особа, яка подавала апеляційну скаргу - ОСОБА_2,розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 21 листопада 2019 року у складі судді Мирошниченка Д. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 11 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Карпенка О. Л., Єгорової С. М., Черненка В. В.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до Українського інституту експертизи сортів рослин про визнання наказу про звільнення незаконним, скасування його та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Позовну заяву мотивовано тим, що з 02 квітня 2010 року по 23 січня 2018 року ОСОБА_1 працювала в Українському інституті експертизи сортів рослин на посаді ученого секретаря. Наказом відповідача від 23 січня 2018 року

№ 02-ОС до ОСОБА_1 було застосовано дисциплінарне стягнення

у вигляді звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України у зв`язку із вчиненням дій, що дають підстави для втрати довір`я

до неї з боку власника або уповноваженого ним органу.

ОСОБА_1 зазначала, що підставою для застосування вказаного стягнення став звіт від 22 січня 2018 року ОСОБА_3, особи,

що є відповідальним за реалізацію антикорупційної програми Українського інституту експертизи сортів рослин та його філій про проведення перевірки на предмет дотримання антикорупційної програми в Українському інституті експертизи сортів рослин.

Позивач вважала, що серед посадових обов`язків ученого секретаря Українського інституту експертизи сортів рослин відсутні обов`язки

із безпосереднього обслуговування грошових, товарних або культурних цінностей, що виключає застосування відносно неї при звільненні норми пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України.

Разом із тим зазначала, що її не було запрошено на засідання профспілкового органу щодо розгляду питання про можливе її звільнення з роботи.

Крім того ОСОБА_1 зазначала, що вона з 2002 року є особою

з інвалідністю.

Вважала, що її звільнення відбулося з порушенням частини третьої

статті 40 КЗпП України, оскільки з 23 січня 2018 року вона була тимчасової непрацездатною та перебувала на лікарняному.

Також ОСОБА_1 зазначала, що через незаконне звільнення вона зазнала моральних страждань, позбулася можливості власною працею забезпечувати своє існування.

При цьому позивач зазначала, що позов про поновлення на роботі вона пред`явила із пропуском встановленого строку, оскільки це потребувало відповідної підготовки та отримання доказів, які на її запити відповідач своєчасно не надавав.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила суд: визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлення його; визнати наказ Українського інституту експертизи сортів рослин від 23 січня 2018 року № 02-ОС "Про звільнення" незаконним та скасувати його; поновити

її з 24 січня 2018 року на роботі на посаді ученого секретаря і допустити у цій частині рішення до негайного виконання; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 січня 2018 року по час ухвалення рішення суду; стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Олександрівського районного суду Кіровоградської області

від 21 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_1 процесуальний строк на звернення до суду

з позовом до Українського інституту експертизи сортів рослин про визнання наказу про звільнення незаконним, скасування його та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Визнано незаконним та скасовано наказ директора Українського інституту експертизи сортів рослин від 23 січня 2018 року № 02-ОС "Про звільнення ОСОБА_1 з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої

статті 41 КЗпП України у зв`язку із визначенням дій, що дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу".

Поновлено ОСОБА_1 в Українському інституті експертизи сортів рослин на посаді ученого секретаря з 24 січня 2018 року.

Стягнуто з Українського інституту експертизи сортів рослин на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 січня

2018 року по 21 листопада 2019 року у розмірі 366 876,32 грн з утриманням

з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнуто з Українського інституту експертизи сортів рослин на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди у зв`язку із незаконним звільненням у розмірі 2 000,00 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що виконання операцій, пов`язаних з обслуговуванням цінностей, а саме: організації видання, забезпечення друку і розповсюдження науково-практичного журналу "Сортовивчення та охорона прав на сорти рослин", становило основний зміст трудових обов`язків ученого секретаря Українського інституту експертизи сортів рослин ОСОБА_1 і мало підзвітний характер. При цьому вона вчинила протиправне приховування важливої інформації від керівництва

та неправомірну вказівку підлеглому, що привело до поширення неправдивої інформації у докладі виданого Українським інститутом експертизи сортів рослин журналу, потребує додаткових витрат на усунення та дає підстави для втрати з боку власника або уповноваженого ним органу довіри

до працівника. Проте відповідач розірвав трудовий договір з позивачем

із порушенням гарантій прав працівника, визначених

статтею 43 КЗпП України, оскільки надана органом профспілки згода

на звільнення позивача, членом якої вона була, здобута з порушенням процедур. Крім того, всупереч імперативній нормі частини третьої

статті 40 КЗпП України відповідач розірвав трудовий договір з позивачем

у період її тимчасової непрацездатності.

Суд першої інстанції виходив із того, що виявлені ним порушення з боку відповідача є підставою для визнання незаконними та скасування наказу про звільнення та поновлення ОСОБА_1 на посаді ученого секретаря Українського інституту експертизи сортів рослини зі стягненням на її користь компенсації за весь період вимушеного прогулу. Разом із тим вважав обґрунтованими доводи позивача про спричинення їй діями роботодавця моральної шкоди, проте вважав, що пропорційний розмір відшкодування становить 2 000,00 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 11 серпня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та Українського інституту експертизи сортів рослин залишено без задоволення. Рішення Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 21 листопада 2019 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про те, що згода первинної професійної спілки "Профспілкова організація сортовипробувачів" на звільнення ученого секретаря ОСОБА_1 здобута з порушенням порядку, встановленого законом, і є необґрунтованим доказом ґрунтується на неповному з`ясуванні обставин справи внаслідок порушення норм процесуального права, зокрема: безпідставній відмові у задоволенні клопотання представника відповідача про витребування письмового доказу - протоколу засідання виборного органу Первинної професійної спілки "Профспілкова організація сортовипробувачів".

На підставі отриманого доказу, на виконання ухвали суду від 24 червня

2020 року, суд апеляційної інстанції, встановивши, що позивач фактично була присутньою під час розгляду профспілковим органом подання Українського інституту експертизи сортів рослин про її звільнення і їй неодноразово надавалася можливість надати свої пояснення та ураховуючи те,

що заперечення представника позивача проти змісту протоколу засідання виборного органу Первинної професійної спілки "Профспілкова організація сортовипробувачів" не підтверджені доказами, а достовірність викладеної

у ньому інформації не спростована, вважав, що висновки суду першої інстанції про те, що згода Первинної професійної спілки "Профспілкова організація сортовипробувачів" на звільнення ученого секретаря

ОСОБА_1 здобута з порушенням порядку, встановленого законом,

є недопустимим доказом ґрунтується на неповному з`ясуванні обставин справи внаслідок порушення норм процесуального права.

Разом із тим суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про незаконність звільнення позивача з роботи, оскільки всупереч вимогам частини третьої статті 40 КЗпП України трудовий договір

з позивачем було розірвано у період її непрацездатності.

При цьому вважав обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що позивач звернулась до суд з цим позовом з пропуском встановленого статтею 233 КЗпП України строку.

Разом із тим ураховуючи те, що позивач у позовній заяві визнавала факт пропуску нею строку звернення до суду за вирішенням трудового строку, проте просила суд поновити його, посилаючись на поважність пропуску,

а саме: її строкова непрацездатність у зв`язку із хворобою, необхідність збирання доказів для підготовки позову та відмову відповідача у наданні документів на запит адвоката позивача, що підтверджується матеріалами справи, що спонукало позивача звернутися до суду про забезпечення доказів до пред`явлення позову, суд першої інстанції правильно вважав, що позивач не втратила інтересу до цієї справи, але зверненню до суду з обґрунтованою позовною заявою в законодавчо стислий строк вона не могла з незалежних від неї об`єктивних причин і пропустила його, а тому судом правильно визнано причини пропуску строку поважними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2020 року до Верховного Суду,

ОСОБА_2, просив скасувати оскаржувані рішення судів першої

та апеляційної інстанцій і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на те, що суд прийняв рішення про його права, свободи, та (або) обов`язки, проте він не був залучений до участі у справі (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 8 частини першої

статті 411 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що поновлення позивачу місячного строку на звернення до суду із позовом про оскарження звільнення є, на думку ОСОБА_2, необґрунтованим, оскільки позивачем не було подано суду доказів поважних причин пропуску цього строку, які були об`єктивно непереборними, не залежали від її волевиявлення, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення.

ОСОБА_2 вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли необґрунтованого висновку щодо стягнення з Українського інституту експертизи сортів рослин на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 24 січня 2018 року по 21 листопада 2019 року у розмірі 366 876,32 грн за весь час вимушеного прогулу, оскільки позовна заява про поновлення на роботі розглядається більше року з вини працівника, яка вчиняла дії щодо зволікання розгляду справи, зокрема: подала позов

до неналежного суду, не сплатила судовий збір та з порушенням місячного строку звернення до суду.

Разом із тим вважає, що встановлене рішеннями попередніх інстанцій незаконне звільнення позивача у період її тимчасової непрацездатності

у порушення частини третьої статті 40 КЗпП України підтверджується неналежним та недопустимим доказом, а саме: листом непрацездатності серії АДІ № 382542, що виданий з порушенням "Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян", затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 13 листопада 2001 року № 455 (z1005-01) та пункту 3.8 наказу Міністерства охорони здоров`я України від 03 листопада 2004 року № 532/274/136-ос/1406, "Інструкції про порядок заповнення листка непрацездатності".

ОСОБА_2 зазначає, що позов від імені позивача було подано неналежною особою, оскільки на його думку, ордер, що був виданий адвокату

Філатовій Т. М. адвокатським об`єднанням "Соколовський та партнери"

як учаснику цього адвокатського об`єднання, виданий не учаснику такого адвокатського об`єднання, а тому не може вважатися таким документом,

що підтверджує повноваження Філатової Т. М. як повноважного представника позивача та учасника адвокатського об`єднання "Соколовський та партнери".

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2020 року було відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи № 760/7788/18-ц

із Олександрівського районного суду Кіровоградської області.

У грудні 2020 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 липня 2021 року справу № 760/7788/18-ц призначено до розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу,

у якому представник ОСОБА_1 - Філатова Т. М., посилалася на те,

що касаційна скарга є необґрунтованою, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій прийняті на основі повного та всебічного розгляду всіх обставин й дослідження матеріалів цивільної справи, правильного застосування норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з 08 грудня 2008 року працювала в Українському інституті експертизи сортів рослин, а з 02 квітня 2010 року займала посаду ученого секретаря Українського інституту експертизи сортів рослин.

Згідно атестаційного листка від 28 липня 2015 року ОСОБА_1 відповідала займаній посаді ученого секретаря та їй було рекомендовано збільшити кількість публікацій, завершити докторську дисертацію.

Відповідно до пунктів 1.1 та 1.5 посадової інструкції від 24 лютого 2014 року, учений секретар Українського інституту експертизи сортів рослин відповідає за виконання фундаментальних і прикладних досліджень та розробок, здійснює контроль за розробкою планів робіт та звітністю, здійснює ведення документації, відповідає за організацію засідань вченої ради; звільняється

з посади відповідно до чинного законодавства директором Українського інституту експертиз сортів рослин.

Згідно із пунктом 2.1 посадової інструкції, учений секретар зобов`язаний, зокрема: здійснювати науково-організаційну роботу з підготовки і виконання прикладних науково-дослідних робіт з науково-технічної експертизи сортів рослин (статут Українського інституту експертизи сортів рослин); координувати видання науково-практичного журналу "Сортовивчення

та охорона прав на сорти рослин".

Відповідно до пункту 4.1 посадової інструкції, учений секретар повинен знати, зокрема, діючі положення щодо захисту авторських прав; правові

і організаційні питання щодо оформлення договірних відносин при спільному виконанні робіт з іншими установами, організаціями і підприємствами; методи організації праці науковців і керування науковими дослідженнями

і розробками.

Наказом Українського інституту експертизи сортів рослин від 17 лютого

2017 року № 38-ОД "Про розподіл посадових обов`язків між керівництвом Українського інституту експертизи сортів рослин", визначені посадові обов`язки директора інституту, його заступників та ученого секретаря.

Відповідно до вказаного наказу, учений секретар ОСОБА_1 очолювала підготовку пропозиції до тематичного плану наукових досліджень інституту, а також здійснювала координацію тематичного плану науково-дослідних робіт, виконуваних структурними підрозділами інституту; забезпечувала координацію розробки основних напрямів роботи інституту, планів і програм його діяльності, поліпшення організації праці й керування; координувала роботу відповідного структурного підрозділу щодо організації видання, забезпечення друку та розповсюдження науково-практичного журналу "Сортовивчення та охорона прав на сорти рослин", бюлетеня "Охорона прав на сорти рослин"; готувала пропозиції до планів друку на поточний рік, забезпечувала рецензування матеріалів, які друкуються, а також організовувала проведення наукових конференцій, нарад, семінарів, круглих столів згідно затверджених планів; займалася веденням веб-сайту науково-практичного журналу "Сортовивчення та охорона прав на сорти рослин"

та науковометричних баз даних.

У журналі "Plant Varieties Studying and Protection" від ІНФОРМАЦІЯ_3 № НОМЕР_1 опубліковано статтю "ІНФОРМАЦІЯ_1", авторами якої зазначено ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 .

Згідно із договором від 06 березні 2017 року № 06/03, укладеним між Українським інститутом експертизи сортів рослин (замовником) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8 (виконавцем), виконавець зобов`язався надати послуги щодо виготовлення та поставки друкованої продукції згідно специфікації, а замовник зобов`язався прийняти та оплатити вказані послуги, у тому числі науково-практичного журналу "Сортовивчення та охорона прав на сорти ослин" № 37, 2017 колір до 10, сторінок кількістю сторінок/кількість примірників/формату 100/100/А4 по ціні 58,50 грн за одиницю без ПДВ, загальною вартістю 5 850,00 грн без ПДВ.

Відповідно до протоколу № 9 засідання вченої ради Українського інституту експертизи сортів рослин від 23 листопада 2017 року на засіданні розглянуті питання про розгляд та схвалення до друку том 13 (4) 2017 науково-практичного журналу "Plant Varieties Studying and Protection" (Сортовивчення та охорона прав на сорти рослин) та інші. На засіданні була присутня ОСОБА_1, що підтверджується явочним аркушем та виступала з цього питання, яка доповіла про готовність схвалення до друку вказаного тому журналу; питання були відсутні, а тому одноголосно схвалено до друку

том 13 (4) 2017 вказаного журналу. Зміст журналу включав статтю

ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 "Перехресна стійкість клітинних ліній та рослин-регенерантів тритикале озимого проти абіотичних стресових чинників".

Актом № 4 приймання-передачі наданих послуг від 22 грудня 2017 року підтверджено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_8 як виконавець передав, а Український інститут експертизи сортів рослин як замовник прийняв науково-практичний журнал "Сортовивчення та охорона прав

на сорти рослин" т. 13, № 4 (37), 2017 колір до 10 сторінок кількістю сторінок/кількість примірників/формату 100/100/А4 по ціні 58,50 грн

за одиницю без ПДВ, загальною вартістю 5 850,00 грн без ПДВ та аналогічний журнал кількістю сторінок/кількість примірників/формату 100/50/А4 по ціні 58,50 грн за одиницю без ПДВ, загальною вартістю 2 925,00 грн без ПДВ, всього на суму 8 775,00 грн без ПДВ.

12 січня 2018 року на адресу Українського інституту експертиз сортів рослин надійшло звернення провідного наукового співробітника Інституту фізіології рослин і генетики Національної академії аграрних наук України, доктора біологічних наук ОСОБА_6 щодо надання пояснень, яким чином співавтором вищевказаної статті стала ОСОБА_7, оскільки ця особа

не приймала жодної участі ні в отриманні експериментальних даних,

ні в їх обговоренні і написанні статті; хто давав відповідне розпорядження без відома і згоди дійсних авторів та яке відношення до цього має відповідальний секретар редакції.

Відповідно до звіту про проведення перевірки від 22 січня 2018 року, проведеної завідуючим відділу правового забезпечення та розробки законодавства у сфері охорони прав на сорти рослин, особою відповідальною за реалізацію антикорупційної програми Українського інституту експертизи сортів рослин та його філій ОСОБА_3, встановлено приховування ученим секретарем Українського інституту експертиз сортів рослин, відповідальним секретарем редакційної колегії журналу

ОСОБА_1 та технічним редактором журналу ОСОБА_11 інформації про факт попередньої публікації статті "ІНФОРМАЦІЯ_1" від керівництва та членів вченої ради Українського інституту експертиз сортів рослин; надання ОСОБА_1 незаконної вказівки щодо виконання дій в інтересах третьої особи - завідувача відділу Українського інституту експертиз сортів рослин ОСОБА_7, а саме: включення ОСОБА_7 до складу співавторів наукової публікації беж жодних на те підстав; приховування ОСОБА_1 інформації про безпідставне включення ОСОБА_7 до складу співавторів наукової публікації

від керівництва та членів вченої ради Українського інституту експертизи сортів рослин. Наслідком таких дій стало грубе порушення авторських прав ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на згадану наукову публікацію, а також нанесення суттєвої репутаційної шкоди редакційній колегії журналу

та Українському інституту експертизи сортів рослин як органу, що забезпечує верстку та публікацію журналу. Крім того, інститут нестиме витрати

на опублікування в журналі інформації про спростування раніше опублікованого складу співавторів статті. У зв`язку із цим запропоновано, зокрема, застосувати дисциплінарне стягнення до ОСОБА_1, зобов`язати завідувача сектором редакційно-видавничої діяльності відділу науково-технічної інформації ( ОСОБА_13 ); забезпечити публікацію

у наступному номері журналу "Сортовивчення та охорона прав на сорти рослин" інформаційного повідомлення про те, що склад співавторів статті

ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 " ІНФОРМАЦІЯ_1", опублікованої в номері НОМЕР_1 журналу за 2017, слід читати як:

" ОСОБА_5, ОСОБА_6"; у місячний термін розробити та подати

на погодження порядок роботи редакційної колегії журналу "Сортовивчення та охорона прав на сорти рослин".

22 січня 2018 року ОСОБА_1 надала пояснення щодо виявлених у ході перевірки обставин.

22 січня 2018 ОСОБА_1 подала шеф-редактору науково-практичного журналу "Plant Varieties Studying and Protection" ОСОБА_2 інформацію щодо виявлення фактів академічної недоброчесності (автоплагіату) під час подання редакції матеріалів з боку авторів статті "Перехресна стійкість клітинних ліній тритикале озимого до абіотичних стресових чинників" кандидата біологічних наук ОСОБА_5 та доктора біологічних наук ОСОБА_6 . Відповідальний автор статті ОСОБА_5 офіційно підтвердив, що стаття вже публікувалась і була свідомо подана до розгляду повторно. Просила ініціювати процедуру ретракції (відкликання) статті

у зв`язку з виявленими фактами автоплагіату.

23 січня 2018 року первинна професійна спілка "Профспілкова організація сортовипробувачів" розглянула на своєму засіданні в присутності

ОСОБА_1 звернення Українського інституту експертизи сортів рослин про звільнення ОСОБА_1 з посади ученого секретаря у зв`язку

із вчиненням дій, що дають підстави для втрати довір`я до неї з боку власника (пункт 2 частини першої статті 41 КЗпП України) та ухвалила рішення про надання згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 з цих підстав, що підтверджується протоколом засіданням профспілкового комітету від 23 січня 2018 року № 1 та листом первинної професійної спілки "Профспілкова організація сортовипробовувачів" від 23 січня 2018 року № 2 (а. с. 111-115, т. 6, а. с. 253, т. 2).

23 січня 2018 року наказом директора Українського інституту експертизи сортів рослин № 02-ОС ученого секретаря ОСОБА_1 було звільнено

з посади з 23 січня 2018 року на підставі пункту 2 частини першої

статті 41 КЗпП України (у зв`язку із вчиненням дій, що дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу).

Відповідно до журналу обліку та видачі трудових книжок, ОСОБА_1 отримала її 14 березня 2018 року.

На час звільнення з роботи ОСОБА_1 була членом первинної професійної спілки "Профспілкова організація сортовипробувачів".

У період із 23 січня 2018 року по 31 січня 2018 року ОСОБА_1 була тимчасово непрацездатна, що підтверджується листком непрацездатності серії АДІ № 382542, виданий комунальним некомерційним підприємством "Центр первинної медико-санітарної допомоги Дарницького району

м. Києва", згідно із яким ОСОБА_1 перебувала на амбулаторному лікуванні.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено,

що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального

чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення

від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду

та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені

з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої та шостої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений

в абзаці сьомому статті 5-1 КЗпП України правовий захист від незаконного звільнення.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у разі винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої

статті 41 КЗпП України можливе за таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір`я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.

Правовий аналіз цієї норми матеріального права дає підстави для висновку про те, що вона не передбачає настання для роботодавця негативних наслідків, чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди

як обов`язкової умови для звільнення працівника; звільнення з підстави втрати довір`я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий

їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т. п.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

Як роз`яснено в абзаці другому пункту 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) , звільнення з підстав втрати довір`я суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т. ін.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я.

Відповідно до частини третьої статті 41 КЗпП України розірвання договору

у випадках, передбачених частинами першою і другою цієї статті, провадиться з додержанням вимог частини третьої статті 40, а у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, - також вимог

статті 43 цього Кодексу.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі позивача, звільненої за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, суд першої інстанції дослідив наявні у справі докази та з`ясував, що виконання операцій, пов`язаних з таким обслуговуванням цінностей (організації видання, забезпечення друку

і розповсюдження науково-практичного журналу "Сортовивчення та охорона прав на сорти рослин") становить зміст трудових обов`язків позивача

і носить підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом

і розповсюдженням накладу журналу.

Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази

і надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 81, 89 ЦПК України, дійшов правильного висновку про те, що звільнення позивача відбулось

з порушенням додаткових гарантій працівника, встановлених трудовим законодавством, що є підставою для поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення на її користь заборгованості із заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

При цьому вирішуючи питання про дотримання позивачем строку звернення до суду першої інстанції із заявою про вирішення трудового спору у справі про звільнення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно виходив із того, що згідно частини першої статті 233 КЗпП України такий строк становить один місяць і обчислюється

з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки (статті 234 КЗпП України).

Встановивши, що 23 січня 2018 року позивач відмовилася від отримання копії наказу про її звільнення, що підтверджується відповідним актом, а з позовом до суду звернулася 26 березня 2018 року, тобто з пропуском встановленого статтею 233 КЗпП України строку й ураховуючи те, що в позовній заяві ОСОБА_1 сама визнавала факт пропуску нею такого строку, проте просила суд поновити його, посилаючись, зокрема: на непрацездатність

у зв`язку із хворобою, необхідність збирання доказів для підготовки позову та відмову відповідача у наданні документів на запит її адвоката,

що спонукало ОСОБА_1 звернутися до суду про забезпечення доказів до пред`явлення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано вважав, що позивач не втрачала інтересу до цієї справи, проте звернутися до суду з обґрунтованою позовною заявою в законодавчо стислий строк вона не могла з незалежних від неї об`єктивних причин і пропустила його, а тому причини пропуску такого строку є поважними.

Посилання в касаційній скарзі на те, що позивач була відразу обізнана про своє звільнення, зверталася у різноманітні інстанції з цього питання, але не до суду, не спростовують правильність висновку судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до статті 2371 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться

у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається

на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру,

що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку

з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Отже компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі

статті 2371 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Встановивши, що позивач протиправно була позбавлена роботи

та можливості отримувати заробіток, що викликало вимушені зміни у її житті та потребувало від її додаткових зусиль для свого забезпечення, завдало

їй душевного болю, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про доведеність заподіяння моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню у грошовій формі шляхом одноразової виплати. При визначенні розміру грошової компенсації, суд обґрунтовано керувався принципами розумності та справедливості.

Доводи касаційної скарги про те, що позов від імені позивача було подано неналежною особою, оскільки ордер, що був виданий адвокату

Філатовій Т. М. адвокатським об`єднанням "Соколовський та партнери"

що підтверджує повноваження Філатової Т. М. як повноважного представника позивача та учасника адвокатського об`єднання "Соколовський та партнери" є небунтованими.

26 березня 2018 року представником ОСОБА_1 - Філатовою Т. М. було подано позовну заяву до Олександрівського районного суду Кіровоградської області.

Адвокат Філатова Т. М. працювала в адвокатському об`єднанні "Соколовський та партнери" у період з 01 січня 2010 року по 31 серпня

2018 року, що підтверджується витягом з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Крім того на виконання ухвали Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 26 липня 2018 року щодо залишення зазначеної позовної заяви, ОСОБА_1 було подано до суду позовну заяву в новій редакції, яка була підписана безпосередньо нею, а не її представником.

Таким чином зазначені доводи касаційної скарги спростовуються матеріалами справи.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують законність

та обґрунтованість судових рішень, а також містять посилання на факти,

що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій.

З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами першої

та апеляційної інстанцій норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення залишає без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.