Іменем України22 вересня 2021 року м. Київсправа № 333/5021/20провадження № 61-4478св21Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,учасники справи:позивач -ОСОБА_1, відповідач -ОСОБА_2,особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги - ОСОБА_3 через представника ОСОБА_4,розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_4, на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Полякова О. З., Кухаря С. В.,Крилової О. В.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 15 лютого 2018 року між нею

і ОСОБА_2 укладено договір позики на суму 1 800 500 грн (що

є еквіваленом 65 000,00 дол США), зі строком повернення грошових коштів до

15 серпня 2020 року. На підтвердження факту укладання договору позики та одержання від ОСОБА_1 грошей у зазначеній сумі, відповідач написав розписку. Своїх зобов`язань за договором ОСОБА_2 не виконав.

На вимоги про повернення грошових коштів відповідач не реагує, добровільно повернути кошти не бажає.

Посилаючись на наведені обставини, ОСОБА_1 просила суд стягнути

з ОСОБА_2 на її користь заборгованість за договором позики від

15 лютого 2018 року у розмірі 1 800 500 грн, що є еквівалентом 65 000,00 дол США, та судові витрати у розмірі 10 510,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2020 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 15 лютого 2018 року в сумі 1 800 500,00 грн що є еквівалентом 65 000,00 дол. США. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50 відсотків судового збору, сплаченого нею при подачі позову до суду у розмірі 5 255,00 грн. Зобов`язано Державний бюджет України в особі Управління Державної казначейської служби України у Комунарському районі м. Запоріжжя Запорізької області повернути ОСОБА_1 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, що становить 5 255,00 грн.

Суд першої інстанції виходив з того, що на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтверджених доказами встановлено, що 15 лютого 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики на суму 1 800 500,00 грн, зі строком повернення грошових коштів до 15 серпня 2020 року. Своїх зобов`язань за договором відповідач не виконав. Оскільки ОСОБА_2 визнав позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення коштів.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі - ОСОБА_3 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від

04 грудня 2020 року у справі закрито.

Апеляційний суд вказав, що оскарженим рішенням суду першої інстанції про стягнення заборгованості за договором позики не вирішено питання про права та обов`язки ОСОБА_3, оскільки ОСОБА_3 особисто не є стороною спірного договору позики, питання про її права та обов`язки рішенням першої інстанції в цій справі не вирішувалось і вона не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження порушення її прав.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що в провадженні Комунарського районного суду м. Запоріжжя перебуває справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення суми авансу, витрат від інфляції та трьох процентів річних, не приймається колегією суддів, оскільки відповідно до висновку, наведеному у постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року

у справі № 911/2635/17 зазначено, що правовий зв`язок між особою, яка не приймала участь у справі зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням, має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Аргументи учасників справи

У березні 2021 рокупредставник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу апеляційного суду та передати справу для продовження розгляду до апеляційного суду.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не врахував того, що рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя у цивільній справі №333/5021/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики вирішувались питання про інтереси ОСОБА_3, зокрема, інтереси стосовно реального виконання рішення суду про стягнення на її користь заборгованості з ОСОБА_2 .

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги ОСОБА_3 наголошувала на тому, що укладання договору позики та подальше звернення ОСОБА_1 до Комунарського районного суду м. Запоріжжя з позовом про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 здійснено умисно для створення штучної конкуренції кредиторських вимог під час примусового стягнення заборгованості на користь ОСОБА_3 .

Судом першої інстанції не було враховано того, що договір позики, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не був спрямований на реальне настання правових наслідків, не досліджувалось питання про те, чи мала ОСОБА_1 реальну можливість надати у позику досить значну грошову суму та що

ОСОБА_1 є рідною сестрою ОСОБА_2 . Спір у зазначеній справі має штучний характер, оскільки у ОСОБА_1 відсутня фінансова можливість для надання грошових коштів у сумі 65 000,00 дол. США у позику.

Судом апеляційної інстанції не враховано того, що оскаржене рішення ухвалено

з порушенням пункту 3 частини другої статті 44 ЦПК України, оскільки суд першої інстанції не визнав зловживання позивачем процесуальними правами внаслідок подання позову, який має очевидно штучний характер та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від

22 січня 2020 року у справі №554/6547/17. Позивачем у вказаній справі про визнання недійсним договору позики виступала третя особа, яка не є стороною оспорюваного правочину. Відповідачами виступали родичі, а саме: батько та донька, які уклали фіктивний договір спрямований на зменшення складу майна належного відповідачу з метою уникнення відповідальності за зобов`язаннями, що виникли перед третьою особою.

Оспорювати правочин може також заінтересована особа, яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував

у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала

у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові, від 23 травня 2018 року по справі № 201/374/15-ц (провадження № 61-5195св18). Саме такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц, де вказано про неправильність застосування судами попередніх інстанцій статей 203, 215, 234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів, укладених сторонами, які

є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на ухилення боржника від виконання

в майбутньому судових рішень про стягнення з нього грошових коштів.

Особа вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України. Вказане відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, про застосування норм права викладеному у постанові від 03 липня 2019 року, за наслідками розгляду цивільної справи № 369/11268/16-ц (касаційне провадження № 14-260цс19), в якому Велика Палата Верховного Суду не відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року

у справі 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц.

Матеріалами справи підтверджується та обставина, що 19 листопада 2020 року Жовтневим районним судом м. Запоріжжя у цивільній справі № 331/2684/20 ухвалено рішення, яким позовну заяву ОСОБА_3 задоволено, стягнуто

з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошову суму у розмірі 474 498,57 грн.

Тому суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що укладення спірного договору позики між родичами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та подальше звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості мало на меті єдиний умисел - зменшення обсягу майна боржника ( ОСОБА_2 ), за рахунок якого можна виконати рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя у справі

На даний момент за заявою ОСОБА_1 відкрито виконавче провадження. Єдиним майном боржника ( ОСОБА_2 ), на яке можливо звернути стягнення, є частина нерухомого приміщення на яку, в межах цивільної справи

№ 331/2684/20 Жовтневим районним судом м. Запоріжжя з метою забезпечення позову накладено арешт.

Рух справи межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Судом першої інстанції встановлено, що 15 лютого 2018 року між

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики на суму 1 800 500,00 грн, зі строком повернення грошових коштів до 15 серпня 2020 року (а. с. 4).

Згідно з копією розписки від 15 лютого 2018 року, складеної ОСОБА_2, відповідач отримав зазначені у договорі позики кошти в сумі 1 800 500,00 грн (в еквіваленті станом на 15 лютого 2018 року 65 000,00 доларів США) (а. с. 5).

Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У частині першій статті 352 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

У пункті 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Тобто, у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі

і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося,апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

В той же час відповідно до пункту четвертого частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження

№ 61-2417сво19) зроблено висновок, що "аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення

і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі

у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 року у справі № 619/134/17 (провадження № 61-46029св18) зазначено, що "право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судом рішення певним чином впливає на їх права та обов`язки, завдає шкоди, що може виражатися

у несприятливих для них наслідках. Закриваючи апеляційне провадження, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 12 липня 2017 року не вирішувались питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3, яка не є стороною спірного договору та учасником спірних правовідносин. Сторони у справі не посилались, що за договором позики від 07 липня 2015 року ОСОБА_1 були одержані кошти, які використані в інтересах його сім`ї з ОСОБА_3. Обсяг зобов`язань ОСОБА_3 у зв`язку з прийняттям оскаржуваного рішення не збільшився. З огляду на викладене, оскільки судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3 не вирішувались, апеляційний суд закрив апеляційне провадження".

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК Українивизначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановивши, що ОСОБА_3 не є стороною спірного договору позики від

15 лютого 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2,

і доказів на підтвердження порушення її прав суду не надала, апеляційний суд зробив правильний висновок про закриття апеляційного провадження, оскільки рішенням суду першої інстанції не вирішувалося питання про права, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3 .

Посилання скаржника на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (касаційне провадження № 14-260цс19), Верховного Суду від 23 травня 2018 року по справі № 201/374/15-ц (провадження № 61-5195св18), у постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі

№ 359/1654/15-ц, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки в цих справах спір стосувався визнання недійсними договорів позики і рішення судів першої інстанції не оскаржувала особа, яка не брала участі справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстави для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалено без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, постанову апеляційного суду - без змін.