Іменем України22 вересня 2021 рокум. Київсправа № 300/253/17провадження № 61-15920св20Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю., учасники справи:позивач - ОСОБА_1,відповідачі: районна станція юних натуралістів Міжгірського району Закарпатської області, відділ освіти Міжгірської районної державної адміністрації, Міжгірська районна рада,розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_2, на постанову Закарпатського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Джуги С. Д., Кожух О. А., Мацунича М. В.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до районної станції юних натуралістів Міжгірського району Закарпатської області, відділу освіти Міжгірської районної державної адміністрації, Міжгірської районної ради про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов обґрунтований тим, що у 2009 році позивач прийнятий на 0,5 ставки сторожа та на 0,5 ставки робітника Міжгірської районної станції юних натуралістів.

26 січня 2017 року позивачу надійшов лист з наказами районної станції юних натуралістів Міжгірського району про його звільнення з займаних посад. Підставою звільнення було рішення Міжгірської районної ради № 118 від 10 листопада 2016 року "Про ліквідацію установ позашкільної освіти району" наказ начальника відділу освіти від 11 листопада 2016 року № 178 "Про заходи щодо ліквідації установ позашкільної освіти району" та повідомлення №01-18/1047 від 18 листопада 2016 року.

Позивач вважає своє звільнення незаконним, оскільки звільнення відбулось без законної на те підстави, без погодження профспілки, йому не видано належно оформлено трудову книжку та не повідомлено про те, де і коли він може її забрати, а тому відповідно до вимог статті 235 КЗпП України його необхідно поновити на попередній роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просив:

визнати незаконним та скасувати рішення Міжгірської районної ради № 118 від 10 листопада 2016 року "Про ліквідацію установ позашкільної освіти району";

визнати незаконним та скасувати наказ відділу освіти Міжгірської районної державної адміністрації від 11 листопада 2016 року № 178 "Про заходи щодо ліквідації установ позашкільної освіти району";

визнати незаконним та скасувати накази районної станції юних натуралістів Міжгірського району Закарпатської області від 16 січня 2017 року за № 44-к та № 45-к "Про звільнення ОСОБА_1";

поновити його на посаді 0,5 ставки сторожа районної станції юних натуралістів Міжгірського району Закарпатської області;

поновити його на посаді 0,5 ставки робітника районної станції юних натуралістів Міжгірського району Закарпатської області;

стягнути з відділу освіти Міжгірської районної державної адміністрації на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 25 січня 2017 року;

стягнути з районної станції юних натуралістів Міжгірського району Закарпатської області витрати на правову допомогу у розмірі 3 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Воловецького районного суду Закарпатської області від 16 серпня 2017 року в задоволені позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення позивача відбулося відповідно до чинного законодавства, оскільки районну станцію юних натуралістів Міжгірського району Закарпатської області, де працював позивач ліквідовано, до єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців 09 лютого 2017 року внесений запис № 13141110009000386 про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Закарпатської області від 01 березня 2018 року, з урахуванням ухвали апеляційного суду Закарпатської області від 15 лютого 2019 року суду про виправлення описки, рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 16 серпня 2017 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанцій мотивована тим, що рішення про ліквідацію районної станції юних натуралістів прийнято одноголосно депутатами районної ради в межах їх компетенції на шостому пленарному засіданні Міжгірської районної ради відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) та набрало чинності. При проведенні звільнення позивача з займаних посад були дотримані норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника у зв`язку з ліквідацією районної станції юних натуралістів Міжгірського району Закарпатської області. ОСОБА_1 попереджався про наступне звільнення у встановлений законом строк, що стверджується повідомленням № 01-18/1047 від 18 листопада 2017 року, яке позивач отримав поштовим зв`язком. Рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Стосовно доводів про неотримання трудової книжки позивачем, апеляційний суд зазначив, що указане питання розглядалося під час судового розгляду та у матеріалах справи міститься повідомлення слідчого про те, що відкрито кримінальне провадження № 12016070110000509 від 29 жовтня 2016 року по факту незаконного утримання колишнім директором станції юних натуралістів Міжгірського району ОСОБА_3 трудових книжок працівників даної установи і триває досудове розслідування.

Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2020 року постанову апеляційного суду Закарпатської області від 01 березня 2018 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 до районної станції юних натуралістів Міжгірського району Закарпатської області, відділу освіти Міжгірської районної державної адміністрації, Міжгірської районної ради про стягнення середнього заробітку та витрат на правову допомогу скасовано, а справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 16 серпня 2017 року та постанову апеляційного суду Закарпатської області від 01 березня 2018 року залишено без змін.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд зробив передчасний висновок про відсутність підстав для стягнення середнього заробітку на підставі частини п`ятої статті 235 КЗпП, оскільки при зверненні із позовом ОСОБА_1 вказував, що йому не було видано належно оформлено трудову книжку та не повідомлено про те, де і коли він може її забрати. Крім того, суди встановили, що позивач не отримав трудову книжку.

Короткий зміст оскарженої постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 16 серпня 2017 року в частині відмови у стягненні середнього заробітку та витрат на правову допомогу скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з відділу освіти Міжгірської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку видачі трудової книжки за період з 25 січня 2017 року до 15 вересня 2020 року в розмірі 95 013, 12 грн.

Стягнуто з відділу освіти Міжгірської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 971 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що станом на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивачу так і не видано трудову книжку та не подано жодних належних, допустимих, достовірних доказів, які б підтверджували відсутність вини власника або уповноваженого ним органу щодо видачі позивачу трудової книжки при звільненні. Тому наявні правові підстави для стягнення на користь позивача середнього заробітку за затримку видачі йому належно оформленої трудової книжки. Крім того, позивачем понесені витрати на професійну правничу допомогу підтверджені та доведені належними і допустимими доказами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, підписану представником ОСОБА_2, в якій просить скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції не взято до уваги той розрахунок, який було представлено ним в ході апеляційного розгляду. Суди першої та апеляційної інстанцій порушили основний принцип цивільного судочинства - диспозитивність цивільного судочинства.

Суд апеляційної інстанції порушив вимоги Порядку розрахунку середнього заробітку, який регулюється Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) та провів розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 25 січня 2017 року по 15 вересня 2020 року.

Висновки суду апеляційної інстанції зроблені без урахування статті 19 Конституції України, частини четвертої статті 10 ЦПК України та пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року.

Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06 червня 2018 року у справі № 823/254/16, при нарахуванні загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно її обчислювати шляхом множення середньоденної заробітної плати на число календарних, а не робочих днів.

Однак, суд апеляційної інстанції зазначив робочі дні, тому вказане не відповідає практиці Верховного Суду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2021 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Закарпатського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року, відкрито касаційне провадження та витребувано справу.

У травні 2021 року матеріали цивільної справи № 300/253/17 надійшли до Верховного Суду та 11 травня 2021 року передані судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 23 квітня 2021 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 823/254/16 та у постановах Верховного Суду України від 20 травня 2014 року у справі № 64/366-10 (3-20гс14), від 18 травня 2016 року у справі № 922/51/15 (3-194гс16) та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 25 січня 2017 року ОСОБА_1 звільнено з посади сторожа Міжгірської районної станції юних натуралістів, у зв`язку з ліквідацією даної установи, на підставі рішення районної ради № 118 від 10 листопада 2016 року "Про ліквідацію установ позашкільної освіти району", наказу начальника відділу освіти Міжгірської РДА від 11 листопада 2016 року № 178 "Про заходи щодо ліквідації установ позашкільної освіти району", повідомлення № 01-18/1047 від 18 листопада 2016 року. Бухгалтерію відділу освіти зобов`язано виплатити вихідну допомогу в розмірі середнього місячного заробітку і провести повний розрахунок. (наказ голови ліквідаційної комісії Міжгірської районної станції юних натуралістів В. П. Фурдь № 44-к від 16 січня 2017 року відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП).

ОСОБА_1 24 січня 2017 року звільнено з посади робітника Міжгірської районної станції юних натуралістів у зв`язку з ліквідацією даної установи (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України), бухгалтерію зобов`язано відділу освіти виплатити вихідну допомогу в розмірі середнього місячного заробітку і провести повний розрахунок. (наказ № 45-к від 16 січня 2017 року голови ліквідаційної комісії Міжгірської районної станції юних натуралістів В. П. Фурдь).

Накази про звільнення позивачем отримано 26 січня 2017 року.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно частини першої статті 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У частині п`ятій статті 235 КЗпП закріплено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Суди встановили, що при зверненні із позовом ОСОБА_1 вказував, що йому не було видано належно оформлено трудову книжку та не повідомлено про те, де і коли він може її забрати.

Станом на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивачу не видано трудову книжку.

Апеляційний суд встановив, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1, виходячи з виплат за останні два календарні місяці, що передували звільненню, складала 104,64 грн: за листопад 2016 року - 2240,68 грн + за грудень 2016 року - 2363,55 грн = 4604,23 грн: 44 (робочих днів листопад і грудень ) = 104, 64 грн.

Кількість робочих днів за період з 25 січня 2017 року (наступного дня після звільнення включно) по 15 вересня 2020 року (день ухвалення судового рішення) становить 908 робочих днів.

Отже середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 95 013,12 грн, виходячи з розрахунку 908 (робочих днів) х 104,64 грн (середньоденна заробітна плата).

Однак, повністю погодитися з вказаним висновком суду апеляційної інстанції не можна.

Порядок розрахунку середнього заробітку регулюється Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) (далі по тексту - Порядок).

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку в даному випадку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Згідно пункту 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року в справі № 760/2881/19 (провадження № 61-1096св20) вказано, що "у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) (далі - Порядок № 100). Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, які передували події, з якою пов`язана відповідна виплата. Абзацом другим пункту 8 вказаного Порядку встановлено, що в разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді".

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року в справі № 758/10562/19(провадження № 61-18014св20) вказано, що "середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) , з подальшими змінами та доповненнями (далі - Порядок). Нормами абзацу 3 пункту 2 Порядку визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку)".

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції:

не з`ясував кількість робочих днів за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи,

не звернув уваги на те, що при обчисленні середнього заробітку в усіх випадках його збереження необхідно дотримуватися вимоги пункту 10 Порядку № 100, якою встановлено обов`язок проводити коригування середньої заробітної плати, якщо в розрахунковому періоді підвищувалися тарифні ставки (оклади).

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки Верховного Суду

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням висновку щодо застосування норм права викладеного у постановах Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року в справі № 760/2881/19 (провадження № 61-1096св20) та Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року в справі № 758/10562/19 (провадження № 61-18014св20) колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.