Постанова

Іменем України21 вересня 2021 рокум. Київсправа № 161/5198/20-цпровадження № 61-3083св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

особа, яка подавала апеляційну скаргу - товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 12 січня 2021 року у складі колегії суддів: Осіпчука В. В., Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позовну заяву мотивовано тим, що з 20 травня 1995 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2, який рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 березня 2017 року було розірвано.

ОСОБА_1 зазначала, що під час спільного проживання у шлюбі ними була придбана квартира АДРЕСА_1, яка була зареєстрована на ОСОБА_2 12 вересня 2008 року у комунальному підприємстві "Волинське бюро технічної інвентаризації" (далі - КП "ВБТІ").

Вважала спірну квартиру, яка не підлягає поділу, їх спільною з ОСОБА_2 сумісною власністю.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1, та вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 серпня 2020 року у складі судді Пахолюка А. М. позов ОСОБА_1 задоволено.

Проведено поділ сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 й визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 за кожним.

Рішення суду мотивовано тим, що спірне майно набуте сторонами спору у власність під час перебування їх у зареєстрованому шлюбі, а отже є їх спільною сумісною власністю із рівними частками. Також суд першої інстанції вважав, що оскільки реальний поділ квартири є неможливий, тому є всі підстави для визнання права власності за позивачем на 1/2 її частку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 12 січня 2021 року апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи") задоволено. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 серпня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що здійснення поділу майна між подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 шляхом визнання за позивачем права власності на 1/2 частки квартири, яка перебуває в іпотеці, при наявності невиконаного рішення суду про стягнення боргу за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_2, порушує майнові права кредитодавця і іпотекодержателя, яким є ТОВ "Кредитні ініціативи", та унеможливлює звернення стягнення на майно боржника, а саме на спірну квартиру.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 09 січня 2020 року у справі № 367/7110/14-ц (провадження № 61-12957св19) та від 13 лютого 2020 року у справі № 320/3072/18 (провадження № 61-5819св19), а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/1823/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

ОСОБА_1 вважає, що поділ майна у визначений судом першої інстанції спосіб жодним чином не впливає на права банку.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2021 року було поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Волинського апеляційного суду від 12 січня 2021 року. Відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи № 161/5198/20-ц із Луцького міськрайонного суду Волинської області.

У червні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 20 травня 1995 року ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, який було розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 березня 2017 року (а. с. 11, 20).

Під час спільного проживання у шлюбі на підставі договору купівлі-продажу від 09 вересня 2008 року було придбано квартиру АДРЕСА_1, право власності на яку було зареєстровано на ім`я ОСОБА_2 (а. с. 12-18).

Для купівлі зазначеної квартири ОСОБА_2 у відкритому акціонерному товаристві "Сведбанк" (далі - ВАТ "Сведбанк") 09 вересня 2008 року було взято цільовий кредит на суму 30 000,00 доларів США із терміном повернення 09 вересня 2036 року. Спірна квартира була передана в іпотеку ВАТ "Сведбанк" на підставі договору іпотеки від 19 вересня 2008 року, укладеного між ОСОБА_2 та банком. ОСОБА_1 давала свою згоду своєму чоловікові ОСОБА_2 на отримання кредиту для придбання квартири і її передачі в іпотеку ВАТ "Сведбанк".

ОСОБА_2 кредитне зобов`язання не виконав.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 листопада 2011 року у справі № 2-4617/11 було стягнуто з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства "Сведбанк" (далі - ПАТ "Сведбанк") 348 95,04 доларів США боргу та 19 лютого 2013 року видано виконавчий лист, на підставі якого 25 лютого 2013 року державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби м. Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області відкрито виконавче провадження.

28 листопада 2012 року між ПАТ "Сведбанк" та товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор-Плюс" (далі - ТОВ "ФК "Вектор-Плюс") укладено договір факторингу, відповідно до умов якого банк відступив своє право вимоги заборгованості за кредитними договорами, у тому числі за зазначеними кредитному та іпотечному договорами укладеними із ОСОБА_2 .

У той же день на підставі укладеного між ТОВ "ФК "Вектор-Плюс"" та ТОВ "Кредитні ініціативи" договору про відступлення прав вимоги, ТОВ "Кредитні ініціативи" набуло статусу нового кредитора та іпотекодержателя за кредитним та іпотечним договорами, укладеними 09 вересня 2008 року між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_2 . Відповідне повідомлення про відступлення прав вимоги 14 грудня 2012 року надсилалось для відому заставодавцеві ОСОБА_2 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України (2947-14) ) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тлумачення норм статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу. Водначас, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування цієї презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Подібний висновок про застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18), від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц (провадження № 61-8518св18), а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

За змістом статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно із частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Частиною першою статті 71 СК України передбачено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

До складу майна, що підлягає поділу, входить як майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, так і те, що знаходиться у третіх осіб. Разом з тим при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватися при поділі майна подружжя.

У постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 10 липня 2019 року у справі № 522/3901/16-ц (провадження № 61-20786св18) зроблено висновок про те, що ухвалення рішення, яке стосується іпотечного майна, у будь-якому випадку стосується прав та обов`язків іпотекодержателя, оскільки безумовно впливає на можливість виконання уже ухваленого на користь іпотекодержателя рішення про стягнення з позичальника кредитної заборгованості та впливає на можливість банку звернути стягнення на іпотечне майно. Посилання апеляційного суду на те, що права банку незалученням до участі у справі не порушені, оскільки згідно зі статтею 23 Закону України "Про іпотеку" при переході права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, є безпідставними, оскільки зазначена норма закону регулює абсолютно інші правовідносини, а саме ті, які стосуються спадкування та правонаступництва. У випадку визнання права власності на предмет іпотеки за одним із подружжя або за особою, яка проживає з іншою особою однією сім`єю без реєстрації шлюбу, до нового набувача не переходить право власності на предмет іпотеки після укладення договору іпотеки, оскільки вважається, що така особа набула право на майно в період первинного придбання майна.

Згідно із частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Однією з основних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18) зазначено, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу і накладено арешт на майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частинами першою та третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Встановивши, що позивач, звертаючись до суду з позовом про поділ майна подружжя, знала про ухвалене судове рішення щодо стягнення боргу, яке не виконано ОСОБА_2, і перебування спірного майна в іпотеці, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що такий поділ фактично направлений на невиконання боржником кредитних зобов`язань і порушує права та інтереси третьої особи і свідчить про очевидну недобросовісність та зловживання сторонами своїми правами стосовно кредитора, за відсутності спору між собою, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про відмову в позові про поділ майна подружжя в обраний позивачем спосіб.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 24 червня 2020 року у справі № 310/4679/18 (провадження № 61-14940св19) та від 16 вересня 2020 року у справі № 686/4808/19-ц (провадження № 61-7934СВ20).

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76- 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм матеріального й процесуального права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 09 січня 2020 року у справі № 367/7110/14-ц (провадження № 61-12957св19) та від 13 лютого 2020 року у справі № 320/3072/18 (провадження № 61-5819св19), а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/1823/15-ц, на які заявник посилається у касаційній скарзі, є необґрунтованими, а висновки суду апеляційної інстанції не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують законність та обґрунтованість судового рішення, а також містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги належним чином не підтверджені та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Волинського апеляційного суду від 12 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

Є. В. Синельников

В. В. Шипович