Короткий зміст позовних вимогУ вересні 2020 року Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав.В обґрунтування позовних вимог зазначав, що малолітня ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, перебуває на обліку в Службі у справах дітей по Шевченківському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, як дитина, яка перебуває у складних життєвих обставинах. У свідоцтві про її народження батьками записані: ОСОБА_1 і ОСОБА_4 . Вони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 11 листопада 2010 року. ІНФОРМАЦІЯ_2 мати дитини, ОСОБА_4, померла.Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 червня 2018 року у справі № 638/16622/17 позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Позбавлено ОСОБА_1 батьківських прав відносно малолітньої ОСОБА_3 . Встановлено над дитиною опіку, її опікуном призначено ОСОБА_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітньої ОСОБА_3 у розмірі 50 процентів прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 03 листопада 2017 року і до досягнення дитиною повноліття. Постановою Харківського апеляційного суду від 02 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 червня 2018 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 11 березня 2020 року (провадження № 61-13752св19) судові рішення судів попередніх інстанцій у частині позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав щодо малолітньої доньки скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні цих вимог. Попереджено ОСОБА_1 про необхідність зміни ставлення до виховання малолітньої доньки та покладено на Управління служб у справах дітей контроль за виконанням ним своїх батьківських обов`язків.Наразі малолітня ОСОБА_3 втратила статус дитини, позбавленої батьківського піклування. Проте опіка над нею не скасована, а тому дитина залишилася проживати з опікуном, її тіткою, ОСОБА_2 у місті Харкові, де дитині створені всі належні умови проживання, навчання та розвитку. Відповідач ніяких дій щодо налагодження стосунків із донькою не вживав, життям, вихованням, розвитком, навчанням і станом здоров`я дитини не цікавився. Малолітня ОСОБА_3 перебуває на диспансерному обліку в комунальному некомерційному підприємстві "Міська дитяча поліклініка № 14" Харківської міської ради у невролога, офтальмолога, кардіолога, ортопеда, алерголога, отоларинголога. Контроль за її лікуванням здійснює та виконує усі рекомендації лікарів її опікун, ОСОБА_2, а ОСОБА_1 за медичною допомогою або консультацією з питань стану здоров`я своєї доньки до лікарів не звертався, під час медичних оглядів доньку не супроводжував. ОСОБА_3 є ученицею Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 150. За інформацією адміністрації школи ОСОБА_2 займається вихованням підопічної племінниці, цікавиться її досягненнями, дотримується рекомендацій вчителів, відвідує батьківські збори, приводить та забирає дитину зі школи, тоді як батько взагалі не підтримував зв`язок зі школою.При цьому ОСОБА_1 нерегулярно сплачує аліменти, у зв`язку з чим у останнього виникла заборгованість, розмір якої станом на 31 грудня 2018 року складав 12 300,00 грн, станом на 30 березня 2020 року - 2 591,00 грн.Підставою для відібрання дитини від відповідача без позбавлення його батьківських прав є те, що він не змінив свого ставлення до виконання батьківських обов`язків, свідомо ухиляється від їх виконання, зокрема, дитину не відвідує, про її фізичний, духовний і моральний розвиток не піклується, що, на думку позивача, є мірою, яка відповідає найкращим інтересам дитини.З урахуванням наведеного, Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради просив суд відібрати малолітню дитину ОСОБА_3 від батька ОСОБА_1, без позбавлення його батьківських прав.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 вересня 2020 року матеріали цивільної справи за позовом Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав передано за підсудністю до Зміївського районного суду Харківської області. Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 15 лютого 2021 року в задоволенні позову Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив із того, що підставами для застосування відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав можуть бути: ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоке поводження з дитиною; хронічний алкоголізм або наркоманія батьків; застосування будь-яких видів експлуатації дитини, примушення її до жебракування та бродяжництва; шкідливий вплив, що здійснюється на дитину аморальною антигромадською поведінкою батьків. Ці обставини встановлені у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19) і вони не змінилися. Тобто необхідною умовою для застосування цих підстав є саме створення небезпечної для дитини обстановки, що становить загрозу для її життя, здоров`я і морального виховання. Разом із тим, позивачем не доведено беззаперечними доказами, а судом не встановлено умисне ухилення відповідачем від виконання своїх батьківських обов`язків. Позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що залишення дитини з батьком є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. Судом також було враховано, що дитина на момент подачі вказаного позову не проживала та не проживає із відповідачем, від якого ставиться вимога про відібрання дитини. Крім того, відповідач заперечував проти відібрання у нього дитини, зазначав, що він має бажання спілкуватися з донькою та брати участь у її вихованні, проте ОСОБА_2 йому у цьому перешкоджає. Обставини, на які посилався позивач як на підставу заявленого позову, а саме невиконання батьком батьківських обов`язків не знайшли свого підтвердження.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції Постановою Харківського апеляційного суду від 21 травня 2021 року апеляційну скаргу Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради залишено без задоволення. Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 15 лютого 2021 року залишено без змін.Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції вірно з`ясовані фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, а його висновки підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на нормах діючого законодавства.Апеляційний суд також зазначив, що матеріали справи не містять негативні характеристики, докази винної поведінки відповідача та умисного ухилення його від виконання своїх обов`язків по вихованню доньки. Сам факт проживання батька окремо від дитини, невідвідування ним шкільного закладу та міської дитячої поліклініки - не є підставою для відібрання дитини від батька без позбавлення його батьківських прав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій у червні 2021 року до Верховного Суду, Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає те, що судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. Крім цього, судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 638/12183/20 із Зміївського районного суду Харківської області. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради мотивована тим, що суди формально розглянули справу, неповно з`ясували обставини справи, не врахували та не надали належної оцінки, наявним у матеріалах справи доказам і доводам позивача, а тому дійшли до помилкового висновку про недоцільність відібрання дитини від батька без позбавлення його батьківських прав. Відповідач неодноразово вказував, що він має бажання спілкуватися із донькою, приймати участь у її житті та виховані, проте ОСОБА_2 перешкоджає йому у цьому, але доказів на підтвердження зазначеного ОСОБА_1 не надано. Надані ним світлини не можуть братися до уваги, оскільки фото було зроблено у дитячому віці ОСОБА_3 . У зв`язку з наявністю конфлікту між відповідачем і ОСОБА_2, позивачем було роз`яснено відповідачеві можливість його звернення для отримання необхідних соціальних послуг, однак останній до відповідного органу не звернувся, що також свідчить про небажання батька налагодити стосунки з донькою. Також судами не було враховано, що у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19) ОСОБА_1 попереджено про необхідність змінити своє ставлення до виховання малолітньої доньки, проте із моменту ухвалення даного судового рішення пройшло вже більше року, відповідачем було проігноровано рекомендації Служби у справах дітей по Шевченківському району щодо можливих шляхів встановлення контакту з дитиною, не вжито ніяких спроб для налагодження відносин. За весь час батько з дитиною не зустрічався, до психолога та центру соціальних служб не звертався. Його доводи про бажання спілкуватися з дитиною не підтверджені жодними доказами, навпаки, його пасивні дії свідчить про протилежне. Зазначав, що судами не взято до уваги показання самої дитини - ОСОБА_3, яка під час допиту в суді першої інстанції повідомила, що своєю родиною вважає сім`ю опікуна, батька вона не знає і не пам`ятає, до неї не приїздив і не телефонував, а тому бажає проживати разом із ОСОБА_2 .Таким чином, ОСОБА_1 не довів, що він здатний виконувати свої батьківські обов`язки відносно доньки, оскільки останній не у повному обсязі сплачує аліменти на утримання доньки, постійного джерела доходу не має. Вказаний факт є підставою вважати, що існують ризики того, що у разі спільного проживання батько не зможе матеріально забезпечити доньку та надати їй належне виховання. Крім того, між батьком і донькою втрачено емоційний зв`язок.Також посилається на правову позиціющодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладену Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 357/17852/15-ц (провадження № 14-199цс19), та Верховним Судом у постановах: від 09 вересня 2020 року у справі № 400/936/18 (провадження № 61-9444св19), від 15 січня 2021 року у справі № 569/1757/19 (провадження № 61-3352св20).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У липні 2021 року до суду касаційної інстанції надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1, в якому вказується, що доводи касаційної скарги є безпідставними та не підлягають задоволенню, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Вказував, що після смерті ОСОБА_4 (матері малолітньої ОСОБА_3 ) з боку опікуна - ОСОБА_2, створювалися та продовжують створюватися перешкоди у його спілкуванні з донькою. Кожного разу коли він приїжджає, ОСОБА_2 не відчиняє йому двері, а якщо відчиняє, то забороняє доньці з ним спілкуватися, налаштовує її проти нього, що негативно впливає на психічний стан малолітньої ОСОБА_3 . Його неодноразові звернення до позивача з проханням вирішити питання про повернення йому доньки залишилися без реагування.

Доводи особи, яка подала відповідь на відзивУ серпні 2021 року до Верховного Суду Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради надіслав відповідь на відзив ОСОБА_1, в якій зазначено, що відповідач до відповідного органу для отримання необхідних соціальних послуг, зокрема, проведення профілактичної бесіди з ОСОБА_2 і сприяння у відновленні стосунків із донькою, так і не звернувся, що також свідчить про небажання батька налагодити стосунки з донькою. Тому відібрання дитини за наведених стороною позивача умов є мірою, яка відповідає найкращим інтересам дитини.

Фактичні обставини справи, встановлені судами Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1, виданого відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову Харківського міського управління юстиції, ОСОБА_1 є батьком, а ОСОБА_4 - матір`ю ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 8).ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 - мати ОСОБА_3 померла (а. с. 10). Згідно з довідкою з місця проживання про склад сім`ї та реєстрацію від 13 жовтня 2017 року № 1963/747, виданою комунальним підприємством "Жилкомсервіс" дільниця № 1, ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, разом із своєю бабусею ОСОБА_5 (а. с. 15).Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 червня 2018 року у справі № 638/16622/17, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Позбавлено ОСОБА_1 батьківських прав відносно малолітньої ОСОБА_3 . Встановлено над дитиною опіку, її опікуном призначено ОСОБА_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітньої ОСОБА_3 у розмірі 50 процентів прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 03 листопада 2017 року і до досягнення дитиною повноліття (а. с. 25-26). Постановою Верховного Суду від 15 травня 2019 року (провадження № 61-47838св18) касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Харківського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року в частині вирішення позовних вимог про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, скасовано. Справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постановою Харківського апеляційного суду від 02 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 червня 2018 року залишено без змін (а. с. 27-31). Постановою Верховного Суду від 11 березня 2020 року (провадження № 61-13752св19) касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 червня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 02 липня 2019 року в частині позовних вимог про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав щодо малолітньої доньки скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні цих вимог. Попереджено ОСОБА_1 про необхідність зміни ставлення до виховання малолітньої доньки та покладено на Управління служб у справах дітей контроль за виконанням ним своїх батьківських обов`язків (а. с. 33-41).Актом обстеження умов проживання від 21 травня 2019 року, складеним завідувачем сектору Служби у справах дітей по Шевченківському району Департаменту Служби у справах дітей Харківської міської ради Білошенко Т. О. та головним спеціалістом Служби у справах дітей Шерстюк Н. Л. встановлено, що малолітня ОСОБА_3 проживає за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 14). Відповідно до наказу Департаменту служб у справах дітей по Шевченківському району Харківської міської ради від 22 квітня 2020 року № 30 малолітню ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 взято на облік, як дитину, яка перебуває у складних життєвих обставинах (а. с. 16).З листа комунального некомерційного підприємства "Міська дитяча поліклініка № 14" від 05 травня 2020 року № 302/10-23-20 вбачається, що малолітня ОСОБА_3 знаходиться на обліку в комунальному некомерційному підприємстві "Міська дитяча поліклініка № 14" Харківської міської ради з народження. Її батько - ОСОБА_1 за медичною допомогою або консультацією з питань стану здоров`я своєї доньки до дитячих лікарів-спеціалістів поліклініки не звертався. Під час медичних оглядів дитини фахівцями поліклініки ОСОБА_1 не супроводжував свою доньку. Медичних рекомендацій наданих фахівцями поліклініки щодо стану здоров`я Дар`ї під час її хвороби батько ОСОБА_1 не виконував (а. с. 18).Відповідно до доповідної записки завідувача сектору Служби у справах дітей по Шевченківському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, з ОСОБА_1 було проведено бесіду під час якої він повідомив, що планує поступово налагоджувати стосунки з донькою. У майбутньому, зважаючи на бажання дитини, хоче забрати її на виховання та спільне проживання у свою родину (а. с. 22).Опитана Зміївським районним судом Харківської області в судовому засіданні 25 січня 2021 року ОСОБА_3 пояснила, що проживає разом із сім`єю своєї тітки - ОСОБА_2 . Батька вона не знає і не пам`ятає, він для неї чужа людина. Висловила бажання проживати разоміз ОСОБА_2 (а. с. 168-170).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного СудуВідповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.Касаційна скарга Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.Частиною першою статті 402 ЦПК України закріплено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають правоі зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").У частині сьомій статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України (254к/96-ВР) , Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язанні виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.Згідно з пунктами 2-5 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва.За змістом частини першої статті 170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування.Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України").Якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. При ухваленні рішення про відібрання дитини від батьків може виникнути необхідність врахування низки чинників. Можливо, потрібно буде з`ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина, якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров`я. З іншого боку, той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів,не вдаючись до роз`єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (пункт 50 рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України).Основні підстави для відібрання дитини зазначені у частині першій статті 164 СК України.Інші випадки, коли дитина може бути відібрана від батьків, про які йдеться у вищенаведеній частині першій статті 170 СК України, охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише з поведінки батьків, а й з їх особистих негативних звичок (демонстрація та заохочення у дитини розпусної поведінки). Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров`я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток.Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18).Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).Відповідно до положень частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.Ухвалюючи рішення про відмову у відібранні малолітньої дитини від батька без позбавлення його батьківських прав, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із недоведеності позивачем факту умисного ухилення від виконання відповідачем своїх обов`язків з виховання дитини. Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року, ратифікованої постановою Верховної Ради № 789-X11 від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), в усіх випадках щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї (стаття 9 Конвенції).Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.Під час розгляду справи, на виконання вимог статті 12 Конвенції, статті 171 СК України щодо права дитини висловлювати свою думку та бути заслуханою з питань, що її торкаються, була заслухана думка малолітньої ОСОБА_3 . Зокрема, вона повідомила, що своєю родиною вважає сім`ю опікуна - її тітки ОСОБА_2, батька вона не знає і не пам`ятає, він до неї не приїздив і не телефонував, а тому висловила бажання проживати разом із ОСОБА_2 .Водночас, відповідач заперечував проти відібрання у нього дитини, зазначав про бажання спілкуватися з донькою та брати участь у її вихованні, проте ОСОБА_2 йому у цьому перешкоджає.Факт відсутності виключних підстав, зокрема, свідомого та умисного ухилення ОСОБА_1 від виконання своїх батьківських обов`язків відносно його малолітньої доньки також встановлено постановою Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13572св19) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про позбавлення батьківських прав, встановлення опіки, призначення опікуна та стягнення аліментів, якою було відмовлено в позбавленні ОСОБА_1 батьківських прав відносно його доньки. Інших беззаперечних доказів для задоволення позову позивач не надав, тим самим, по суті, оспорюючи обставини, які вже встановлені судовим рішенням.Таким чином, колегія суддів, погоджуючись з висновками судів, виходить із пріоритету якнайкращих інтересів дитини, оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення, та вважає, що суди попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених фактичних обставин, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для відібрання дитини від батька без позбавлення його батьківських прав. Позивачем не доведено, а матеріали справи не містять доказів умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком. Сам факт проживання батька окремо від дитини, невідвідування ним шкільного закладу та міської дитячої поліклініки - не є підставою для відібрання дитини від батька без позбавлення його батьківських прав, тим більше, що відповідач пояснює це тим, що йому створюються перешкоди у спілкуванні з дитиною і це не спростовано. При цьому судами було правильно враховано, що як на момент подачі позову, так і на час ухвалення оскаржуваного судового рішення судом першої інстанції, малолітня ОСОБА_3 проживала разом із опікуном - її тіткою ОСОБА_2, а тому відсутні підстави для відібрання дитини, що, до того ж, неможливо було б виконати.Сама по собі наявність заборгованості по аліментам не може у повній мірі свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків по утриманню дитини. Верховний Суд відхиляє посилання касаційної скарги на неврахування судами судової практики Верховного Суду, оскільки фактичні обставини у наведених ним справах, та у справі яка переглядається, є різними.При цьому судова практика щодо застосування положень статей 164та 170 СК України є усталеною. Відмінність залежить лише від доказування.Судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими (частина третя статті 89 ЦПК України).Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, є ідентичними аргументам, викладеним у позовній заяві та апеляційній скарзі, їм уже надавалася оцінка судами, а тому не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду