відповідач - ОСОБА_1 ;розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 12 лютого 2021 року у складі судді Базарника Б. І. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 травня 2021 року у складі колегії суддів: Костенка А. М., Гринчука Р. С., Спірідонової Т. В.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У вересні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційного

банку "ПриватБанк", правонаступником якого є акціонерне товариство комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), звернулося до Рівненського міського суду Рівненської області з позовом

до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 01 вересня 2008 року між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитно-заставний договір, за умовами

якого останній отримав кредитні кошти з метою придбання автомобіля

у розмірі 16 371,90 доларів США зі сплатою 16,92% на строк до 30 серпня 2013 року.

Оскільки ОСОБА_1 свої зобов`язання за вищевказаним кредитно-заставним договором не виконував, на вимоги банку не реагував, станом

на 13 липня 2015 року у нього утворилася заборгованість у розмірі

27 733,86 доларів США, з яких: 13 586,73 доларів США - заборгованість

за кредитом; 7 255,56 доларів США - заборгованість за процентами

за користування кредитом; 5 500,15 доларів США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 59,89 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; 11,41 доларів США - штраф (фіксована частина); 1 320,12 доларів США - штраф (процентна складова).

Посилаючись на викладене, АТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути

з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за вищевказаним кредитно-заставним договором від 01 вересня 2008 року у розмірі

27 733,86 доларів США.

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до АТ КБ "ПриватБанк", в якому зазначав, що позов банку до нього

про стягнення кредитної заборгованості є безпідставним. Відповідно

до пункту 2 кредитно-заставного договору від 01 вересня 2008 року його предметом є кредит та застава, а, оскільки предметом застави відповідно

до пункту 16.7 договору є автомобіль марки "BMW" 7401, 1998 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, який йому належить на праві власності, цей договір повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правовстановлюючих документів. Недотримання цих вимог закону

має наслідком визнання такого правочину недійсним. При укладенні вищевказаного кредитно-заставного договору не було дотримано вимог закону щодо його нотаріального посвідчення, а саме статей 13, 14 Закону України "Про заставу", що є безумовною підставою для визнання договору недійсним.

Крім того, при укладенні вищевказаного кредитно-заставного договору

банк намагався ввести його в оману. Так, відповідно пункту 16.1.8 договору він повинен був сплачувати банку щомісячно платежі у сумі 506,46 доларів США. Отже, загальна сума кредиту за 60 місяців становить 30 388,8 доларів США (506,48x60=30 388,8), тоді як відповідно до додатку № 1 до кредитно-заставного договору (графік погашення кредиту) сукупна вартість кредиту складає 24 545,51 доларів США. Таким чином, банк намагався незаконно заволодіти його коштами у сумі 5 843,29 доларів США.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати кредитно-заставний договір від 01 вересня 2008 року, укладений між ним та банком, недійсним.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 03 листопада 2015 року справу за позовом АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором передано за належною підсудністю до Нетішинського міського суду Хмельницької області.

Заочним рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області

від 30 грудня 2015 року позов АТ КБ "ПриватБанк" задоволено. Стягнуто

з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість

за кредитним договором від 01 вересня 2008 року у розмірі

27 733,86 доларів США, що за курсом Національного банку України становить 607 648,80 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

У березні 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - звернувся до суду із заявою про перегляд вищевказаного заочного рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Нетішинського міського суду Хмельницької області від 07 червня 2017 року заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - про перегляд заочного рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 30 грудня 2015 року задоволено. Заочне рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 30 грудня 2015 року скасовано, справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Нетішинського міського суду Хмельницької області від 28 серпня 2017 року зустрічний позов ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк"

про визнання кредитно-заставного договору недійсним об`єднано в одне провадження з позовом АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Ухвалою Нетішинського міського суду Хмельницької області від 15 березня 2019 року провадження у справі за позовом АТ КБ "ПриватБанк"

до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним

договором; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" про визнання кредитно-заставного договору недійсним зупинено до набрання законної сили судового рішення у справі № 2-2179/11.

Ухвалою Нетішинського міського суду Хмельницької області від 24 липня 2020 року провадження у справі за позовом АТ КБ "ПриватБанк"

до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" про визнання кредитно-заставного договору недійсним поновлено.

Рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 12 лютого 2021 року у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" та зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" та зустрічного позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що як позивачем, так і відповідачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду за захистом свого порушеного права, про застосування якого заявлено кожним зі сторін. Крім того, банком не надано суду доказів, з яких можливо було б встановити, за яку суму та яким чином було реалізовано заставний автомобіль відповідача. При цьому ОСОБА_1 також не доведено своїх вимог за зустрічним позовом.

Короткий зміст судового постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 11 травня 2021 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення,

а рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 12 лютого 2021 року - без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідач з лютого 2009 року належним чином умови кредитно-заставного договору не виконував, припинив сплачувати кредит,

а тому згідно з умов договору настала подія дефолту, яку відповідач

не усунув, у зв`язку з чим з березня 2009 року у нього виник обов`язок повернути кредит у повному обсязі. Банк у березні 2009 року в позасудовому порядку за умовами договору звернув стягнення на предмет застави з метою дострокового погашення заборгованості у повному

обсязі, а у червні 2009 року у судовому порядку, що свідчить про зміну банком строку виконання зобов`язання за кредитно-заставним договором на березень 2009 року. Саме з цього часу після звернення стягнення на предмет застави в позасудовому порядку для погашення заборгованості по кредиту у повному обсязі та звернення до суду з відповідним позовом почався перебіг п`ятирічного строку позовної давності, обумовлений сторонами в умовах договору, який сплив у березні 2014 року, а банк звернувся до суду з цим позовом у вересні 2015 року, тобто після спливу строку позовної давності. Отже, банк змінив строк виконання кредитного зобов`язанняна березень 2009 року, а тому, звернувшись до суду за захистом свого порушеного права з цим позовом у вересні 2015 року, пропустив строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем.

Також з посиланням на правові висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові

від 09 грудня у справі № 524/5152/15-ц, провадження № 61-8862сво18, апеляційний суд зазначив, що умови договору про стягнення позивачем винагороди, комісії є нікчемними.

Рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області

від 12 лютого 2021 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 в апеляційному порядку не оскаржувалося, а тому в апеляційному порядку не переглядалося.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, АТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позову банку скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Отже, судові рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 у касаційному порядку не оскаржуються, тому в силу частини першої статті 400 ЦПК України у касаційному порядку не переглядаються.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової

палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали

з Нетішинського міського суду Хмельницької області.

У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 липня 2021 року справу за позовом

АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

за кредитним договором; за зустріним позовом ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" про визнання кредитно-заставного договору недійсним призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили усіх обставин справи, оскільки не врахували пункт 13.11 кредитно заставного договору, яким передбачено, що строк позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, винагороди, процентів за користування кредитом, неустойки встановлено тривалістю

у 5 років. Згідно з умов договору останнім днем виконання зобов`язання

є 30 серпня 2013 року. Ураховуючи, що банк звернувся з позовом

у листопаді 2015 року, висновок судів про пропущення строку позовної давності є незаконним та необґрунтованим. Посилання судів на зміну банком строку виконання зобов'язання також не заслуговують

на увагу, оскільки передача відповідачем за актом приймання-передачі

від 11 березня 2009 року заставного майна з дорученням реалізувати автомобіль за ринковою вартістю жодним чином не свідчить про звернення на предмет застави у позасудовому порядку. Крім того, заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 січня 2012 року

у справі № 2-2179/11, яким було звернуто стягнення на предмет застави, скасовано за заявою відповідача ухвалою Жовтневого районного суду

м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2018 року. У подальшому позовну заяву банку про звернення стягнення на предмет застави судом залишено без розгляду. Отже, висновок суду про те, що заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 січня 2012 року засвідчено

зміну строку виконання зобов'язання за кредитно-заставним договором

від 01 вересня 2008 року є помилковим. При цьому суди не звернули

уваги на те, що 18 березня 2015 року було частково погашено кредитну заборгованість, що свідчить про переривання строку позовної давності.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

01 вересня 2008 року між публічним акціонерним товариством комерційного банку "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 було укладено кредитно-заставний договір, за умовами якого останній отримав кредитні кошти з метою придбання автомобіля у розмірі 16 371,90 доларів США зі сплатою 16,92% на строк до 30 серпня 2013 року.

Згідно з пунктом 7.1. договору предметом застави за цим договором

є автомобіль, власником (або співвласником) якого є позичальник. Детальний опис автомобіля наведено у пункті 16.7 цього договору.

У Розділі 11 кредитно-заставного договору передбачено, що для цілей договору подією дефолту вважається: 1) затримання сплати позичальником частини наданого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць; 2) перевищення заборгованості більше як на 10% суми наданого кредиту; 3) несплата позичальником більше однієї виплати, яка перевищує 5% суми наданого кредиту; 4) порушення позичальником умов щодо цільового використання будь-якої частини кредиту; 5) з урахуванням умов статті 10 договору, предмет застави став недоступним для банку внаслідок втрати, знищення (повного або часткового), суттєвого ушкодження, непридатності до експлуатації предмета застави або його недосяжності для банку з будь-якої іншої причини; 6) недотримання позичальником будь-якої заяви чи запевнення, що визначені, у статті 9.1. договору; 7) подання позичальником повідомлення про неспроможність виконати свої зобов`язання за договором за відсутності клопотання поданого згідно зі статті 5.4.4. договору, або відмови у його задоволенні;

8) інше істотне порушення позичальником умов договору.

Пунктом 11.2.1. цього договору визначено наслідки настання дефолту.

Так, у разі настання події дефолту банк надає позичальнику письмове повідомлення про настання події дефолту та реєструє у Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет застави. Крім того, банк ставить вимогу про повернення наданої суми кредиту у повному обсязі.

Згідно з пунктом 11.2.5. договору, якщо протягом 30 календарних днів

з моменту отримання позичальником повідомлення про дефолт або з моменту реєстрації такого повідомлення у Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет застави, якщо дата такої реєстрації не буде пізнішою, позичальник усуне подію дефолту, вимоги банку, зазначені

у повідомленні про дефолт, втрачають чинність. При цьому, банк має право передати позичальнику предмет застави у користування, оформивши таку передачу на підставі відповідного акту, за умови що позичальник на цей момент не має заборгованості перед банком та сплатив усі витрати, пов`язані з доставкою, зберіганням та утриманням предмета застави,

а також сплатив винагороду, зазначену у статті 15.10 договору за передачу предмета застави у користування позичальника.

Пунктом 11.2.6. договору передбачено, якщо протягом строку, вказаного

у статті 11.2.5. позичальник не усунув подію дефолту, позичальник зобов`язаний негайно повернути суму кредиту у повному обсязі, виплати винагороди, проценти за користування кредитом, виконані усі інші грошові зобов`язання за договором у повному обсязі, а банк має право, за своїм вибором, здійснити одну або декілька наступних дій:

1) згідно зі статтею 651 ЦК України здійснити одностороннє розірвання договору з надсиланням позичальникові відповідного повідомлення. Договір вважається розірваним у дату, зазначену в повідомленні. Одностороннє розірвання договору не звільняє позичальника від відповідальності за порушення зобов`язання,

2) розірвати договір у судовому порядку;

3) звернути стягнення на предмет застави у порядку, визначеному статтею 12 договору;

4) застосувати будь-який спосіб захисту своїх прав, дозволений законодавством України;

Згідно з пунктом 12.1. договору вимоги, що задовольняються із вартості предмета застави, після настання події дефолту та спливу строку, встановленого у статті 11.2.5. договору для добровільного погашення забезпечених вимог, предмет застави може бути використаний для задоволення його вартості всіх забезпечених вимог у їх максимальному розмірі, що визначається на дату фактичного задоволення таких вимог.

Сторони цим прямо погоджують, що для задоволення забезпечених вимог

з вартості предмета застави після настання події дефолту банк не зобов`язаний звернутися за захистом своїх прав в судовий орган або інший орган вирішення спорів. За рішенням банку і якщо це не заборонено законодавством України, предмет застави може бути реалізований або використаний в інший спосіб для задоволення забезпечених вимог без застосування судових процедур.

Пунктом 13.11. договору сторони погодили, що строк позовної давності про стягнення кредиту, винагороди, процентів неустойки складає 5 років.

Банк свої зобов`язання за договором виконав, однак відповідач належним чином умови договору не виконував, з лютого 2009 року не погашав кредит.

Згідно з акту приймання-передачі від 11 березня 2009 року ОСОБА_1 передав банку автомобіль марки "BMW" 7401, 1998 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 на реалізацію, що не заперечувалося сторонами у справі.

За поясненнями представника банку суду першої інстанції предмет застави реалізовано 18 березня 2015 року за 96 771,36 грн у рахунок погашення заборгованості за договором, але отриманих коштів недостатньо для повного погашення заборгованості.

При цьому, 23 червня 2009 року АТ КБ "Приватбанк" звернулося до суду

з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави, з тих підстав, що відповідач належним чином не виконує умови кредитно-заставного договору, а тому у нього станом на 05 травня 2009 року виникла заборгованість за цим договором у розмірі 17 973,9 доларів США, яка складається з заборгованості по кредиту у сумі 15 663,66 доларів США,

за відсотками за користування кредитом у сумі 897,67 доларів США, заборгованість по комісії у розмірі 392,19 доларів США, пеня у сумі

133,62 доларів США, штраф у сумі 886,76 доларів США.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська

від 25 січня 2012 року у справі № 2-2179/11 позов АТ КБ "Приватбанк"

до ОСОБА_1 задоволено, передано АТ КБ "ПриватБанк" шляхом вилучення у ОСОБА_1 належне йому на праві власності заставлене майно - автомобіль марки "BMW", модель 7401, 1998 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . У рахунок погашення заборгованості

за кредитно-заставним договором від 01 вересня 2008 року станом

на 05 травня 2009 року у розмірі 138 679,41 грн, що є еквівалентом

17 973,90 доларів США, звернуто стягнення на предмет застави, а саме автомобіль марки "BMW", модель 7401, 1998 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_1, шляхом надання АТ КБ "ПриватБанк" права укладати від імені ОСОБА_1 договір купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, знявши автомобіль з обліку, а також надання АТ КБ "ПриватБанк" всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Звернувшись до суду з цим позовом, банк вказував, що станом на 13 липня 2015 року відповідач має заборгованість за кредитним договором у розмірі 27 733,86 доларів США, яка складається з наступного: 13 586,73 доларів

США - заборгованість за кредитом; 7 255,56 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 5 500,15 доларів США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 59,89 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; 11,41 доларів США - штраф (фіксована частина); 1 320,12 доларів США - штраф (процентна складова).

Згідно з Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2018 року у справі

№ 2-2179/11 заяву ОСОБА_1 про поновлення строку та про перегляд заочного рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська

від 25 січня 2012 року у справі за позовом АТ КБ "Приватбанк"

до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави задоволено. Поновлено ОСОБА_1 строк на подачу заяви про перегляд заочного рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська

від 25 січня 2012 року у справі № 2-2179/11. Скасовано заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 січня 2012 року

у справі № 2-2179/11 (№ 77108737).

Крім того, ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська

від 18 лютого 2019 року у справі № 2-2179/11 позовну заяву АТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави залишено без розгляду, з підстав повторної неявки належно повідомленого позивача у судове засідання (пункт 3 частина перша

статті 257 ЦПК України) № 80248972).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) .

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права,

а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)

у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами

(з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно

до статті 1048 цього Кодексу.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Судами встановлено, що умовами укладеного між сторонами кредитно-заставного договору від 01 вересня 2009 року передбачено подію дефолту, якою вважається, зокрема, затримання сплати позичальником частини наданого кредиту та/або процентів щонайменше як на один календарний місяць. Пунктом 11.2.1. цього договору визначено наслідки настання дефолту. Так, у разі настання події дефолту банк надає позичальнику письмове повідомлення про настання події дефолту та реєструє

у Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет застави. Крім того, банк ставить вимогу про повернення наданої суми кредиту у повному обсязі.

З наслідками настання події дефолту банк надає позичальнику письмове повідомлення про настання події дефолту і одночасно реєструє

у Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет застави. Якщо протягом строку, вказаного у статті 11.2.5 договору, позичальник не усунув подію дефолту, позичальник зобов`язаний негайно повернути суму кредиту у повному обсязі, виплати винагороди, проценти

за користування кредитом, виконані усі інші грошові зобов`язання

за договором у повному обсязі, а банк має право, за своїм вибором, поряд

з іншим звернути стягнення на предмет застави в порядку, визначеному

у статті 12 договору, застосувати будь-який спосіб захисту своїх прав, дозволений законодавством України.

ОСОБА_1 з лютого 2009 року умови договору належним чином не виконував, припинив сплачувати кредит, у зв'язку з чим згідно з акту приймання-передачі від 11 березня 2009 року передав банку заставний автомобіль марки "BMW" 7401, 1998 року випуску, на реалізацію. Зазначені обставини сторонами не оспорюються, підтверджуються розрахунком кредитної заборгованості.

23 червня 2009 року банк з метою дострокового погашення заборгованості за кредитно-заставним договором від 01 вересня 2008 року звернувся

до суду з позовом до відповідача, в якому просив звернути стягнення на предмет застави - вищевказаний автомобіль, який заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 січня 2012 року

у справі № 2-2179/11 задоволено.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок про те, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. В разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов`язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення.

Відповідно до вимог статті 256 ЦК України позовна давність - це строк,

у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (частина перша статті 261 ЦК України). За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).

Частиною четвертою статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Відповідачем у суді першої інстанції заявлено клопотання про застосування строку позовної давності до вимог банку.

За таких обставин, апеляційний суд, встановивши фактичні обставини

у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінивши надані сторонами докази, врахувавши висновки Великої Палати Верховного Суду, Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, які згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України

є обов`язковими, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач з лютого 2009 року належним чином умови кредитно-заставного договору не виконував, припинив сплачувати кредит, а тому згідно з умов договору настала подія дефолту, яку відповідач не усунув, у зв`язку з чим з березня 2009 року

у нього виник обов`язок повернути кредит у повному обсязі. Банк у березні 2009 року в позасудовому порядку за умовами договору звернув стягнення на предмет застави з метою дострокового погашення заборгованості

у повному обсязі, а у червні 2009 року у судовому порядку, що свідчить про зміну банком строку виконання зобов`язання за кредитно-заставним договором на березень 2009 року. Саме з цього часу після звернення стягнення на предмет застави в позасудовому порядку для погашення заборгованості по кредиту у повному обсязі та звернення до суду з відповідним позовом почався перебіг п`ятирічного строку позовної давності, обумовлений сторонами в умовах договору, який сплив у березні 2014 року, а банк звернувся до суду з цим позовом у вересні 2015 року, тобто після спливу строку позовної давності. Отже, банк змінив строк виконання кредитного зобов`язанняна березень 2009 року, а тому, звернувшись до суду за захистом свого порушеного права з цим позовом

у вересні 2015 року, пропустив строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем.

Зазначене також узгоджується з подібними правовими висновками Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 15 червня 2020 року у справі № 138/240/16-ц, провадження № 61-14987сво19.

Доводи касаційної скарги про те, що заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 січня 2012 року у справі № 2-2179/11,

яким було звернуто стягнення на предмет застави, скасовано за заявою відповідача ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська

від 12 жовтня 2018 року, а у подальшому позовну заяву банку про звернення стягнення на предмет застави судом залишено без розгляду, не є підставою для скасування судових рішень в оскаржуваній частині, оскільки рішення суду про звернення стягнення на предмет застави хоча і було скасовано, проте це не спростовує факту того, що банк пред'явив дострокову вимогу до відповідача у порядку частини другої статті 1050 ЦК України.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в апеляційному суді із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення в оскаржуваній

частині - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" залишити без задоволення.

Рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 12 лютого 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 травня 2021 року в частині відмови у задоволенні позову акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишити без змін.