розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 05 липня 2022 року у складі судді

Котвицького В. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2023 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д.,

Шкоріної О. І.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Позов мотивований тим, що 16 червня 2007 року між сторонами був зареєстрований шлюб, який розірвано рішенням Дарницького районного суду

м. Києва від 12 жовтня 2020 року. У шлюбі у сторін народилася донька ОСОБА_4 .

За період перебування у шлюбі подружжя набуло за спільні кошти рухоме та нерухоме майно.

Оскільки спірне майно придбане сторонами в період шлюбу, належить їм як подружжю на праві спільної сумісної власності, то вона має намір поділити зазначене майно шляхом визнання за нею 1/2 частини в порядку поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

ОСОБА_1 просила:

визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 і ОСОБА_2 : легковий автомобіль марки "Toyota", реєстраційний номер НОМЕР_1, нежитлове приміщення - офіс-приміщення 414 на

АДРЕСА_1, нежитлове приміщення - офіс-приміщення 416 на АДРЕСА_1, нежитлове приміщення - офіс-приміщення 505 на АДРЕСА_1, що є об`єктами права спільної сумісної власності подружжя;

визнати за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 право власності по 1/2 частині вказаного майна.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 05 липня 2022 року

у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що спірний автомобіль та спірні нежитлові приміщення були придбані ОСОБА_2 за його особисті кошти, а позивач не надала жодного доказу щодо придбання спірного майна за спільні кошти подружжя. Суд дійшов висновку, що спірне майно не є спільним майном подружжя,

а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Постановою Київського апеляційного суду від 13 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Єгоровим О. Ф., залишено без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 05 липня 2022 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Єгорова О. Ф. без задоволення, апеляційний суд виходив із того, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б беззаперечно підтверджували поширення на спірне майно режиму права спільної сумісної власності подружжя. Також апеляційний суд вказав, що згідно із заявою від 18 жовтня 2017 року, підписаною особисто ОСОБА_1, вона підтверджує те, що майно, яке було придбане ОСОБА_2, а саме: легковий автомобіль марки "Toyota Highlander", реєстраційний номер НОМЕР_1 ; нежитлові приміщення: 414, 416, 505 за адресою: АДРЕСА_1, було набуте ним у період шлюбу, але за кошти, які належали йому особисто. Тобто відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України вказане майно є особистою приватною власністю ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

12 квітня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Єгоров О. Ф. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 05 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2023 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач належних та допустимих доказів на спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя не надав. Заява від 18 жовтня 2017 року не є договором щодо спірного майна, яке є об?єктом права спільної сумісної власності, у розумінні статей 202, 626, 627 ЦК України та статті 69 СК України, а тому не повинна братися судом до уваги.

Аргументи інших учасників справи

19 травня 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 20 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Дарницького районного суду м. Києва.

23 травня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи

16 червня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, який розірвано рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 12 жовтня 2020 року (справа № 753/18486/18). У шлюбі у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_4 .

За час перебування у шлюбі подружжя набуло наступне майно:

легковий автомобіль марки "Toyota Highlander", тип транспортного засобу: загальний легковий універсал-В, 2011 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1 ;

нежитлове приміщення 414 на АДРЕСА_1 ;

нежитлове приміщення 416 на АДРЕСА_1 ;

нежитлове приміщення 505 на АДРЕСА_1 .

Вказане сторони не заперечували.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У частині другій цієї статті визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таку саму норму містять частини третя та четверта статті 368 ЦК України.

Тобто вказана норма встановлює презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт,

у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) та постановах Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц (провадження № 61-15462св18),від

26 березня 2021 року у справі № 414/277/17 (провадження № 61-2934св19) та від 21 квітня 2021 року у справі № 214/3609/18 (провадження № 61-3836св20).

Відповідно до частини першої статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування

і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

Згідно з частиною першою статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Верховний Суд у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 214/3609/18 (провадження № 61-3836св20) вказав, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело

і час придбання зазначеного майна. Пленум Верховного Суду України у пунктах 22-24 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) судам роз`яснив, що вартість майна, яка підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям,

а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені

з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи. Не належать до спільної сумісної власності речі індивідуального користування,

в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.

Вказане узгоджується із правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16-ц, (провадження № 61-37616св18), від 12 квітня 2022 року у справі

№ 750/11996/18 (провадження № 61-17520св21) та від 11 січня 2023 року

у справі № 727/12392/19 (провадження № 61-4937св22).

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

У постановах Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі

№ 6-2565цс16 та від 07 червня 2017 року у справі № 6-2670цс16 зазначено, що в разі, коли один з подружжя не вчинив передбачених частиною п`ятою статті 71 СК України дій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Вказане також узгоджується із висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 559/609/15 (провадження

№ 61-8033св19), від 27 жовтня 2021 року у справі № 757/34950/14-ц (провадження № 61-316св21), від 02 серпня 2022 року у справі

№ 760/23279/20 (провадження № 61-19299св21), від 30 серпня 2022 року

у справі № 154/2487/16 (провадження № 61-20752св21), від 07 червня

2023 року у справі № 509/3416/18 (провадження № 61-8483св22).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі

№ 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) зроблено висновок про те, що приписи частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України і статті 365 ЦК України

з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК Украйни) треба розуміти так: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні.

Установлено, що нотаріально посвідченого договору про поділ нерухомого майна чи виділу рухомого майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності, сторони не укладали, а підписана ОСОБА_1 заява не

є договором щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності,

у розумінні статей 202, 626, 627 ЦК України та статті 69 СК України, висновок про те, що вказана заява спростовує презумпцію спільності майна подружжя не узгоджується із зазначеними нормами матеріального права.

Подібний висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 691/262/15-ц (провадження № 61-8576св19), на яку заявник посилається у касаційній скарзі.

Вирішуючи спір, апеляційний суд на наведене уваги не звернув та, установивши, що спірне майно було придбане сторонами за час перебування

у шлюбі, дійшов передчасного висновку про не поширення на нього презумпції спільності права власності подружжя, водночас не навів належних та допустимих доказів на її спростування.

Суд касаційної інстанції не має повноважень встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судом попередніх інстанцій, надавати оцінку доказам, що не були предметом їх перевірки, чи робити їх переоцінку, у тому числі усувати недоліки висновків суду, які є припущеннями, у зв`язку з чим суд касаційної інстанції позбавлений можливості ухвалити власне рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частин третьої і четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.