розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 06 грудня 2018 року у складі судді Данилів Є. О. та постанову Львівського апеляційного суду від 25 липня 2019 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 та ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, Солонківська сільська рада Пустомитівського району Львівської області, ОСОБА_5, реєстратор речових прав на нерухоме майно Пустомитівської міської ради, про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та визнання права власності.

Позов мотивовано тим, що згідно із рішенням виконавчого комітету Солонківської сільської ради від 19 травня 1998 року № 19 "Про надання згоди на виділення земельних ділянок для індивідуальних житлових будинків" йому виділено земельну ділянку в кварталі забудови М-6 у

с. Малечковичі Пустомитівського району Львівської області, площею

1 012 кв. м, для будівництва індивідуального житлового будинку, що підтверджується архівним витягом від 21 вересня 2015 pоку № 370, виданим районним архівним відділом Пустомитівської районної державної адміністрації. Зазначав, що на підставі цього рішення йому оформлено проект забудови земельної ділянки № НОМЕР_1 (в порядку заміни проекту) - будівельний паспорт на забудову виділеної йому земельної ділянки.

Поряд з його земельною ділянкою виділена земельна ділянка ОСОБА_4 (на ситуаційному плані проекту забудови земельної ділянки № НОМЕР_1 ділянка ОСОБА_4 позначена під № 38). 02 лютого 2006 року він уклав із підрядником - ПП "Мегаклас-1" договір купівлі-продажу матеріалів та виконання будівельних робіт № 3, за умовами якого підприємство зобов`язувалось поставити комплект дерев`яного бруса, з якого побудувати на земельній ділянці будинок. Стверджував, що будинок зведено, він розрахувався за дерев`яний брус і за виконані будівельно-монтажні роботи, що підтверджується квитанцією про оплату за матеріали, квитанцією за надані будівельні послуги та актом здачі-приймання робіт. Вартість матеріалів та виконаних робіт становила 157 705 грн. Зазначав, що отримав у обласному комунальному підприємстві Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" технічний паспорт на збудований на земельній ділянці за адресою:

АДРЕСА_1, будинок. Також отримав довідку про те, що 03 лютого 2015 року проводилась технічна інвентаризація його будинку.

З веб-сайту Держархбудінспекції він довідався, що ОСОБА_6 у червні 2015 року подано повідомлення про початок будівельних робіт на спірній земельній ділянці (в той час, коли будинок вже стояв понад 8 років). У липні 2015 року за даними вказаного сайту ОСОБА_6 зареєстрував декларацію про готовність об`єкта до експлуатації. Стверджував, що ОСОБА_2 намагається захопити будинок за адресою: АДРЕСА_1 та оформити право власності. Вказував, що ОСОБА_2, повідомивши неправдиві відомості про початок та завершення будівництва будинку, став власником його будинку. Зазначав, що ОСОБА_2 не міг розпочати будівельні роботи у червні 2015 року і завершити їх в липні 2015 pоку, оскільки в лютому

2015 року він оформляв технічний паспорт в обласному комунальному підприємстві Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки". Стверджував, що будинок споруджений ним у 2006 році.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане 21 вересня

2015 року реєстраційною службою Пустомитівського РУЮ Львівської області ОСОБА_2 на будинок за адресою:

АДРЕСА_1 ; визнати за ним право власності на зазначений будинок та на земельну ділянку, площею 0,1012 га, за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язати ОСОБА_2 не чинити йому перешкод у користуванні будинком; зобов`язати ОСОБА_3 демонтувати огорожу, влаштовану на виділеній йому земельній ділянці.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 06 грудня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено існування у нього права власності на будь-яку земельну ділянку в

с. Малечковичі Пустомитівського району Львівської області після укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16 серпня 2012 року.

Тому суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем при відчуженні земельної ділянки кадастровий № 4623686600:02:001:1019

у с. Малечковичі Пустомитівського району Львівської області не було враховано, що на ній розташовується житловий будинок, про існування якого він вказує. Таким чином, відповідачами жодним чином права позивача не порушено, відтак позов ОСОБА_1 необґрунтований.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 25 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 06 грудня 2018 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано суду доказів існування у нього права власності на будь-яку земельну ділянку у с. Малечковичі Пустомитівського району Львівської області після укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16 серпня

Свідоцтво про право власності, яке оспорює позивач, в матеріалах справи відсутнє. На час розгляду цієї справи власником земельної ділянки є ОСОБА_5, яка не є відповідачем.

З урахуванням встановленого, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем при відчуженні земельної ділянки кадастровий

№ 4623686600:02:001:1019 у с. Малечковичі Пустомитівського району Львівської області не було враховано, що на ній розташовується житловий будинок, про існування якого він вказує. Відповідачами права позивача не порушено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задоволено.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції не надано належної оцінки поданим доказам, які є предметом доказування та свідчать про порушення права власності заявника на узаконений, збудований ним за власні кошти будинок на земельній ділянці, виділеній для будівництва індивідуального житлового будинку; неправомірне відчуження земельної ділянки, виділеної для будівництва індивідуального житлового будинку; порушення його права власності на зазначений будинок та земельну ділянку; вчинення ОСОБА_2 перешкод у користуванні будинком та влаштування ОСОБА_3 огорожі на його земельній ділянці. Вважає, що відповідачі порушили його права на належне йому майно, позбавивши його права власності як на житловий будинок так і на земельну ділянку, а також можливості узаконити зазначений будинок та оформити на себе право власності, а оскаржувані судові рішення прийняті з порушенням статей 41, 47 Конституції України, статей 13, 321, 328, 331, 387, 391, 392 та 400 ЦК України, а також статті 9 ЖК УРСР.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2020 року було відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано із суду першої інстанції матеріали указаної цивільної справи.

У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, Солонківська сільська рада Пустомитівського району Львівської області, ОСОБА_5, реєстратор речових прав на нерухоме майно Пустомитівської міської ради, про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно призначено до судового розгляду.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

19 травня 1998 року виконавчим комітетом Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області прийнято рішення № 19 "Про надання згоди на виділення земельних ділянок для індивідуальних житлових будинків".

Відповідно до витягу з цього рішення ОСОБА_1 виділено земельну ділянку для будівництва індивідуальних житлових будинків у с. Малечковичі Пустомитівського району Львівської області (квартал забудови М-6), площею 1 012 кв. м.

Згідно із державним актом на право приватної власності на землю

серії І-ЛВ № 006837 від 29 січня 2002 року на підставі рішення виконавчого комітету Солонківської сільської ради від 16 липня 1998 року № 27

ОСОБА_1 набув у власність земельну ділянку площею 0,1012 га, у

с. Малечковичі Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд.

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16 серпня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області, зареєстровано в реєстрі за № 1481, ОСОБА_5 купила у ОСОБА_7 спірну земельну ділянку.

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_8 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Статтею 386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі статей 76- 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

При розгляді цієї справи судами першої та апеляційної інстанції правильно враховано, що позивачем не надано суду доказів існування у ного права власності на будь-яку земельну ділянку у с. Малечковичі Пустомитівського району Львівської області після укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16 серпня 2012 року, яку він продав ОСОБА_5 . Свідоцтво про право власності, яке оспорює позивач, в матеріалах справи відсутнє. На час розгляду цієї справи власником земельної ділянки є ОСОБА_5, яка не є відповідачем. Таким чином, відповідачами жодним чином права позивача не порушено.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального та процесуального права.

При вирішенні справи суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили характер правовідносин між сторонами, правильно застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (ЗЕРУАХ/ІИ АИЄ ОТНЕРЗ V. СІККАІNЕ, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За змістом статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 06 грудня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 25 липня 2019 року залишити без змін.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.