Іменем України22 вересня 2021 року м. Київсправа № 398/649/20провадження № 61-15339св20Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,учасники справи:позивач -ОСОБА_1,відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_4, на постанову Кропивницького апеляційного суду від 17 вересня 2020 року у складі колегії суддів:Письменного О. А., Єгорової С. М., Мурашка С. І.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, у якому просила зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні належним їй на праві власності будинком АДРЕСА_1 шляхом зобов`язання солідарно звільнити житлове приміщення.

Позовні вимоги мотивовані тим, щов належному їй будинку зареєстрований її син ОСОБА_2, який разом зі своєю дружиною - ОСОБА_3 проживає

у ньому з вересня 2018 року.

Син вчиняє щодо неї домашнє насильство, ображає її, за що його притягнуто до адміністративної відповідальності. Умови проживання, в яких вона опинилася через дії відповідачів, є незадовільними, почала хворіти. Подальше спільне проживання вважає неможливим. Вона була змушена тимчасово залишити свій будинок і проживати у знайомих.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від

04 червня 2020 року позов задоволено частково. Виселено ОСОБА_2

з житлового приміщення АДРЕСА_1 . В задоволенні решти вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору у розмірі 420,40 грн.

Суд першої інстанції виходив із встановлення наявності всіх передбачених статтею 116 ЖК України умов і підстав для виселення ОСОБА_2

з належного позивачу житлового будинку без надання іншого жилого приміщення.

Подальше проживання ОСОБА_1 із сином ОСОБА_2

є неможливим. ОСОБА_1 продовжує вимушено тимчасово проживати

з дозволу власниці на час її відсутності в іншому будинку по АДРЕСА_1 та через поведінку сина, якого вона боїться, не може повернутися додому.

У задоволенні позовних вимог про зобов`язання ОСОБА_3 звільнити житлове приміщення відмовлено, оскільки надані суду докази не підтверджують, що ОСОБА_3 порушувала правила співжиття у будинку, відсутні докази застосування щодо неї заходів громадського впливу. ОСОБА_3 є членом сім`ї наймача ОСОБА_2 та вселилася у будинок з дозволу

ОСОБА_1 . Правовідносини, що виникли між зазначеними особами регулюються нормами ЖК України (5464-10) , які передбачають, що виселення члена сім`ї наймача можливе лише за умов, передбачених статтею 116 ЖК України, наявність яких у справі позивачем відносно ОСОБА_3 не доведена.

Суд також відхилив доводи представника відповідача щодо обрання позивачем невірного способу захисту. Згідно тексту позовної заяви ОСОБА_1 просить зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 усунути перешкоди

у користуванні належним їй на праві власності будинком АДРЕСА_1 шляхом зобов`язання солідарно звільнити житлове приміщення. Позовна вимога зобов`язати відповідачів звільнити належне позивачу житлове приміщення є за змістом тотожною вимозі про виселення без надання іншого жилого приміщення. Обґрунтовуючи вимоги, позивач посилається на статтю 391 ЦК України, яка встановлює право власника майна на пред`явлення негаторного позову. Позов про виселення є різновидом негаторного позову. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Позивач довела, що до ОСОБА_2 застосовувались заходи громадського впливу і вони були безрезультатними. Відповідач не заперечував проти доводів позивача про те, що дійсно вчиняв щодо своєї матері домашнє насильство,

а також не надав будь-яких доказів того, що застосовані до нього заходи впливу принесли результат і він змінив свою поведінку, ставлення відносно матері, усунув наслідки своєї протиправної поведінки відносно неї та інші причини, які перешкоджають її поверненню до власного помешкання.

Аналізуючи доводи представника відповідача про недостатність наданих позивачем доказів та відхиляючи ці доводи, суд взяв до уваги істотні труднощі

у зборі доказів, оскільки позивач є пенсіонером, не має іншого доходу крім пенсії, внаслідок протиправних дій відповідача змушена покинути власну оселю

і протягом тривалого часу шукати собі інше тимчасове житло, подала позов до суду після звернення до Олександрійського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 17 вересня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом зобов`язання звільнити житлове приміщення відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 261,20 грн.

Апеляційний суд виходив з того, що доведеним фактом порушення правил співжиття ОСОБА_2 в будинку АДРЕСА_1 є лише один факт від 14 грудня 2019 року.

Інших підтверджених фактів порушення ОСОБА_2 правил співжиття позивачем не надано, тому відсутні підстави стверджувати про їх систематичність.

Акти від 11 лютого 2020 року (а. с. 9, 10) свідчать про місце проживання ОСОБА_2 та про факт виселення ОСОБА_1 з власного будинку. Про причини такого виселення в акті не вказано.

Допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7 ОСОБА_8 ОСОБА_9 хоч і повідомили суду про часті сварки між ОСОБА_2

і ОСОБА_1, але про точні факти з визначеними датами певних порушень, як то побиття, образи, чи будь-яке інше психічне чи фізичне насильство ОСОБА_2 проти ОСОБА_1 не дали показів.

За таких обставин підстави для застосування положення статтей 116, 157 ЖК України та виселення відповідачів за даними нормами відсутні.

Аргументи учасників справи

19 жовтня 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просила скасувати постанову апеляційного суду, залишити в силі рішення суду першої інстанції; стягнути

з ОСОБА_2 на користь позивача сплачений судовий збір за подання до суду касаційної скарги.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивачем надано докази та доведено систематичність порушення правил співжиття відповідачем ОСОБА_2 . Апеляційним судом не взято до уваги докази на підтвердження факту систематичного порушення правил співжиття зі сторони відповідача: показання свідків - ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, які попереджались про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання; наявність заходів громадського впливу, що застосовувалися за фактами домашнього насильства до ОСОБА_2, зокрема за дорученням депутата Олександрійської міської ради працівниками

КП "Муніципальна безпека Олександрійської міської ради" з відповідачем постійно проводиться роз`яснювальна робота щодо недопущення випадків домашнього насильства; притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства відносно своєї матері відповідно до постанови Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14 січня 2020 року.

ОСОБА_2 систематично порушує правила співжиття в будинку, що належить його матері - ОСОБА_1, що підтверджується зібраними по справі доказами. Дані дії відповідача негативно впливають на стан здоров`я ОСОБА_1, який суттєво погіршився після постійних конфліктів із сином та його сім`єю.

Способом захисту права власника житлового приміщення від неправомірних дій наймача є пред`явлення негаторного позову, який за правовою природою

є позовом про виселення наймача. Таке тлумачення норм права відповідає висновкам, викладеним у постанові Верховного суду від 31 жовтня 2018 року

у справі № 752/13845/16-ц (провадження № 61- 15906св18).

Рішення апеляційної інстанцій оскаржується в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом зобов`язання звільнити житлове приміщення, тому в іншій частині судове рішення в касаційному порядку не переглядається.

У грудні 2020 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, адвокат Руссу Н. О. подали до суду відзив, у якому просили рішення судів залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її доводів.

Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Судувід 02 грудня 2020 року зазначено, що наведені

у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постановах Верховного Суду від 15 квітня

2020 року у справі № 463/1328/18, від 24 червня 2020 року у справі

№ 309/1158/18, від 31 жовтня 2018 року у справі 752/13845/16-ц).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року у справі № 463/1328/18 (провадження № 61-11811св19) зроблено висновок, що "виходячи з аналізу змісту наведеної норми, стаття 116 ЖК Української РСР вказує на те, що виселення фізичної особи без надання іншого жилого приміщення можливо лише у разі: а) систематичного руйнування чи псування житлового приміщення; б) використання його не за призначенням; в) систематичного порушення правил співжиття, що робить неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку. У всіх трьох випадках до винних осіб повинні попередньо вживатися заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів Житлово-будівельних кооперативів, трудових колективів й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення)".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 309/1158/18 (провадження № 61-3563св20) вказано, що "у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із того, що питання виселення відповідачів має оцінюватися в контексті пропорційності застосування такого заходу з урахуванням порушення прав останніх на житло та дій сторін договору дарування, внаслідок яких ОСОБА_4 та ОСОБА_3 можуть втратити право на користування єдиним житлом, в якому проживали на протязі значного періоду часу".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2018 року у справі 752/13845/16-ц (провадження № 61-15906св18) зроблено висновок, що "ефективним способом захисту права власника житлового приміщення, переданого у найм від неправомірних дій наймача, є пред`явлення негаторного позову, яким і є по своїй суті позов про виселення наймача".

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Суди встановили, що відповідно до договору дарування від 11 грудня 1998 року ОСОБА_10 подарувала ОСОБА_1 будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, складеною головою квартального комітету № 16 ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_1, у будинку за адресою АДРЕСА_1, зареєстровані власниця будинку - ОСОБА_1 і її син -

Згідно акта про склад сім`ї ОСОБА_1, складеного 11 лютого 2020 року головою квартального комітету № 16 Вігінською Л. О. у присутності сусідів ОСОБА_6 і ОСОБА_8, ОСОБА_1 зареєстрована і постійно проживає за адресою: АДРЕСА_1, за цією адресою з 2003 року також зареєстрований її син ОСОБА_2, але фактично не проживав, до матері навідувався дуже рідко і лише з вересня 2018 року проживає постійно.

Відповідно до виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 724 форми

№ 027/о ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні з 25 лютого 2019 року по 07 березня 2019 року в Олександрійській центральній районній лікарні. У цій виписці у графі анамнез захворювання, зокрема, зазначено про погіршення самопочуття біля двох місяців до звернення після психо-емоційного навантаження.

Згідно виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 2866 форми № 027/о ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні з 06 вересня 2019 року по 16 вересня 2019 року в Олександрійській центральній районній лікарні.

Відповідно до акта про склад сім`ї ОСОБА_1, складеного 11 лютого

2020 року головою квартального комітету № 16 Вігінською Л. О. у присутності ОСОБА_9 і ОСОБА_12, 15 грудня 2019 року ОСОБА_1 пішла

з дому та проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно постанови Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14 січня 2020 року 14 грудня 2019 року о 20 год. 00 хв. ОСОБА_2, перебуваючи за місцем свого мешкання, вчинив домашнє насильство в сім`ї по відношенню до своєї матері - ОСОБА_1, в ході якої ображав її грубою нецензурною лайкою, тобто вчинив насильство в сім`ї, за що передбачена відповідальність за частиною першою статті 173-2 КУпАП.

Відповідно до пояснень свідка ОСОБА_6 він проживає за адресою: АДРЕСА_3, та є сусідом ОСОБА_1, ОСОБА_2

і ОСОБА_13, їх будинки знаходяться поруч та між ними навіть немає паркану. Свідок помітив, що з вересня 2018 року разом з ОСОБА_1, яка до цього проживала одна, почав проживати ОСОБА_2 та його дружина ОСОБА_13 . З часу, коли вони стали проживати спільно, свідок бачив та чув, що у будинку ОСОБА_1 відбуваються скандали, він був свідком того як ОСОБА_2 кричав на свою матір - ОСОБА_1, ображав її. За словами свідка вчинки ОСОБА_2 відносно своєї матері не притаманні нормальним відносинам між матір`ю та сином, син її не поважав та ображав. ОСОБА_1 у відповідь на образи сина, як правило, не відповідала та йшла до будинку. Такі скандали за його спостереженнями відбувалися декілька разів на місяць. Також ОСОБА_1 не менше ніж два рази розповідала свідку, що її син ОСОБА_2 її ображає.

Згідно пояснень свідка ОСОБА_7 в середині грудня 2019 року його знайома ОСОБА_1 попросила його, щоб він привіз її з речами (одягом, посудом

і всіма необхідним для автономного проживання речами) з її помешкання по АДРЕСА_1, до іншого помешкання у АДРЕСА_4 . ОСОБА_1 пояснила свідку, що син її ображає, через це проживання з ним є нестерпним і тому вона змушена пожити в іншому місці.

У серпні 2019 року ОСОБА_5 проживала не менше місяця за адресою АДРЕСА_5, тобто по сусідству зі свідком, у помешканні ОСОБА_14 . Причиною таких переїздів ОСОБА_5 були тяжкі образи зі сторони її сина, яким вона не могла опиратися і тому була змушена виїхати зі свого будинку. Також ОСОБА_1 повідомляла свідку, що вона одна сплачувала за комунальні послуги, коли жила разом із сином.

Відповідно до пояснень свідка ОСОБА_8 вона фактично проживає у АДРЕСА_6 . До осені 2018 року

ОСОБА_2 дуже рідко бував у матері, а восени 2018 року він попросив дозволу матері на постійне проживання в її будинку разом з його дружиною. Він приїхав не один, а з сім`єю дочки дружини. Через це у будинку не було належних умов проживання для ОСОБА_1, їй не було спокою через велику кількість мешканців. ОСОБА_8 живе по сусідству "через будинок", особисто чула розмови на підвищених тонах, які доносилися з будинку ОСОБА_1 . Вона любила і виховувала сина, але він з того часу, як переїхав жити до матері з осені 2018 року, поводився неадекватно, грубив їй, робив не тактовні зауваження. ОСОБА_1 через кілька тижнів після приїзду сина почала скаржитися на поведінку сина, на те що він її ображав грубими словами, погрожував, піднімав на неї руку. Сусід ОСОБА_15 чув про ці скандали і викликав муніципальну поліцію. ОСОБА_2 навіть виписали штраф за хуліганство, а саме за те що він вчинив скандал у будинку, але матір тоді не підписала протокол, оскільки мала надію, що син виправиться. Свідком цих подій ОСОБА_8 була особисто. Але надії ОСОБА_1 не виправдалися, поведінка її сина з часом ще більше погіршилась і дійшло до рукоприкладства. Коли син почав її бити, вона була змушена виїхати. Ці обставини стали відомі свідку зі слів ОСОБА_1 . Вона соромиться розповідати про те, що син до нею так відноситься. ОСОБА_1 розповідала свідку, що боїться повернутися додому, адже очікує він сина, що він може вчинили злочин щодо неї та потрапити в тюрму. Саме цього

ОСОБА_1 боїться і хоче уникнути, тому не може повернутися додому.

Згідно пояснень свідка ОСОБА_9 вона проживає у АДРЕСА_7, підтримує дружні стосунки з ОСОБА_1 зі студентських років. ОСОБА_1 15 грудня 2019 року зателефонувала свідку і схвильованим голосом попросила допомоги, тому що вона пішла з дому через проблеми з сином і невісткою. Свідок допомогла їй знайти житло і домовилась про поселення у будинку одинокої жінки ОСОБА_16 по АДРЕСА_2 . Вже проживаючи у квартирі ОСОБА_16,

ОСОБА_1 розповіла свідку що з нею сталося, а саме про те, що вона стала жертвою домашнього насильства зі сторони її сина ОСОБА_2 . Вона раніше не розповідала про це тому, що соромиться. Син погрожував, душив її, вимагав гроші, які витрачені на оплату комунальних послуг. Через це ОСОБА_1 змушена шукати собі тимчасове житло. У лютому 2020 року ОСОБА_1 знайшла собі інше житло і переїхала знову. Увесь цей час свідок підтримує дружні відносини з ОСОБА_1 .

У частині першій та другій статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які

ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частини першої статті 116 ЖК України якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі № 760/20220/18 (провадження № 61-22227св19) зазначено, що "Європейський суд з прав людини вказав, що з огляду на чинники, детально описані вище, Суд вважає, що, відхиляючи скаргу заявниці про ОСОБА_12 відповідно до статті 116 Житлового кодексу, яка, як пояснив Уряд, загалом, є належним законодавчим рішенням для її справи, національні судові органи не здійснювали комплексний аналіз ситуації та ризику майбутнього психологічного й фізичного насильства, з яким стикалися заявниця та її діти. Суд також зазначає, що провадження тривало понад два роки на трьох рівнях юрисдикції, протягом яких заявниця та її діти залишались під загрозою подальшого насильства. … Таким чином, не було досягнуто справедливого балансу між усіма протилежними особистими інтересами. Відповідь цивільних судів на позов заявниці про виселення її колишнього чоловіка не відповідала позитивному зобов`язанню держави забезпечити ефективний захист заявниці від домашнього насильства (LEVCHUK v. UKRAINE,

№ 17496/19, § 90,ЄСПЛ, від 03 вересня 2020 року). […] Під час розгляду справи суди повно, всебічно й об`єктивно не з`ясували обставини по справі в частині виселення відповідача зі спірної квартири та не надали їм належної правової оцінки, не перевірили доводи позивача стосовно неправомірної поведінки відповідача".

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини другої статті 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині третій статті 89 ЦПК України зазначено, що суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

За змістом пункту 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України, пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним

з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Суд першої інстанції на підставі письмових доказів і показань свідків встановив, що ОСОБА_2 упродовж тривалого часу, з жовтня 2018 по грудень 2019 року, систематично порушує правила співжиття зі своєю матір`ю - ОСОБА_1 - ображає її нецензурними словами, вчиняє сварки, погрожує нанесенням тілесних ушкоджень, а також застосовує фізичне насилля щодо неї. Внаслідок такого поводження зі сторони свого сина позивач була вимушена двічі залишати своє помешкання, щоб уникнути психологічного та фізичного насильства з його сторони. Відповідно до постанови Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14 січня 2020 року ОСОБА_2 притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства відносно своєї матері - ОСОБА_1 . Подальше проживання ОСОБА_1 із сином є неможливим. ОСОБА_1 продовжує вимушено тимчасово проживати

з дозволу власниці на час її відсутності в іншому будинку по АДРЕСА_3 та через поведінку сина, якого вона боїться, не може повернутися додому.

Натомість суд апеляційної інстанції висновки суду першої інстанції не спростував та зробив помилковий висновок про відсутність підстав для задоволення позову.

Разом з тим суд першої інстанції зробив помилковий висновок, що позовна вимога зобов`язати звільнити житлове приміщення, яка спрямована на відновлення становища, яке існувало до порушення прав позивача,є за змістом тотожною вимозі власника про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майномшляхом виселення без надання іншого жилого приміщення, тому вийшов за межі позовних вимог, оскільки вимог про виселення ОСОБА_2 не заявляла.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених

у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі № 760/20220/18 (провадження № 61-22227св19), дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення в оскарженій частині скасувати й ухвалити нове рішення в цій частині про її задоволення.

Відповідно до підпунктів "б", "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, ? у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.