Постанова

Іменем України15 вересня 2021 рокум. Київсправа № 531/2004/18провадження № 61-948св20Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:головуючого - Луспеника Д. Д.,суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),учасники справи:позивач - ОСОБА_1,відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 09 серпня 2019 року у складі судді Попова М. С. та постанову Полтавського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Кузнецової О. Ю., Гальонкіна С. А., Прядкіної О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимогУ листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") про захист прав споживачів.Позовні вимоги мотивовано тим, що на його номер телефону від АТ КБ "ПриватБанк" надходили sms-повідомлення про списання коштів за використання кредитного ліміту, за списання штрафу за прострочку та за прострочений кредит.Вказував, що отримав листи від АТ КБ "ПриватБанк", в яких зазначено про те, що між ним як позичальником та банком як кредитодавцем існують договірні взаємовідносини.Стверджував, що він не укладав з відповідачем кредитних договорів.З огляду на викладене ОСОБА_1 просив суд визнати, що між ним як позичальником і АТ КБ "ПриватБанк" як кредитодавцем у письмовій формі не було укладено кредитні договори від 26 грудня 2015 року № SAMDN22000005161071, від 16 січня 2006 року, від 10 вересня 2010 року, від 24 жовтня 2011 року та від 18 листопада 2013 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанціїРішенням Карлівського районного суду Полтавської області від 09 серпня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зібраними у справі доказами підтверджено перебування АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 у кредитних правовідносинах.

Короткий зміст постанови апеляційного судуПостановою Полтавського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.Рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 09 серпня 2019 року скасовано.Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" про захист прав споживачів закрито.Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що АТ КБ "ПриватБанк" не порушує права та законні інтереси позивача, що відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України унеможливлює розгляд вимог ОСОБА_1 у порядку цивільного судочинства.Подання позову про визнання факту неукладення у письмовій формі кредитних договорів саме по собі не може сприяти ефективному відновленню порушеного права, а тому є неналежним способом захисту.У разі незгоди ОСОБА_1 із нарахованою заборгованістю за кредитом та несплати її у добровільному порядку, АТ КБ "ПриватБанк" має право звернутися до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Саме при вирішення позову банку буде встановлюватись факт укладення кредитних договорів, у тому числі й відповідність форм цих договорів вимогам законодавства України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводівУ касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить суд скасувати рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 09 серпня 2019 року та змінити постанову Полтавського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року в частині часткового задоволення вимог апеляційної скарги, ухваливши нову постанову про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.Касаційну скаргу мотивовано тим, що, закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції порушив вимоги пункту 1 частини першої статті 255, пункту 4 частини першої статті 374 та статті 377 ЦПК України та вийшов за межі своїх повноважень. Висновки Верховного Суду щодо неналежності обраного позивачем способу захисту порушеного права, викладені у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 826/1773/18, на які посилався апеляційний суд, стосуються інших правовідносин, які не є подібними із правовідносинами сторін у цій справі. Суд першої інстанції не дослідив надані позивачем докази щодо неукладення ним з банком кредитних договорів, не обґрунтував належним чином висновок про необхідність відмови у позові.

Короткий зміст позиції інших учасників справиВідзив на касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" до суду не подавало.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанціїУхвалою Верховного Суду від 25 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження, витребувано із Карлівського районного суду Полтавської області цивільну справу № 531/2004/18.Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) .Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року в справі № 161/16891/15-ц (провадження № 61-517св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що постанова Полтавського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року не відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.Згідно із статтею 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський Суд з прав людини указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30 липня 2019 року у справі № 907/804/17 викладено правовий висновок про те, що по суті вимога про визнання договору неукладеним є вимогою про встановлення факту, який має юридичне значення. Встановлення судом відсутності факту укладення договору може мати місце лише під час розгляду іншого спору.Предметом позову у справі, що переглядається в порядку касаційного провадження, є вимога про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме встановлення того, що між ОСОБА_1 як позичальником і АТ КБ "ПриватБанк" як кредитодавцем не було укладено у письмовій формі кредитні договори.Доводами позовної заяви є те, що ОСОБА_1 отримував від АТ КБ "ПриватБанк" sms-повідомлення про списання коштів за використання кредитного ліміту, за списання штрафу за прострочку та за прострочений кредит. Такі дії відповідача ОСОБА_1 вважав незаконними з огляду на відсутність, на його думку, кредитних правовідносин між ним та банком.При цьому у позові ОСОБА_1 не вказує про реальне безпідставне списання грошових коштів з існуючих банківських рахунків, відкритих на його ім`я у АТ КБ "ПриватБанк".Таким чином, позивачем заявлено вимогу про захист прав споживача банківських послуг фактично у зв`язку із отриманням ним повідомлень про погашення заборгованості за кредитом.Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту прав шляхом подання позову про визнання факту неукладення у письмовій форми кредитних договорів сам по собі не сприяє ефективному відновленню порушеного права.Відповідно до правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (провадження № 14-626цс18), від 12 травня 2020 року у справі № 761/44056/17 (провадження № 14-571цс19), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про неефективність обраного позивачем способу захисту, проте зауважує, що суд помилково вважав можливим закрити провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.З огляду на викладене, постанова апеляційного суду є незаконною, а тому підлягає скасуванню.Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості, що, враховуючи вищевикладене, також вказує на неправильне застосування судом норм матеріального права про способи захисту цивільних прав.Крім того, у квітні 2020 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України.Оскільки Верховний Суд не ухвалює у справі остаточного судового рішення, а скасовує постанову суду апеляційної інстанції та передає справу для продовження розгляду до апеляційного суду, то розподіл судових витрат не здійснюється.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скаргиВідповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.Відповідно до пунктів 1-3 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або3) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.Відповідно до частини першої статті 415 ЦПК України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги приймає постанову відповідно до правил, встановлених статтею 35 та главою 9 розділу III цього Кодексу, з особливостями, зазначеними у статті 416 цього Кодексу.Керуючись статтями 400, 409, 411, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.Постанову Полтавського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року скасувати, а справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк