третя особа - служба у справах дітей Добровеличківської районної державної адміністрації Кіровоградської області, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану його представником - ОСОБА_3, на постанову Кропивницького апеляційного суду від 30 січня 2019 року у складі колегії суддів: Суровицької Л. В., Авраменко Т. М., Черненка В. В.,ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до ОСОБА_2, третя особа - служба у справах дітей Добровеличківської районної державної адміністрації Кіровоградської області, про передання дитини для проживання з батьком.

Позовна заява мотивована тим, що з 18 липня 2016 року він перебував

у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою, який рішенням Добровеликівського районного суду Кіровоградської області від 24 січня 2018 року було розірвано. Мають сина - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який після розірвання шлюбу між сторонами у справі проживав з матір`ю.

Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області

від 18 квітня 2018 року визначено спосіб його участі у вихованні сина, а саме: побачення кожного вівторка та п`ятницю з 09 години до 18 години, місцем побачення встановлено місце проживання батька у м. Помічна Добровеличківського району Кіровоградської області. Проте відповідачка

це рішення суду не виконувала, на неодноразові намагання побачитись

із сином, відповідачка та її родичі реагували неадекватно, не допускали його та представників влади у домоволодіння, не приймали продукти харчування, які він приносив синові, що підтверджено актами від 05 червня 2018 року,

12 червня 2018 року, 22 червня 2018 року. Вважав, що вказані дії відповідачки негативно впливають на психіку дитини. Остання безвідповідально ставилася до здоров`я дитини, ставила під загрозу життя, здоров`я, духовний стан та соціальний розвиток дитини. У листопаді 2017 року відповідачка не завершивши лікування сина в інфекційному відділенні Кіровоградської дитячої обласної лікарні, самовільно покинула лікарню.Посилався на те, що він створив всі необхідні умови для проживання сина, мав належний рівень матеріального забезпечення.Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив суд передати малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, йому для постійного проживання з батьком.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області

від 04 жовтня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Ухвалено передати ОСОБА_1 його малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця м. Кропивницький, який фактично проживає у АДРЕСА_1, для спільного проживання з батьком.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до вимог частини четвертої статті 159 СК України є підстави для передачі дитини для проживання з батьком, оскільки відповідачка ухилялася від виконання рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області

від 18 квітня 2018 року, яким визначено ОСОБА_1 спосіб участі

у вихованні та спілкуванні з сином ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 30 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 04 жовтня 2018 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до частини четвертої статті 159 СК України наявні підстави для задоволення позову

та зміни проживання малолітньої дитини й передачі його для проживання

Проте, переглядаючи в апеляційному порядку таке рішення, суд апеляційної інстанції вважав, що судом першої інстанції не враховано того, що вказана правова норма передбачає право суду, а не обов`язок передати дитину для проживання тому з батьків, хто проживає окремо у разі ухилення

від виконання рішення суду.

При цьому при вирішенні цього спору слід враховувати як факт ухилення

від виконання рішення суду щодо способів участі у вихованні дитини одного з батьків, так і інші обставини, а саме інтереси дитини, її вік, стан здоров`я, прихильність до кожного з батьків тощо.

З урахуванням досліджених обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що недостанім для задоволення позову про передання дитини для проживання з батьком є саме по собі ухилення відповідачки від виконання судового рішення щодо участі батька у вихованні дитини, та дійшов висновку про те, що батько не довів тих обставин, що проживання дитини з батьком буде відповідати якнайкращим інтересам малолітньої дитини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у березні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, в особі його представника - ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування сом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права,

що призвело до неправильного вирішення справи судом апеляційної інстанції та помилкового скасування рішення суду першої інстанції.

При цьому, ОСОБА_1 вважав, що скасовуючи рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не спростував його доказів, які свідчили про те, що відповідачка систематично ігнорувала вимоги рішення суду щодо можливості побачень батька з дитиною і при цьому не тільки порушувала його право на участь у вихованні дитини але й невілювала імперативні вказівки суду, який встановив спосіб участі батька у вихованні дитини та систематично вчиняла дії, направлені на нехтування інтересів дитини та її здоров`я.

Посилався на те, що судом апеляційної інстанції, як він вважав, з формальних та немотивованих належним чином причин, не були взяті до уваги висновки органів опіки та піклування, які приймались на підставі конкретних обставин та рекомендацій дитячих психологів, при ретельному обстеженні ставлення матері до виховання дитини, умов проживання і виховання дитини, та іншого.

Вважав, що суд апеляційної інстанції, у порушення вимог

статей 212- 214, 316 ЦПК України визнаючи місце проживання дитини

з матір`ю, належним чином не перевірив і не мотивував чи буде у повній мірі відповідати інтересам дитини залишення дитини з нею, яка як фактично так і за висновками органів опіки та піклування при виниклих між сторонами відносинах, не здійснює дій, направлених на оздоровлення дитини,

не створює нормальних соціально-побутових умов для виховання дитини

та не у повному обсязі виконує прямі материнські обов`язки, а також нехтує рішенням суду, яке набрало законної сили, про встановлення способу участі батька у вихованні дитини.

Разом з тим, вважав, що суд апеляційної інстанції не врахував наявність між дитиною та батьком тісного зв`язку, розірвання якого за допомогою матері та помилкових і передчасних висновків суду апеляційної інстанції призводить до негативного впливу на розвиток, зростання та здорове виховання дитини.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2019 року було відкрито касаційне провадження у справі № 387/762/18-ц, витребувано із Добровеличівського районного суду Кіровоградської області зазначену цивільну справу.

У квітні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2020 року справу № 387/762/18-ц призначено до розгляду.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 18 липня 2016 року перебували

у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Добровеликівського районного суду Кіровоградської області від 24 січня 2018 року було розірвано.

Мають сина - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який після розірвання шлюбу між сторонами у справі залишився проживати

ОСОБА_1 проживає окремо в іншому населеному пункті.

У зв`язку із наявністю спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною, розпорядженням Добровеличківської районної державної адміністрації Кіровоградської області від 23 січня 2018 року № 19-р визначено час і місце спілкування ОСОБА_1 з його малолітнім сином - ОСОБА_4

по суботам з 09 до 21 години на території фактичного проживання малолітньої дитини або на розсуд батьків.

Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області

від 18 квітня 2018 року, яке набрало законної сили, встановлено,

що ОСОБА_2 чинила перешкоди ОСОБА_1 у спілкуванні

з сином та його вихованні.

Судом було визначено способом участі ОСОБА_1 у вихованні сина ОСОБА_4 : систематичні побачення, днями яких встановлено кожні вівторок та п`ятниця з 09 години до 18 години, місцем побачення встановлено домоволодіння, у якому проживає ОСОБА_1

за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до актів від 05 червня 2018 року, 22 червня 2018 року, складених комісією у складі сільського голови Глинянської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області Приподобного О. П., виконуючого обов?язки старости Старостинського округу сіл Помічна, Новопавлівка та Червоний розділ Помічнянської міської ради

Чорновірової Л. Б. та свідка ОСОБА_6, ОСОБА_2 відмовила ОСОБА_1 у побаченні з сином, викинула з подвір?я продукти харчування, які привіз батько для дитини (а. с. 11, 12).

Згідно акта обстеження умов проживання сім`ї ОСОБА_1

від 13 квітня 2018 року, у будинку

АДРЕСА_2 створені умови для нормального проживання і виховання дитини (а. с. 10).

За місцем роботи та проживання ОСОБА_1 характеризується позитивно (а. с. 15).

Відповідно до довідок від 22 червня 2018 року № 64 та від 03 жовтня

2018 року № 83, виданих виробничим підрозділом Служби електропостачання "Помічнянська дистанція електропостачання"

ПАТ "Українська залізниця", ОСОБА_1 працював на вказаному підприємстві електромеханіком.

Згідно довідки від 07 вересня 2018 року № 23/15, виданої виробничим підрозділом Служби електропостачання "Помічнянська дистанція електропостачання", за заявою ОСОБА_1 він може бути переведений на щоденний режим роботи з графіком роботи з 08 години

до 17 години.

За даними сертифіката про проходження профілактичного наркологічного огляду та медичної довідки про проходження психіатричного огляду, ОСОБА_1 не мав медичних протипоказань для виховання дитини

ОСОБА_2, крім сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, має сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, від попереднього шлюбу, який проживає разом з нею.

ОСОБА_2 з дітьми проживали у домоволодінні своїх батьків, разом

зі своєю матір?ю та батьком, які є бабою та дідом її дітей, а також з сестрою та її двома дітьми (а. с. 44).

ОСОБА_2 та її батьки характеризувалися за місцем проживання позитивно (а. с. 41, 42, 43).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції

до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1, подана представником -

ОСОБА_3, не підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції частково не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частинами другою, сьомою-дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між

їх учасниками. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України (254к/96-ВР) , Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Статтею 8 Закону України "Про охорону дитинства" встановлено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність

за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними

чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для

її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

За правилами статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч

їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур,

що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків

на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини

(далі - ЄСПЛ), які стосуються застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР (475/97-ВР) .

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному

та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення від 16 липня

2015 року у справі "Мамчур проти України", рішення від 11липня 2017 року

у справі "М. С. проти України").

Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені

та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Відповідно до статті 11 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Частиною першою статті 14 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі,

за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини

і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання

і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права

та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо

від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Згідно зі статтею 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Частиною першою статті 161 СК України передбачено що, якщо мати

та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків

до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Відповідно до частини другої статті 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішення між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

З урахуванням досліджених обставин на час розгляду справи, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що недостанім для задоволення позову про передання дитини для проживання з батьком є саме по собі ухилення відповідачки від виконання судового рішення щодо участі батька у вихованні дитини, та оскільки позивач не довів тих обставин, що проживання дитини з батьком буде відповідати якнайкращим інтересам малолітньої дитини, обґрунтовано відмовив у задоволенні заявленого позову.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду апеляційної інстанції, які знайшли обґрунтовану оцінку у мотивувальній частині рішення, та переважно зводяться

до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Таким чином, висновки суду апеляційної інстанції, перевірені під час касаційного перегляду, відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, доказам у справі надана належна правова оцінка.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи ("Проніна проти України",

№ 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану

представником - ОСОБА_3, залишити без задоволення.Постанову Кропивницького апеляційного суду від 30 січня 2019 року залишити без змін.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.