Короткий зміст позовних вимогУ лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Флора" (далі - ТОВ "Флора"), Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання незаконними рішення та дії про реєстрацію договору оренди землі та визнання договору оренди землі недійсним.В обґрунтування позову вказав, що на підставі державного акту серії ОД № 061638 його бабі ОСОБА_2 на праві власності належала земельна ділянка 5,51 га (далі - спірна земельна ділянка). До отримання державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) передала спірну земельну ділянку в оренду ТОВ "Флора" на 15 років з 2000 року по 2015 рік, однак, після отримання державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, баба не передавала в оренду спірну земельну ділянку, хоча за усною домовленістю між ним та бабою з однієї сторони та відповідачем з другої спірною земельною ділянкою користувалось ТОВ "Флора".Після завершення строку дії договору ОСОБА_2 забрала земельну ділянку, письмово попередивши про це відповідача. Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 він успадкував спірну земельну ділянку та дізнався про існування укладеного у 2006 році між його бабою та ТОВ "Флора" договору оренди вказаної земельної ділянки, який у 2007 році пройшов державну реєстрацію.Підпис у договорі виконаний не ОСОБА_2, а іншою сторонньою особою, не уповноваженою землевласником на укладення договору. Крім того сам зміст договору не відповідає вимогам Закону України "Про оренду землі" (161-14) в редакції станом на січень 2006 року, коли він був виготовлений і станом на серпень - листопад 2007 року на час його реєстрації, оскільки між сторонами не було досягнуто згоди по істотним умовам, а саме: договір не містить повної назви сторони, яка його підписала, а лише скорочену назву ТОВ "Флора" та скріплений печаткою для трудових книжок, ділових паперів та довідок, яка не містить інформації про ЄДРПОУ; не зазначена індексація, умови збереження стану об`єкта оренди; не визначено сторону, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини, страховика об`єкту оренди; відсутня нормативна грошова оцінка земельної ділянки. Вказане свідчить, що реєстрація цього договору була проведена незаконно.За таких обставин позивач просив суд визнати недійсним договір оренди землі між ОСОБА_2 та ТОВ "Флора", укладений 01 січня 2006 року, зареєстрований в Красноокнянському відділі Одеської регіональної філії центру Державного земельного кадастру, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 20 листопада 2007 року за № 040752600159 та визнати незаконними рішення про реєстрацію та дію Красноокнянського відділу Одеської регіональної філії центру Державного земельного кадастру щодо реєстрації в Державному реєстрі земель вказаного договору оренди землі (запис від 20 листопада 2007 року № 040752600159).

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішеньРішенням Красноокнянського районного суду Одеської області від 29 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не доведено належним чином підстави, передбачені статтями 203, 215 ЦК України та статтею 15 Закону України "Про оренду землі", для визнання оспорюваного договору оренди землі недійсним. Зазначені договори укладені у встановленій законом формі та порядку й законних підстав для визнання їх недійсними немає. Тому права позивача у зв'язку з укладеними договорами оренди землі не порушені та відповідно до статей 15, 16 ЦК України не підлягають захисту судом.Позовні вимоги про скасування реєстрації договору оренди є похідними від вимог про визнання договору недійним через відсутність істотних умов, тому й підстави для визнання незаконним рішення про реєстрацію договору оренди відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводиУ червні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на судові рішення попередніх інстанцій, у якій заявник просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позову.Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17.Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій при вирішенні цієї справи не врахували, що відсутність в договорі однієї істотної умови є підставою для відмови у реєстрації такого договору оренди землі. При цьому суди встановили, що оскаржуваний договір не містить згоди сторін щодо 5 істотних умов. У серпні 2021 року ОСОБА_1 подав клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення питання про відступ від правових позицій, висловлених Верховним Судом у справах №№ 506/450/19, 638/2304/17.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанціїВідповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 27 липня 2021 року справу призначено судді-доповідачеві.Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.У серпні 2021 року ТОВ "Флора" подало відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваних судових рішень.

Фактичні обставини справи, встановлені судамиОСОБА_2 була власником земельної ділянки, площею 5,51 га з цільовим призначенням "для ведення товарного сільськогосподарського виробництва", кадастровий номер 5123155100:01:004:0069, яка розташована на території Красноокнянської (Окнянської) селищної ради Красноокнянського (Окнянського) району Одеської області, що посвідчено Державним актом на право власності на земельну ділянку серія ОД №061638, виданим 05 жовтня 2004 року на підставі розпорядження Красноокнянської РДА Одеської області від 15 червня 2004 року №155/А-2004.Згідно із договором оренди землі № 159 від 01 січня 2006 року, укладеним між ТОВ "Флора" та ОСОБА_2, остання передала товариству в оренду строком на 15 років земельну ділянку, площею 5,51 га цільового призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану у с. Флора, належну їй згідно із Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ОД № 061638, виданим 05 жовтня 2004 року. Договір зареєстровано у Красноокнянському відділі Одеської регіональної філії центру Державного земельного кадастру 20 листопада 2007 року за № 040752600161.Крім того, 18 березня 2010 року між ОСОБА_2 та ТОВ "Флора" було укладено додаткову угоду до вищевказаного договору оренди землі.Після смерті ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 успадкував спірну земельну ділянку. Рішенням Красноокнянського районного суду Одеської області суду від 20 лютого 2019 року, яке набрало законної сили, частково задоволено позов ТОВ "Флора" до ОСОБА_1 про визнання дій протиправними, спонукання до виконання договірних зобов`язань та стягнення збитків.Зобов`язано ОСОБА_1 як правонаступника ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, не вчиняти дій, які перешкоджають ТОВ "Флора" користуватися орендованою, відповідно до договору оренди №159 від 01 січня 2006 року, земельною ділянкою.У задоволенні іншої частини позову ТОВ "Флора" відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 до ТОВ "Флора" про визнання договору оренди землі недійсним, його скасування та скасування державної реєстрації договору оренди землі залишено без розгляду.У цьому рішенні судом установлено, що згідно із висновком експерта № 18-1955 від 01 листопада 2018 року підпис у графі "Орендодавець" у договорі оренди землі № 159 від 01 січня 2006 року виконано самою ОСОБА_2, а не іншою особою.

Позиція Верховного СудуЧастиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.Касаційна скарга задоволенню не підлягає.Відповідно до частини першої статті 15, частини першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.Згідно зі статтями 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок про те, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що оспорюваний договір не містить усіх передбачених статтею 15 Закону України "Про оренду землі" істотних умов: договір не містить повної назви сторони, яка його підписала; не зазначена індексація, умови збереження стану об`єкта оренди; не визначено сторону, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини, страховика об`єкту оренди; відсутня нормативна грошова оцінка земельної ділянки. Крім того, позивач послався на те, що форма договору не відповідає вимогам закону, а сам договір скріплений печаткою для трудових книжок, ділових паперів та довідок.Відповідно до частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, і 1, 17,19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору оренди недійсним відповідно до закону.У постанові Верховного Суду України від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1512цс16 у подібній справі зазначено, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.Отже, якщо відсутність у договорі однієї з істотних умов не унеможливила виконання договору, зокрема в частині проведення розрахунків, і сторони протягом певного часу виконували договір погодженим способом, то незгода позивачів з умовою виконання договору не може бути підставою для визнання їх прав порушеними в момент укладення договору та визнання його недійсним з цих підстав.Врахувавши зазначені висновки Верховного Суду України, від яких не відступила Велика Палата Верховного Суду, а також конкретні обставини справи, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відсутність у договорі однієї чи більше з істотних умов не унеможливила виконання договору, зокрема в частині проведення розрахунків, і сторони протягом певного часу виконували їх умови, отже незгода позивача з умовами виконання договорів не може бути підставою для визнання її прав порушеними в момент укладення договорів та визнання їх недійсним з цих підстав.У справі про визнання недійсним договору оренди землі з підстав відсутності в ньому істотної умови, передбаченої пунктом першим частини першої статті 15 Закону України "Про оренду землі", - об`єкта оренди суд повинен установити: чи дійсно порушуються права орендодавця у зв`язку з відсутністю в договорі таких умов, визначити істотність цих умов, а також з`ясувати, у чому саме полягає порушення його законних прав.Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 09 грудня 2015 року у справі № 6-849цс15.Звертаючись до суду, ОСОБА_1 посилався на те, що оспорюваний договір оренди земельних ділянок не місиять усіх передбачених статтею 15 Закону України "Про оренду землі" істотних умов. Суди встановили, що на початку січня 2006 року ТОВ "Флора" та ОСОБА_2 досягли згоди про укладення договору оренди землі та підписали цей договір, який набрав чинності з 20 листопада 2007 року.Укладений договір містить назву орендаря спірної земельної ділянки - ТОВ "Флора", а також істотні умови щодо об`єкту оренди, строку дії договору, орендної плати, умов використання земельної ділянки, умов і строків передачі земельної ділянки в оренду, умов повернення земельної ділянки, обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки, інших прав та обов`язків сторін, ризику випадкового знищення або пошкодження об`єкту оренди чи його частини, страхування об`єкта оренди, зміни умов договору та припинення його дії, відповідальності сторін за невиконання або неналежне виконання договору, реквізити та підписи сторін.При цьому сторони склали документи, які є невід`ємними частинами договору оренди землі, зокрема акт приймання-передачі предмету оренди та додаток до нього, у якому містяться кількісна характеристика землі, опис меж землі та площа спірної земельної ділянки.Ураховуючи, що орендодавець та орендар врегулювали у договорах свої відносини на власний розсуд, як це передбачено статтею 6 ЦК України, виконували умови договору узгодженим способом, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позивач не довів обставин, що свідчили б про недійсність спірного договору оренди землі та порушення його прав при укладанні оспорюваного правочину. Позивач належними доказами не підтвердив порушення його прав з підстав відсутності у спірному договорі оренди землі істотних умов, передбачених пунктом першим частини першої статті 15 Закону України "Про оренду землі".Відповідно до частини першої, другої статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України (2755-17) ).Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.Також є правильними висновки судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання оспорюваного договору недійсним з підстав відсутності волевиявлення на його укладення, оскільки позивачем не доведено, що підпис на оспорюваному договорі виконаний іншою особою, яка не мала на це відповідних повноважень від орендодавця.При цьому суди обґрунтовано узяли до уваги преюдиційні обставини, встановлені рішенням Красноокнянського районного суду Одеської області суду від 20 лютого 2019 року, яке набрало законної сили, у якому судом установлено, що згідно із висновком експерта № 18-1955 від 01 листопада 2018 року підпис у графі "Орендодавець" у договорі оренди землі № 159 від 01 січня 2006 року виконано самою ОСОБА_2, а не іншою особою.Зробивши обґрунтований висновок про відсутність підстав для задоволення вимог про визнання договору оренди землі недійсним, суди попередніх інстанцій також дійшли правильного висновку про те, що вимога про визнання рішення про державну реєстрацію договору оренди землі незаконним є похідною від задоволення вимог про недійсність договору оренди землі, тому не підлягають задоволенню.Викладене узгоджується із правовим висновком, висловленим у постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 506/826/15-ц (провадження № 61-10364св19).Доводи касаційної скарги про те, що суди не застосували до спірних правовідносин правові висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16, згідно з якими відсутність у договорі однієї істотної умови є підставою для відмови у реєстрації такого договору оренди землі не заслуговують на увагу, оскільки Велика Палата Верховного Суду розглядаючи спір дійшла висновку про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), тобто укладений без волевиявлення позивача, не підлягає визнанню недійсним.У справі, яка є предметом касаційного перегляду, ОСОБА_1 не доведено факт укладення оспорюваного договору поза волею його баби, тому фактичні обставини у цій справі та у справі, яка була предметом перегляду Великої Палати Верховного Суду, не є тотожними.Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів з їх оцінкою.Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного СудуУ серпні 2021 року ОСОБА_1 подав клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення питання про відступ від правових позицій, висловлених Верховним Судом у справах №№ 506/450/19, 638/2304/17 та формування правового висновку щодо підстав для скасування реєстрації договору оренди за наявності імперативної норми, якою заборонено вчинення такої реєстрації.У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок про те, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд під час розгляду справи № 506/450/19.Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки наведені ОСОБА_1 аргументи, у розумінні приписів частини п`ятої статті 403 ЦПК України, не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему та така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.Крім того, системний аналіз постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) та постанови Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 506/450/19 (провадження № 61-3296св21) дає підстави дійти висновку щодо єдності правозастосовної практики при вирішенні аналогічних спорів.Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судуПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Красноокнянського районного суду Одеської області від 29 липня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року - без змін.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.