Іменем України 07 вересня 2021 рокум. Київсправа № 686/25164/18провадження № 61-592св21Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

відповідачі за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,

відповідачі за зустрічним позовом: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Регіональний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області,розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 липня 2020 року у складі судді Продана Б. Г., додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 липня 2020 року у складі судді Продана Б. Г., постанову Хмельницького апеляційного суду від 24 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Спірідонової Т. В., Корніюк А. П., Талалай О. І.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позов мотивовано тим, що з 01 вересня 2005 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 вересня 2018 року, яке набрало законної сили 25 жовтня 2018 року, шлюб між ними розірвано.

Від цього шлюбу у них є неповнолітній син ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В період шлюбу ними було придбано житловий будинок АДРЕСА_1, який записано на відповідачку.

Оскільки ОСОБА_1 відмовляється добровільно поділити будинок, чим порушує права позивача як співвласника будинку, звернувся з цим позовом до суду.

Враховуючи викладене, уточнивши вимоги, ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на Ѕ частину будинку АДРЕСА_1 .

У грудні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області (далі -РСЦ МВС в Хмельницькій області) про визнання договорів купівлі-продажу автомобілів недійсними та поділ майна подружжя.

Зустрічний позов мотивовано тим, що з 01 вересня 2005 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.

Від цього шлюбу у них є неповнолітній син ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зазначила, що у період шлюбу ними було придбано житловий будинок АДРЕСА_1 та транспортні засоби: у вересні 2017 року - Opel Vivaro, 2004 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 ; у серпні 2016 року - Renault Master, 2005 року випуску, НОМЕР_2 ; у грудні 2014 року - Renault Traffic, 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 ; у жовтні 2013 року - Chevrolet Lacetti, 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_4 . Орієнтовно загальна вартість транспортних засобів складає 840 000грн.

Проте, зазначені автомобілі ОСОБА_1 відчужив третім особам без її згоди, а тому договори купівлі-продажу автомобілів підлягають визнанню недійcними.

З приводу поділу спірного будинку зазначила, що вона не має роботи, перебуває на обліку в центрі зайнятості, не має можливості в повній мірі утримувати їх спільного сина, який проживає з нею, а тому має право на збільшення її частки у будинку шляхом відступлення від рівності часток.

На підставі викладеного, уточнивши вимоги, ОСОБА_2 просила:

- розділити житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 96,2 кв. м, житловою площею 37,7 кв. м, виділивши у власність ОСОБА_2 2/3 частини будинку, а ОСОБА_1 виділити у власність 1/3 частину будинку;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 23 грудня 2016 року, згідно з яким ОСОБА_1 відчужив ОСОБА_3 транспортний засіб "CHEVROLET LACETTI", 2007 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_5 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 23 червня 2015 року, згідно з яким ОСОБА_1 відчужив ОСОБА_4 транспортний засіб "RENAULT TRAFIC", 1995, 2007 року випуску, колір білий, номер кузова НОМЕР_6 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 30 серпня 2016 року, згідно з яким ОСОБА_1 відчужив ОСОБА_5 транспортний засіб "RENAULT MASTER", 2005 року випуску, синього кольору, номер кузова НОМЕР_7 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 05 грудня 2017 року, згідно з яким ОСОБА_1 відчужив ОСОБА_6 транспортний засіб "OPEL VIVARO", 2004 року випуску, колір сірий, номер кузова НОМЕР_8 ;

- стягнути з ОСОБА_1 на її користь грошову компенсацію Ѕ частини вартості вказаних автомобілів, залишивши автомобілі у власності ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 липня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину будинку АДРЕСА_1 .

Зустрічний позов ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Додатковим рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 липня 2020 року доповнено резолютивну частину рішення Хмельницького міськрайонного суду від 09 липня 2020 року наступним змістом:

Первісний позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину будинку АДРЕСА_1 .

Зустрічний позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину будинку АДРЕСА_1 .

Решту вимог залишено без задоволення.

Рішення, додаткове рішення суду першої інстанції мотивовані тим, що оскільки сторони у справі не можуть досягти порозуміння щодо порядку поділупридбаного будинку, який є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, тому наявні правові підстави для задоволення первісних позовних вимог та для часткового задоволення зустрічних позовних вимог. При цьому, ОСОБА_2 не наведено підстав для збільшення її частки у спірному будинку, а тому відсутні підстави для відступлення від рівності часток.

Відмовляючи у задоволенні частини зустрічних позовних вимог, місцевий суд виходив з того, що оскільки спірні автомобілі були відчуженні третім особам, які є добросовісними набувачами, відсутні підстави для визнання правочинів недійсними. При цьому, на момент відчуження транспортних засобів сторони перебували у шлюбі, мали спільний побут і вели спільне господарство, а ОСОБА_2 не надано належних та допустимих доказів того, що кошти від продажу спірних автомобілів були використані не в інтересах сім`ї.

Не погодившись з таким рішенням місцевого суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 24 грудня 2020 року рішення та додаткове рішення місцевого судузалишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішеннята додаткове рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для їх скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У січні 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, уточнивши вимоги, просить постанову апеляційного суду та рішення додаткове рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог змінити, в іншій частині скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити частково первісні позовні вимоги та задовольнити зустрічний позов у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення необґрунтовано, без врахування існуючих правових позицій Верховного Суду, неповно та неправильно встановили обставини, які мають значення для справи, а висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи.

ОСОБА_2 зазначила, що судами попередній інстанцій не досліджено зібрані у справі докази, які підтверджують, що неповнолітній син сторін після розірвання шлюбу залишився проживати з ОСОБА_2 та перебуває повністю на її утриманні, крім того ОСОБА_2 є безробітною.

Зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17, з приводу визнання договорів купівлі-продажу автомобілів недійсними.

Доводи інших учасників справиУ відзиві на касаційну скаргу представник позивача за первісним позовом ОСОБА_1 - адвокат Алдобаєв Д. В. просить залишити касаційну скаргу без задоволення, оскаржувані судові рішення - без змін.У відзиві на касаційну скаргу Голова ліквідаційної комісії РСЦ МВС в Хмельницькій областіпросить відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанціїСтаттею 388 ЦПК Українипередбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи. 09 березня 2021 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судамиСуди встановили, що з 01 вересня 2005 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 вересня 2018 року, яке набрало законної сили 25 жовтня 2018 року, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Від цього шлюбу у сторін є неповнолітній син ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 .Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 квітня 2018 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1 000 грн щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 16 лютого 2018 року і до повноліття сина, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитині відповідного віку.В період перебування сторін у шлюбі, 05 жовтня 2015 року, між ОСОБА_2 та житлово-будівельним кооперативом "Срібні озера" укладено договір № 6/10 пайової участі в будівництві зблокованих житлових будинків з окремими виходами, за адресою: АДРЕСА_2 з метою отримання у власність квартири в зблокованому житловому будинку, будівельний № 6, загальною проектною площею 94 кв. м. Відповідно до довідки ЖБК "Срібні озера" від 19 листопада 2015 року №10/66 ОСОБА_2 станом на 19 листопада 2015 року здійснила повне внесення пайового внеску в ЖБК "Срібні озера" на новозбудоване житло, а саме: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .22 лютого 2016 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на житлове приміщення площею 96,2 кв. м у житловому будинку на АДРЕСА_1, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.23 жовтня 2013 року на підставі довідки-рахунку ОСОБА_1 набув у власність транспортний засіб CHEVROLET LACETTI 1798, 2007 року випуску, номер кузова НОМЕР_9, номерний знак НОМЕР_10 .23 грудня 2016 року на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу №6841/2016/258392 ОСОБА_1 відчужив зазначений автомобіль CHEVROLET LACETTI, 2007 року випуску, ОСОБА_3 05 грудня 2014 року ОСОБА_1 набув у власність транспортний засіб RENAULT TRAFIC, 2007 року випуску, номер кузова НОМЕР_6, номерний знак НОМЕР_3 .23 червня 2015 року на підставі довідки-рахунку ОСОБА_1 відчужив даний транспортний засіб RENAULT TRAFIC, 2007 року випуску, на ОСОБА_4 11 червня 2016 року на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу № 6841/2016/02/1052 ОСОБА_1 набув у власність транспортний засіб RENAULT MASTER, 2005 року випуску, номер кузова НОМЕР_7, номерний знак НОМЕР_2 . 30 серпня 2016 року на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу № 6841/2016/038600 ОСОБА_1 відчужив автомобіль RENAULT MASTER, номерний знак НОМЕР_2, ОСОБА_5 30 вересня 2017 року на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу № 6841/2017/646297 ОСОБА_1 набув у власність транспортний засіб OPEL VIVARO, 2004 року випуску, колір сірий, номер кузова НОМЕР_8, номерний знак НОМЕР_11 . 05 грудня 2017 року на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу № 6841/2017/734695, ОСОБА_1 відчужив автомобіль OPEL VIVARO, 2004 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, ОСОБА_6 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно користується, володіє та розпоряджається своїм майном.

Володіння та розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України (2947-14) ) закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, придбане нею чи ним за час шлюбу, але за кошти, які належали йому особисто.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Відповідно до усталеної судової практики, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Враховуючи зазначене, дослідивши представлені сторонами докази та надавши їм належну оцінку, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що сторонами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у шлюбі придбане таке майно: будинок АДРЕСА_1 та автомобілі: Opel Vivaro, 2004 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, Renault Master, 2005 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2, Renault Traffic, 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3, Chevrolet Lacetti, 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_4, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, що не оспорюється сторонами.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в період шлюбу, на протязі 2015-2017 років, ОСОБА_1 вказані автомобілі без згоди ОСОБА_2 були відчужені третім особам, які є добросовісними набувачами.

Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України права володіння, користування та розпоряджання своїм майном належать власнику. Якщо майно належить особі не на праві особистої приватної власності, а разом з іншим співвласником на праві спільної сумісної власності, то розпорядження майном здійснюється за згодою останнього. Відсутність такої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину щодо спільного майна свідчить про відсутність у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення такого правочину. У таких випадках відсутня воля власника спільного майна, на боці якого виступають обидва співвласники (подружжя), на вчинення правочину.Водночас пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.При цьому наявність згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном наділяє його необхідним обсягом повноважень на вчинення такого правочину. З аналізу зазначених норм закону в їх взаємозв`язку можна зробити висновок, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно.Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20).Оскільки у справі, що розглядається, не встановлено недобросовісності третіх осіб ? контрагентів за договорами, на підставі яких ОСОБА_1 відчужив спірні транспортні засоби, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання таких договорів недійсними.У разі використання одним із подружжя спільних коштів усупереч статті 65 СК України інший із подружжя має право на компенсацію вартості його частки.У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.За змістом наведених норм, факт використання спільних коштів не в інтересах сім`ї повинен бути доведеним відповідними доказами.Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_2 не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що грошові кошти, отримані ОСОБА_1 при відчуженні зазначених транспортних засобів, витрачені не у інтересах сім`ї. При цьому вказані транспортні засоби були продані на протязі 2015-2017 років, тобто під час шлюбу сторін, а після відчуження одних автомобілів купувались інші, які також присутні у списку спірного майна. У зв`язку з наведеним суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для стягнення компенсації.Разом із тим, встановивши, що житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, був придбаний сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі, суди дійшли обґрунтованого висновку, що таке майно є спільною сумісною власністю подружжя, тому підлягає поділу між подружжям шляхом визнання за кожним права власності на Ѕ його частину.При цьому, належних обґрунтувань для відступу від засад рівності часток подружжя при поділі майна відповідно до частини третьої статті 70 СК України ОСОБА_2 суду не надано, а із матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 сплачує аліменти на дитину, заборгованість по їх сплаті відсутня, а відповідач за первісним позовом не зверталася з позовом про зміну розміру аліментів або стягнення додаткових витрат, пов`язаних з утриманням дитини.При таких обставинах колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій по суті вирішення спору. Судами правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами.Посилання у касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), не може бути прийнято до уваги, оскільки, ухваливши постанову від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20), Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, наведеного в зазначеній постанові, шляхом уточнення, що можливість визнання недійсним договору щодо розпорядження майном, яке перебуває в спільній власності, залежить від встановлення недобросовісності третьої особи ? контрагента за таким договором.Інші доводи касаційної скарги про доведеність наявності підстав для задоволення зустрічного позову в повному обсязі є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи. Фактично вказані доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи та до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанційухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скаргиВідповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.Оскільки ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2021 року зупинено виконання рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 липня 2020 року, додаткового рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 липня 2020 року, залишених без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 24 грудня 2020 року до закінчення касаційного провадження у справі, то виконання зазначеної постанови на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України підлягає поновленню. Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 липня 2020 року, додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 липня 2020 року, постанову Хмельницького апеляційного суду від 24 грудня 2020 року залишити без змін. Поновити виконання рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 липня 2020 року, додаткового рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 липня 2020 року, залишених без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 24 грудня 2020 року. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.Судді: Є. В. Коротенко А. Ю. Зайцев В. М. Коротун