Іменем України 01 вересня 2021 рокум. Київсправа № 202/3682/18провадження № 61-7754св20Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач), суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., учасники справи:позивач - ОСОБА_1,відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Кіровоградпостач",розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська в складі судді Бєльченко Л. А. від 07 листопада 2019 року, Додаткове рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська в складі судді Бєльченко Л. А. від 02 грудня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду в складі колегії суддів: Пищиди М. М., Петешенкової М. Ю., Деркач Н. М. від 25 березня 2020 року,ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Кіровоградпостач" (далі - ТОВ "Кіровоградпостач") про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 04 квітня 2018 року вона була прийнята на роботу в ТОВ "Кіровоградпостач" менеджером зі збуту з окладом у розмірі 8 000 грн. Наказом № 245 від 21 травня 2018 року її було звільнено з займаної посади згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України, за угодою сторін. Проте таку заяву про звільнення вона написала за пропозицією свого безпосереднього керівника ОСОБА_2, фактично під тиском з боку останнього. Так, ОСОБА_2 після того як йому стало відомо, що вона вагітна, став наполягати на її звільненні, оскільки його не влаштовувало, що вона знаходиться на лікарняному. 21 травня 2018 року, у зв`язку з поганим самопочуттям, вона, попередньо повідомивши керівництво, пішла з роботи, але вже в цей день вона звернулась до відповідача з письмовою заявою, в якій повідомляла про відкликання заяви про звільнення, оскільки вона не відповідала її волевиявленню. 22 травня 2018 року вона не була присутня на роботі у зв`язку з погіршенням здоров`я. Однак, коли 23 травня 2018 року вона з`явилась на роботі, її було повідомлено про звільнення за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України. Крім того, позивачка зазначила, що вона була прийнята на роботу з щомісячним окладом у розмірі 8 000 грн. Проте, після звільнення їй була нарахована і виплачена заробітна плата за період з 04 квітня по 21 травня 2018 року, виходячи з окладу 4 400 грн, таким чином, за час її роботи не була виплачена заробітна плата в сумі 5 640 грн. Ураховуючи зазначене, позивач просила скасувати наказ про її звільнення; поновити її в ТОВ "Кіровоградпостач" на посаді менеджера зі збуту з окладом 8 000 грн; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу; стягнути невиплачену частину заробітної плати, за період з 04 квітня по 21 травня 2018 року в розмірі 5 640 грн.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07 листопада 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що написавши власноручно заяву про звільнення з 21 травня 2018 року за угодою сторін, позивач проявила своє волевиявлення щодо її звільнення з займаної посади. Видавши 21 травня 2018 року наказ № 245-К про звільнення ОСОБА_1 з 21 травня 2018 року, відповідач тим самим підтвердив згоду на звільнення позивача за угодою сторін. Зазначене свідчить, що між сторонами існувала домовленість щодо припинення трудового договору за взаємною згодою. Підстави для задоволення позову ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні.

Додатковим рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02 грудня 2019 року заяву ТОВ "Кіровоградпостач" про відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги адвоката - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Кіровоградпостач" витрати, пов`язані із наданням правничої допомоги адвоката, в розмірі 2 500 грн.

Стягуючи з позивача на користь відповідача витрати, пов`язані з наданням правничої допомоги адвоката у розмірі 2 500 грн, суд першої інстанції виходив із доведеності таких вимог.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07 листопада 2019 року та додаткове рішення цього ж суду від 02 грудня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд, погоджуючись з рішенням суду першої інстанції про відмову в позові, зазначив про те, що звільнення відбулося за угодою сторін, про що свідчить особистий підпис позивача без жодних заперечень в наказі про звільнення за угодою сторін, тому місцевий суд дійшов правильного висновку, що звільнення ОСОБА_1 з роботи відбулося з дотриманням вимог пункту 1 статті 36 КЗпП України. Судом обґрунтовано відмовлено також у задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки звільнення позивача проведене законно і вимушеного прогулу не допущено. Також є безпідставними вимоги позивача про стягнення невиплаченої частини зарплати, за період з 04 квітня 2018 року по 21 травня 2018 року, в розмірі 5 640 грн, оскільки при звільненні підприємством з позивачем проведено повний розрахунок. Відповідачем документально підтверджено витрати на правничу допомогу.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У травні 2020 року на адресу Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суд м. Дніпропетровська від 07 листопада 2019 року, додаткове рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02 грудня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 березня 2020 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що звільнення позивача відбулося за відсутності домовленості між сторонами трудового договору про припинення трудового договору за угодою сторін, відсутності волевиявлення працівника про припинення трудового договору та за наявності доказів анулювання попередньої домовленості сторін про припинення договору за угодою сторін, тобто в порушення пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Зазначає, що вона не мала наміру звільнятися з ТОВ "Кіровоградпостач", а свою заяву про звільнення за угодою сторін написала під психологічним тиском зі сторони керівництва підприємства. Її звільнення відбулося з порушення вимог частини третьої статті 184 КЗпП України, яка містить пряму заборону на звільнення вагітних жінок з роботи.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду в справі № 524/3490/17, та постанові Верховного Суду України у справі № 524/3490/17, та постанові Верховного Суду України в справі № 6-41цс15 та справі № 6-1395цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник вказує на порушення норм процесуального права, що унеможливлює встановлення фактичних обставин справи, оскільки судом не досліджено у справі докази, та судом розглянуто у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У липні 2020 року від ТОВ "Кіровоградпостач" надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому заявник просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, підстав для їх скасування немає.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 19 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу № 202/3682/18 з Індустріального районного суду м. Дніпропетровська.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 03 серпня 2021 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що відповідно до наказу № 162-К від 04 квітня 2018 року ОСОБА_1 була прийнята в ТОВ "Кіровоградпостач" на посаду менеджер зі збуту з 04 квітня 2018 року.

Згідно зі штатним розписом, затвердженим директором ТОВ "Кіровоградпостач" 26 березня 2018 року, посадовий оклад менеджера зі збуту становить 3 723 грн.

Наказом № 245-К від 21 травня 2018 року позивача звільнено з посади менеджера зі збуту з 21 травня 2018 року відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України на підставі поданої нею заяви.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) .

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (стаття 21 КЗпП України).

Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника статтями 38 і 39 цього Кодексу, підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу статтями 40, 41, 43, 43-1 КЗпП України, і підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) статтею 45 цього Кодексу.

Однією з підстав припинення трудового договору, зокрема, є угода сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України).

У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.

Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Положеннями КЗпП України (322-08) для власника або уповноваженого ним органу не передбачено обов`язок прийняти відкликання працівником своєї заяви про звільнення, якщо була досягнута домовленість про звільнення за угодою сторін.

Пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) судам роз`яснено, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Про необхідність наявності взаємної згоди роботодавця і працівника щодо анулювання домовленості про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України також зазначено в постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року в справі № 6-1269цс16. Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 22 квітня 2019 року в справі № 759/11508/16-ц (провадження № 61-14807св18), від 27 травня 2020 року в справі № 404/6236/19 (провадження № 61-21869св19), від 31 серпня 2020 року в справі № 359/5905/18 (провадження № 61-22851св19).

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, установивши, що написавши власноручно заяву про звільнення з 21 травня 2018 року за угодою сторін, позивач виявила своє бажання щодо її звільнення за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України, тобто домовленість про звільнення за угодою сторін була досягнута, а анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника, однак такої згоди відповідач не надав, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки звільнення позивача проведено з дотриманням вимог КЗпП України (322-08) .

Ураховуючи те, що судами попередніх інстанцій не встановлено взаємної згоди сторін, як роботодавця, так і працівника, на скасування угоди про звільнення, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з тим, що звільнення з роботи за угодою сторін відбулося з дотриманням норм трудового законодавства.

Трудове законодавство України містить цілий комплекс правових норм, які спрямовані на забезпечення прав жінок у сфері праці, метою яких є недопущення їх обмежень у зв`язку з необхідністю поєднувати виконання певної трудової функції з материнством.

Відповідно до частини третьої статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Указана норма встановлює пряму заборону на розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, проте така норма унеможливлює припинення трудових відносин із зазначеною категорією працівників взагалі. Підстави для припинення розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця визначені статтею 40 КЗпП України, а додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з окремими категоріями працівників за певних умов - статтею 41 КЗпП України.

Отже, гарантії, передбачені законодавством щодо заборони звільнення вагітних жінок не можуть бути поширені на випадки припинення трудового договору відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України, оскільки між працівником та власником досягнута угода про розірвання трудових відносин, законом не допускається одностороння відмова працівника від досягнутої домовленості.

Доводи касаційної скарги, у тому числі про написання позивачем заяви про звільнення під тиском, висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, оскільки належними та допустимими доказами позивачем не підтверджені.

Таким чином, звільнення позивача відповідно до норм чинного законодавства з дотриманням процедури звільнення свідчить про відсутність підстав для поновлення на роботі.

Судами попередніх інстанцій також обґрунтовано відмовлено в задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки звільнення позивачки проведено законно і вимушеного прогулу не допущено.

Щодо стягнення невиплаченої частини заробітної плати, за період з 04 квітня 2018 року по 21 травня 2018 року, у розмірі 5 640 грн слід зазначити таке.

Звертаючись до суду з вимогами про стягнення недоплаченої заробітної плати ОСОБА_1 вказувала на те, що під час оформлення наказу від 04 квітня 2018 року про прийняття її на посаду менеджера по тендерам їй було повідомлено про розмір її окладу в сумі 8 000 грн.

Працівник має право на оплату своєї праці своєчасно на підставі укладеного трудового договору (статті 21 Закону України "Про оплату праці").

Суд установив, що позивачка була прийнята в ТОВ "Кіровоградпостач" менеджером зі збуту з окладом 3 723 грн.

Таким чином, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 в частині стягнення невиплаченої частини заробітної плати за період з 04 квітня 2018 року по 21 травня 2018 року в розмірі 5 640 грн, оскільки при звільненні позивачки їй були виплачені всі належні суми з розрахунку її посадового окладу.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про розподіл витрат, понесених ТОВ "Кіровоградпостач" на професійну правничу допомогу, взявши до уваги умови договору про надання правової допомоги від 18 листопада 2019 року, акт виконаних робіт із зазначенням розрахунку вказаних витрат та платіжний документ про оплату відповідачем правової допомоги у розмірі 5 000 грн, дійшов обґрунтованого висновку, що розмір витрат на правову допомогу є завищеним, тому стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Кіровоградпостач" витрати на правову допомогу у розмірі 2 500 грн.

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовій позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови в задоволенні позову.

Ураховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Частиною третьою статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2020 року зупинене виконання додаткового рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02 грудня 2019 року до закінчення касаційного провадження, касаційне провадження у справі закінчено, тому виконання вказаного судового рішення підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07 листопада 2019 року, додаткове рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02 грудня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 березня 2020 року залишити без змін.Поновити виконання додаткового рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02 грудня 2019 року.Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун