Іменем України 16 вересня 2021 рокум. Київсправа № 643/6473/17провадження № 61-13275св20Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,учасники справи:позивач - ОСОБА_1,відповідач - ОСОБА_2,третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Яровинська Кристина Вікторівна,розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 30 липня 2020 року в складі колегії суддів: Тичкової О.Ю., Кругової С.С., Пилипчук Н.П.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст заяви

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Яровинська К. В., про визнання недійсним договору дарування.

Позовна заява мотивована тим, що він протягом тривалого часу страждає на невропатологічне захворювання - епілептичний синдром. Внаслідок цього та на фоні періодичного зловживання ним спиртними напоями, під час укладення оспорюваного договору дарування він не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними як розумний суб`єкт цивільних правовідносин.

Посилаючись на вказані обставини, просив суд визнати недійсним договір дарування квартири

АДРЕСА_1, укладений 23 січня 2017 року між ним та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Яровинською К. В. за реєстровим номером 153.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір дарування квартири

АДРЕСА_1, укладений 23 січня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Яровинською К. В. за реєстровим номером 153.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що наданими суду доказами підтверджено, що позивач є людиною, яка має органічний розлад особистості, вживає алкогольні напої, які впливають на його свідомість, і на час укладання оспорюваного договору він перебував саме у такому стані. ОСОБА_1 уклав договір дарування квартири без справжнього наміру на дарування відповідачу належного йому єдиного житла. Після укладення договору він не виселився зі спірної квартири, а навпаки, вимагав виселення з неї відповідачки, тому волевиявлення позивача на укладання договору дарування не відповідало його внутрішній волі.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 30 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_2, задоволено, рішення Московського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції

в порушення статей 2, 4, 13, 81 ЦПК України вийшов за межі позовних вимог та самостійно змінив підстави позову, задовольнивши судове рішення з підстав відсутності волевиявлення позивача на відчуження єдиного належного йому на праві власності житла.

Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що

в матеріалах справи немає належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що станом на 23 січня 2017 року ОСОБА_1 не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Аргументи учасників справи

У вересні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,

в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга, з урахуванням уточнень, мотивована тим, що апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції виключно на підставі припущення, що місцевий суд "вийшов за межі позовних вимог та самостійно змінив підстави позову".

Суд першої інстанції постановив законне і обґрунтоване рішення з урахуванням правових позицій, наведених у постановах Верховного Суду від 25 червня

2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19); від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19); від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18); від 01 квітня 2020 року у справі № 761/9337/15-ц (провадження № 61-3570св18).

Апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази, які переконливо доводять, що позивач не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними як розумний суб`єкт цивільних правовідносин: протокол дослідження головного мозку позивача від 16 лютого 2018 року; направлення до консультативної поліклініки; витяг з медичної картки позивача; висновку невропатолога про діагноз позивача від 21 лютого 2018 року; листок лікарських призначень; консультативні висновки спеціалістів від 30 серпня 2018 року та 23 листопада 2018 року; висновок спеціаліста від 03 червня 2019 року щодо наявності

у позивача органічного розладу особистості; виписку із медичної картки стаціонарного хворого від 25 жовтня 2019 року; не прийняв до уваги і не дослідив рішення Московського районного суду м. Харкова від 01 листопада 2017 року за позовом відповідача про розірвання шлюбу із позивачем.

Зазначає, що не може бути належним і допустимим доказом у справі висновок судово-психіатричної експертизи від 19 грудня 2019 року № 804, оскільки апеляційний суд не передав експертам на дослідження медичні документи, які були надані позивачем.

Апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання про виключення цього висновку як неналежного і недопустимого доказу і встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі цього доказу.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі.

В ухвалі Верховного Суду від 11 січня 2021 року зазначено, що наведені

у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від

25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19); від

04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19); від

23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18); від 01 квітня 2020 року у справі № 761/9337/15-ц (провадження № 61-3570св18); судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу).

Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2021 року задоволено заяву судді-доповідача Крата В. І. про самовідвід.

25 березня 2021 року справу передано судді-доповідачу Краснощокову Є. В.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі

№ 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) зазначено, що "суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких

є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19))".

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18) зазначено, що "суд визначає характер спірних правовідносин сторін, зміст їх правових вимог і матеріальний закон, що їх регулює, і яким належить керуватися при вирішенні спору. Зокрема, у позивача суд повинен з`ясувати предмет позову (що конкретно вимагає позивач), підставу позову (чим він обґрунтовує свої вимоги) і зміст вимоги (який спосіб захисту свого права він обрав). Оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору".

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/9337/15-ц (провадження № 61-3570св18) вказано, що "для правильного вирішення спору та захисту порушеного права позивача суд повинен визначитися з предметом

й підставою позову. Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України

у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Згідно з пунктами 4 і 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини. З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови

у позові. Оскільки повноваження органів влади є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін, а, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального

і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. З аналізу наведених норм процесуального права Верховний Суд зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту".

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Суди встановили, що ОСОБА_1 на праві власності належала квартира

АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 27 грудня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бервено Н. І.

10 серпня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, що підтверджується відповідним свідоцтвом про шлюб.

23 січня 2017 ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали спірний договір дарування квартири, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Яровинською К. В. за реєстровим номером 153.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 01 листопада 2017 шлюб між сторонами розірваний.

Відповідно до відомостей, які містяться у медичній документації (виписки

з медичних карток, консультативних висновків, та інших), позивач має

з дитинства невропатологічне захворювання - епілептичний синдром. Перший раз встановлений даний діагноз в 1986 році після дорожньо-транспортної пригоди, після чого протягом року ОСОБА_1 проходив курс лікування протисудомними препаратами. В 1991 році ОСОБА_1 був обстежений

у Психіатричній лікарні № 15 та встановлений діагноз: епілептиформний лікворно-гіпертензіонний синдром, призначений курс протисудомних препаратів. В 1992 році пройдено чергове обстеження та призначено продовження лікування. Згідно консультативного висновку Інституту неврології психіатрії та наркології від 30 серпня 2018 року позивачу встановлено діагноз посттравматична енцефалопатія 2 ступеню з лікворно-гіпертензіонним, цефалгічним синдромом, епісиндромом (в анамнезі).

Згідно з висновком судово-психіатричної експертизи від 19 грудня 2019 року

№ 802, проведеної КНП ХОР "Обласна клінічна психіатрична лікарня № 3", ОСОБА_1 у період часу, якому відповідає вчинення договору від 23 січня 2017 року, хронічного, стійкого психічного розладу не виявляв. Відповідно до свого психічного стану був здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Судовими експертами досліджувалась медична документація, надана позивачем для обґрунтування своїх позовних вимог, в тому числі консультативні висновки спеціаліста від 30 серпня 2018 року та 23 листопада 2018 року, а також були враховані покази свідків ОСОБА_5 та

Судовими експертами зазначено, що опитані у справі свідки вказують на вживання спиртних напоїв, неадекватну поведінку, втрати пам`яті та свідомості. Наведений перелік розладів у ОСОБА_1 не відображає картини будь-якого психотичного розладу або неумства у нього. Медична документація, яка представлена в матеріалах справи, не містить опису мнестичних або психотичних розладів, в тому числі після підписання договору, мають місце вказівки про порушення свідомості та напади з відключенням свідомості

в анамнезі.

Згідно зі статтями 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним

у судовій практиці.

Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року у справі № 157/2935/17 (провадження № 61-8778св19) зазначено, що "статтею 3 Закону України "Про психіатричну допомогу" визначена презумпція психічного здоров`я, суть якої полягає в тому, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та

в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України. Тобто, для визначення тимчасового стану особи, при якому вона внаслідок функціональних розладів психіки, порушення фізіологічних процесів в організмі або інших хворобливих станів не може розуміти значення своїх дій та керувати ними

у момент укладення нею правочину, необхідне обов`язкове призначення судово-психіатричної експертизи. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження

№ 61-7835сво19) виклав висновок про застосування норми права, відповідно до якого підставою для визнання правочину недійсним згідно частини першої статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи

в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від

13 травня 2019 у справі № 372/830/17-ц (провадження № 61-39444св18), від

22 травня 2019 року у справі № 234/9293/14-ц (провадження № 61-2968св19) та від 06 лютого 2020 року у справі № 495/538/16-ц (провадження

№ 61-43716св18).

Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів. Висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (постанова Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12)".

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

ОСОБА_1 в обґрунтування вимог про визнання недійсним договору дарування посилався на те, що на час укладення спірного договору не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними як розумний суб`єкт цивільних правовідносин.

Оскільки позивач не обґрунтовував позов відсутністю у нього волевиявлення на укладення оспорюваного договору, відповідних підстав недійсності договору не наводив, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог в порушення принципу диспозитивності цивільного судочинства.

Тому оскаржене судове рішення не суперечить правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі

№ 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19), від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18), від 01 квітня 2020 року

у справі № 761/9337/15-ц (провадження № 61-3570св18).

Перевіривши доводи сторін, надані ними докази, врахувавши висновок судово-психіатричної експертизи від 19 грудня 2019 року № 802 та встановивши, що матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_1 станом на момент вчинення правочину не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позову.

Колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги про те, що висновок судово-психіатричної експертизи не є належним і допустимим доказом, та ураховує, що висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Позивач про призначення повторної або додаткової експертизи чи про допит експерта

в судовому засіданні для пояснення свого висновку не клопотав. При проведенні судово-психіатричної експертизи експертами була досліджена медична документація, надана позивачем для обґрунтування своїх позовних вимог, в тому числі консультативні висновки спеціаліста від 30 серпня 2018 року та 23 листопада 2018 року, а також були враховані покази свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу,

а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року у справі № 157/2935/17 (провадження № 61-8778св19), не дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду прийнята без додержання норм матеріального та процесуального права, і зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення,