Постанова

Іменем України 15 вересня 2021 рокум. Київсправа № 200/3999/16-цпровадження № 61-16076св20Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д.,суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., учасники справи:позивач - ОСОБА_1, правонаступником якої є ОСОБА_2,відповідач - ОСОБА_3,третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Орлов Олег Анатолійович, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, правонаступником якої є ОСОБА_2, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Петешенкової М. Ю., Деркач Н. М.,ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, зобов`язання повернути нерухоме майно.Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що їй на підставі свідоцтва про право власності від 13 березня 2007 року належало домоволодіння АДРЕСА_1 .13 серпня 2013 року відповідач, користуючись їхніми спільними родинними зв`язками, її правовою необізнаністю та віком, запропонував їй укласти з ним договір купівлі-продажу домоволодіння, а взамін пообіцяв доглядати за нею, матеріально її утримувати, дозволивши їй продовжувати проживати у будинку.13 серпня 2013 року вона та відповідач прибули до приватного нотаріуса Орлова О. А., який показав їй, де поставити підпис, при цьому не надав жодного роз`яснення щодо угоди, яку вона має підписати.Жодних грошових коштів при укладенні оскаржуваного договору вона не отримувала. Про наслідки укладення договору їй повідомлено не було, текст договору вона не читала.Вказувала на те, що відповідач виганяє її з будинку, який є єдиним місцем її проживання, у зв`язку з чим вона вимушена проживати у сусідів. Зазначала, що вона не мала на увазі настання реальних наслідків, що передбачені договором купівлі-продажу. Взамін продажу своєї власності нічого не отримала.З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_1 від 13 серпня 2013 року, укладений між нею та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Орловим О. А., серія та номер 1073, скасувавши державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3, та витребувати у ОСОБА_3 на її користь зазначене нерухоме майно в натурі і визнати за нею право власності на вказане домоволодіння.

Короткий зміст рішення суду першої інстанціїРішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 жовтня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 13 серпня 2013 року домоволодіння АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Орловим О. А., серія та номер 1073.В іншій частині позовних вимог відмовлено.Вирішено питання про розподіл судових витрат.Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що при укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу домоволодіння у позивача було відсутнє волевиявлення на продаж будинку, вона не бажала настання наслідків у вигляді фактичного вибуття вказаного нерухомого майна з її володіння, не мала наміру отримувати та не отримувала за це майно грошові кошти.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанціїПостановою Дніпровського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 жовтня 2019 року скасовано.У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачка не надала належних і допустимих доказів того, що оспрюваний правочин укладений під впливом помилки та що вона на час вчинення оспорюваного правочину не мала наміру на укладення оскаржуваного договору, та не довела, що у неї було відсутнє волевиявлення на продаж будинку.При цьому апеляційний суд зазначив, що позивачка знала та розуміла, який саме договір буде підписано, добровільно, свідомо, особисто підписала його, ніяких зауважень щодо його змісту нотаріусу не виказувала, жодних перешкод, які зумовлювали б відмову від підписання договору при апеляційному розгляді позивачка не зазначала.Та обставина, що позивачка нібито не отримувала гроші за договором, не перешкоджала їй вирішувати питання про стягнення обумовлених грошових сум, крім того, у тексті договору зазначено про отримання грошової суми, а власна недбалість при ознайомленні зі змістом договору не є підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним.Також не можуть свідчити про недійсність спірного договору ті обставини, що спірне домоволодіння фактично не було передано відповідачу, так як після укладення цього договору позивачка продовжувала проживати у відчуженому домоволодінні, оскільки це право сторін договору і такі обставини не свідчать, що договір купівлі-продажу не був спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводівУ жовтні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні її позовних вимог, не врахував, що у неї було відсутнє волевиявлення на продаж єдиного житла, вона не бажала настання наслідків у вигляді фактичного вибуття єдиного житла з її володіння, не мала наміру та не отримувала від відповідача грошові кошти за це спірне нерухоме майно. Також апеляційний суд не врахував її вік (1932 року народження) на час укладення оспорюваного правочину та продовження її проживання у спірному будинку після укладення правочину з його продажу.Зазначала, що між нею та відповідачем була досягнута домовленість щодо оплати відповідачем кредиту, що взяв її онук, на суму 5 317,81 дол. США. 11 липня 2013 року відповідач сплатив кредит онука на вказану суму.Згідно з договором купівлі-продажу від 13 серпня 2013 року (у договорі помилково зазначена дата 13 липня 2013 року) продаж спірного домоволодіння вчинено за 281 020,00 грн, які відповідач їй не сплатив.Підставами касаційного оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 520/9662/15-ц (провадження № 61-13584св18).ОСОБА_2 як правонаступник ОСОБА_1 касаційну скаргу підтримала.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргуУ березні 2021 року ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судове рішення апеляційного суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанціїУхвалою Верховного Суду від 06 листопада 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2021 року залучено ОСОБА_2 як правонаступника після смерті ОСОБА_1, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, та продовжено строк для усунення недоліків касаційної скарги.У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1, правонаступником якої є ОСОБА_2, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами13 серпня 2013 року між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу домоволодіння, згідно з яким ОСОБА_1 продала ОСОБА_3 нерухоме майно, а саме домоволодіння АДРЕСА_2 . Згідно з пунктом 3 договору купівлі-продажу, продаж вчинено за 281 020,00 грн. Зазначену суму покупець сплатив продавцю повністю до підписання цього договору.13 серпня 2013 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на вказане нерухоме майно.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного СудуЧастиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми праваВідповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір купівлі-продажу на підставі статей 203, 215 ЦК України, посилаючись на те, що за продаж своєї власності вона не отримала обумовлені договором грошові кошти. Також позивачка посилалась на те, що за домовленістю з відповідачем останній мав доглядати її, матеріально утримувати й дозволити проживати у спірному будинку, однак вказаних домовленостей не дотримався.Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.За змістом вищевказаних норм головними чинниками правочину (договору), без яких неможливо його укладення, є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків.За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.Установивши, що позивачка знала та розуміла, який саме договір буде підписано, та добровільно, свідомо, особисто підписала його, ніяких зауважень щодо його змісту нотаріусу не виказувала, суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що позивачка не довела, що на час вчинення оспорюваного правочину вона не мала наміру на укладення договору купівлі-продажу та що у неї було відсутнє волевиявлення на продаж будинку.Враховуючи те, що ОСОБА_1 не спростувала презумпцію правомірності правочину, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним.Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував вік позивачки, її стан здоров`я, наявність у позивача спірного житла як єдиного та відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором, не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки позивачка не довела неправильного сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, так як достовірно знала, що укладає саме договір купівлі-продажу, за яким відчужує свій будинок відповідачу.Також не є підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення суду посилання у касаційній скарзі на те, що відповідач не сплатив позивачу грошові кошти за оспорюваним договором купівлі-продажу, оскільки невиконання відповідачем обов`язку з оплати придбаного нерухомого майна не є підставою для визнання договору недійсним.Крім того, пунктом 3 договору купівлі-продажу передбачено, що зазначену у договорі суму продажу (281 020,00 грн) відповідач сплатив позивачці повністю до підписання цього договору. При цьому, слід зазначити, що у разі істотного порушення договору відповідачем, ОСОБА_2 як правонаступник ОСОБА_1 не позбавлена права звернутись до суду з позовом про розірвання договору купівлі-продажу з підстав, передбачених статтею 651 ЦК України, або з позовом про стягнення з відповідача передбачених договором грошових коштів.Посилання як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 520/9662/15-ц (провадження № 61-13584св18), не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, та у справі, на яку посилається заявник, встановлені різні фактичні обставини.

Висновки за результатами розгляду касаційної скаргиВідповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судуПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_1, правонаступником якої є ОСОБА_2, залишити без задоволення.Постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року залишити без змін.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий

Д. Д. Луспеник

Судді:

І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець