Постанова

Іменем України20 вересня 2021 рокум. Київсправа № 265/792/20провадження № 61-7775 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,

Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 09 грудня 2020 року у складі судді Адамової Т. С. та постанову Донецького апеляційного суду від 16 березня 2021 року у складі колегії суддів: Попової С. А., Пономарьової О. М., Ткаченко Т. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог та зустрічних позовних вимогУ січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому, уточнивши позовні вимоги, просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь суму боргу за договором позики у розмірі 1 800,00 доларів США, 3 % річних за період з 21 січня 2018 року по 11 травня 2020 року - 125,00 доларів США,

0,1 % у день за період з 21 січня 2018 року по 11 травня 2020 року -

1 515,60 доларів США, а всього 3 440,60 доларів США.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 19 січня 2017 року між ним

та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за яким він передав останній в якості позики 1 800,00 доларів США, які вона зобов`язалася повернути не пізніше 20 січня 2018 року. Вказував, що ОСОБА_2 взяті

на себе зобов'язання не виконала та не повернула грошові кошти

у встановлений строк, посилаючись на відсутність коштів та наявність боргів перед іншими особами, які їй також необхідно повертати.

Вважав, що з ОСОБА_2 на його користь підлягає стягненню не лише сума позики, а й 3 % річних у зв`язку з простроченням виконання зобов`язання (стаття 625 ЦК України) і 0,1 % у день від загальної суми боргу відповідно

до положень розписки, за якою 19 січня 2017 року було здійснено передачу грошових коштів.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд його позов задовольнити.

У березні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом

до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики від 19 січня

2017 року.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовано тим, що розписку про отримання грошей відповідно до договору від 19 січня 2017 року, укладеного

між нею та ОСОБА_1, вона не писала. Зазначала, що не отримувала грошей за договором позики, а ОСОБА_1 сфальсифікував розписку

про отримання грошей.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_2 вважала недійсним укладений

між ними договір позики та просила суд задовольнити її зустрічний позов.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 18 лютого 2020 року у складі судді Щербіна А. В. відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 (цивільна справа № 265/792/20, провадження № 2/265/763/20).Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 18 лютого 2020 року у складі судді Щербіна А. В. відкрито провадження у справі за зустрічним позовом ОСОБА_2 (цивільна справа № 265/1789/20, провадження № 2/265/956/20).Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 25 березня 2020 року у складі судді Адамової Т. С. заяву ОСОБА_2 про відвід судді Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області Щербіна А. В. у справі № 265/792/20 задоволено.Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 березня 2020 року у складі судді Адамової Т. С. справу № 265/792/20 прийнято до провадження.Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 07 травня 2020 року об`єднано цивільну справу № 265/792/20 (провадження № 2/265/763/20) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики в одне провадження з цивільною справою № 265/1789/20 (провадження № 2/265/956/20) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним, присвоївши справі єдиний унікальний номер 265/792/20 (провадження № 2/265/763/20).Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21 травня 2020 року задоволено клопотання ОСОБА_2 про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, призначено у справі № 265/792/20 відповіднуекспертизу, на час проведення якої зупинено провадження у справі.Ухвалою районного суду від 17 червня 2020 року провадження у справі поновлено для розгляду клопотання експерта.Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 03 липня 2020 року задоволено клопотання судового експерта про надання додаткових матеріалів, необхідних для виконання експертизи. Направлено в розпорядження експерта для проведення експертизи додаткові документи відповідно до клопотання, провадження у справі зупинено.Ухвалою районного суду від 02 жовтня 2020 року поновлено провадження у справі. Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 09 грудня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи.Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 09 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики у розмірі 1 800,00 доларів США та проценти від простроченої суми за період з 21 січня 2018 року по 11 травня 2020 року у розмірі 1 515,60 доларів США, а всього - 3 315,60 доларів США. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із доведеності факту укладення між сторонами договору позики від 19 січня 2017 року, грошові кошти за яким не повернуто позичальником у передбачений договором строк. Районний суд урахував положення статей 549, 625, 1046, 1049, 1050 ЦК України, а також взяв до уваги висновок судової почеркознавчої експертизи від 15 вересня 2020 року № 4408-4409, складений старшим судовим експертом Луганського відділення Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз Буняченко Г. В. При цьому ОСОБА_2 не надала доказів на спростування факту підписання нею розписки про отримання обумовлених договором позики грошей від позикодавця.Суд першої інстанції зробив висновок про стягнення на користь позикодавця суми отриманої і не повернутої у строк позики у розмірі 1 800,00 доларів США та компенсаційної виплати (частина друга статті 625 ЦК України) у розмірі 0,1 % у день від суми простроченої заборгованості, як інший процент, обумовлений у договорі й розписці, за період із дня настання строку виконання зобов`язання у повному обсязі - з 21 січня 2018 року, по 11 травня 2020 року у розмірі 1 515,60 доларів США. Крім того, допускається стягнення боргу в іноземній валюті.Відмовляючи у відшкодуванні 3 % річних на користь позикодавця за той самий період у розмірі 125,00 доларів США, районний суд виходив із неможливості подвійного стягнення процентів за положеннями частини другої статті 625 ЦК України, а саме: і за процентами, передбаченими законом, і за процентами, обумовленими договором.Враховано правові висновки Великої Палати Верховного Суду у подібних справах.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанціїУхвалою Донецького апеляційного суду від 16 березня 2021 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про призначення судової почеркознавчої експертизи щодо технічного виготовлення розписки відмовлено.Постановою Донецького апеляційного суду від 16 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 09 грудня 2020 року залишено без змін. Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції вірно з`ясовані фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, а його висновки підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на нормах діючого законодавства.Апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 довів факт передачі грошових коштів ОСОБА_2, матеріали справи не містять доказів виконання останньою боргових зобов`язань, а її доводи про те, що вона не підписувала розписку та не отримувала гроші не доведено та спростовуються матеріалами справи, зокрема, висновком судової почеркознавчої експертизи від 15 вересня 2020 року № 4408-4409. При цьому ОСОБА_2 у відзиві на позов ОСОБА_1 підтвердила факт укладення між сторонами договору позики на суму 1 800,00 доларів США, а в ході апеляційного перегляду справи щодо валюти позики зазначала, що, складаючи розписку, мала на увазі саме долари США. Зазначене надає позикодавцю право на стягнення з позичальника не лише суми основного боргу, а й грошових сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. З урахуванням того, що сторонами обумовлений інший процентний розмір за прострочення виконання зобов`язання, аніж 3 % річних, районний суд зробив правильний висновок про стягнення з позичальника компенсаційних виплат у відповідному розмірі.Суд апеляційної інстанції відхилив доводи ОСОБА_2, які стосуються проведення необхідних судових експертиз у справі, оскільки після проведення судової почеркознавчої експертизи у суді першої інстанції нею було заявлено повторне клопотання про призначення судової експертизи з тих самих питань, а не з інших питань, щодо технічного виготовлення розписки, про що вона зазначила лише в апеляційній скарзі. Оцінку відповідним доводам було надано апеляційним судом в ухвалі від 16 березня 2021 року.Апеляційний суд врахував судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у подібних справах.

Короткий зміст вимог касаційної скаргиУ касаційній скарзі, поданій у травні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах. Зазначає, що судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Крім того, суд апеляційної інстанції розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, а також необґрунтовано відхилив клопотання про призначення у справі почеркознавчої експертизи (пункти 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).ОСОБА_1 судові рішення в касаційному порядку не оскаржив.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2021 року задоволено клопотання ОСОБА_2 про поновлення строку на касаційне оскарження. Поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 09 грудня 2020 року та постанови Донецького апеляційного суду від 16 березня 2021 року.Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків, а саме: запропоновано сплатити судовий збір за подання касаційної скарги і надати документи, що підтверджують його сплату. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.У наданий судом строк заявник направив матеріали на усунення недоліків, зазначених в ухвалі Верховного Суду від 14 травня 2021 року. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 265/792/20 із Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не з`ясували дійсну правову природу боргових зобов`язань, які виникли між сторонами, оскільки вона не видавала розписку про отримання грошей у борг. Відповідним її доводам судами не надано належної оцінки. Вказує, що заявила клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи лише за порадами свого адвоката, при чому вважала за необхідне провести експертизу технічного виготовлення документа, яку суди не призначили.При цьому у тексті розписки зазначено про суму боргу в "доларах", тобто не вказано, що мова йде саме про долари США, а тому висновки судів у цій частині ґрунтуються на припущеннях. Крім того, судами безпідставно не застосовано спеціальну позовну давність у спорі щодо стягнення пені.Вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах. Вважає, що суди безпідставно розглянули у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, а також необґрунтовано відхилив її клопотання про призначення у справі почеркознавчої експертизи.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надійшов.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного СудуВідповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми праваВідповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з положеннями статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором.За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України: від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18). Ця судова практика є незмінною. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).Факт того, що між сторонами виникли правовідносини за договором позики, а ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 1 800,00 доларів США, які зобов`язалася повернути до 20 січня 2021 року, із зобов`язанням сплати у випадку непогашення боргу 0,1 % у день від загальної суми боргу, підтверджується укладеним між ними договором позики від 19 січня 2017 року, де рукописний текст вписувався у надруковану типову форму договору, та розпискою від 19 січня 2017 року, написаною і підписаною ОСОБА_2, яка вказане не спростувала (а. с. 68, 69, т. 2).Крім того, згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи від 15 вересня 2020 року № 4408-4409 рукописний текст у розписці від 19 січня 2017 року, яка міститься на 68-му аркуші матеріалів справи, виконаний ОСОБА_2, підпис від імені ОСОБА_2 у вказаній розписці виконаний ОСОБА_2 (а. с. 94-101, т. 2).Указаному висновку експерта судами надано належну правову оцінку (стаття 110 ЦПК України).З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зробив правильний висновок про існування між сторонами боргового зобов`язання та передачу грошових коштів позичальнику.Із цих самих підстав суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок й щодо відсутності правових підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним.Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.Матеріали справи не містять доказів належного виконання позичальником своїх зобов`язань, а тому суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили із того, що у позикодавця виникло право на стягнення з ОСОБА_2 не лише основної суми боргу, а й компенсаційних виплат на суму заборгованості у розмірі, визначеному сторонами у договорі.Посилання касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 не підписувала розписку від 19 січня 2017 року та не отримувала від позикодавця грошові кошти у борг є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, зокрема, самими договором позики та розпискою, які підтверджують укладення між сторонами договору позики, засвідчують факт отримання позичальником грошових сум.При цьому суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав, що ОСОБА_2 у відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 підтвердила факт укладення 19 січня 2017 року між нею та ОСОБА_1 договору позики на суму у розмірі 1 800,00 доларів США. Указане також підтверджується поясненнями позичальника у суді апеляційної інстанції. Крім того, взяємосуперечливими є доводи касаційної скарги у цій частині, оскільки ОСОБА_2 указує одночасно і про те, що не складала розписку й не отримувала в борг грошові кошти, і про те, що судами безпідставно не застосовано спеціальну позовну давність у спорі щодо стягнення пені. Суди попередніх інстанцій врахували правові висновки Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, які є релевантними для цієї справи й обов`язковими (частина четверта статті 263 ЦПК України). Підстав для відступлення від застосованих правових позицій колегія суддів не вбачає. При цьому судова практика у цій категорії справ є сталою, а відмінність залежить лише від доказування.Посилання касаційної скарги про те, що суди безпідставно розглянули у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, відхиляються Верховним Судом, оскільки не узгоджуються з нормами процесуального закону (статті 19, 274 ЦПК України).Крім того, відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.Сторони брали активну участь у розгляді справи як у суді першої інстанції, так і під час апеляційного перегляду. При цьому апеляційний перегляд здійснювався саме за апеляційною скаргою ОСОБА_2, яка реалізувала свої процесуальні права.Отже, порядок розгляду справи у судах попередніх інстанцій не створив ОСОБА_2 перешкод для реалізації її процесуальних прав.Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо безпідставного непризначення судами експертизи технічного виготовлення розписки, оскільки представником ОСОБА_2, після проведення судової почеркознавчої експертизи у справі за її клопотанням (а. с. 74-75, т. 2), було заявлено у судовому засіданні 09 грудня 2020 року повторне клопотання із тих самих питань (а. с. 117-118, т. 2), а не з інших питань, які стосувалися технічного виготовлення розписки, у задоволенні якого було обґрунтовано відмовлено (а. с. 115-116, 117-118, т. 2). Доводам щодо технічного виготовлення розписки, про що було зазначено в апеляційній скарзі (а. с. 133, т. 2), надано належну оцінку під час апеляційного перегляду справи (а. с. 176, 177-179, т. 2). Указані доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України суди попередніх інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надали оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК Українине входить до компетенції суду касаційної інстанції.Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 09 грудня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 16 березня 2021 року залишити без змін.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць