Короткий зміст позовних вимог У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" (далі - ТОВ "Кей-Колект"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрборг" (далі - ТОВ "Укрборг"), ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк"), Департамент реєстрації Харківської міської ради, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Г. І. (далі - приватний нотаріус Малахова Г. І.), приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Шаульська Н. І. (далі - приватний нотаріус Шаульська Л. Г.), про поновлення порушеного права, визнання дій протиправними, визнання недійсним договорів купівлі - продажу квартири, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності та вселення.На обґрунтування позовних вимог зазначала, що 21 жовтня 2005 року між нею та Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк"), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк"), укладений кредитний договір № 194-05/ХІЦ-Ф, за умовами якого вона отримала кредит у розмірі 20 100,00 доларів США зі сплатою за користання кредитними коштами 12,5 процентів річних, на строк до 21 жовтня 2026 року.На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 21 жовтня 2005 року між нею та АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", укладений договір іпотеки, відповідно до умов якого позивач передала в іпотеку житлове приміщення, придбане за кредитні кошти, а саме: однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .12 грудня 2011 року між АТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Кей-Колект" укладений договір факторингу № 1, відповідно до положень якого ТОВ "Кей-Колект" одержало право вимагати від боржників і гарантів виконання усіх зобов`язань за первинними договорами і договорами забезпечення.12 грудня 2013 року у ТОВ "Кей-Колект" змінився засновник, та на підставі договору № 6-К право обробки її персональних даних та здійснення від імені ТОВ "Кей-Колект" усіх юридичних та фактичних дій щодо стягнення заборгованості за кредитним договором отримало ТОВ "Укрборг", про що вона була повідомлена.З січня 2015 року ТОВ "Кей-Колект" відмовилося приймати від неї належне виконання основного зобов`язання у валюті платежу, визначеній умовами кредитного договору, повідомивши її, що воно приймає оплату заборгованості за кредитними договорами виключно у гривні, та не надало на її запит відомостей про номери рахунків для виконання зобов`язання у валюті кредиту, а також про залишок основного боргу.З огляду на фактичну відмову ТОВ "Кей-Колект" приймати від неї належне виконання основного зобов`язання у визначеній кредитним договором валюті платежу, вважає, що ТОВ "Кей-Колект" не набуло права на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки шляхом звернення стягнення на нього.У лютому 2017 році їй стало відомо, що право власності на належну їй квартиру, перейшло до ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 27 січня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Малаховою Г. І., зареєстрованого у реєстрі за № 148, продавцем за яким є ТОВ "Кей-Колект". Зазначала, що дії ТОВ "Кей-Колект" та ТОВ "Укрборг" як щодо звернення стягнення на іпотечне майно у спосіб його продажу іпотекодержателем у порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку", так і щодо примусового виселення без направлення їй вимоги про виселення з квартири та відповідного рішення суду, а також без надання жилого приміщення з фонду житла для тимчасового проживання є протиправними, оскільки такі дії не відповідають нормам Закону України "Про іпотеку" (898-15) , Закону України "Про мораторій стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) .Посилаючись на наведене, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила: - визнати протиправними дії ТОВ "Кей-Колект" щодо примусового стягнення та відчуження без згоди власника належного їй на праві власності нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1, та поновити порушені її права на володіння і користування вказаною квартирою; - визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири від 27 січня 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Малаховою Г. І., зареєстрований у реєстрі за № 148, за умовами якого ОСОБА_2 набула право власності на зазначену квартиру; - визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Малахової Г. І. про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 ; - визнати недійсним договір купівлі-продажу вказаної квартири від 24 травня 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Шаульською Н. І., зареєстрований у реєстрі за № 599, за наслідками укладення якого право власності на квартиру перейшло до ОСОБА_3 ; - визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Шаульської Н. І. про реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_3 ; - визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 ; - витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 спірну квартиру; - вселити її до зазначеної квартири.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 жовтня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що чинне законодавство передбачає право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання. У пункті 4.2. іпотечного договору сторони передбачили, що право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. Крім того, за змістом частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку", можливість задоволення кредитором вимог за рахунок предмета іпотеки у спосіб звернення стягнення на нього залежить від дотримання іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відміннім від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання. Позивач на обґрунтування позовних вимог не надала належних та допустимих доказів на підтвердження протиправності дій відповідачів щодо звернення стягнення на іпотечне майно, яке відбулося відповідно до іпотечного застереження, а тому відсутні підстави для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправними дій ТОВ "Кей-Колект" щодо звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, а отже і для задоволення похідних від зазначеної вимог позивача про поновлення її прав на володіння і користування вказаною квартирою, визнання недійсними наступних укладених договорів щодо спірного майна та його витребування у останнього набувача - ОСОБА_3 .

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції Постановою Харківського апеляційного суду від 15 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 жовтня 2019 року залишено без змін. Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги. Відхиляючи, як необґрунтовані, доводи ОСОБА_1 про не направлення їй іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання у порядку, визначеному частиною першою статті 35 Закону України "Про іпотеку", апеляційний суд виходив з того, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується повідомлення позивача про наявну у неї заборгованість за кредитним договором з вимогою про її погашення та, що у випадку невиконання договірних зобов`язань, відповідач має намір скористатися правом на звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов іпотечного договору та норм Закону України "Про іпотеку" (898-15) . Ураховуючи, що зазначене повідомлення було направлено на адресу позивачки, що зазначена нею в договорі іпотеки, а також беручи до уваги, що позивач не повідомляла кредитора/іпотекодержателя про зміну адреси листування, зазначеної у договорі іпотеки, суд вважав необгрунтованими твердження ОСОБА_1 про недотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання їй вимоги про усунення порушення основного зобов'язання.Зважаючи на відсутність доказів на підтвердження факту реєстрації та фактичного проживання ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1, та наявність у неї права користування житлом у квартирі своїх батьків, суд апеляційної інстанції вважав необґрунтованими доводи позивачки про порушення відповідачем норм Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) .

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справиУ серпні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, у якій вона просила рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 жовтня 2019 року і постанову Харківського апеляційного суду від 15 липня 2020 року скасувати, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. У касаційній скарзі заявник, як на підставу касаційного оскарження, посилалася на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема суди не дослідили зібрані у справі докази, необґрунтовано відхилили клопотання заявника про витребування доказів щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.Ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження на підставі пунктів 1, 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України, та витребувано матеріали справи.Касаційна скарга ОСОБА_1, у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що:- суд першої інстанції, достовірно володіючи інформацією про те, що позивачкою вжито усіх передбачених законом заходів з метою самостійного отримання доказів та усвідомлюючи, що сторона позивача не має можливості без самостійно отримати істотні для правильного вирішення справи відомості, у порушення статей 48, 49, 84 ЦПК України, тричі відмовив у задоволенні клопотань про витребування доказів про те: яким чином та з яких підстав, що випливають з правовідносин між ОСОБА_1 та ТОВ "Кей-Колект", як правонаступника ПАТ "УкрСиббанк" за договором факторингу, право власності на квартиру АДРЕСА_1 перейшло від ОСОБА_1 до третіх осіб; яку грошова оцінка спірного нерухомого майна на час переходу права власності. Суд апеляційної інстанції усунув зазначені процесуальні порушення частково, задовольнив клопотання про витребування доказів у приватного нотаріуса Малахової Г. І. та ТОВ "Кей-Колект" - копії договору купівлі-продажу спірної квартири від 27 січня 2017 року, а також усіх документів, на підставі яких укладений та посвідчений зазначений договір; у Департаменті реєстрації Харківської міської ради - копії реєстраційної справи з описом щодо проведеної приватним нотаріусом Малаховою Г. І. 27 січня 2017 року державної реєстрації прав та їх обтяжень на об'єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 ;- суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доказам отриманим на виконання ухвали Харківського апеляційного суду від 17 червня 2020 року, що не містили підтвердження дотримання іпотекодержателем при зверненні стягнення на іпотечне майно Закону України "Про іпотеку" (898-15) , зокрема: отримання позивачкою вимоги ТОВ "Кей-Колект" про дострокове виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання за кредитним договором; письмового повідомлення про намір ТОВ "Кей-Колект" укласти договір купівлі-продажу спірної квартири; документів щодо самої події звернення стягнення на квартиру та правових підстав звернення стягнення, а ні від відповідача ТОВ "Кей-Колект", а ні від інших відповідачів чи третіх осіб; відомостей про оцінку суб`єктом оціночної діяльності предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1 ; звіту про розподіл коштів;- суди не урахували, що позивач не отримувала та не могла отримати повідомлення від 07 грудня 2016 року № 731939/586_47 про продаж предмета іпотеки, оскільки фактично з 2008 року проживала у квартирі АДРЕСА_1, про що було відомо ТОВ "Кей-Колект", - у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження прострочення позивачкою виконання зобов'язання за кредитним договором. Повідомлення від 07 грудня 2016 року № 731939/586_47 про продаж предмета іпотеки містить недостовірну інформацію щодо розміру залишку заборгованості за кредитем договором станом на грудень 2016 року, оскільки визначена відповідачем сума - 6 852,16 дол. США відрізняється від сум заборгованості, яка міститься в усіх інших письмових матеріалах справи, та недостовірну інформацію про нібито отримання 01 квітня 2014 року вимоги про усунення порушень основного зобов`язання (вих. № 731939/L19), що свідчить про недопустимість вказаного доказу. Оскільки ТОВ "Кей-Колект" відмовився приймати від неї платежі у валюті, встановленій кредитним договором, тому із січня 2015 року він є кредитором, який прострочив;- апеляційний суд необґрунтовано відхилив її клопотання про витребування та дослідження доказів на підтвердження того, що спірна квартира були єдиним місцем проживання позивачки з 2008 року до моменту незаконного виселення з житла, а тому дійшов хибного висновку про відсутність порушень відповідачем вимог Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) . У грудні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ТОВ "Кей-Колект", у якому відповідач зазначив, що звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідним застереженням в іпотеченому договорі), який передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві не може вважатися примусовим стягненням (відчуженням без згоди власника), що узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19червня 2019 року у справі №643/17966/14-ц, постановах Верховного Суду від 12 липня 2018 у справі №372/977/16-ц, від 13червня 2018 року у справі №645/5280/16-ц, від 09 грудня 2019 року у справі №464/8589/15-ц, від 15січня 2020 року у справі 201/344/18. З огляду на наведене, вирішення питання про звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, не може вважатися примусовим стягненням, а отже на такі випадки не поширюється дія Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) .У грудні 2020 року до Верховного Суду надійшли пояснення ОСОБА_1 до касаційної скарги, в яких позивач зазначила про помилковість висновків суду апеляційної інстанції про доведеність існування у неї заборгованості за кредитним договором.У січні 2021 року до Верховного Суду надійшли заперечення ОСОБА_1 на відзив ТОВ "Кей-Колект" на касаційну скаргу, в яких позивач зазначила, що Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) не містить умови свого застосування або незастосування в залежності від того, яким саме правовим шляхом вирішується питання про звернення стягнення на предмет іпотеки і, на думку позивача, визначальне значення має лише наявність згоди власника на примусове звернення стягнення на майно, яке охоплюється пунктами 1, 2, 3 частини першої цього Закону.Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанційСудами попередніх інстанцій установлено, що 21 жовтня 2005 року між ОСОБА_1 та АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", укладений кредитний договір № 194-05/ХІЦ-Ф, за умовами якого позивач отримала кредит у розмірі 20 100,00 доларів США (101505,00 грн у гривневому еквіваленті) зі сплатою за користування кредитними коштами 12,5 процентів річних, на строк до 21 жовтня 2026 року, цільове призначення кредиту: придбання нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 . Згідно з договором купівлі-продажу квартири від 21 жовтня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харченко І. А., зареєстрованим у реєстрі за № 4591, укладеним між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_1 (прокупець) продаж вчинено сторонами за суму 115 646,00 грн.На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 21 жовтня 2005 року між ОСОБА_1 та АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", укладений договір іпотеки, згідно з яким іпотекодавець передала в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 .Згідно з укладеним 12 грудня 2011 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Кей-Колект" договором факторингу № 1, банк (клієнт) передав у власність фактору права вимоги, існуючі або майбутні, до боржників та гарантів щодо погашення (стягнення, повернення) заборгованості, що виникли на підставі первинних договорів та договорів забезпечення, у тому числі, за вищевказаним кредитним договором.01 листопада 2013 року між ТОВ "Кей-Колект" та ТОВ "Укрборг" укладений договір № 6-К, на підставі якого ТОВ "Кей-Колект" (як замовник) доручає, а ТОВ "Укрборг" (як виконавець) приймає на себе зобов`язання за винагороду надавати замовнику послуги, а саме, здійснювати дії, спрямовані на сприяння погашенню наявної заборгованості боржників перед замовником, у зв`язку з чим замовник передає виконавцю інформацію, яка необхідна для надання послуг.Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 03 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 03 вересня 2015 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ "УкрСиббанк", Харківського регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву", ТОВ "Кей-Колект", ТОВ "Укрборг" про визнання частково недійсним договору факторингу, стягнення коштів, зобов`язання вчинити дії.Судовими рішеннями у зазначеній вище справі встановлено преюдиційні при вирішенні зазначеної справи обставини щодо правомірності набуття ТОВ "Кей-Колект" прав кредитора за кредитним договором, та як іпотекодержателя предмета іпотеки - спірної квартири за договором іпотеки від 21 жовтня 2005 року.У зв`язку з порушенням ОСОБА_1 строків повернення чергових платежів на виконання основного зобов`язання, з 2007 року у неї виникла заборгованість, що підтверджується рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 03 липня 2015 року та ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 03 вересня 2015 року у справі № 646/12081/14-ц.01 квітня 2014 року ТОВ "Кей-Колект" надіслало на адресу ОСОБА_1 повідомлення за вих. № 731939/L19 про те, що 12 грудня 2011 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ТОВ "Кей-Колект" укладені договір факторингу № 1 та договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки, посвідчений нотаріально, згідно з якими право вимоги за кредитним договором від 21 жовтня 2011 року № 194-05/ХІЦ-Ф та за договором іпотеки від 21 жовтня 2005 року, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1, перейшло до ТОВ "Кей-Колект". Свої зобов`язання з повернення кредиту ОСОБА_1 у повному обсязі не виконала, у зв`язку з чим станом на 01 квітня 2014 року у неї утворилася заборгованість за користування кредитними коштами у розмірі 6 852,16 доларів США. Повідомленння нового кредитора також містило вимогу про сплату заборгованості на усунення порушень основного зобов`язання.ОСОБА_1 вимогу ТОВ "Кей-Колект" не виконала, заборгованість за кредитним договором не погасила.09 грудня 2016 року ТОВ "Кей-Колект" направило ОСОБА_1 на зазначену нею у договорі іпотеки адресу: АДРЕСА_2, повідомлення від 07 грудня 2016 року вих. № 731939/586_47 про продаж предмета іпотеки у порядку статті 38 Закону України "Про іпотеку", яке було відправлено рекомендованим листом зі зворотнім повідомленням про вручення. Зазначене повідомлення повернулося на адресу ТОВ "Кей-Колект" з відміткою "за закінченням терміну зберігання".27 січня 2017 року між ТОВ "Кей-Колект" (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Малаховою Г. І., зареєстрований у реєстрі за № 148.У подальшому ОСОБА_2, на підставі договору купівлі-продажу від 24 травня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Шаульською Н. І., зареєстрованого у реєстрі за № 599, продала квартиру АДРЕСА_1, у власність ОСОБА_3 .

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтуванняВивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково з таких підстав.У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 12 Закону України "Про іпотеку").Згідно із частиною першою статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду; позасудовий - на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України "Про іпотеку").Пунктом 4.2. іпотечного договору сторони передбачили, що за вибором іпотекодержателя застосовується один з наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: за рішенням суду; на підставі виконавчого напису нотаріуса; шляхом застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.Відповідно до пунктів 5.1.-5.3. договору іпотеки сторони іпотечного договору погодили, що іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. У повідомленні іпотекодержатель зазначає, який із способів задоволення вимог іпотекодержателя, передбачених частиною третьою статті 36 Закону України "Про іпотеку", застосовується іпотекодержателем для задоволення своїх вимог. У разі застосування передачі предмету іпотеки у власність іпотекодержателя, як способу задоволення вимог іпотекодержателя, право власності переходить до іпотекодержателя з моменту отримання іпотекодавцем повідомлення.

Щодо набуття іпотекодержателем права звернути стягнення на предмет іпотекиВідповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Отже, за загальним правилом право розпоряджатися майном належить власнику, а особа, яка не є власником, таким правом не наділена.Особа, яка не є власником майна, вправі розпоряджатися цим майном лише у випадках, встановлених законом.Відповідно до частини першої статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.Згідно з частиною першою статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору, іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону).Отже, за змістом частини першої статті 33 та частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України "Про іпотеку". Вимоги частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" не перешкоджають іпотекодержателю здійснювати права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця тільки тоді, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті).Умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання.Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 (270-2009-п) .При цьому належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.За відсутності належного надіслання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку", іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя.При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.В іншому випадку іпотекодержатель не набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, зокрема не вправі відчужувати предмет іпотеки іншій особі.Саме такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19).У розділі 11 кредитного договору "Порядок дострокового повернення кредиту", сторони відповідно до статей 525, 611 ЦК України погодили, що у випадку застосування будь-якого з підпунктів 2.3., 5.3., 5.5., 5.6., 5.8., 5.9., 5.10., 5.11., 7.4., частини другої пункту 9.2. цього договору та/або настання обставин, що передбачені вищевказаними пунктами банк має право визнати термін повернення кредиту таким, що настав, згідно з пунктом 1.2.2. цього договору. При цьому, термін повернення кредиту вважається таким, що настав, а кредит - обов'язковим до повернення з моменту отримання позичальником відповідної письмової вимоги банку. В цьому випадку позичальник зобов`язується достроково повернути отриманий кредит та плату за кредит у встановлений заново термін у повному обсязі. У будь-якому випадку, новий строк повернення кредиту та плати за кредит згідно з вимогою банку не може перевищувати 14 календарних днів з дати відправлення банком вказаної вимоги позичальнику (підпункт 11.1. кредитного договору).Така вимога направляється на адресу позичальника листом (цінний з описом та повідомленням про вручення) або доставляється кур`єром. У разі зміни фактичної чи юридичної адреси позичальником без попереднього про це повідомлення банку чи інших навмисних дій позичальника, у зв`язку з чим письмова вимога банку не отримана позичальником, строк повернення кредиту та плати за кредит у такому випадку встановлюється через 14 календарних днів з дати відправлення банком вказаної вимоги позичальнику (підпункт 11.2. кредитного договору).У розділі 12 "Юридичні адреси і реквізити" кредитного договору, адресою місця проживання позичальника ОСОБА_1 зазначено: пр-т. Леніна (на час вирішення спору судами - АДРЕСА_2 . Аналогічні відомості про адресу місця проживання іпотекодавця ОСОБА_1 зазначено у договорі іпотеки від 21 жовтня 2005 року. У справі, що переглядається, судами встановлено, що ТОВ "Кей-Колект" здійснювало офіційне листування з ОСОБА_1 за адресою місця проживання позичальника/іпотекодавця зазначеною у кредитному договорі та договорі іпотеки - АДРЕСА_2 . За вказаною адресою новий кредитор ТОВ "Кей-Колект" направив ОСОБА_1 вимогу від 01 квітня 2014 року вих. № 731939/L19 про усунення порушень основного зобов'язання, сплату заборгованості за користування кредитними коштами, що станом на 01 квітня 2014 року становить 6 852,16 дол. США, а також попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги, яку було отримано позичальником, та повідомлення від 07 грудня 2016 року № 731939/586_47 про продаж предмета іпотеки у порядку статті 38 Закону України "Про іпотеку", яке повернулося на адресу адресанта з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання".Установивши, що вимогу про дострокове повернення кредиту у повному обсязі та повідомлення про намір іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, було направлено на адресу ОСОБА_1, що була визначена у кредитному та іпотечному договорах, як адреса місця проживання позичальника/іпотекодавця, суди дійшлим правильного висновку, про дотримання іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю вимоги про усунення порушення основного зобов'язання та повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки. Зазначення ОСОБА_1 у листуванні з ТОВ "Кей-Колект", що мало місце 21 травня 2015 року, іншої адреси свого проживання - АДРЕСА_1 не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, заявник не зверталася до відповідача із заявою про зміну адреси свого місця проживання та, що сторони у встановленій договором формі досягли згоди щодо внесення змін до укладених між ОСОБА_1 та АКІБ "УкрСиббанк", кредитного та іпотечного договорів щодо зміни місця проживання позичальника/іпотекодавця.Наведене дає підстави для висновку про необгрунтованість тверджень ОСОБА_1 про те, що суди попередніх інстанцій, надаючи оцінку діям ТОВ "Кей-Колект" щодо примусового звернення стягнення на предмет іпотеки - квартири АДРЕСА_1 та відчуження зазначеного нерухомого майна без згоди власника, встановили обставини справи на підставі недопустимих доказів. Не заслуговують на увагу також аргументи заявника про те, що новий кредитор ТОВ "Кей-Колект" відмовився від прийняття належного виконання нею своїх зобов`язань за кредитним договором, а тому у спірних правовідносинах має місце прострочення кредитора, оскільки такі факти не підтверджені позивачем належними та допустимими доказами, як не підтверджений і факт вчинення позивачем дій щодо виконання своїх грошових зобов`язань перед новим кредитором ТОВ "Кей-Колект", після набуття ним права вимоги за основним зобов'язанням. Зокрема у своїх поясненнях від 12 травня 2020 року ОСОБА_1 визнала, що з січня 2015 року вона перестала виконувати зобов'язання за кредитним договором перед ТОВ "Кей-Колект".Ухвалою від 17 червня 2020 року суд апеляційної інстанції витребував у приватного нотаріуса Малахової Г. І. та Департаменту реєстрації Харківської міської ради Харківської області докази, що стосувалися процедури продажу стягувачем предмета іпотеки у порядку статті 38 Закону України "Про іпотеку", які у подальшому були досліджені апеляційним судом у вставленому законом порядку. Касаційна скарга ОСОБА_1 не містить правового обґрунтування, яким чином не дослідження решти доказів, щодо витребування яких апеляційний суд не задовольнив клопотання заявника про витребування доказів, виплинуло на повноту з'ясування обставин у справі. Зважаючи на викладене, Верховний Суд вважає неспроможними доводи заявника у тій частині, що суди належним чином не перевірили обставини наявності у неї заборгованості за кредитним договором та не з`ясували наявність підстав у ТОВ "Кей-Колект" для задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки. Верховний Суд зауважує, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, що відповідає висновками, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

Щодо доводів заявника про не застосування судами до спірних правовідносин положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) (далі - Закон № 1304-VII (1304-18) )На час вирішення справи судам попередніх інстанцій чинним був Закон України від 07 червня 2014 року № 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", втрату чинності яким передбачено з 23 вересня 2021 року, підпунктом 1 пункту 1 якого визначено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами-резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: - таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, - у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; - загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.Пунктом 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України "Про іпотеку").Отже, Закон України "Про іпотеку" (898-15) прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.У контексті зазначеного, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18а (провадження № 11-474апп19) та від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) зробила висновок про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, визначений сторонами в іпотечному застереженні, є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження.З огляду на наведене, Верховний Суд відхиляє як необґрунтовані, викладені у відзиві на касаційну скаргу аргументи ТОВ "Кей-Колект" про те, що на здійснене у позасудовому порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, не поширюється дія Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) . Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (стаття 11 ЦПК України в редакції, чинній на момент подання позову).Відповідно до частин першої-другої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.ОСОБА_1 на обгрунтування протиправності дій ТОВ "Кей-Колект" щодо примусового стягнення та відчуження без згоди власника нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1, посилалася на недотримання відповідачем положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , аналогічні аргументи вона наводила і в апеляційній скарзі на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 жовтня 2019 року.Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції в порушення норм процесуального права, належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що спірне житло використовується нею як постійне місце проживання та було продано банком під час дії заборони на відчуження такого майна, помилково пославшись на те, що норми Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки не було примусовим, а здійснено в позасудовому порядку, на який позивач добровільно погодилася в іпотечному договорі. Крім того, апеляційний суд не встановив за рахунок яких коштів була придбана спірна квартира, що є предметом іпотеки та не звернув увагу на доводи заявника про її незаконне виселення зі спірного іпотечного житла за відсутності відповідного рішення суду.Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати висновок Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду щодо застосування статей 39- 40 Закону України "Про іпотеку" та статті 109 ЖК Української РСР, викладений у постанові від 12 квітня 2021 року у справі № 310/2950/18 (провадження № 61-16820сво19), про те, що обмеження права власника, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі статті 109 ЖК Української РСР та статті 40 Закону України "Про іпотеку", є передбачуваними. Тлумачення частини другої статті 109 ЖК Української РСР з урахуванням статті 379, глави 26 ЦК України (435-15) свідчить, що виселення без надання іншого житлового приміщення відбувається у тому разі, якщо саме це житлове приміщення було придбане за кредитні кошти. У разі якщо предмет іпотеки набувався іпотекодавцем не за рахунок отриманих кредитних коштів, то виселення з вказаного житлового приміщення без надання іншого житлового приміщення не допускається. У зазначеній постанові від 12 квітня 2021 року у справі № 310/2950/18 (провадження № 61-16820сво19), Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відступив від висновків щодо застосування статей 39- 40 Закону України "Про іпотеку" та статті 109 ЖК Української РСР у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 305/388/17 (провадження № 61-37226св18) та від 20 лютого 2019 року у справі № 334/7331/15 (провадження № 61-15007св18) про те, що в разі встановлення судом, що в іпотеку передано нерухоме майно, придбане не лише за кредитні кошти, а й за особисті кошти іпотекодавця, наявні правові підстави для виселення відповідачів без надання іншого житла.У контексті наведеного, Верховний Суд вважає, що знайшли своє підтвердження доводи ОСОБА_1 про те, що апеляційний суд необґрунтовано відхилив її клопотання про витребування та дослідження доказів на підтвердження того, що спірна квартира була єдиним місцем проживання позивачки з 2008 року до моменту незаконного виселення з житла, а тому дійшов передчасного висновку про відсутність порушень відповідачами Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) .Верховний Суд також вважає необхідним звернути увагу апеляційного суду на те, що одночасне подання віндикаційного та негаторного позову є неможливим, а у випадках, коли такі вимоги заявлені одночасно, суд має самостійно визначити, яку вимогу по суті, а не за формою, заявив позивач, та застосовувати ті норми права, що регулюють спірні правовідносини та призведуть до ефективного захисту (відновлення) порушеного права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скаргиЗа змістом підпункту першого частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.Верховний Суд ураховує тривалість розгляду справи, однак оскільки в силу визначених статтею 400 ЦПК України повноважень, касаційний суд не праві здійснювати оцінку доказів, що унеможливлює ухвалення остаточного судового рішення по суті вирішення спору, постанова Харківського апеляційного суду від 15 липня 2020 року підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо вирішення питання про розподілу судових витратВідповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК Україниу постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (частина перша, третя статті 133 ЦПК України).Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141- 142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблений висновок, що: "У разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат".Аналогічної позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду (див. постанови від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19)).Тому розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.З огляду на висновок касаційного суду щодо результатів вирішення касаційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору по суті. Керуючись статтями 400, 409, 411, 415, 416, ЦПК України (1618-15) , Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,ПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.Постанову Харківського апеляційного суду від 15 липня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.