У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати за ним право власності на спадкове майно за заповітом, а саме: на 497/800 домоволодіння на АДРЕСА_1, що складається з: житлового будинку під літ. "А" загальною площею 125,4 кв. м, житловою площею 86,3 кв. м; сараю під літ. "Б" площею 18,1 кв. м; вбиральні під літ. "Б" площею 1,0 кв. м; літньої кухні під літ. "В" площею 27,2 кв. м.; гаражу під літ. "Г" площею 24,0 кв. м; літньої кухні під літ. "Д" площею 43,1 кв. м; погреба під літ. "Ж" площею 15,2 кв. м; огорожі № 1; огорожі № 2.На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_3, якому належала 71/100 ідеальна частка домоволодіння на АДРЕСА_1 .13 січня 2016 року ОСОБА_3 склав заповіт на користь позивача, посвідчений державним нотаріусом Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Дмитрук С. Д., зареєстрований в реєстрі за № 6-11, яким заповів усе своє майно ОСОБА_1 .Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на 71/100 частину спірного домоволодіння. У ОСОБА_3 є дочка, якій належить обов`язкова частка у спадщині після смерті батька.Листом від 06 грудня 2017 року № 3469 нотаріус відмовив в оформленні спадщини ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_3 у зв`язку з відсутністю у спадкоємця оригіналу правовстановлювального документа на спадкове майно. Ураховуючи наведене, позивач просив позов задовольнити.

Справу суди розглядали неодноразово.

Короткий зміст судових рішень, ухвалених у справі

Івано-Франківський міський суд заочним рішенням від 07 грудня 2017 року позов ОСОБА_1 задовольнив. Визнав за ОСОБА_1 право власності на 497/800 домоволодіння АДРЕСА_1, що складається з: житлового будинку (А) загальною площею 125,4 кв. м, житловою площею 86,3 кв. м; сараю (Б) площею 18,1 кв. м; вбиральні (Б) площею 1,0 кв. м; літньої кухні (В) площею 27,2 кв. м; гаража (Г) площею 24,0 кв. м; літньої кухні (Д) площею 43,1 кв. м; погреба (Ж) площею 15,2 кв. м; огорожі № 1; огорожі № 2, в порядку спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що власником 71/100 частки спірного домоволодіння був ОСОБА_3 13 січня 2016 року він склав заповіт, яким все належне йому майно, де б воно не було та з чого би воно не складалося і взагалі все те, що йому належатиме і на що він за законом матиме право, заповів позивачу. 06 грудня 2017 року державний нотаріус відмовив ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 497/800 домоволодіння після смерті батька ОСОБА_3 у зв`язку із відсутністю у спадкоємця оригіналу правовстановлювального документа на спадкове майно. Оскільки ОСОБА_3 належала 71/100 вказаного домоволодіння, то з урахуванням обов`язкової частки ОСОБА_2 ОСОБА_1 має право на 497/800 зазначеного домоволодіння.

Івано-Франківський міський суд ухвалою від 25 липня 2019 року заяву представника відповідача ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення суду від 07 грудня 2017 року залишив без задоволення.

Ухвала мотивована відсутністю підстав для задоволення заяви. Доводи заяви фактично зводяться до незгоди з прийнятим судом рішенням.

Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 20 листопада 2019 року заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 07 грудня 2017 року скасував. Позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Визнав за ОСОБА_1 право власності на 41/100 домоволодіння на АДРЕСА_1, що складається з: літ. "А": 1/2 коридору 1-3 площею 7.8 кв. м, житлова 1-6 площею 20,7 кв. м, житлова 1-7 площею 13,4 кв. м, 1/2 підвалу 1 площею 7,9 кв. м, 1/2 веранди 1-1 площею 5,4 кв. м, котельні 1-2 площею 5,7 кв. м, надвірних будівель: 1/2 літньої кухні літ. "Б", 1/2 вбиральні літ. "Б". Визнав за ОСОБА_2 право власності на 59/100 на АДРЕСА_1, що складається з: літ. "А": 1/2 коридору 1-3 площею 7,8 кв. м, 1/2 кухні 1-4 площею 12,3 кв. м, житлової 1-5 площею 19,0 кв. м. кв., 1/2 підвалу 1 площею 7,9 кв. м, 1/2 веранди 1-1 площею 5,4 кв. м, на мезоніні житлової 1-8 площею 9,2 кв. м, житлова 1-9 площею 14,9 кв. м, житлова 1-10 площею 9,1 кв. м, з надвірних будівель 1/2 літньої кухні літ. "Б", 1/2 вбиральні літ. "Б".

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що за згодою співвласників ідеальні частки у спірному домоволодінні змінені, в результаті чого ідеальна частка ОСОБА_3 становить 41/100, а ОСОБА_2 - 59/100, тому позивач має успадкувати за заповітом право власності на 41/100 домоволодіння, а за ОСОБА_2 слід визнати право власності на 59/100 спірного домоволодіння. При цьому апеляційний суд вказав, які саме об`єкти в натурі відповідають часткам 41/100 та 59/100.

Верховний Суд постановою від 16 вересня 2020 року постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року скасував, справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, щосуд апеляційної інстанції при розгляді апеляційної скарги не вказав, чи має відповідач право на обов`язкову частку та чи прийняла спадщину; не звернув уваги, що частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному із співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна. Позов про визнання права на частку в праві спільної часткової власності не є вимогою про поділ майна в натурі. Тому при визнанні права на частку не здійснюється вказівка, які саме об`єкти в натурі відповідають частці в праві спільної часткової власності; також суд не звернув уваги, що відповідач позовних вимог про визнання права на частку не заявляла, та не врахував, що суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце підчас розгляду справи судом першої інстанції.

Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 23 грудня 2020 року заочне рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 грудня 2017 року змінив, виклавши його в наступній редакції. Позов задовольнив частково. Визнав за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на 497/800 домоволодіння на АДРЕСА_1, що складається з: житлового будинку (А) загальною площею 125,4 кв. м, житловою площею 72,90 кв. м, до якого входять такі приміщення: у підвалі - комора площею 7,9 кв. м; на першому поверсі - веранда площею 5,4 кв. м; санвузол площею 5,7 кв. м; коридор площею 7,8 кв. м; кухня площею 12,3 кв. м; житлова кімната площею 13,4 кв. м; житлова кімната площею 20,7 кв. м; житлова кімната площею 19,0 кв. м; на мезоніні житлова кімната площею 9,2 кв. м; житлова кімната площею 14,9 кв. м; житлова кімната площею 9,1 кв. м; сараю (Б) площею 18,1 кв. м; вбиральні (б) площею 1,0 кв. м; літньої кухні (В) площею 27,2 кв. м; літньої кухні (Д) площею 43,1 кв. м; погреба (Ж) площею 15,2 кв. м; огорожі № 1; огорожі № 2. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач у порядку спадкування за заповітом має право на спадкове майно, а саме на 71/100 часток домоволодіння, належних спадкодавцю ОСОБА_3 на праві власності з урахуванням обов`язкової частки відповідачки ОСОБА_2 у спадщині.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 19 січня 2021 року, адвокат Ружицький В. М. як представник ОСОБА_2 просить скасувати заочне рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 грудня 2017 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року,ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 523/3522/16-ц та від 16 вересня 2030 року у справі № 344/5437/17.

На обґрунтування касаційної скарги зазначає, що суди неправильно визначили обсяг спадкового майна, оскільки спадкова маса складається із частки померлого ОСОБА_3 на рівні 41/100, а не 71/100, як зазначено в оскаржуваних судових рішеннях. Висновок судів про розмір спадкового майна на рівні 71/100 спростовується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, довідкою Івано-Франківського ОБТІ від 14 листопада 2019 року № 691/01-21, матеріалами інвентаризаційної справи, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22 серпня 2019 року № 178424233, розрахунком часток у спірному домоволодінні та іншими доказами. Незважаючи на належний та водночас необхідний відповідно до Закону (стаття 119 ЦК УРСР) перерозподіл часток на рівні 41/100 та 59/100, сторони не завершили процес реєстрації цих часток. Проте сам факт непроведення реєстрації перерозподілених часток не впливає на визначення розміру спадкової маси.

Суд апеляційної інстанції під час нового розгляду справи не врахував висновків Верховного Суду, що викладені в постанові від 16 вересня 2020 року у цій справі.

При ухваленні оскаржуваного заочного рішення від 07 грудня 2017 року, з чим також погодився суд апеляційної інстанції в постанові від 23 грудня 2020 року, при визначенні переліку майна, яке ввійшло до спадкування, суди взяли до уваги лише витяг з реєстру права власності на нерухоме майно від 31 травня 2008 року № 19030887, який на час розгляду справи судом першої інстанції був єдиним документом у справі з інформацією про об`єкт нерухомого майна. Однак цей документ не мав жодного юридичного значення, оскільки він був дійсним протягом трьох місяців.

Станом на сьогодні Державний реєстр речових прав на нерухоме майно містить актуальну та достовірну інформацію про те, що ОСОБА_2 є власником 71/100 домоволодіння на АДРЕСА_1 . Внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно інформації згідно з постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року суперечитиме наявній у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно інформації про те, що ОСОБА_2 є власником 71/100 спірного домоволодіння.

15 березня 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, який мотивовано тим, що на час смерті ОСОБА_3 йому належала 71/100 домоволодіння, а ОСОБА_2 належали 29/100 домоволодіння, тому спадщиною є саме ідеальна частка в розмірі 71/100 домоволодіння, оскільки інший розмір часток в домоволодінні ні на день смерті ОСОБА_3, ні на день ухвалення судом першої інстанції рішення не був встановлений.

Для проведення зміни часток у домоволодінні співвласники мали здійснити відповідну державну реєстрацію зміни часток, чого станом на момент відкриття спадщини здійснено не було.

Отже, будь-які твердження про те, що частка ОСОБА_3 становить 41/100, а не 71/100, є безпідставними, оскільки жодної державної реєстрації зміни часток в домоволодінні з 71/100 до 41/100 ОСОБА_3 не здійснював.

Після повернення справи на новий розгляд його представник повторно клопотав про витребування матеріалів інвентаризаційної справи, що було зроблено апеляційним судом, який ретельно їх дослідив та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у матеріалах інвентаризаційної справи згоди ОСОБА_3 на переобладнання домоволодіння та про те, що лист БТІ від 14 листопада 2019 року суперечить матеріалам інвентаризаційної справи, в яких ніякої згоди немає.

25 березня 2021 року до Верховного Суду надійшли пояснення адвоката Ружицького В. М. як представника ОСОБА_2 у справі, згідно з якими він просить при вирішенні по суті касаційної скарги врахувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, з приводу того, що відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються, доки не доведено протилежне. Аналогічні висновки зроблені Великою Палатою в пункті 6.30 постанови від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), в пункті 4.17 постанови від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18).

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.23 лютого 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 і ОСОБА_4 є відповідно сином і дочкою ОСОБА_3 . Заповітом від 13 січня 2016 року, посвідченим державним нотаріусом Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Дмитрук С. Д., зареєстрованим у реєстрі за № 6-11, ОСОБА_3 на випадок смерті зробив розпорядження, яким все належне йому майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося і взагалі все те, що йому належатиме і на що він за законом матиме право, заповів сину ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 .На підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок від 13 серпня 1979 року, виданого на підставі рішення виконкому Івано-Франківської міської ради від 31 липня 1979 року № 384, за ОСОБА_3 зареєстроване право власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 . 04 червня 1980 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 укладено договір дарування, за умовами якого ОСОБА_3 подарував дочці ОСОБА_4 29/100 частин будинку з відповідною частиною господарських будівель. Згідно з копією технічного паспорта садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 складається з: житлового будинку (А) загальною площею 125,4 кв. м, житловою площею 86,3 кв. м; сараю (Б) площею 18,1 кв. м; вбиральні (Б) площею 1,0 кв. м; літньої кухні (В) площею 27,2 кв. м; гаража (Г) площею 24,0 кв. м; літньої кухні (Д) площею 43,1 кв. м; погреба (Ж) площею 15,2 кв. м; огорожі № 1; огорожі № 2.Відповідно до витягу з реєстру права власності на нерухоме майно від 31 травня 2008 року домоволодіння на АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_3 - 71/100 частка та ОСОБА_4 - 29/100 часток. Відповідно до опису об`єкта до вказаного домоволодіння належать: житловий будинок (А) загальною площею 125,4 кв. м, житловою площею 86,3 кв. м; сарай (Б) площею 18,1 кв. м; вбиральня (Б) площею 1,0 кв. м; літня кухня (В) площею 27,2 кв. м; гараж (Г) площею 24,0 кв. м; літня кухня (Д) площею 43,1 кв. м; погріб (Ж) площею 15,2 кв. м; огорожа № 1; огорожа № 2.ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.У Першій Івано-Франківській державній нотаріальній конторі заведено спадкову справу № 826/2016 за заявою ОСОБА_1 про прийняття спадщини за заповітом, посвідченим 13 січня 2016 року державним нотаріусом, згідно з яким ОСОБА_3 все належне йому майно заповів сину ОСОБА_1 27 березня 2017 року до нотаріальної контори надійшла нотаріальнопосвідчена заява ОСОБА_2 про прийняття обов`язкової частки в спадковому майні після смерті ОСОБА_3, оскільки вона є пенсіонером за віком.Право ОСОБА_2 на обов`язкову частку в спадковому майні позивач не заперечував. Листом від 06 грудня 2017 року № 3469 нотаріус відмовив ОСОБА_1 в оформленні спадщини після смерті ОСОБА_3 у зв`язку з відсутністю у спадкоємця оригіналу правовстановлювального документа на спадкове майно.Рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 08 лютого 1984 року ОСОБА_2 дозволено ввести до складу будинковолодіння літню кухню площею до 10 кв. м і переобладнати частину горища під житлове приміщення на АДРЕСА_1 (житлова площа належної їй частини будинку не повинна перевищувати 60,0 кв. м). Зобов`язано ОСОБА_2 виготовити проєкт переобладнання частини горища та погодити його з міським управлінням у справах будівництва та архітектури.Доказів виготовлення ОСОБА_2 проєкту переобладнання частини горища та його погодження з міським управлінням у справах будівництва та архітектури відповідач не надала.У 1985 році ОСОБА_2 зверталася до Івано-Франківського обласного бюро технічної інвентаризації із заявою, в якій просила провести зміни у зв`язку з перебудовою частини горища під житло та здійснити перерахунок ідеальних часток у домоволодінні. Згідно з розрахунком ідеальних часток у домоволодінні від 24 серпня 1985 року частка ОСОБА_2 становила 59/100 будинковолодіння, а частка ОСОБА_3 41/100. Доказів того, що ОСОБА_3 надавав свою згоду на такий перерахунок ідеальних часток, немає; такий перерахунок у встановленому законом порядку не затверджений; рішення про зміну ідеальних часток співвласників домоволодіння не приймалося (згідно з матеріалами інвентаризаційної справи). 13 березня 1985 року ОСОБА_2 зверталася із заявою до головного архітектора міста про надання їй дозволу на будівництво гаража для зберігання автомобіля, який належить її чоловіку при будинковолодінні на АДРЕСА_1 . На цій заяві є письмова згода ОСОБА_3 на будівництво гаража (інвентаризаційна справа, а. с. 167). Представник позивача ОСОБА_5 визнав, що гараж побудовано відповідачкою ОСОБА_2, тому він не повинен входити до спадкової маси після смерті ОСОБА_3 .Відповідно до Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 31 травня 2008 року № 19030887 ОСОБА_3 є власником 71/100 частки домоволодіння на АДРЕСА_1 ; власником 29/100 часток цього домоволодіння є ОСОБА_6 .Будь-яких доказів щодо зміни часток у праві власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на спірне домоволодіння не надано.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга непідлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.За правилами частин першої - другої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. У постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14-ц зроблено висновок, що "спільна часткова власність є специфічною конструкцією оскільки, існує: (а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Причому право спільної часткової власності може стосуватися як подільних/неподільних речей, так і майнових прав та обов`язків".У постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15 Верховний Суд України дійшов висновку, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість.Суди встановили, що спірне домоволодіння станом на день смерті ОСОБА_3 належало ОСОБА_3 і ОСОБА_6 на праві спільної часткової власності. Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).Згідно зі статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 1241 ЦК України).Встановивши, що сторони є спадкоємцями ОСОБА_3, які у встановлений законом строк звернулися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини, однак ОСОБА_1 отримав відмову у вчиненні нотаріальної дії; на день смерті ОСОБА_3 був власником 71/100 частки спірного домоволодіння, власником іншої 29/100 частки була ОСОБА_4 ; ОСОБА_3 за життя склав заповіт, яким все своє майно заповів своєму сину - позивачу у справі; ОСОБА_2 відповідно до закону має право на обов`язкову частку у спадковому майні ОСОБА_3, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про визнання за позивачем права власності на 497/800 часток домоволодіння в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3, за винятком гаража, який ОСОБА_2 за власні кошти побудувала за згодою ОСОБА_3, що визнав позивач, та перебудови мезоніну (горища), яка на день відкриття спадщини у встановленому законом порядку не була введена в експлуатацію. Висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 523/3522/16-ц. Аргументи касаційної скарги про те, що на сьогодні Державний реєстр речових прав на нерухоме майно містить актуальну та достовірну інформацію про те, що ОСОБА_2 є власником 71/100, на увагу не заслуговують, оскільки спір стосується обсягу майна, яке належало ОСОБА_3 на день його смерті. Жодних доказів належності на час відкриття спадщини ОСОБА_3 41/100 частки спірного домоволодіння, а не 71/100 частки, як стверджує відповідач, не надано. Саме по собі проведення добудови або перебудови домоволодіння не тягне за собою автоматичну зміну часток.Інші аргументи касаційної скарги висновків судів не спростовують, зводяться до незгоди з ними та необхідності здійснення переоцінки встановлених судом фактичних обставин справи, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України). Повторно переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд виконав вимоги, викладені у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року, що стали підставою для скасування попереднього рішення суду апеляційної інстанції.Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного судуПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу адвоката Ружицького Віталія Миколайовича як представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року залишити без змін.Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.Судді А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун