Постанова

Іменем України06 вересня 2021 рокум. Київсправа № 489/7654/18провадження № 61-196св20Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Крата В. І., Русинчука М. М.,учасники справи:позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, відповідачі: ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дочки - ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 19 липня 2019 року в складі судді Коваленка І. В. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року в складі колегії суддів Серебрякової Т. В., Галущенка О. І., Лисенка П. П.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог07 грудня 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись з позовом до ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та від імені і в інтересах малолітньої дочки - ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.В обґрунтування позовних вимог указували, що відповідно до ордера № 38 від 26 січня 1974 року виконавчим комітетом Ленінської ради народних депутатів трудящих міста Миколаєва надано у користування батьку позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_8 з урахуванням його родини у складі 10 осіб квартиру АДРЕСА_1, яка перебуває у комунальній власності.У вищезазначеній квартирі зареєстровані: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6, 2002 року народження, та ОСОБА_7, 2001 року народження. Вказують, що фактично у квартирі АДРЕСА_1 проживають лише позивачі, а відповідачі більше десяти років не проживають у квартирі без поважних причин:- ОСОБА_3 разом із дочкою ОСОБА_4 проживають у селі Чуква Самборівського району Львівської області; - ОСОБА_5 проживає в квартирі АДРЕСА_2 ; - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відповідно до рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 21 вересня 2005 року усиновлені громадянами Іспанії і проживають за межами України. Оскільки відповідачі не приймають участі в утриманні житла й у добровільному порядку знятися з реєстраційного обліку не бажають, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з підстав, передбачених статтею 72 ЖК України, просили визнати ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 ОСОБА_7 та ОСОБА_6 такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .У червні 2019 року представники позивачів подали заяву, в якій уточнили позовні вимоги та просили: усунути перешкоди у користуванні майном шляхом зобов`язання відповідачів не чинити перешкоди у користуванні вказаною квартирою; визнати відповідачів такими, що втратили право користування зазначеним житловим приміщенням;зняти відповідачів з реєстрації місця проживання за вказаною адресою; виселити відповідачів із зазначеної квартири;судові витрати покласти на відповідачів.Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 19 липня 2019 року залишено без розгляду позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в частині вимог про зобов`язання відповідачів не чинити перешкоди в користуванні квартирою, зняття їх з реєстраційного обліку та виселення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанціїРішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 19 липня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково; визнано ОСОБА_6, ОСОБА_7 такими, що втратили право користування спірним майном; в задоволенні інших позовних вимог відмовлено.Вирішуючи спір в частині наявності підстав для визнання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 такими, що втратили право користування спірною квартирою, суд першої інстанції виходив із того, що ці особи були усиновлені громадянами Іспанії та виїхали на постійне місце проживання до вказаної країни, і їх батьки не претендують на майнові права на квартиру. Відмовляючи в частині задоволення вимог до ОСОБА_5, ОСОБА_3 та її малолітньої дочки ОСОБА_4, суд зробив висновок про те, що вказані особи не проживали за місцем реєстрації у зв`язку із неприязними стосунками з ОСОБА_1 та перешкоджанням ним користуватися квартирою, що стало наслідком звернення відповідачів до суду із позовом про вселення. Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 07 грудня 2018 року в справі № 489/3792/17 вирішено вселити ОСОБА_3 із малолітньою донькою ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до квартири АДРЕСА_1 та визначено порядок користування квартирою. Указані обставини свідчать про поважність причин непроживання відповідачів у вказаному жилому приміщенні, у зв`язку з чим суд зробив висновок про відсутність підстав для задоволення позову про визнання їх такими, що втратили право користування жилим приміщенням. Крім того, вказані особи не втратили інтересу до квартири та вживають усіх можливих заходів для реєстрації свого права власності на частину приміщень квартири, в яку їх вселено.

Короткий зміст рішення суду першої інстанціїПостановою Миколаївського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення; рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 19 липня 2019 року в частині позовних вимог до ОСОБА_5, ОСОБА_3 та її малолітньої дочки ОСОБА_4 про визнання їх такими, що втратили право користування спірною квартирою залишено без змін.Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_5, ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та від імені і в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_4, не втрачали інтересу до спірної квартири, а їх відсутність викликана поважними причинами, пов`язаними з конфліктною ситуацією, що виникла між сторонами, що вірно встановив суд першої інстанції.

Аргументи учасників справиУ січні 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 19 липня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року, просить їх скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права,і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли неправильного висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позову про визнання ОСОБА_5, ОСОБА_3 та її малолітньої дочки ОСОБА_4 такими, що втратили право користування спірною квартирою, оскільки в матеріалах справи містяться належні та допустимі докази про непроживання вказаний осіб у спірній квартирі більше шести місяців, що відповідно до статті 71 ЖК УРСР є підставою для задоволення вказаних вимог. Аналіз вимог касаційної скарги дає підстави для висновку, що судові рішення оскаржуються лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, пред`явлених до ОСОБА_5, ОСОБА_3 та її малолітньої дочки ОСОБА_4, а в іншій частині в касаційному порядку не оскаржуються, тому Верховним Судом не переглядаються.

Рух справиУхвалою Верховного Суду від 24 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Фактичні обставини справиСуди встановили, що 26 січня 1974 року ОСОБА_8 видано ордер № 38 на вселення багатодітної сім`ї у складі десяти осіб у квартиру АДРЕСА_1 .Відповідно до довідки КЖЕП "Зоря" від 20 вересня 2018 року № 1212 в квартирі АДРЕСА_1 окрім основного квартиронаймача ОСОБА_8, який помер в 1994 році та на ім`я якого відкрито особовий рахунок, зареєстровані члени його сім`ї: син ОСОБА_1 разом із співмешканкою ОСОБА_2, дочка ОСОБА_5, онука ОСОБА_3 з правнучкою ОСОБА_4, онуки ОСОБА_7 та ОСОБА_6 .Актами про непроживання, засвідченими представником КЖЕП "Зоря" та сусідами ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 підтверджується, що ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, за адресою: АДРЕСА_1 не проживають, особистих речей не мають.ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, та її малолітня дочка ОСОБА_4, 2017 року народження, проживають у с. Чуква Самбірського району Львівської області, що підтверджено довідкою Чукв`янської сільської ради від 18 червня 2018 року № 02-09/277; ОСОБА_5 фактично проживає в АДРЕСА_2 .Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 07 грудня 2018 року в справі № 489/3792/17, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року, вирішено вселити ОСОБА_3 із малолітньою донькою ОСОБА_4, а також ОСОБА_5 до квартири АДРЕСА_1 . Визначено порядок користування квартирою, відповідно до якого ОСОБА_3 та її малолітній дочці виділено у користування житлову кімнату літ.19, площею 17,2 м2, а ОСОБА_5 - житлову кімнату літ. 18, площею 12. 2 м2; у спільне користування вказаних осіб виділено кімнату (кухню) літ.15, площею 7,6 м2, санвузол літ. 14, ванну кімнату літ 13, площею 2, 7 м2 та коридор літ.16, площею 9,0 м2.Постановою про закінчення виконавчого провадження від 08 травня 2019 року, винесеною державним виконавцем Інгульського відділу державної виконавчої служби міста Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, вказані особи були вселені у кімнати згідно рішення суду та виконавче провадження закінчено у зв`язку із повним фактичним виконанням судового рішення. Відповідно до довідки Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 20 червня 2019 року № 15-1137 на замовлення ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 вирішується питання присвоєння окремої поштової адреси по АДРЕСА_1 .За заявою ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 . Комунальним підприємством "Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації" 24 травня 2019 року виготовлено технічний паспорт на квартиру по АДРЕСА_1 .Згідно висновку інспектора Ленінського ВП ГУНП в Миколаївській області від 11 червня 2016 року ОСОБА_5 зверталася в поліцію з приводу того, що її брат ОСОБА_1 не впускав її доньку в спірну квартиру, змінив замки та вчинив сварку.Листом Інгульського відділу поліції Головного управління національної поліції в Миколаївської області від 16 червня 2016 року, ОСОБА_5 повідомлено, що працівниками поліції проведена профілактична бесіда з ОСОБА_1 щодо недопущення з його боку протиправних дій.Аналогічні звернення ОСОБА_5 щодо неправомірної поведінки брата ОСОБА_1 та його співмешканки ОСОБА_2 до поліції мали місце також в грудні 2009 року та жовтні 2018 року, що підтверджується постановою слідчого поліції про відмову в порушенні кримінальної справи та листом - повідомлення.Вироком Ленінського районного суду міста Миколаєва від 27 березня 2018 року ОСОБА_1 визнано винним у вчинені кримінального правопорушення за заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_3, вчинене в спірній квартирі.

Позиція Верховного СудуКасаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) , тому відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.Відповідно до частини першої статті 71 ЖК Української РСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.У частині третій статті 71 ЖК Української РСР наведено випадки, у яких жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців.Аналіз норм статей 71, 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування житловим приміщенням, за одночасної наявності двох умов: непроживання особи в житловому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин для такого некористування. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка цієї особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до житлового приміщення.Вичерпного переліку поважних причин непроживання в житловому приміщенні законодавством не встановлено, у зв`язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи і правил ЦПК України (1618-15) щодо оцінки доказів.Згідно зі статтею 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.У постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16 (провадження № 61-37646св18) зроблено висновок щодо застосування статей 71, 72 ЖК УРСР, який полягає в тому, що саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись право (намір) ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, встановив, що між учасниками справи, які є родичами, існують конфліктні відносини з приводу користування квартирою, у зв`язку з чим ОСОБА_3 із своєю дочкою та ОСОБА_5 позбавлені можливості проживати за місцем реєстрації та не втрачали інтерес до цього житла, що підтверджується судовим рішенням про вселення відповідачів та визначенням порядку користування спірною квартирою. З цим позовом до суду позивачі звернулися в день ухвалення судового рішення про вселення ОСОБА_3 із своєю дочкою та ОСОБА_5, яким установлено обставини щодо поважних причин непроживання відповідачів у спірній квартирі. Касаційна скарга не містить у собі аргументів на спростування вказаних обставин. Крім того, при вирішенні спору, який зокрема стосується прав та інтересів малолітніх дітей, колегія суддів враховує таке.Малолітня дочка ОСОБА_3 - ОСОБА_4 обмежена у праві самостійно обирати місце свого проживання.Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна (частина четверта статті 29 ЦК України).Малолітня ОСОБА_4, 2017 року народження, була зареєстрована в спірній квартирі на підставі заяви її матері ОСОБА_3 . Ця підстава її реєстрації у судовому порядку не оспорювалася, тому вважається, що вона набула права користування цим житлом на законних підставах.Верховним Судом у постановах від 27 листопада 2019 року в справі № 368/750/16-ц (провадження № 61-31705св18), від 25 серпня 2020 року в справі № 206/3425/18 (провадження № 61-9122св19) викладено правовий висновок про те, що малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. На поважність причин не проживання дитини не впливає і наявність у того з батьків, з ким вона фактично проживає, права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним в цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини.Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів про те, що ОСОБА_5, ОСОБА_3 та її малолітня дочка ОСОБА_4 не проживають постійно у спірній квартирі через неприязні стосунки з позивачами, тобто з поважних причин. Незважаючи на зміну місця проживання у зв`язку з сімейними обставинами, квартира АДРЕСА_1 є єдиним законним місцем проживання ОСОБА_5, ОСОБА_3 та її малолітньої дочки. Згідно частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права чи порушенням норм процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень в оскарженій частині без змін. За таких обставин та відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір за подання касаційної скарги покладається на ОСОБА_2 . Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 19 липня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та від імені і в інтересах малолітньої дочки - ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим періщенням, залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Крат

М. М. Русинчук