розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший інвестиційний клуб" на постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2019 року у складі колегії суддів: Чобіток А. О., Немировської О. В., Ящук Т. І.,

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший інвестиційний клуб" (далі - ТОВ "Перший інвестиційний клуб"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - державний реєстратор Київської філії комунального підприємства Вишеньківської сільської ради "Добробут-Гарант" Пукшина К. В. (далі - державний реєстратор), про скасування права власності.

Позов обґрунтований тим, що 18 травня 2018 року державний реєстратор на підставі договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на кв. АДРЕСА_1 за ТОВ "Перший інвестиційний клуб".

Вказане рішення позивач вважає протиправним і таким, що підлягає скасуванню.

Зазначав, що він є власником цієї квартири та проживає у ній.

01 листопада 2007 року між позивачем та Закритим акціонерним товариством "Міжнародний іпотечний банк" (далі - ЗАТ "Міжнародний іпотечний банк") укладено іпотечний договір № 3.07111787, згідно з яким іпотекодавець передав, а іпотекодержатель прийняв в іпотеку кв. АДРЕСА_1 з метою забезпечення повного виконання зобов'язань іпотекодавця за договором про іпотечний кредит від 01 листопада 2007 року № 3.07111787.

19 червня 2015 року між тими самими сторонами укладено додатковий договір до договору про іпотечний кредит від 01 листопада 2007 року № 3.07111787, згідно з яким здійснено консолідацію простроченої суми кредиту та залишку заборгованості за кредитом, змінено розмір щомісячного ануїтентного платежу.

19 лютого 2016 року укладено додатковий договір до договору про іпотечний кредит від 01 листопада 2007 року № 3.07111787, яким встановлено щомісячний платіж в розмірі 250,00 дол. США.

10 серпня 2016 року укладено додатковий договір до договору про іпотечний кредит від 01 листопада 2007 року № 3.07111787, яким змінено порядок погашення заборгованості.

Під час здійснення реєстрації права власності на квартиру допущено порушення, а саме: державний реєстратор проігнорувала відсутність повідомлення солідарних боржників про вимогу нового кредитора після заміни кредитора, а тому боржники не змогли скористатися своїм правом повідомити про виконання зобов`язання належним чином. Також на підтвердження факту наявності заборгованості та її розміру реєстратору не надано жодного документа, в тому числі розрахунків заборгованості або документів щодо безспірності таких сум заборгованості та прострочення виконання зобов`язання.

За період з 01 листопада 2007 року до червня 2017 року позичальник ОСОБА_2 повернула кредитні кошти.

Протягом червня 2015 року до травня 2017 року позивач сплатив на користь відповідача кошти в рахунок погашення заборгованості за кредитом, а тому основне зобов'язання, на забезпечення якого було укладено договір іпотеки, припинене.

Також зазначив, що реєстратор проігнорувала, що квартира відповідає вимогам, встановленим Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) .

Просив скасувати право власності ТОВ "Перший інвестиційний клуб" на об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 1559659580000, а саме на кв. АДРЕСА_1, загальною площею 45,4 кв. м.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 18 квітня 2019 року у позові відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року, та знято арешт з кв. АДРЕСА_1 .

Відмовивши у позові, суд першої інстанції виходив із того, що у зв`язку із заборгованістю за кредитним договором ТОВ "Перший інвестиційний клуб" скористалося правом звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості шляхом прийняття предмета іпотеки у власність, надавши реєстратору документи, передбачені порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень документи. Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) застосуванню не підлягає, оскільки звернення стягнення на квартиру позивача як предмет іпотеки шляхом прийняття рішення про державну реєстрацію права власності на неї за іпотекодержателем здійснено не у примусовому порядку, а за згодою позивача на перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя відповідно до пункту 3.3. іпотечного договору.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 10 червня 2019 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 квітня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Скасовано реєстрацію права власності ТОВ "Перший інвестиційний клуб" на об`єкт нерухомого майна: кв. АДРЕСА_1, загальна площа 45,4 кв. м, житлова площа 30,1 кв. м, реєстраційний номер 155965580000.

Судове рішення мотивоване тим, що суд першої інстанції не врахував, що при вирішенні спору щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку протягом строку дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) визначальним є настання правового наслідку, що передбачає фактичний перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки без згоди власника майна. Водночас згода іпотекодавця на передання належного йому нерухомого майна у власність іншої особи (іпотекодержателя) не є беззастережною, а залежить від таких умов: чинність іпотеки, невиконання або неналежне виконання основного зобов`язання, визначення в установленому порядку вартості майна, наявності чинного рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на вказане майно. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за відповідним застереженням в іпотечному договорі фактично відбулося примусове стягнення зазначеного майна без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року ТОВ "Перший інвестиційний клуб" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2019 року, просило скасувати оскаржуване судове рішення.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Суд апеляційної інстанції неповно дослідив фактичні обставини справи та не надав оцінки тому, що звернення стягнення на квартиру як предмет іпотеки шляхом прийняття рішення про державну реєстрацію права власності на неї за іпотекодержателем здійснено відповідачем не у примусовому порядку, оскільки позивач надав іпотекодержателю згоду на перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя, що обумовлено пунктом 3.3 іпотечного договору. Отже, реєстрація права власності на квартиру за відповідачем здійснена за згодою іпотекодавця, тому Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Висновки суду апеляційної інстанції суперечать висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 645/5280/16, та висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 11 квітня 2018 року у сраві № 554/14813/15-ц.

Цій обставині суд першої інстанції надав належну правову оцінку, що не спростована судом апеляційної інстанції. Іпотечний договір містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і це застереження визначається сторонами як договір про задоволення вимог іпотекодержателя.

Суд апеляційної інстанції неправильно витлумачив норми Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , не застосував Закон України "Про іпотеку" (898-15) .

Аргументи інших учасників справи

Відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, поданий через адвоката Баховського М. М., мотивований тим, що оскаржуване судове рішення є законним, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги безпідставні, необґрунтовані та висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

У спірних правовідносинах фактично відбулося примусове стягнення на належну позивачу квартиру без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) .

Державний реєстратор проігнорувала те, що квартира позивача відповідає вимогам Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) .

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У серпні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) (далі - Закон № 460-ІХ (460-20) ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у липні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ (460-20) .

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 01 листопада 2007 року між ЗАТ "Міжнародний іпотечний банк"та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № 3.07111787, відповідно до пункту 1.1 якого іпотекодавець з метою забезпечення повного виконання зобов`язань іпотекодавця за договором про іпотечний кредит № 3.07111787, укладеним іпотекодавцем з іпотекодержателем 01 листопада 2007 року, та додатків до нього, передав, а іпотекодержатель прийняв в іпотеку кв. АДРЕСА_1, загальною площею 45,40 кв. м, яка складається з двох житлових кімнат, житловою площею 30,10 кв. м та належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 03 вересня 2004 року, зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 16 вересня 2004 року у реєстровій книзі № 1028-152 за номером 4029.

На виконання умов іпотечного договору банк надав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кредитні кошти у розмірі 75 000,00 дол. США, строком користування до 21 жовтня 2022 року.

19 червня 2015 року між правонаступником ЗАТ "Міжнародний іпотечний банк" Публічним акціонерним товариством "Платинум Банк" (далі - ПАТ "Платинум Банк"), ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено додатковий договір до договору про іпотечний кредит від 01 листопада 2007 року № 3.07111787, відповідно до умов якого з метою здійснення реструктуризації заборгованості за кредитним договором здійснено консолідацію простроченої суми кредиту та змінено розмір щомісячного ануїтетного платежу.

19 лютого 2016 року між ПАТ "Платинум Банк", ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено додатковий договір до договору про іпотечний кредит від 01 листопада 2007 року № 3.07111787, відповідно до умов якого з метою здійснення реструктуризації заборгованості за кредитним договором змінено порядок погашення заборгованості за кредитом та нарахованими процентами.

10 серпня 2016 року між ПАТ "Платинум Банк", ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено додатковий договір до договору про іпотечний кредит від 01 листопада 2007 року № 3.07111787, згідно з яким з метою здійснення реструктуризації заборгованості за кредитним договором змінено порядок погашення заборгованості за кредитом та нарахованими процентами.

12 березня 2018 року між ПАТ "Платинум Банк" і ТОВ "Перший інвестиційний клуб" укладено договір № 98К про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, відповідно до пункту 1 якого за цим договором в порядку та на умовах, визначених цим договором, банк відступає новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває права вимоги банку до позичальників, зазначених у додатку 1 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржника спадкоємців боржника або інших осіб, до яких перейшли обов'язки боржника за кредитним договором, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до нього, згідно з реєстром у додатку 1 до цього договору.

Згідно з додатком 1 до договору № 98К про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 12 березня 2018 року до ТОВ "Перший інвестиційний клуб" перейшло право вимоги за договором про іпотечний кредит від 01 листопада 2007 року № 3.07111787 з додатковими договорами до нього, укладеними з ОСОБА_1 та ОСОБА_2, і вимоги за іпотечним договором від 01 листопада 2007 року № 3.07111787, укладеного із ОСОБА_1

12 березня 2018 року між ПАТ "Платинум Банк" і ТОВ "Перший інвестиційний клуб" укладено договір № 98і про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лісіциною Я. Б., реєстровий номер 319, відповідно до якого банк відступив відповідачу право вимоги за іпотечним договором від 01 листопада 2007 року № 3.07111787, укладеним з позивачем.

Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 07 серпня 2018 року № 133420597 державний реєстратор 28 травня 2018 року прийняла рішення про реєстрацію за ТОВ "Перший інвестиційний банк" права власності на кв. АДРЕСА_1 . Реєстрацію права власності за ТОВ "Перший інвестиційний банк" на спірну квартиру здійснено на підставі договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 12 березня 2018 року № 98К.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦКУкраїни зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

Суди встановили, що позичальник неналежним чином виконував умови кредитного договору та допустив виникнення кредитної заборгованості у розмірі 26 817,81 дол. США.

Згідно з частиною другою статті 328 ЦК Україниправо власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України). За змістом частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Відповідно до статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України "Про іпотеку" (далі - Закон) іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону). Вона має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону).

Способи захисту цивільного права чи інтересу можуть бути судові (стаття 16 ЦК України) та позасудові (статті 17- 19 ЦК України).

Відповідно до статей 12 і 33 Закону одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підставами звернення стягнення на предмет іпотеки є рішення суду, виконавчий напис нотаріуса або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону).

З огляду на вказане Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 12 Закону).

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 33 Закону).

У разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (частина перша статті 35 Закону). Положення вказаної частини не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 Закону).

Відповідно до статті 36 Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді (частина друга статті 37 Закону).

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

З огляду на зазначені висновки щодо застосування статей 35, 36, 37, 38 і 39 Закону, враховуючи обов`язковість договору для сторін (стаття 629 ЦК України), сторони, визначаючи його умови, реалізували принцип свободи договору (пункт 3 частини першої статті 3, стаття 627 ЦК України).

Відповідні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 235/3619/15-ц, провадження № 14-11цс18, та від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц, провадження № 14-112цс19.

Отже, законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у разіневиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Суди встановили, що згідно з пунктом 2.5.3 іпотечного договору іпотекодержатель має право достроково звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку та на умовах, визначених цим договором, у разі дострокового розірвання кредитного договору, неповернення суми кредиту та/або процентів за користування ним, та інших платежів, що передбачені цим та кредитним договором, а також в інших випадках, передбачених цим та кредитним договорами.

Відповідно до пункту 3.3. іпотечного договору цей пункт цього договору є застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, яке надає право іпотекодержателю звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі цього договору, серед іншого, шляхом прийняття предмета іпотеки в порядку, визначеному статтею 37 Закону. Це застереження визначається сторонами як договір про задоволення вимог іпотекодержателя.

Отже, умовами іпотечного договору сторони погодили право іпотекодержателя в разі наявності заборгованості за кредитним договором задовольнити вимоги шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон № 1952-IV (1952-15) ) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 11 Закону № 1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Відповідно до статті 18 Закону № 1952-IV перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Згідно з пунктом 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (1127-2015-п) (далі - Порядок), для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.

Відповідно до пункту 61 Порядку для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

У наведених правових нормах визначено вичерпний перелік обов'язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на визначені у статтях 10, 18 Закону № 1952-IV та статті 37 Закону порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів і їх відповідності вимогам законодавства.

У разі звернення стягнення кредитором на предмет іпотеки в позасудовому порядку, шляхом набуття на нього права власності, необхідно встановити наявність у матеріалах реєстраційної справи письмової вимоги від іпотекодержателя з доказами її вручення іпотекодавцю. Також інформація про вартість майна, за якою відбулося зарахування вимог, повинна погоджуватися з іпотекодержателем, оскільки ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц.

Суди встановили, що відповідач надсилав позивачу вимогу від 16 березня 2018 року з повідомленням про відступлення йому банком права вимог до ТОВ "Перший інвестиційний клуб", вимогу про сплату заборгованості за договором про іпотечний кредит від 01 листопада 2007 року № 3.07111787 у розмірі 26 817,81 дол. США, яку позивач отримав особисто 19 березня 2018 року.

Також 16 березня 2018 року відповідач надіслав на адресу ОСОБА_2 вимогу про усунення порушень та повернення заборгованості за договором про іпотечний кредит від 01 листопада 2007 року № 3.07111787, яку вона отримала 19 березня 2018 року.

Верховний Суд зазначає, що в разі звернення стягнення на предмет іпотеки у судовому порядку боржник не позбавлений можливості перевірки дотримання своїх прав під час відповідних процедур, водночас при позасудовому порядку саме дотримання процедури попередження у вимозі є гарантією непорушення прав боржника, а тому невідповідність вимоги про усунення порушення умовам договору є істотним порушенням, що впливає на обсяг прав позивача, який має право знати про ціну майна, за яку воно набувається у власність.

Суди встановили, що згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 28 травня 2018 року державний реєстратор прийняла рішення про проведення державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ "Перший інвестиційний клуб".

Щодо недотримання державним реєстратором вимог Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , Верховний Суд зазначає таке.

07 червня 2014 року набрав чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , згідно з підпунктом 1 пункту 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Згідно з пунктом 23 частини першої статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, що діяла на момент укладення договору іпотеки) споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Відповідно до пункту 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Підписавши іпотечне застереження згідно з договором, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. До прийняття Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, провадження № 11-474апп19. Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) увів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без його згоди на таке відчуження.

Суди встановили, що ОСОБА_1 не надавав ТОВ "Перший інвестиційний клуб" згоди на звернення стягнення на його квартиру.

Здійснивши системний аналіз статей 17, 33, 36, 37 Закону, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що згода іпотекодавця на передання належного йому нерухомого майна у власність іншої особи (іпотекодержателя) не є беззастережною, а залежить від низки умов, таких як: чинність іпотеки, невиконання або неналежне виконання основного зобов`язання, визначення в установленому порядку вартості майна, наявності чинного рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на вказане майно. Однак на підставі рішення державного реєстратора про проведення державної реєстрації права власності на спірну квартиру за відповідним застереженням в іпотечному договорі фактично відбулося примусове стягнення зазначеного майна без згоди власника та без урахування заборони, встановленої Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) .

Верховний Суд виходить з того, що квартира за адресою: АДРЕСА_1, яка має загальну площу 45,4 кв. м, є місцем постійного проживання позивача, і на підставі дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) не може бути примусово стягнена шляхом реєстрації права власності за ТОВ "Перший інвестиційний клуб", оскільки ця квартира є забезпеченням за кредитом в іноземній валюті.

Отже, у державного реєстратора були підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ "Перший інвестиційний клуб".

Водночас Верховний Суд, беручи до уваги пункт 1 статті 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", зазначає, що дія цього Закону лише відкладає в часі примусове стягнення майна до моменту втрати ним чинності.

Верховний Суд України у постанові від 09 вересня 2015 року у справі № 6-483цс15 виклав правовий висновок, відповідно до якого поняття "мораторій" у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Отже, установлений Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) в разі невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове звернення стягнення на майно (відчуження без згоди власника). Крім того, згідно з пунктом 4 цього Закону протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Зазначений Закон унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності.

З огляду на це безпідставними є доводи касаційної скарги, що Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, провадження № 12-304гс18, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18.

Доводи касаційної скарги, що ОСОБА_1 обрав неналежний спосіб судового захисту Верховний Суд не бере до уваги з огляду на таке.

Записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав (абзац перший частини першої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у редакції, чинній на час державної реєстрації права власності на будинок за ТОВ "Перший інвестиційний клуб").

Заявлена позовна вимога про скасування права власності фактично стосується запису про це право.

Саме скасування такого запису є належним способом захисту прав та інтересів ОСОБА_1 .

Отже, ОСОБА_1, звертаючись до суду, обрав спосіб захисту його порушеного права, який узгоджувався зі змістом статей 26 і 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у вказаній редакції на час виникнення спірних правовідносин.

Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, провадження № 14-397цс19, від 18 лютого 2021 року у справі № 756/13679/16-ц, провадження № 61-9961св20.

Безпідставним є посилання в касаційній скарзі на те, що висновки суду апеляційної інстанції суперечать висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 645/5280/16-ц за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредекс Фінанс", приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В. А, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління служби у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про визнання умов іпотечного договору в частині звернення стягнення на предмет іпотеки такими, що не підлягають виконанню, та висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 554/14813/15-ц за позовом ОСОБА_5 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Б. М., Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" про скасування рішення нотаріуса про державну реєстрацію права власності, відповідного запису в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та повернення сторін у первинний стан, оскільки у зазначених справах встановлені різні обставини та підстави позову.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення норм права, незгоди із судовим рішенням у справі та необхідності переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Європейський суд з прав людини в рішеннях Sutyazhnik v. Russia від 29 липня 2009 року, Esertas v. Lithuania від 31 травня 2012 року зазначав, що у справах можуть бути обставини, які свідчать про відсутність соціальної потреби чи нагальної суспільної необхідності, які б виправдовували відхилення від принципу правової визначеності. Тобто не потрібно скасовувати правильне по суті рішення суду лише заради правового пуризму.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і додержання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення без змін.