванні підвальним приміщенням відмовлено. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.Судові рішення апеляційної інстанції мотивовані тим, що у підвалі житлового будинку розміщені приміщення, які призначені для забезпечення експлуатації житлового будинку, зокрема: коридор І площею 28,4 кв.м, щитова ІІ площею 3,4 кв. м, технічне приміщення ІІІ площею 21,2 кв.м, коридор VІ площею 23,0 кв. м, сходова клітина ХІХ площею 10,9 кв.м, сходова клітина ХХ площею 10,8 кв. м, технічне приміщення ХХІ площею 15,8 кв.м, офісне приміщення 1-4 площею 10,9 кв. м, коридор 1-6 площею 18,9 кв. м, офісне приміщення 1-7 площею 11,9 кв. м, приміщення 1-12 площею 41,1 кв. м, коридор 1-15 площею 5,5 кв. м, вбиральня 1-16 площею 1,3 кв. м. Ці приміщення є допоміжними та належать на праві спільної сумісної власності співвласникам житлових приміщень житлового будинку, в тому числі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а тому розпорядження цими приміщеннями без їх згоди порушують їх права, які підлягають захисту шляхом витребування зазначених приміщень у останнього набувача ОСОБА_10 із зобов`язанням останнього їх звільнити. Крім того, частина коридору VІ площею 18, 2 кв. м і сходова клітина ХІХ площею 10, 9 кв. м не вибували з володіння співвласників житлового будинку, однак ОСОБА_10 перешкоджає позивача користуватися даними приміщеннями, тому порушене право позивачів підлягає захисту шляхом усунення перешкод у користування майном.Також суд вважав за можливе скасувати державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення, загальною площею 154 кв. м, розташоване у житловому будинку на АДРЕСА_1 за Облспоживспілкою, оскільки свідоцтво про право власності на цей будинок, виданий останній 19 квітня 1999 року, рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 березня 2014 року визнано недійсним і скасовано. Отже, скасування вказаного свідоцтва тягне за собою скасування державної реєстрації права власності Облспоживспілки на вказане нежитлове приміщення. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні приміщеннями підвалу з боку ОСОБА_3, ОСОБА_6, Облспоживспілки, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 зокрема, щодо приміщення, серед яких: технічне приміщення V площею 4,3 кв.м, коридор ХVІ площею 4,9 кв.м, умивальник ХVІІ площею 1,4 кв.м, кабінет ХVІІІ площею 10,1 кв.м, коридор 1-1 площею 8,8 кв.м, коридор 1-2 площею 9,1 кв.м, щитова 1-3 площею 0,6 кв.м, приміщення 1-5 площею 43,0 кв.м, офісне приміщення 1-8 площею 18,5 кв.м, вбиральня 1-9 площею 1,4 кв.м, умивальник 1-10 площею 2,2 кв.м, приміщення 1-13 площею 37,8 кв.м, підсобне приміщення 1-14 площею 1,8 кв.м, торговий зал 2-1 площею 42,1 кв.м, приміщення персоналу 2-2 площею 3,6 кв.м, тамбур 2-3 площею 1,4 кв.м, санвузол 2-4 площею 1,5 кв.м та витребування майна із володіння ОСОБА_3 та ОСОБА_12, суд апеляційного інстанції виходив із того, що зазначені приміщення не належать співвласникам будинку, оскільки вони не є допоміжними відповідно до висновку експертизи від 27 квітня 2020 року. Крім того, позивачами не доведено, що ОСОБА_3 і ОСОБА_6 є володільцями вказаних приміщень підвалу, а ОСОБА_3, ОСОБА_6, Облспоживспілка, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 чинять позивачам перешкоди у користуванні ним.Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 28 липня 2020 року відмовлено ОСОБА_1 в ухваленні додаткового рішення щодо стягнення витрат, пов`язаних із залученням експерта та проведенням експертизи, оскільки позивач не надав суду платіжні документи про понесення ним судових витрат. Крім того, всупереч положенням частини восьмої статті 141 ЦПК України до закінчення судових дебатів ОСОБА_1 не заявив про понесені витрати на проведення судової експертизи та надання доказів про ці витрати протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводиУ касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Підставою касаційного оскарження рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 червня 2019 року та постанови Хмельницького апеляційного суду від 14 липня 2020 року та додаткової постановиХмельницького апеляційного суду від 20 липня 2020 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом статті 16 ЦК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц, від 12 лютого 2020 року у справі № 522/22250/17-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 761/29966/16-ц; застосування пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" без урахування висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц, від 25 березня 2020 року у справі № 202/1825/17; застосування пункту 1 частини другої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", частин першої, другої статті 331 ЦК України без урахування висновку, викладеного у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року у справі № 21-357а14, 06 липня 2016 року у справі № 6-1213цс16, постанові Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 29/5005/6381/2011 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).Підставою касаційного оскарження ухвали Хмельницького апеляційного суду від 28 липня 2020 року заявник зазначає грубе порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема неправильне застосування частини 8 статті 141 ЦПК України, оскільки суд повинен був залишити заяву про компенсацію судових витрат без розгляду.Касаційну скаргу мотивовано тим, що усе підвальне приміщення є допоміжним приміщенням будинку і належить власникам розташованих у будинку квартир на праві спільної сумісної власності, а тому суд апеляційної інстанції помилково вважав, що позивачами не доведено, що інші приміщення, окрім тих, що витребувано із володіння ОСОБА_10, призначені для забезпечення експлуатації житлового будинку та побутового обслуговування його мешканців і входять до житлового фонду.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанціїУхвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 15 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судамиРішенням виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 30 березня 1999 року №164 оформлено право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, крім квартири №26, за Облспоживспілкою .На підставі вказаного рішення 19 квітня 1999 року УЖКГ Хмельницької міської ради видало Облспоживспілці свідоцтво про право власності на житловий будинок.Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 березня 2014 року визнано незаконним і скасовано рішення міськвиконкому від 30 березня 1999 року №164 про оформлення права власності на житловий будинок за Облспоживспілкою, а також визнано недійсним і скасовано свідоцтво про право власності Облспоживспілки на житловий будинок від 19 квітня 1999 року.ОСОБА_1 є співвласником квартири №8, а ОСОБА_2 - власником квартири №6 у будинку АДРЕСА_1 .

б) щодо приміщення підвалу, яке належить ОСОБА_10 26 червня 2002 року ЖЕК Облспоживспілки і ТОВ "Гіл" уклали договір купівлі-продажу, згідно з яким ТОВ "Гіл" придбало частину підвального приміщення житлового будинку, площею 123,1 кв. м. За договором купівлі-продажу нежитлового приміщення від 14 квітня 2005 року, посвідченим приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Гусєвою Л. В., ТОВ "Гіл" продало ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вказане підвальне приміщення в рівних частках кожному.Рішенням виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 26 травня 2005 року міськвиконком надав ОСОБА_3 та ОСОБА_4 дозвіл на реконструкцію підвального приміщення під офіс з влаштуванням окремого входу, а рішенням від 28 грудня 2006 року №1021 - затвердив акт державної приймальної комісії про прийняття цього офісу в експлуатацію.Рішенням виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 14 червня 2007 року №645-Е оформлено право власності на офіс з влаштованим окремим входом, загальною площею 128,1 кв. м, який розташований на АДРЕСА_1, за ОСОБА_3 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 в рівних частках.На підставі цього рішення 16 червня 2007 року УЖКГ Хмельницької міської ради видало ОСОБА_3 та ОСОБА_4 свідоцтва про право власності на Ѕ частину приміщення кожному.За договором купівлі-продажу частини нежитлового приміщення від 20 лютого 2012 року, посвідченим приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Оксанюк А. А. ОСОБА_4 продав ОСОБА_6 належну йому Ѕ частину офісу.24 липня 2006 року Облспоживспілка та ОСОБА_6 уклали договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Корніловою О. М., за умовами якого ОСОБА_6 отримав у власність нежитлове приміщення підвалу житлового будинку, площею 86,1 кв. м, яке в подальшому було реконструйовано ним під магазин непродовольчих товарів.Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 березня 2014 року вказаний договір купівлі-продажу від 24 липня 2006 року визнано недійсним. У зв`язку з цим, Апеляційний суд Хмельницької області рішенням від 25 січня 2016 року скасував реєстрацію права власності ОСОБА_6 на магазин непродовольчих товарів загальною площею 78,4 кв. м га АДРЕСА_1, та визнав свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 08 січня 2014 року, яке видане останньому на вказаний магазин, недійсним.Використавши площу офісу та магазину непродовольчих товарів, а також площу частини коридору підвалу, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 здійснили реконструкцію належного їм офісу, внаслідок чого загальна площа приміщення збільшилася з 128,1 кв. м до 221 кв. м.Державний реєстратор рішенням від 05 вересня 2017 року №36920521 зареєстрував право спільної часткової власності ОСОБА_3 та ОСОБА_6 на офіс з влаштованим окремим входом, загальною площею 221 кв. м.За договором дарування від 27 грудня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Клімчук А.В. (реєстраційний №1849), ОСОБА_3 та ОСОБА_6 подарували ОСОБА_10 спірне приміщення.

в) щодо приміщення підвалу, яке належить Облспоживспілці09 серпня 2010 року Облспоживспілка зареєструвала у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на нежитлове приміщення підвалу житлового будинку, загальною площею 154,0 кв. м.Підставою виникнення права власності на вказане нерухоме майно було свідоцтво про право власності на житловий будинок, яке 19 квітня 1999 року УЖКГ Хмельницької міської ради видало Облспоживспілці згідно з рішенням міськвиконкому від 30 березня 1999 року №164, яке було визнано незаконним та скасовано рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 березня 2014 року, що набрало законної сили.

г) щодо приміщення підвалу, яке належить ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 11 березня 2004 року Облспоживспілка та ОСОБА_5 уклали договір купівлі-продажу приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Пруняком В. І., за умовами якого ОСОБА_5 придбав нежитлове приміщення підвалу житлового будинку, площею 48, 6 кв. м.За договором про визначення часток у праві спільної сумісної власності на нежиле приміщення, посвідченим 9 січня 2018 року приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Лаврентьєвим Ю.В. (реєстраційний №8), ОСОБА_5 і ОСОБА_13 визначили, що вказане приміщення підвалу належить їм на праві спільної сумісної власності подружжя, а їх частки у праві власності на це нерухоме майно є рівними.Того ж дня ОСОБА_5 подарував ОСОБА_13 належну йому Ѕ частину нежитлового приміщення (договір дарування від 9 січня 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Лаврентьєвим Ю. В.).У свою чергу, ОСОБА_13 за договорами дарування від 15 січня 2018 року, посвідченими приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Лаврентьєвим Ю.В. (реєстраційні №№47, 48) подарувала ОСОБА_7, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 вказане нежитлове приміщення в рівних частках кожному.

ґ) щодо приміщень підвалу та фактичного користування нимиПідвал житлового будинку складається з наступних нежитлових приміщень: коридору І площею 28,4 кв.м, щитової ІІ площею 3,4 кв.м, технічного приміщення ІІІ площею 21,2 кв.м, технічного приміщення V площею 4,3 кв.м, коридору VІ площею 23,0 кв.м., коридору ХVІ площею 4,9 кв.м, умивальника ХVІІ площею 1,4 кв.м, кабінету ХVІІІ площею 10,1 кв.м, сходової клітини ХІХ площею 10,9 кв.м, сходової клітини ХХ площею 10,8 кв.м, технічного приміщення ХХІ площею 15,8 кв.м, коридору 1-1 площею 8,8 кв.м, коридору 1-2 площею 9,1 кв.м, щитової 1-3 площею 0,6 кв.м, офісного приміщення 1-4 площею 10,9 кв.м, приміщення 1-5 площею 43,0 кв.м, коридору 1-6 площею 18,9 кв.м, офісного приміщення 1-7 площею 11,9 кв.м, офісного приміщення 1-8 площею 18,5 кв.м, вбиральні 1-9 площею 1,4 кв.м, умивальника 1-10 площею 2,2 кв.м, приміщення 1-12 площею 41,1 кв.м, приміщення 1-13 площею 37,8 кв.м, підсобного приміщення 1-14 площею 1,8 кв.м, коридору 1-15 площею 5,5 кв.м, вбиральні 1-16 площею 1,3 кв.м, торгового залу 2-1 площею 42,1 кв.м, приміщення персоналу 2-2 площею 3,6 кв.м, тамбуру 2-3 площею 1,4 кв.м, санвузла 2-4 площею 1,5 кв.м. Загальна площа підвалу складає 395,6 кв.м.Склався наступний порядок користування приміщеннями підвалу:у користуванні ОСОБА_7, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 перебувають торговий зал 2-1 площею 42,1 кв.м, приміщення персоналу 2-2 площею 3,6 кв.м, тамбур 2-3 площею 1,4 кв.м, санвузол 2-4 площею 1,5 кв.м, а всього приміщення загальною площею 48,6 кв.м;у користуванні ОСОБА_10 перебувають коридор VІ площею 23,0 кв.м., коридор ХVІ площею 4,9 кв.м, умивальник ХVІІ площею 1,4 кв.м, кабінет ХVІІІ площею 10,1 кв.м, сходова клітина ХІХ площею 10,9 кв.м, коридор 1-1 площею 8,8 кв.м, коридор 1-2 площею 9,1 кв.м, щитова 1-3 площею 0,6 кв.м, офісне приміщення 1-4 площею 10,9 кв.м, приміщення 1-5 площею 43,0 кв.м, коридор 1-6 площею 18,9 кв.м, офісне приміщення 1-7 площею 11,9 кв.м, офісне приміщення 1-8 площею 18,5 кв.м, вбиральня 1-9 площею 1,4 кв.м, умивальник 1-10 площею 2,2 кв.м, приміщення 1-12 площею 41,1 кв.м, приміщення 1-13 площею 37,8 кв.м, підсобне приміщення 1-14 площею 1,8 кв.м, коридор 1-15 площею 5,5 кв.м, вбиральня 1-16 площею 1,3 кв.м, а всього приміщення загальною площею 263,1 кв.м;у користуванні мешканців квартир житлового будинку перебуває технічне приміщення ІІІ площею 21,2 кв.м;у користуванні невстановлених осіб перебуває технічне приміщення V площею 4,3 кв.м;у загальному користуванні перебувають коридор І площею 28,4 кв.м, щитова ІІ площею 3,4 кв.м, сходова клітина ХХ площею 10,8 кв.м, технічне приміщення ХХІ площею 15,8 кв.м, а всього приміщення загальною площею 58,4 кв.м.Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи від 27 квітня 2020 року №726/019 до приміщень, які призначені для забезпечення експлуатації житлового будинку, відносяться: коридор І площею 28,4 кв.м, щитова ІІ площею 3,4 кв.м, технічне приміщення ІІІ площею 21,2 кв.м, коридор VІ площею 23,0 кв.м., сходова клітина ХІХ площею 10,9 кв.м, сходова клітина ХХ площею 10,8 кв.м, технічне приміщення ХХІ площею 15,8 кв.м, офісне приміщення 1-4 площею 10,9 кв.м, коридор 1-6 площею 18,9 кв.м, офісне приміщення 1-7 площею 11,9 кв.м, приміщення 1-12 площею 41,1 кв.м, коридор 1-15 площею 5,5 кв.м, вбиральня 1-16 площею 1,3 кв.м.

Позиція Верховного СудуЗгідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми праваВідповідно до статті 41 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина перша статті 319 ЦК України).Відповідно до частини першої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.Згідно зі статтею 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.Визначення поняття допоміжні приміщення надано у статті 1 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку": це -приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення); загальне майно - частина допоміжних приміщень житлового комплексу, що можуть використовуватися згідно з їх призначенням на умовах, визначених у статуті об`єднання (кладові, гаражі, в тому числі підземні, майстерні тощо).Згідно зі статтею 1 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин. Тобто в різних випадках одне і те ж приміщення може відноситись до житлового фондуі мати статус допоміжного або бути самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, у зв`язку з чим у власників квартир право власності на такі приміщення не виникає.У статті 19 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" у редакції чинній, на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що спільне майно співвласників багатоквартирного будинку складається з неподільного та загального майна. Неподільне майно перебуває у спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будинку. Неподільне майно не підлягає відчуженню.Згідно з частиною другою статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.Відповідно до висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 (v004p710-04) (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), допоміжні приміщення, відповідно до пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", стають об`єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир, що засвідчується єдиним документом - свідоцтвом про право власності на квартиру. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності створювати з цією метою об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.Всі суб`єкти права власності рівні перед законом. У багатоквартирних будинках, де не всі квартири приватизовані чи приватизовані повністю, власник (власники) неприватизованих квартир (їх правонаступники) і власники приватизованих квартир багатоквартирного будинку є рівноправними співвласниками допоміжних приміщень. Вони є рівними у праві володіти, користуватися і розпоряджатися допоміжними приміщеннями. Ніхто з власників квартир не має пріоритетного права користуватися та розпоряджатися цими приміщеннями, у тому числі з питань улаштування мансард, надбудови поверхів та іншого.Згідно з висновками, викладеними у рішенні Конституційного Суду України від 09 листопада 2011 року № 14-рп/2011 (v014p710-11) (справа за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_14 щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду") за законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Під поняттям "мешканці" треба розуміти власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень будинку, які проживають у будинку і становлять визначене коло суб`єктів, які реалізують право спільної власності на окремий її об`єкт - допоміжні приміщення.Відповідно до статті 19 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" спільне майно власників квартир складається з неподільного і загального майна. Неподільне майно перебуває у їх спільній сумісній власності і не підлягає відчуженню, загальне майно - у спільній частковій власності.Аналіз зазначених норм права та рішень Конституційного Суду України, свідчить про те, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.Положеннями статті 382 ЦК України встановлено, що власникам квартириу дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири,а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.Європейський суд з прав людини у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року, констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) передачею органом місцевого самоврядування допоміжних приміщень будинку третім особам без згоди власників квартир.Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц (провадження № 14-363цс19) вказала, що для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання.З огляду на зазначені приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.Таким чином, захисту у суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.У Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 (v018p710-04) надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині згаданого Рішення Конституційного Суду України.Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. При цьому обов`язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.У частині третій статті 12 та частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.Судом апеляційної інстанції правильно установлено, що у підвалі житлового будинку АДРЕСА_1 розміщені приміщення, які призначені для забезпечення експлуатації житлового будинку, зокрема: коридор І площею 28,4 кв.м, щитова ІІ площею 3,4 кв.м, технічне приміщення ІІІ площею 21,2 кв.м, коридор VІ площею 23,0 кв.м., сходова клітина ХІХ площею 10,9 кв.м, сходова клітина ХХ площею 10,8 кв.м, технічне приміщення ХХІ площею 15,8 кв.м, офісне приміщення 1-4 площею 10,9 кв.м, коридор 1-6 площею 18,9 кв.м, офісне приміщення 1-7 площею 11,9 кв.м, приміщення 1-12 площею 41,1 кв.м, коридор 1-15 площею 5,5 кв.м, вбиральня 1-16 площею 1,3 кв.м.Вказані приміщення є допоміжними та належать на праві спільної сумісної власності співвласникам житлових приміщень житлового будинку АДРЕСА_1, в тому числі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а тому набуття права власності на них ОСОБА_10 є незаконним, у зв`язку із чим такі приміщення слід витребувати від незаконного володіння останнього набувача.При цьому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що ефективним у даному випадку способом захисту порушених прав позивачів у вказаній частині буде витребування зазначених приміщень, а не визнання оспорювання правочинів, рішення міськвиконкому про реконструкцію майна та свідоцтв, які посвідчують відповідне право, оскільки рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 березня 2014 року були скасовані первинні підстави вибуття допоміжних приміщень житлового будинку із володіння його мешканців (визнано незаконним і скасовано рішення міськвиконкому від 30 березня 1999 року №164 про оформлення права власності на житловий будинок за Облспоживспілкою, а також визнано недійсним і скасовано свідоцтво про право власності Облспоживспілки на житловий будинок від 19 квітня 1999 року).Разом із тим, суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що у справі відсутні достатні та об`єктивні докази про те, що інші приміщення підвалу, серед яких: технічне приміщення V площею 4,3 кв.м, коридор ХVІ площею 4,9 кв.м, умивальник ХVІІ площею 1,4 кв.м, кабінет ХVІІІ площею 10,1 кв.м, коридор 1-1 площею 8,8 кв.м, коридор 1-2 площею 9,1 кв.м, щитова 1-3 площею 0,6 кв.м, приміщення 1-5 площею 43,0 кв.м, офісне приміщення 1-8 площею 18,5 кв.м, вбиральня 1-9 площею 1,4 кв.м, умивальник 1-10 площею 2,2 кв.м, приміщення 1-13 площею 37,8 кв.м, підсобне приміщення 1-14 площею 1,8 кв.м, торговий зал 2-1 площею 42,1 кв.м, приміщення персоналу 2-2 площею 3,6 кв.м, тамбур 2-3 площею 1,4 кв.м, санвузол 2-4 площею 1,5 кв.м, - є допоміжними.Виходячи із способу і порядку використання, місця їхнього розташування та загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, позивачем не доведено, що вони призначені для забезпечення експлуатації житлового будинку та побутового обслуговування його мешканців і входять до житлового фонду. Отже, підстави для висновку, про виникнення у співвласників житлового будинку права власності на вказані приміщення відсутні.Таким чином, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо вказаних приміщень, оскільки права позивачів у цій частині не порушені, а тому й не підлягають захисту у обраний ними спосіб.Доводи касаційної скарги про те, що усе підвальне приміщення є допоміжним приміщенням будинку і належить власникам розташованих у будинку квартир на праві спільної сумісної власності є помилковими та спростовуються висновком судової будівельно-технічної експертизи від 27 квітня 2020 року №726/019, згідно з яким частина приміщень підвалу у будинку АДРЕСА_1 призначена для забезпечення експлуатації житлового будинку, до них відноситься: коридор І площею 28,4 кв.м, щитова ІІ площею 3,4 кв.м, технічне приміщення ІІІ площею 21,2 кв.м, коридор VІ площею 23,0 кв.м., сходова клітина ХІХ площею 10,9 кв.м, сходова клітина ХХ площею 10,8 кв.м, технічне приміщення ХХІ площею 15,8 кв.м, офісне приміщення 1-4 площею 10,9 кв.м, коридор 1-6 площею 18,9 кв.м, офісне приміщення 1-7 площею 11,9 кв.м, приміщення 1-12 площею 41,1 кв.м, коридор 1-15 площею 5,5 кв.м, вбиральня 1-16 площею 1,3 кв.м. Через частину приміщень підвалу житлового будинку проходять комунікації загального користування. Вказана експертиза була проведена за клопотанням позивача ОСОБА_1 на підставі ухвали Хмельницького апеляційного суду від 19 листопада 2019 року, на вирішення якої було постановлено питання, зокрема, чи призначені приміщення підвалу житлового будинку для забезпечення експлуатації будинку та чи проходять через ці приміщення мережі теплопостачання, водопостачання та каналізації, вентиляційні канали та інші комунікації загального користування.Отже, за висновком експертизи лише вказана частина приміщень є допоміжними та належать мешканцям будинку на праві спільної сумісної власності, однак віднесення інших приміщень підвалу будинку АДРЕСА_1 до допоміжних позивачами належними та допустимими доказами не доведено. Касаційна скарга не містить переконливих аргументів щодо незаконності та несправедливості судових рішень у справі, а її доводи зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не допускаються.Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).Є нерелевантним посилання заявника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц, від 12 лютого 2020 року у справі № 522/22250/17-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 761/29966/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц, від 25 березня 2020 року у справі № 202/1825/17, від 10 травня 2018 року у справі № 29/5005/6381/2011, постанови Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року у справі № 21-357а14, 06 липня 2016 року у справі № 6-1213цс16оскільки у справі, яка переглядається, та у справах, які перебували на розгляді у суді касаційної інстанції, встановлено різні фактичні обставини, тобто правовідносини не є подібними, і висновки суду апеляційної інстанції вказаним висновкам суду касаційної інстанції не суперечать.Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Щодо ухвали суду апеляційної інстанції від 28 липня 2020 року про відмову в ухваленні додаткового рішенняВідповіднодо пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.Відповідно до частини першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати, пов`язані із залученням експертів та проведенням експертизи.За змістом частини третьої, четвертої, сьомої-дев`ятої статті 139 ЦПК України експерт отримує винагороду за виконану роботу, пов`язану зі справою, якщо це не входить до його службових обов`язків. Суми, що підлягають виплаті залученому судом експерту, сплачуються особою, на яку суд поклав такий обов`язок, або судом за рахунок суми коштів, внесених для забезпечення судових витрат. Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта має бути співмірним зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату послуг експерта, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.Згідно з частиною другою, третьою, восьмою статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.Виходячи зі змісту частини восьмої статті 141 ЦПК України, сторона може подати докази на підтвердження розміру витрат, які вона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, у тому числі і після судових дебатів, але виключно за сукупності двох умов: по-перше, ці докази повинні бути подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, по-друге, сторона зробила відповідну заяву про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів.З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 19 листопада 2019 року призначено у справі судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено експерту Власюку В. В. Цією ухвалою суд поклав усі витрати на проведення експертизи на ОСОБА_1 27 квітня 2020 року до суду апеляційної інстанції надійшов висновок експерта від 27 квітня 2020 року № 726/019.14 липня 2020 року судом апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 прийнято постанову.20 липня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду апеляційної інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо вирішення питання про стягнення з відповідачів витрат, понесених ним на проведення експертизи. До заяви додано рахунок-фактуру від 19 грудня 2019 року та квитанції від 27 грудня 2019 року, ОСОБА_1 витратив на проведення експертизи 12 500 грн. За квитанцією від 27 грудня 2019 року ОСОБА_1 сплатив установі банку 150 грн комісії за переказ готівки.Установивши, що під час розгляду справи ОСОБА_1 не подав апеляційному суду платіжні документи про понесення ним судових витрат та всупереч частині восьмій статті 141 ЦПК України до закінчення судових дебатів не заявив про понесені витрати на проведення судової експертизи, у заяві про ухвалення додаткового рішення не просив поновити пропущений процесуальний строк та не вказав про поважність причин його пропуску, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідачів вказаних судових витрат. При цьому помилковість висновку суду про відмову у задоволенні заяви, а не залишення її без розгляду на підставі частини восьмої статті 141 ЦПК України, не вплинуло на правильність вирішення заяви ОСОБА_1, а відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.