Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради про визнання недійним свідоцтва про право власності, договорів купівлі-продажу, скасування державної реєстрації та відновлення дійсного правового статусу будинку, посилаючись на те, що він є власником 4/5 часток у житловому будинку, розташованому по АДРЕСА_1, з відповідною частиною належних до нього господарських будівель. Розпорядженням Личаківської районної адміністрації від 29 червня 1998 року № 578 ОСОБА_8 як співвласнику вказаного домоволодіння надано дозвіл на переобладнання цегляного сараю літ. "В" під житло. Розпорядженням Личаківської районної адміністрації від 06 листопада 1998 року № 1110 будівлі сараю літ. "В" присвоєно будинковий номер АДРЕСА_1 . Розпорядженням Личаківської районної адміністрації від 11 жовтня 2001 року № 1354 визначено ідеальні частки співвласників зазначеного домоволодіння. Розпорядженням Личаківської районної адміністрації від 29 листопада 2001 року № 1582 зобов`язано відділ приватизації державного житлового фонду Личаківської районної адміністрації видати ОСОБА_8 свідоцтво про право власності на 1/5 ідеальну частку будинку АДРЕСА_1 та свідоцтво про право власності на будинок АДРЕСА_1 . На підставі зазначеного розпорядження 29 листопада 2001 року ОСОБА_8 видані свідоцтва на право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 . На підставі договору купівлі-продажу від 30 липня 2003 року ОСОБА_8 продав ОСОБА_2 будинок АДРЕСА_1 . В подальшому 12 жовтня 2004 року ОСОБА_2 відчужив будинок № 6-а на користь ОСОБА_3, який 02 березня 2005 року продав цей будинок ОСОБА_9 . У свою чергу, 26 грудня та 27 грудня 2014 року ОСОБА_9 уклав з ОСОБА_4 договори купівлі-продажу 1/2 частин спірного житлового будинку № 6-а . Крім того, ОСОБА_8 передав ОСОБА_9 належну йому 1/5 частину будинку АДРЕСА_1 за договором міни від 28 лютого 2005 року, який рішенням Личаківського районного суду міста Львова від 14 червня 2006 року визнано удаваним; укладену між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 угоду міни визнано договором купівлі-продажу; визнано за ОСОБА_9 право власності на приміщення кімнати площею 18,4 кв. м у будинку № 6 . Це приміщення ОСОБА_9 відчужив на користь ОСОБА_10 на підставі договору купівлі-продажу від 25 грудня 2014 року. Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 12 жовтня 2007 року № 832 скасовано розпорядження Личаківської районної адміністрації від 29 червня 1998 року № 578, від 06 листопада 1998 року № 1110, від 11 жовтня 2001 року № 1354 та від 29 листопада 2001 року № 1582. Після ознайомлення з копіями документів, які стали підставою для прийняття Личаківською районною адміністрацією вищезгаданих розпоряджень, ним встановлено відсутність документів на підтвердження виготовлення ОСОБА_8 проектної документації на проведення реконструкції сараю літ. "В" під житло, погодження цієї документації у встановленому законодавством порядку з уповноваженими органами, отримання замовником дозволу на початок будівельних робіт, проведення таких робіт та подальшого прийняття будинку АДРЕСА_1 в експлуатацію. Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 03 травня 2006 року № 1136 ремонтно-будівельні роботи у приміщенні господарської будівлі будинковий номер АДРЕСА_1 тривалий час не проводилися, і не здійснювалися роботи з реконструкції цієї будівлі під житло; будівля за технічними характеристиками не є житловим будинком та непридатна для постійного проживання людей. Зазначене свідчить, що спірний будинок АДРЕСА_1 не є самостійним об`єктом нерухомого майна, а є господарською будівлею, тобто приналежністю будинку АДРЕСА_1 . Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: визнати недійсним свідоцтво ЛЖ № 0484 від 29 листопада 2001 року на будинок АДРЕСА_1 загальною площею 22 кв. м із сараєм літ. "Г" площею 4,1 кв. м, видане на підставі розпорядження Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради від 29 листопада 2001 року № 1582; визнати недійсним договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 від 30 липня 2003 року; визнати недійсним договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 від 12 жовтня 2004 року; визнати недійсним договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 від 02 березня 2005 року; визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 від 26 грудня 2014 року; визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 від 27 грудня 2014 року; скасувати державну реєстрацію права власності на будинок АДРЕСА_1 у зв`язку з відсутністю такого об`єкта нерухомого майна; відновити дійсний правовий статус будинку АДРЕСА_1 до попереднього стану - сараю літ. "В" будинку АДРЕСА_1 та визнати його приналежністю цього будинку.Ухвалою Личаківського районного суду міста Львова від 31 жовтня 2016 року відкрито провадження у справі за вказаним позовом.Ухвалою Личаківського районного суду міста Львова від 24 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 19 червня 2017 року та постановою Верховного Суду від 15 травня 2019 року, закрито провадження у справі за позовною вимогою про визнання недійсним договору купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 від 30 липня 2003 року. Провадження у справі за цією позовною вимогою було закрито судом з підстави існування рішення суду, яке набрало законної сили, між тими ж сторонами, про той же предмет і з тієї ж підстави позову, а саме - недійсності свідоцтва ЛЖ № 0484 від 29 листопада 2001 року про право власності продавця на предмет продажу.У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 як законного представника ОСОБА_7, треті особи: приватний нотаріус Футорянська О. А., Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради, про визнання договорів купівлі-продажу будинку недійсними, в якому просив: визнати недійсним договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 від 12 жовтня 2004 року; визнати недійсним договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 від 02 березня 2005 року; визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 від 26 грудня 2014 року; визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 від 27 грудня 2014 року.Ухвалою Личаківського районного суду міста Львова від 25 жовтня 2018 року відкрито провадження у справі за вказаним позовом.Ухвалою Личаківського районного суду міста Львова від 03 вересня 2019 року вищезазначені позови об`єднано в одне провадження. Об`єднаній справі присвоєно єдиний унікальний номер 463/4835/16-ц.У процесі розгляду об`єднаної справи на стадії підготовчого засідання ОСОБА_1 подав заяву від 20 серпня 2019 року про уточнення позову в порядку, передбаченому статтею 49 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ), яка за своїм змістом є заявою про збільшення позовних вимог та в якій, окрім вищенаведеного, просив визнати недійсним договір купівлі-продажу від 30 липня 2003 року, посвідчений нотаріусом Пелех О. З., за яким ОСОБА_8 продав, а ОСОБА_2 купив будинок АДРЕСА_1, посилаючись на те, що на спірну будівлю не могло виникнути право власності, вона не є самостійним об`єктом нерухомого майна, і, відповідно, не може бути предметом правочинів самостійно, а лише у складі головної речі - будинку АДРЕСА_1 . Також відсутні рішення про відведення земельної ділянки для будівництва спірного будинку АДРЕСА_1 та про введення цього будинку в експлуатацію, за своїми технічними характеристиками спірна будівля не є житловим будинком і не придатна для постійного проживання протягом всього календарного року, що підтверджено висновками експертиз.Ухвалою Личаківського районного суду міста Львова від 21 лютого 2020 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду від 13 травня 2021 року, відмовлено у прийнятті заяви ОСОБА_1, поданої в порядку статті 49 ЦПК України, та повернуто її заявнику.Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що дійсною підставою позову ОСОБА_1 від 20 серпня 2019 року про визнання недійсним договору купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 від 30 липня 2003 року є недійсність свідоцтва від 29 листопада 2001 року про право власності ОСОБА_8 на житловий будинок АДРЕСА_1, і така підстава позову за своїм дійсним змістом повністю тотожна тій, за якою 01 липня 2004 року Личаківським районним судом міста Львова ухвалено рішення у справі № 2-1066/2004 за позовом між тими ж сторонами і про той самий предмет. Крім того, в межах цієї справи вже була заявлена аналогічна позовна вимога і провадження за такою вимогою було закрито ухвалою Личаківського районного суду міста Львова від 24 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 19 червня 2017 року та постановою Верховного Суду від 15 травня 2019 року.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.У липні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Личаківського районного суду міста Львова від 21 лютого 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 травня 2021 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник вказав, що позовна вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 30 липня 2003 року заявлена ним з інших підстав, ніж у справі № 2-1066/2004, які не були йому відомі раніше. Так, новими підставами є: відсутність акта прийняття та введення в експлуатацію будинку АДРЕСА_1 ; непридатність будівлі для проживання і можливість її використання лише як літньої кухні; розміщення спірної будівлі лише частково на земельній ділянці площею 0,06 га, яка була надана ОСОБА_8 для будівництва житлового будинку АДРЕСА_1 .

Рух справи в суді касаційної інстанції.Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 15 липня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Личаківського районного суду міста Львова.30 липня 2021 року справа № 463/4835/16-ц надійшла до Верховного Суду.Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 11 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.Відповідно до пункту 6 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.Судами встановлено, що у 2003-2004 роках у провадженні Личаківського районного суду міста Львова перебувала цивільна справа № 2-1066/2004 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_8, ОСОБА_2, Личаківської районної адміністрації міста Львова. Предметом судового розгляду були, зокрема позовні вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності від 29 листопада 2001 року на будинок АДРЕСА_1 та визнання недійсним договору купівлі-продажу цього будинку від 30 липня 2003 року, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 . З доповнення до позовної заяви від 23 січня 2004 року, яке знаходиться у справі № 2-1066/2004, вбачається, що ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір купівлі-продажу від 30 липня 2003 року з підстави незаконної видачі ОСОБА_8 Личаківською районною адміністрацією 29 листопада 2001 року свідоцтва про право власності на будинок АДРЕСА_1, який був предметом продажу.Рішенням Личаківського районного суду міста Львова від 01 липня 2004 року у справі № 2-1066/2004 ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні його позову до ОСОБА_8 та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 30 липня 2003 року, посвідченого нотаріусом Пелех О. З., згідно з яким ОСОБА_8 продав, а ОСОБА_2 купив будинок АДРЕСА_1 . Цим же рішенням суду ОСОБА_1 було відмовлено в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним виданого ОСОБА_8 свідоцтва про право власності ЛЖ № 0484 від 29 листопада 2001 року на житловий будинок АДРЕСА_1 .Ухвалою Личаківського районного суду міста Львова від 24 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 19 червня 2017 року та постановою Верховного Суду від 15 травня 2019 року, закрито провадження у справі № 463/4835/16-ц за позовною вимогою ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 від 30 липня 2003 року. Провадження у справі за цією позовною вимогою було закрито судом з підстави існування рішення Личаківського районного суду міста Львова від 01 липня 2004 року у справі № 2-1066/2004, яке набрало законної сили, між тими ж сторонами, про той же предмет і з тієї ж підстави позову, а саме - недійсності свідоцтва ЛЖ № 0484 від 29 листопада 2001 року про право власності продавця на предмет продажу.Ухвалою Личаківського районного суду міста Львова від 03 вересня 2019 року позови ОСОБА_1 у справі № 463/4835/16-ц та у справі № 463/5365/18об`єднано в одне провадження. Об`єднаній справі присвоєно єдиний унікальний номер 463/4835/16-ц.При вирішенні питання про прийняття заяви ОСОБА_1 від 20 серпня 2019 року суди попередніх інстанцій в цій об`єднаній справі виходили з того, що за змістом вказаної заяви підставами позову за вимогою про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 30 липня 2003 року ОСОБА_1 зазначив те, що: спірна будівля за своїми технічними характеристиками не є житловим будинком і не придатна для постійного проживання протягом всього календарного року; відсутнє рішення про відведення земельної ділянки для будівництва спірного будинку АДРЕСА_1 ; спірна будівля не була введена в експлуатацію, отже, на неї не могло виникнути право власності, і таке право не могло переходити до інших осіб на підставі правочинів, так як спірна будівля не могла бути об`єктом правочинів самостійно, а лише у складі головної речі - будинку АДРЕСА_1 .Зазначивши підставами позову обставини, які, на думку позивача, свідчать про відсутність такого самостійного об`єкта цивільних прав як будинок АДРЕСА_1, та, як наслідок, відсутність у відчужувача права власності на предмет продажу і права на його продаж, позивач фактично поставив під сумнів правомірність видачі ОСОБА_8 свідоцтва про право власності на спірний будинок від 29 листопада 2001 року та просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу будинку від 30 липня 2003 року з підстави відсутності у продавця права власності на об`єкт продажу і, відповідно, відсутності права його відчужувати, не навівши при цьому порушень закону, допущених безпосередньо при укладенні договору купівлі-продажу будинку від 30 липня 2003 року. Також судами попередніх інстанцій встановлено, що право власності продавця ОСОБА_8 станом на час укладення договору від 30 липня 2003 року посвідчувалося свідоцтвом про право власності від 29 листопада 2001 року ЛЖ № 0484. Відповідно до статті 49 Закону України "Про власність" в редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу від 30 липня 2003 року, володіння майном вважається правомірним, якщо інше не встановлено судом.Враховуючи наведене, суди дійшли висновку, що дійсною підставою позовної вимоги ОСОБА_1, заявленої в його заяві від 20 серпня 2019 року, про визнання недійсним договору купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 від 30 липня 2003 року є недійсність свідоцтва від 29 листопада 2001 року про право власності ОСОБА_8 на вказаний будинок і така підстава позову за своїм дійсним змістом повністю тотожна як тій, за якою 01 липня 2004 року Личаківським районним судом міста Львова ухвалено рішення у справі № 2-1066/2004 між тими ж сторонами і про той самий предмет позову, так і тій, щодо якої в межах цієї справи вже було закрито провадження ухвалою Личаківського районного суду міста Львова від 24 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 19 червня 2017 року та постановою Верховного Суду від 15 травня 2019 року.Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.Закриття провадження у справі можливе лише за умови, якщо рішення, що набрало законної сили, є тотожним до позову, який розглядається, тобто співпадають сторони, предмет і підстави позовів.У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення, а підстава - обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При визначенні підстави позову як елементу його змісту суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і закону, позивач просить про захист свого права.Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду чинності.Згідно з частиною першою, пунктом 11 частини третьої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, неприпустимість зловживання процесуальними правами.При цьому відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.Згідно зі статтею 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі. Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання. Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.Встановивши, що в межах цієї ж справи ОСОБА_1 вже заявляв аналогічну позовну вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 від 30 липня 2003 року, за якою ухвалою Личаківського районного суду міста Львова від 24 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 19 червня 2017 року та постановою Верховного Суду від 15 травня 2019 року, було закрито провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, суд першої інстанції, із судовим рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку про відмову у прийнятті та повернення заяви ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог.При цьому, відмовляючи у прийнятті вищезгаданої заяви позивача, місцевий суд вважав, що в даному випадку необхідно керуватися аналогією закону (частина дев`ята статті 10 ЦПК України) та положенням пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України, згідно з яким суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.Однак наведені висновки судів попередніх інстанцій зроблені з порушенням норм процесуального права з огляду на таке.Згідно з частиною дев`ятою статті 10 ЦПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).Використання в частині дев`ятій статті 10 ЦПК України словосполучення "спірні відносини не врегульовані законом" не дозволяє вести мову про існування процесуальної аналогії в цивільному судочинстві. Принцип процесуального формалізму є основним у процесуальному праві, оскільки саме через нього проявляється суворий імперативний метод публічного права, спрямований на забезпечення рівності сторін шляхом встановлення чітких, формально визначених, заздалегідь відомих "правил гри". Разом з тим навіть за необхідності подолання прогалини в правовому регулюванні процесуальної діяльності й пов`язаних із нею відносинах між суб`єктами судочинства, суди повинні підходити до цього дуже виважено і лише в екстраординарних ситуаціях, з дотриманням ряду умов. Спрощений підхід у вирішенні такого питання є недопустимим. При застосуванні тієї чи іншої норми процесуального права суд повинен виходити із комплексного та ґрунтовного аналізу норм права загалом.Однак, застосовуючи за аналогією закону пункт 2 частини першої статті 186 ЦПК України, суди залишили поза увагою те, що вказана стаття стосується відмови у відкритті провадження у справі, її регулятивний вплив не поширюється на випадки вирішення питання про прийняття/відмову у прийнятті позовної заяви.Разом з тим на стадії розгляду справи, за умови, якщо рішення, що набрало законної сили, є тотожним до позову, який розглядається, тобто співпадають сторони, предмет і підстави позовів, - може мати місце закриття провадження у справі за пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України.Крім того, подання заяви, питання щодо якої вже вирішувалося судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, може бути підставою для залишення без розгляду чи відмови у прийнятті та поверненні такої заяви особі, яка її подала, відповідно до частини третьої статті 44 ЦПК України. Таким чином, за відсутності у процесуальному законі прогалин щодо вирішення спірного питання суди безпідставно застосували аналогію закону, оскільки за встановлених в цій справі обставин суд першої інстанції мав прийняти заяву ОСОБА_1 про збільшення матеріально-правових вимог і в подальшому постановити ухвалу про закриття провадження у справі за вимогою про визнання недійсним договору купівлі-продажу будинку від 30 липня 2003 року за пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України, або, залежно від встановленим конкретних обставин справи, - визнати дії позивача щодо повторного подання заяви з вищевказаною вимогою зловживанням процесуальними правами та постановити ухвалу про залишення без розгляду чи про повернення йому такої заяви з підстав, передбачених частиною третьою статті 44 ЦПК України.Відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.З огляду на викладене наявні підстави для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Личаківського районного суду міста Львова від 21 лютого 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 травня 2021 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук