Постанова

Іменем України15 вересня 2021 року м. Київсправа № 201/7199/18провадження № 61-787св21Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:головуючого - Фаловської І. М., суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), учасники справи:позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",відповідач - ОСОБА_1,розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Погорілого Антона Михайловича на постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.У червні 2018 року Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 12 вересня 2006 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк"), яке змінило назву на АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № DNDVGA00000395, з наступними змінами до нього, внесеними додатковим договором № 1 від 01 липня 2010 року, за яким позичальник отримала кредит у розмірі 156 695 доларів США під 12 % річних з кінцевим терміном повернення до 11 вересня 2015 року. 07 листопада 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу (далі - МНО) Швець Р. О. було вчинено виконавчий напис за реєстровим № 3735, за яким запропоновано стягнути з ОСОБА_1 заборгованість, що утворилася станом на 12 вересня 2016 року внаслідок неналежного виконання позичальником умов кредитного договору, в розмірі 445 680,95 доларів США. Після винесення виконавчого напису, а саме в період з 13 вересня 2016 року по 13 червня 2018 року у відповідача утворилася заборгованість перед банком у розмірі 216 011,47 доларів США, з яких: 55 674,25 доларів США - проценти, 160 337,22 доларів США - пеня. Враховуючи викладене, АТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь вказану заборгованість та понесені судові витрати. В запереченні на позовну заяву ОСОБА_1 зазначила, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є неправильним з огляду на те, що рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 18 червня 2018 року у справі № 201/1894/18 виконавчий напис, вчинений 07 листопада 2016 року приватним нотаріусом Київського МНО Швець Р. О., яким у безспірному порядку стягнуто з неї на користь АТ КБ "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором від 12 вересня 2006 року № DNDVGA00000395 у розмірі 445 680,95 доларів США, визнано таким, що не підлягає виконанню. Кредитором порушено строки та порядок нарахування пені, а також пропущена позовна давність. Крім того, в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки за банком було визнано право власності на належне іпотекодавцю ОСОБА_2 нежитлове приміщення № 41 (ательє № 3), розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Оскільки після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними, то позов банку є безпідставним та не підлягає задоволенню. Також позивачем замовчано той факт, що рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 28 березня 2019 року у справі № 201/17688/17 встановлено обставини щодо позасудового врегулювання спору, що вказує на відсутність у позивача права вимоги. У жовтні 2018 року АТ КБ "ПриватБанк" уточнило позовні вимоги та остаточно просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором від 12 вересня 2006 року № DNDVGA00000395 в розмірі 199 570,56 доларів США, з яких: 83 148,31 доларів США - тіло кредиту, 116 422,25 доларів США - проценти за період з 16 червня 2015 року по 21 вересня 2018 року.Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 04 жовтня 2019 року у складі судді Антонюка О. А. в задоволенні позову відмовлено.Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач не довів обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог. Матеріали справи не містять документів, які б підтверджували обґрунтованість суми кредитної заборгованості. Крім того, рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 28 березня 2019 року у справі № 201/17688/17, яким відмовлено в задоволенні позову іпотекодавця ОСОБА_2 до АТ КБ "Приватбанк", приватного нотаріуса Дніпровського МНО Вдовіної Л. Л. про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, визнання права власності, встановлено такі обставини: з метою забезпечення виконання позичальником ОСОБА_1 умов кредитного договору від 12 вересня 2006 року № DNDVGA00000395 16 травня 2007 року між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ "Приватбанк" було укладено договір іпотеки № DNDVGA00000395/1, предметом якого є нежитлове приміщення № 41 (ательє № 3) загальною площею 60,5 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки30 листопада 2016 року приватним нотаріусом Дніпровського МНО Вдовіною Л. Л. було прийнято рішення № 32642722 про державну реєстрацію за АТ КБ "Приватбанк"права власності на вищезгадане нежитлове приміщення (підстава: договір іпотеки від 16 травня 2007 року № DNDVGA00000395/1). Згідно з частиною четвертою статті 36 Закону України "Про іпотеку" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними. Отже, після проведення реєстрації за банком права власності на предмет іпотеки згідно з договором іпотеки від 16 травня 2007 року № DNDVGA00000395/1 між сторонами відбулося позасудове врегулювання. Таким чином, будь-які вимоги АТ КБ "Приватбанк", в тому числі облік заборгованості за кредитним договором від 12 вересня 2006 року № DNDVGA00000395, є недійсними в силу частини четвертої статті 36 Закону України "Про іпотеку". З огляду на викладене, враховуючи встановлені вказаним судовим рішенням обставини, вимоги АТ КБ "Приватбанк" є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 04 жовтня 2019 року скасовано. Позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 12 вересня 2006 року № DNDVGA00000395 станом на 13 червня 2018 року в розмірі 83 148,31 доларів США (за тілом кредиту) та судовий збір в розмірі 7 698,50 грн. В іншій частині позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що після реєстрації за АТ КБ "ПриватБанк" права власності на предмет іпотеки банком в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 12 вересня 2006 року № DNDVGA00000395 було зараховано 50 305,96 доларів США. Згідно з випискою по особовому рахунку розмір заборгованості позичальника за тілом кредиту на 13 червня 2018 року становить 83 148,31 доларів США, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. З урахуванням того, що кредитний договір укладено на строк до 11 вересня 2015 року, а право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та пеню за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування, то вимоги банку щодо стягнення заборгованості за процентами та пенею за період з 13 вересня 2016 року по 13 червня 2018 року не підлягають задоволенню.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи. У січні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Погорілий А. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року, а рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 04 жовтня 2019 року залишити в силі.На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ), представник заявника вказав, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2019 року у справі № 295/795/19. Крім того, апеляційний суд встановив розмір заборгованості ОСОБА_1 на підставі виписки за особовим рахунком, яка є недопустимим доказом.У квітні 2021 року АТ КБ "ПриватБанк" подало відзив (письмові пояснення) на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2021 року клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Погорілого А. М. про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги задоволено, відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору в розмірі 69 959,33 грн до ухвалення судового рішення у справі, відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська.09 квітня 2021 року справа № 201/7199/18 надійшла до Верховного Суду.Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 11 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України (1618-15) .Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.Частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).Судами встановлено, що 12 вересня 2006 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", яке змінило назву на АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № DNDVGA00000395, з наступними змінами до нього, внесеними додатковим договором № 1 від 01 липня 2010 року, за яким позичальник отримала кредит у розмірі 156 695 доларів США під 12 % річних з кінцевим терміном повернення до 11 вересня 2015 року.Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.З метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором 16 травня 2007 року між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ "Приватбанк" було укладено договір іпотеки № DNDVGA00000395/1, предметом якого є належне іпотекодавцю нежитлове приміщення № 41 (ательє № 3) загальною площею 60,5 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Вартість предмета іпотеки становить 763 812 грн.07 листопада 2016 року на підставі заяви АТ КБ "Приватбанк" приватним нотаріусом Київського МНО Швецем Р. О. було вчинено виконавчий напис за реєстровим № 3735, за яким запропоновано стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором від 12 вересня 2006 року № DNDVGA00000395 в сумі 11 886 310,94 грн, що в еквіваленті складає 445 680 доларів США, з яких: 133 454,27 доларів США - тіло кредиту, 134 725,76 доларів США - проценти, 11 570,88 доларів США - комісія, 165 930,04 доларів США - пеня.Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 18 червня 2018 року у справі № 201/1894/18 вищезгаданий виконавчий напис визнано таким, що не підлягає виконанню, з огляду на відсутність ознак безспірності заборгованості за кредитними правовідносинами, що виникли між ОСОБА_1 та АТ КБ "Приватбанк"; у виконавчому написі не зазначено документів, на підставі яких його здійснено, а строк, за який проводиться стягнення, становить 10 років, що перевищує трирічну позовну давність. Судами також встановлено, що в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки 30 листопада 2016 року приватним нотаріусом Дніпровського МНО Вдовіною Л. Л. було прийнято рішення № 32642722 про державну реєстрацію за АТ КБ "Приватбанк"права власності на нежитлове приміщення № 41 (ательє № 3) загальною площею 60,5 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Підстава: договір іпотеки від 16 травня 2007 року № DNDVGA00000395/1.Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 28 березня 2019 року у справі № 201/17688/17, яке набрало законної сили, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до АТ КБ "Приватбанк", приватного нотаріуса Дніпровського МНО Вдовіної Л. Л. про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, визнання права власності.Вказаним рішенням суду встановлено, що з метою забезпечення виконання позичальником ОСОБА_1 умов кредитного договору від 12 вересня 2006 року № DNDVGA00000395 16 травня 2007 року між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ "Приватбанк" було укладено договір іпотеки № DNDVGA00000395/1, предметом якого є нежитлове приміщення № 41 (ательє № 3) загальною площею 60,5 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . В порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки 30 листопада 2016 року приватним нотаріусом Дніпровського МНО Вдовіною Л. Л. було прийнято рішення № 32642722 про державну реєстрацію за АТ КБ "Приватбанк"права власності на вищезгадане нежитлове приміщення. Отже, після проведення реєстрації за банком права власності на предмет іпотеки згідно з договором іпотеки від 16 травня 2007 року № DNDVGA00000395/1 між сторонами відбулося позасудове врегулювання. Таким чином, будь-які вимоги АТ КБ "Приватбанк", в тому числі облік заборгованості за кредитним договором від 12 вересня 2006 року № DNDVGA00000395, є недійсними в силу частини четвертої статті 36 Закону України "Про іпотеку".За наданим банком розрахунком та випискою по рахунку після реєстрації за АТ КБ "Приватбанк"права власності на предмет іпотеки, а саме 23 липня 2017 року банком в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором було зараховано 50 305,96 доларів США, що еквівалентно 1 354 231,61 грн. Залишок заборгованості за тілом кредиту становить 83 148,31 доларів США.Звертаючись до суду з цим позовом, АТ КБ "Приватбанк", з урахуванням уточнених позовних вимог, просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором від 12 вересня 2006 року № DNDVGA00000395 в розмірі 199 570,56 доларів США, з яких: 83 148,31 доларів США - тіло кредиту, 116 422,25 доларів США - проценти за період з 16 червня 2015 року по 21 вересня 2018 року.Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України. У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).Частиною п`ятою статті 3 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.Згідно з частиною першою статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.Частинами першою, третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.Відповідно до статті 36 Закону України "Про іпотеку" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.Згідно з частиною першою статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2019 року у справі № 295/795/19 (провадження № 61-12137св19), на яку послався представник заявника на обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, вказано, що згідно з частиною четвертою статті 36 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними. Наведена норма права передбачає спеціальні підстави припинення зобов`язань щодо виконання основного (кредитного) зобов`язання, яке було забезпечене іпотечним договором. Таким чином, за змістом статей 1, 33, 36 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) використання позасудового врегулювання способу звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умови іпотечного договору, яка містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, незалежно від наявності інших предметів іпотеки по іншим іпотечним договорам, призводить до задоволення вимог кредитора за основним зобов`язанням. Іпотекодержатель сам обрав такий спосіб захисту як звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, на підставі застереження про задоволення його вимог як іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, і зареєстрував за собою право власності на предмет іпотеки. Вирішуючи цей спір, апеляційний суд не звернув уваги на вищенаведене. У справі, яка переглядається, банк вирішив питання шляхом позасудового врегулювання спору на підставі договору, а тому правові підстави для стягнення суми заборгованості за кредитним договором, яка залишалася після реалізації предмета іпотеки, відсутні, оскільки такі вимоги є недійсними. Наведені висновки суду касаційної інстанції відповідають правовій позиції, викладеній, зокрема в постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2019 року у справі № 759/6703/16-ц (провадження № 61-22462св18), від 27 лютого 2019 року у справі № 263/3809/17 (провадження № 61-39107св18), від 19 лютого 2020 року у справі № 725/3690/17 (провадження № 61-14297св19), від 11 березня 2021 року у справі № 524/378/17 (провадження № 61-21241св19).Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.Відмовляючи в задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк", суд першої інстанції правильно виходив з того, що внаслідок оформлення позивачем 30 листопада 2016 року права власності на нерухоме майно, яке перебувало в іпотеці за договором іпотеки від 16 травня 2007 року № DNDVGA00000395/1 та виступало забезпеченням за кредитним договором від 12 вересня 2006 року № DNDVGA00000395, будь-які наступні його вимоги щодо виконання позичальником зобов`язань за вказаним кредитним договором є недійсними, виходячи з положень частини четвертої статті 36 Закону України "Про іпотеку" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин. При цьому місцевий суд обґрунтовано взяв до уваги той факт, що рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 28 березня 2019 року у справі № 201/17688/17 було підтверджено факт недійсності будь-яких вимог АТ КБ "Приватбанк" за кредитним договором від 12 вересня 2006 року № DNDVGA00000395, укладеним з ОСОБА_1 .Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.З огляду на викладене суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк", апеляційний суд не спростував належним чином обставин, встановлених місцевим судом, неправильно застосував до спірних правовідносин вищенаведені норми матеріального права, у зв`язку з чим безпідставно скасував судове рішення про відмову в задоволенні позову, яке відповідало закону.Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.Таким чином, оскільки судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону, то постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат.Згідно з частиною першою статі 141 ЦПК України (1618-15) судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.Вищезгаданою ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2021 року було відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору в розмірі 69 959,33 грн до ухвалення судового рішення в цій справі.Оскільки Верховним Судом касаційну скаргу задоволено та залишено в силі рішення місцевого суду, яке ухвалено на користь відповідача, то з позивача до спеціального фонду Державного бюджету України підлягає стягненню судовий збір у розмірі 69 959,33 грн.Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного судуПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Погорілого Антона Михайловича задовольнити.Постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року скасувати, а рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 04 жовтня 2019 року залишити в силі.Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір за подання касаційної скарги на постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року в розмірі 69 959 (шістдесят дев`ять тисяч дев`ятсот п`ятдесят дев`ять) грн 33 коп. за такими реквізитами: ГУК у м. Києві/Печерс. р?н/22030102, код за ЄДРПОУ - 37993783, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), номер рахунку отримувача (стандарт IBAN) UA288999980313151207000026007, код класифікації доходів бюджету - 22030102, найменування податку, збору, платежу - "Судовий збір (Верховний Суд, 055)".Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук