Іменем України 15 вересня 2021 рокум. Київсправа № 357/8589/19провадження № 61-17598св20Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д.,суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., учасники справи:позивач - ОСОБА_1,відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Любченко Наталією Юріївною, на постанову Київського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Левенця Б. Б.,ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимогУ серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення та визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона на підставі договору дарування 1/8 частини житлового будинку від 16 квітня 2019 року та на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом 7/8 частини будинку від 19 жовтня 2013 року є власником житлового будинку АДРЕСА_1 .У вказаному будинку зареєстрований її батько ОСОБА_4 та проживають ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .Зазначала, що вона не давала дозвіл відповідачам на проживання у спірному будинку.31 травня 2019 року вона письмово просила відповідачів добровільно звільнити займане ними житлове приміщення, однак відповідачі її вимогу не виконали.Вказувала на те, що її батько є людиною похилого віку, який потребує стороннього догляду, готування їжі, прання тощо. У неї немає бажання утримувати будинок, тому було прийнято рішення про його продаж або переселення її сім`ї до спірного будинку для допомоги батькові. Через сварки та зловживання відповідачами алкогольними напоями, вона не спілкується з відповідачами, не підтримує з ними родинних відносин, хоча ОСОБА_2 є її сестрою, а ОСОБА_3 - племінником.ОСОБА_2 не є членом її сім`ї та не перебуває на її утриманні і не веде з нею спільне господарство.З урахуванням зазначеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила усунути їй перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном - будинком АДРЕСА_1, шляхом виселення відповідачів з вказаного будинку, а також просила визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування вказаним жилим приміщенням.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 червня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.Усунуто перешкоди ОСОБА_1 у здійсненні права користування та розпорядження будинком АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3 із вказаного будинку.У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.Вирішено питання про розподіл судових витрат.Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі не є членами сім`ї позивача, яка є власником спірного будинку, між сторонами відсутні угоди про найм чи безоплатне користування жилим приміщенням, проживання відповідачів у спірному будинку чинить перешкоди позивачці у здійсненні нею права користування та розпорядження своїм майном, а спільне проживання сторін у будинку є неможливим, оскільки між сторонами наявні неприязні стосунки, а тому дійшов висновку про наявність правових підстав для усунення перешкод позивачці у здійсненні права користування та розпорядження спірним будинком шляхом виселення відповідачів.Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування спірним будинком, суд першої інстанції виходив із того, що остання не зареєстрована у спірному будинку, а тому відсутні підстави для задоволення вказаних вимог.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанціїПостановою Київського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 червня 2020 року скасовано та ухвалено нове.У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення та визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, відмовлено.Вирішено питання розподілу судових витрат.Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що виселення відповідачів, які вселились у спірний будинок зі згоди колишнього власника будинку та тривалий час проживають у ньому, буде надмірним тягарем та порушуватиме право відповідачів на повагу до житла, яке вони вважають своїм постійним місцем проживання, оскільки відповідачі законно вселилися у спірне приміщення та тривалий час проживають у спірному приміщенні, а матеріали справи не містять доказів наявності іншого житла у відповідачів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводівУ листопаді 2020 року ОСОБА_1 в особі адвоката Любченко Н. Ю. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, не надав належної оцінки доказам щодо місця реєстрації відповідачів у спірному будинку. Апеляційний суд помилково не застосував до спірних правовідносин вимоги статей 319, 395, 406 ЦК України щодо захисту права власності та не врахував, що правовою підставою для проживання відповідачів у спірному будинку були їх відносини з колишнім власником будинку, з припиненням яких припинилася й підстава для проживання відповідачів у спірному будинку. Також апеляційний суд залишив поза увагою принцип непорушності права приватної власності.Підставами касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 27 лютого 2019 року у справі № 357/7940/16-ц (провадження № 61-25704св18), від 18 вересня 2019 року у справі № 200/7363/15-ц (провадження № 61-13920св18), від 16 січня 2019 року у справі № 309/2477/16-ц (провадження № 61-43149св18), від 15 серпня 2018 року у справі № 595/1271/16-ц (провадження № 61-18966св18), від 20 червня 2018 року у справі № 645/8985/15-ц (провадження № 61-10118св18).Відповідачі не скористалися правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанціїУхвалою Верховного Суду від 30 листопада 2020 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судамиОСОБА_1 на праві власності належить будинок АДРЕСА_1, що підтверджується договором дарування частини житлового будинку від 16 квітня 2019 року, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер 163770067, від 16 квітня 2019 року, свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 19 жовтня 2013 року та витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 35453078 від 19 жовтня 2013 року.Відповідачі проживають у будинку АДРЕСА_1 .Згідно з листами відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в місті Києві та Київській області, ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ; ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .Відповідно до копії паспорта ОСОБА_2, в ньому міститься відмітка про місце реєстрації останньої за адресою: АДРЕСА_2, з 06 червня 1997 року.Згідно з довідками Управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради Київської області від 29 травня 2019 року № 3364 та від 24 вересня 2019 року № 4183 вбачається, що у спірному будинку зареєстрований ОСОБА_4 з 15 квітня 2019 року.Відповідно до довідки про місце проживання та склад сім`ї від 13 березня 2020 року № 15.2-03/1552, виданої Управлінням адміністративних послуг Білоцерківської міської ради Київської області, у вказаному спірному будинку зареєстровані особи відсутні.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного СудуЧастиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми праваВідповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.Згідно з частинами першою, третьою статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина четверта статті 9 ЖК Української РСР).Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.Згідно з частинами першою та другою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто непорушність права власності проявляється у тому, що правомірним буде визнане лише таке позбавлення права власності або обмеження у його здійсненні, яке відбувається у випадках і в порядку, встановлених законом.Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.У частині першій статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено, зокрема, право кожної особи на повагу до свого житла.Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини четвертої статті 10 ЦПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) констатував, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Згідно з Конвенцією поняття "житло" не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання "житлом", яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України").Тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла (рішення ЄСПЛ у справі "Прокопович проти Росії").У пункті 44 рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України" зазначено, що втручання у право заявника на повагу для його житла має бути не лише законним, але й "необхідним у демократичному суспільстві". Інакше кажучи, воно має відповідати "нагальній суспільній необхідності", зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція "житла" має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 09 жовтня 2007 року у справі "Станкова проти Словаччини"; рішення ЄСПЛ від 15 січня 2009 року у справі "Косіч проти Хорватії"; рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 2009 року у справі "Пауліч проти Хорватії").Неврахування національними судами принципу пропорційності у справах про виселення особи з житла є підставою для висновку про порушення стосовно такої особи статті 8 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справах "Дакус проти України" ("Dakus v. Ukraine") від 14 грудня 2017 року, заява № 19957/07; "Кривіцька та Кривіцький проти України" ("Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine") від 02 березня 2011 року, заява № 30856/03; "Садов`як проти України" ("Sadovyak v. Ukraine") від 17 травня 2018 року, заява № 17365/14).Отже, врахування принципу пропорційності, який є також і принципом цивільного судочинства (стаття 11 ЦПК України), забезпечує розумний баланс між інтересами позивача, відповідачів та загальними інтересами.У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справа № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) зроблено висновок, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.У справі, яка переглядається, установлено, що відповідачі у спірний будинок вселились зі згоди колишніх власників будинку - ОСОБА_4 та ОСОБА_5, яка померла, а право власності на підставі заповіту від 19 жовтня 2013 року та на підставі договору дарування частини житлового будинку від 16 квітня 2019 року отримала їхня дочка ОСОБА_1 .ОСОБА_2 була членом сім`ї колишнього власника будинку ОСОБА_5, яка була її матір`ю, та є членом сім`ї ОСОБА_4, який є її батьком. Іншого житла ОСОБА_2 не має.Позивач у спірному будинку не зареєстрована та не проживає, а проживає та зареєстрована у квартирі АДРЕСА_3 .Установивши фактичні обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що виселення відповідачів, які вселились у спірний будинок зі згоди колишніх власників будинку та тривалий час проживають у ньому, буде надмірним тягарем та порушуватиме право відповідачів на повагу до житла, яке вони вважають своїм постійним місцем проживання, оскільки відповідачі законно вселилися у спірне приміщення та тривалий час проживають у спірному приміщенні й іншого житла не мають.Посилання як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 357/7940/16-ц (провадження № 61-25704св18), від 18 вересня 2019 року у справі № 200/7363/15-ц (провадження № 61-13920св18), від 16 січня 2019 року у справі № 309/2477/16-ц (провадження № 61-43149св18), від 15 серпня 2018 року у справі № 595/1271/16-ц (провадження № 61-18966св18), від 20 червня 2018 року у справі № 645/8985/15-ц (провадження № 61-10118св18), не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, та у справах, на які посилається заявник, встановлені різні фактичні обставини.Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою принцип непорушності права приватної власності, не спростовує висновків апеляційного суду, оскільки визначальним для захисту права, відповідно до статті 391 ЦК України, є, зокрема, встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю, а виселення є крайньою формою втручання у право особи на користування житлом, пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судове рішення апеляційного суду ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скаргиВідповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судуПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Любченко Наталією Юріївною, залишити без задоволення.Постанову Київського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий

Д. Д. Луспеник

І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець