Позовна заява мотивована тим, що 15 травня 2007 року між Закритим акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - ЗАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк") та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 02-07/530-Ф, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит в сумі 250 000,00 грн зі сплатою 15 % річних та кінцевим терміном повернення кредиту та відсотків не пізніше 14 травня 2017 року.

17 грудня 2012 року між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк") та ТОВ "Кредитні ініціативи" укладено договір відступлення прав вимоги, згідно з яким ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" відступило, а ТОВ "Кредитні ініціативи" набуло права вимоги за кредитними договорами, перелік яких міститься в додатку № 1 до договору відступлення, в тому числі і за кредитним договором від 15 травня 2007 року № 02-07/530-Ф, укладеним з позичальником ОСОБА_1 .

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за кредитним договором, утворилася заборгованість, нарахована згідно з частиною другою статті 625 ЦК України, яка за період з 02 квітня 2016 року до 29 січня 2018 року становить 162 741,77 грн, у тому числі: 71 524,63 грн - 20 % річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, 6 840,62 грн - 3 % річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України та 84 376,51 грн - інфляційні втрати відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Позивач просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 162 741,77 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 441,13 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Долинського районного суду Iвано-Франкiвської областi від 24 грудня 2019 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" заборгованість за кредитним договором від 15 травня 2007 року № 02-07/530-Ф в розмірі 79 135,80 грн, у тому числі: 7 661,91 грн - 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України за період з 04 жовтня 2016 року до 29 січня 2018 року; 71 473,89 грн - інфляційні збитки за період з 04 жовтня 2016 року до 29 січня 2018 року.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" 934,18 грн судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У решті позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не вправі був нараховувати відповідачу 20 % річних від простроченої суми згідно з частиною другою статті 625 ЦК України відповідно до пункту 6.5 кредитного договору, оскільки після звернення з позовом про дострокове погашення всієї заборгованості кредитний договір припинив свою дію, а нарахування процентів в такому розмірі поза строком дії кредитного договору не передбачено. Тому позивач має право лише на отримання інфляційного нарахування на суму боргу та на три проценти річних від простроченої суми боргу згідно з статтею 625 ЦК України. Враховуючи наведене та заяву представника відповідача про застосування до вимог позивача позовної давності, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат за період з 04 жовтня 2016 року (в межах строку позовної давності) до січня 2018 року (в межах заявлених вимог).

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 17 березня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ "Кредитні ініціативи" задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення.

Позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" заборгованість за кредитним договором від 15 травня 2007 року № 02-07/530-Ф за період з 02 квітня 2016 року до 29 січня 2018 року в розмірі 162 741,77 грн, у тому числі: 71 524,63 грн - 20 % річних від простроченої суми тіла кредиту, 6 840,62 грн - 3 % річних від простроченої суми відсотків та комісії, 84 376,51 грн - інфляційні втрати.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" 4 802,50 грн витрат зі сплати судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що приписи статті 625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Сторони у пункті 6.5 кредитного договору погодили, що у випадку порушення позичальником строку погашення одержаного ним кредиту, він сплачує проценти в розмірі 20 % від простроченої суми згідно з частиною другою статті 625 ЦК України.

У пункті 6.10 кредитного договору сторони погодили збільшений строк позовної давності - 10 років, а тому відсутні підстави для застосування до позовних вимог ТОВ "Кредитні ініціативи" трирічного строку позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Справа є малозначною, з огляду на пункт 1 частини шостої статті 19 ЦПК України, проте наведені у касаційній скарзі доводи дають підстави вважати, що розгляд справи у касаційному порядку має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції, зупинено дію постанови суду апеляційної інстанції, надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норм права, а саме - статей 625, 1048, 1050 ЦК України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц та у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 666/4957/15-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 та ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 5017/1987/2012.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач звернувшись у травні 2016 року до суду з позовом використав свої право дострокового повернення усієї суми кредиту, а також сплати процентів та пені за порушення договору, на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом;

право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України;

в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

позивач відповідно до статті 625 ЦК України дійсно має право вимагати від відповідача сплатити йому суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, але в межах строку позовної давності. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 15 травня 2007 року між ЗАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", правонаступником якого є ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 02-07/530-Ф, за умовами якого позичальник отримав кредит в сумі 250 000,00 грн зі сплатою 15 % річних та кінцевим терміном повернення кредиту та відсотків за ним не пізніше 14 травня 2017 року (а. с. 11-15).

Між сторонами 24 липня 2007 року була укладена додаткова угода щодо змін та доповнень до кредитного договору від 15 травня 2007 року № 02-07/530-Ф, відповідно до якої банк надав позичальнику кредит у сумі 300 000,00 грн (а. с. 16-17).

У грудні 2012 року між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ТОВ "Кредитні ініціативи" укладений договір відступлення прав вимоги, згідно з яким ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" відступило, а ТОВ "Кредитні ініціативи" набуло права вимоги за кредитними договорами, перелік яких міститься в додатку № 1 до договору відступлення, в тому числі і за кредитним договором від 15 травня 2007 року № 02-07/530-Ф, укладеним з позичальником ОСОБА_1 (а. с. 23-34).

У квітні 2016 року ТОВ "Кредитні ініціативи" звернулося до Долинського районного суду Iвано-Франкiвської областi з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором від 15 травня 2007 року № 02-07/530-Ф в розмірі 379 843,14 грн, у том числі: 243 715,25 грн - заборгованість за кредитом, 127 354,28 грн - заборгованість за відсотками, 8 773,61 грн - заборгованість за комісією, а також витрати зі сплаті судового збору в сумі 5 697,64 грн.

ОСОБА_1 подав зустрічний позов до ТОВ "Кредитні ініціативи" та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", в якому просив визнати недійсним договір відступлення прав вимоги від 17 грудня 2012 року, в частині передачі прав вимоги за його зобов`язаннями, що виникли перед ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на підставі кредитного договору.

Рішенням Долинського районного суду Iвано-Франкiвської областi від 23 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 січня 2018 року, у справі № 343/904/16-ц позов ТОВ "Кредитні ініціативи" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" заборгованість за кредитним договором від 15 травня 2007 року № 02-07/530-Ф в сумі 333 397,60 грн та 5 000,96 грн сплаченого судового збору. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ТОВ "Кредитні ініціативи" та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про визнання недійсним договору відступлення прав вимоги від 17 грудня 2012 року відмовлено за безпідставністю позовних вимог (а. с. 21-22). З рішення вбачається, що заборгованість за кредитним договором нарахована відповідачу станом на 01 квітня 2016 року.

Рішення Долинського районного суду Iвано-Франкiвської областi від 23 жовтня 2017 року, яке набрало законної сили 03 січня 2018 року, у справі № 343/904/16-ц в період з 23 жовтня 2017 року до 25 січня 2018 року не виконувалося, заборгованість за кредитним договором не сплачувалася.

На виконання зазначеного рішення відповідач 25 січня 2018 року сплатив 149 999,00 грн, 26 січня 2018 року - 149 999,00 грн, 29 січня 2018 року - 33 399,60 грн, 29 січня 2018 року - 5 000,96 грн (а. с. 86-87).

Згідно з наданим позивачем розрахунком за період з 02 квітня 2016 року до 29 січня 2018 року відповідачу нарахована заборгованість за кредитним договором відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а саме: на суму заборгованості за тілом кредиту 203 341,78 грн відповідачу нараховано 20 % річних в розмірі 71 524,63 грн; на суму заборгованості за відсотками та комісією відповідачу нараховано 3 % річних в розмірі 6 840,62 грн; на загальну суму заборгованості, що стягнута рішенням суду, 333 397,60 грн відповідачу нараховано інфляційні втрати в розмірі 84 376,51 грн (а. с. 20).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норм права, а саме - статей 625, 1048, 1050 ЦК України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц та у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 666/4957/15-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 та ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 5017/1987/2012.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Так, відповідно до статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), на яку посилався заявник в касаційній скарзі, дійшла висновку про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18), на яку також посилався заявник у скарзі, викладено висновок про те, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не припиняє договірного зобов`язання відповідача, а тому не звільняє його від наслідків порушення відповідного зобов`язання, зокрема шляхом сплати сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 666/4957/15-ц, на яку посилався заявник у скарзі, дійшов висновку про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, а тому погодився з висновками суду апеляційного суду про те, що, пред`явивши у червні 2015 року вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені (на загальну суму 22 455,73 долари США), кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання, а тому апеляційний суд правильно стягнув з позичальника заборгованість за кредитним договором з урахуванням того, що проценти після спливу строку кредитування не нараховуються.

Також в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 5017/1987/2012 колегія суддів зазначила про те, що згідно з пунктом 6.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У пункті 6.20. цієї постанови також зазначається, що термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Таким чином, правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Встановивши, що сторони у кредитному договорі визначили, що у випадку порушення позичальником строку погашення одержаного ним кредиту, він сплачує проценти в розмірі 20 % від простроченої суми згідно з частиною другою статті 625 ЦК України, тобто передбачили можливість стягувати за прострочення виконання грошового зобов`язання проценти та розмір таких процентів визначили в договорі, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 20 % річних від простроченої суми за тілом кредиту згідно з частиною другою статті 625 ЦК України відповідно до пункту 6.5 кредитного договору.

Таким чином, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, оскільки висновки суду апеляційної інстанції відповідають висновкам щодо застосування норм права, а саме - статей 625, 1048, 1050 ЦК України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц та у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 666/4957/15-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 та ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 5017/1987/2012.

Також, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що до позовних вимог ТОВ "Кредитні ініціативи" не підлягає застосуванню трирічний строк позовної давності, оскільки як вбачається з пункту 6.10 кредитного договору, сторони погодили збільшений строк позовної давності - 10 років і такий строк, за змістом даного пункту договору, застосовується до будь-яких протиріч, що можуть виникнути між сторонами при виконанні умов цього договору.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Наведене передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів здійснена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.