У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (далі - ВПВР УДВС ГТУЮ у Київській області) Перепелиці А. В. щодо невинесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 48021294 та зобов`язати головного державного виконавця закінчити виконавче провадження № 48021294 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження".

Скарга мотивована тим, що 08 червня 2018 року він самостійно виконав рішення суду, сплативши стягувачам ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2 в рівних частках кошти в загальній сумі 6 307 216,50 грн, про що останні видали йому власноручно написані розписки, а державному виконавцю подали заяви про закінчення виконавчого провадження, у зв`язку з повним виконанням боржником рішення суду. Однак державний виконавець не виніс постанову про закінчення виконавчого провадження.

Посилаючись на наведене, просив скаргу задовольнити.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Володарського районного суду Київської області від 20 лютого 2019 року скаргу задоволено.

Визнано неправомірною бездіяльність головного державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Київській області Перепелиці А. В. щодо невинесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 48021294 з примусового виконання виконавчого листа № 2/364/14, виданого 16 січня 2015 року Володарським районним судом Київської області, про стягнення зі ОСОБА_1 заборгованості в сумі 6 307 216,50 грн.

Зобов`язано головного державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Київській області Перепелицю А. В. закінчити виконавче провадження № 48021294 з примусового виконання виконавчого листа № 2/364/14, виданого 16 січня 2015 року Володарським районним судом Київської області, про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в сумі 6 307 216,50 грн на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження".

Суд першої інстанції виходив із того, що за наявності розписок стягувачів про виконання боржником рішення суду у повному обсязі державний виконавцем всупереч вимогам Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) не вчинив дій щодо закінчення виконавчого провадження.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 23 червня 2020 року апеляційні скарги ВПВР УДВС ГТУЮ у Київській області ухвалу Володарського районного суду Київської області від 20 лютого 2019 року в частині задоволення скарги про зобов`язання головного державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Київській області Перепелиці А. В. закінчити виконавче провадження № 48021294 змінено.

Зобов`язано головного державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Київській області Перепелицю А. В. поновити порушене право боржника ОСОБА_1 .

В іншій частині ухвалу Володарського районного суду Київської області від 20 лютого 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд фактичного погодився з судовим рішенням суду першої інстанції та вважав його таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Виходячи з того, що суд першої інстанції на порушення вимог частини першої статті 451 ЦПК України вийшов за межі своїх повноважень та зобов`язав державного виконавця закінчити виконавче провадження, незважаючи на те, що згідно із Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) такі дії можуть здійснюватися лише державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби, апеляційний суд змінив ухвалу суду в цій частині.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

23 липня 2020 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та передати справу до суду першої інстанції на новий розгляд.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні скарги заявника.

Суди не звернули увагу на те, що судове рішення, на підставі якого видано виконавчий лист № 2/364/14 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості, не виконано, борг ОСОБА_1 у повному обсязі не погашений, а розписки про отримання коштів були відкликані стягувачами.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу

ОСОБА_1 подав відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, які ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Володарського районного суду Київської області справу № 364/1128/13-ц за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Перепелиці Артема Володимировича, заінтересовані особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 .

Зупинено дію постанови Київського апеляційного суду від 23 червня 2020 року до закінчення касаційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2021 року справу № 364/1128/13-ц призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Обставини справи

Суди встановили, що в провадженні головного державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Київській області Перепелиці А. В. перебуває виконавче провадження № 48021294 з примусового виконання виконавчого листа № 2/364/14 від 16 січня 2015 року, виданого Володарським районним судом Київської області, про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 заборгованості за договором позики в сумі 6 177 701,00 грн.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, у зв`язку з чим ухвалою Володарського районного суду Київської області від 06 березня 2018 року замінено сторону виконавчого провадження - стягувача ОСОБА_5 на правонаступників на ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 .

Згідно розписок ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, борг погашений ОСОБА_1 у повному обсязі.

08 червня 2018 року стягувачи подали до відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області заяви про закінчення виконавчого провадження від 08 червня 2016 року на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" (у зв`язку з виконанням боржником рішення суду у повному обсязі).

06 липня 2018 року боржник ОСОБА_1 подав до відділу державної виконавчої служби заяву про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктом 9 частиною першою статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", до якої долучив копії розписок стягувачів про отримання кожним із них коштів у рахунок погашення боргу в сумі 2 102 405,50 грн на загальну суму 6 307 216,50 грн.

Обґрунтовуючи підстави скарги, заявник посилався на бездіяльність державного виконавця, яка полягає в тому, що останній не виніс постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з повним та самостійним виконанням боржником судового рішення, на підставі якого виданого виконавчий лист та відкрито виконавче провадження з його виконання.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт четвертий частини другої статті 389 ЦПК України).

Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_3, ОСОБА_4, на ухвалу Володарського районного суду Київської області від 20 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2020 року є посилання на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частинами першою, другою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності встановленої законом.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) (частина третя статті 451 ЦПК України).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (частина третя статті 451 ЦПК України).

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.

Частинами першою та другою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

На відміну від позовного провадження, у якому суд вирішує існуючий між сторонами цивільно-правовий спір, скарги на дії (бездіяльність), рішення державних (приватних) виконавців мають на меті захист прав сторін виконавчого провадження з виконання судових рішень та покладають на суд контроль за їх належним виконанням. Згідно з чинним процесуальним законодавством, здійснення такого судового контролю відбувається за правилами спеціального виду провадження у цивільному судочинстві.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" примусовому виконанню підлягають виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону.

Сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи (частина четверта статті 19 Закону України "Про виконавче провадження").

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

В частині другій вказаної статті Закону зазначено, що постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) вказано, що "право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця".

У справі, яка є предметом перегляду, суди встановили, що 06 липня 2018 року боржник ОСОБА_1 подав державному виконавцю заяву про закінчення виконавчого провадження, до якої долучив копії розписок стягувачів про отримання коштів в рахунок виконання рішення суду, у відповідь на яку отримав лист від державного виконавця про те, що стягувачи відізвали свої заяви про закінчення виконавчого провадження та повідомив, що подальше виконання рішення суду буде організовано відповідно до вимог закону.

Суд першої інстанції, встановивши обставини виконання боржником рішення суду у повному обсязі, що підтверджується розписками стягувачів про повернення боргу, дійшов правильного висновку про бездіяльність державного виконавця, яка полягає у невинесенні постанови про закінчення виконавчого провадження.

Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду, зазначивши, що предметом розгляду у даній справі є бездіяльність державного виконавця, яка полягає у незакінчені виконавчого провадження саме після отримання державним виконавцем заяви ОСОБА_1, а відтак суд не зобов`язаний встановлювати обставини складання стягувачами розписок.

Апеляційний суд також послався на те, що положеннями Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) не передбачено виключного переліку документів, які б підтверджували факт погашення боргу, чи надавали б право державному виконавцю піддавати сумніву власноручно написані стягувачами розписки про отримання ними коштів від боржника.

Змінивши судове рішення місцевого суду в частині зобов`язання головного державного виконавця закінчити виконавче провадження № 48021294, апеляційний суд правильно виходив із того, що суд не має права зобов`язувати зазначених осіб до вчинення тих дій, які згідно із Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) можуть здійснюватися лише державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони узгоджуються з матеріалами справи та встановленими обставинами.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судами попередніх інстанції, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення постановлені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу суду першої інстанції у незміненій при перегляді апеляційним судом частині та постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2020 року зупинено дію постанови Київського апеляційного суду від 23 червня 2020 року до закінчення касаційного провадження, то дія зазначеного судового рішення на підставі статті 436 ЦПК України підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_3, ОСОБА_4, залишити без задоволення.

Ухвалу Володарського районного суду Київської області від 20 лютого 2019 року у незміненій при перегляді апеляційним судом частині та постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2020 року залишити без змін.

Поновити дію постанови Київського апеляційного суду від 23 червня 2020 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий М. Є. ЧервинськаСудді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун