Постанова

Іменем України01 вересня 2021 рокум. Київсправа № 426/10700/19провадження № 61-18540св20Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:головуючого - Червинської М. Є.,суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),учасники справи:позивач - ОСОБА_1,відповідач - Російська Федерація,розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Сватівського районного суду Луганської області від 06 квітня 2020 року у складі судді Скрипника С. М. та постанову Луганського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 рокуу складі суддів: Назарової М. В., Кострицького В. В., Лозко Ю. П.,ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимогУ вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Російської Федерації про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території України.Позов мотивовано тим, що на праві приватної власності позивачці належать садовий будинок з господарсько-побутовими спорудами, загальною площею 80 кв.м. в Садовому товаристві "Ольхівка" за адресою: Автономна Республіка Крим, Білогірський район Криничненська сільська рада, що підтверджується копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 24 грудня 2013 року серії НОМЕР_1 та копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24 грудня 2013 року, індексний номер 15274647.Також на праві приватної власності позивачці належить земельна ділянка площею 0,1200 га в Садовому товаристві "Ольхівка" за адресою: Автономна Республіка Крим, Білогірського району Криничненської сільської ради, що підтверджується копією державного акта на право власності на земельну ділянку від 12 вересня 2012 року серії № 413809. Збройна агресія Російської федерації проти України та незаконна анексія у квітні 2014 року Російською Федерацією Автономної Республіки Крим призвели для ОСОБА_1 до втрати вищевказаного майна, позбавлення можливості володіти, користуватись та розпоряджатися будинком та земельною ділянкою, отримувати з них доходи, що завдало їй істотної матеріальної та моральної шкоди.Датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року.В обґрунтування майнової шкоди зазначає, що в результаті збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією Автономної Республіки Крим та, відповідно, території на якій розміщено належне на праві власності їй майно, вона позбавлена можливості доступу до свого майна та отримання з нього доходу, що порушує її права власника та позбавляє реальних доходів від здачі нерухомого майна в оренду. Так, з огляду на наявні в інтернеті оголошення, середньомісячні вартість оренди подібного по технічному стану дачного будинку становить 8 000,00 грн, земельної ділянки - 3 000,00 грн, що в сукупності становило б 11 000,00 грн доходів від орендної плати. Розмір завданих їй Російською Федерацією збитків у формі упущеної вигоди за період з 01 березня 2014 року по 01 липня 2019 року (64 місяці) становить 704 000,00 грн (11000,00 х 64 = 704 000,00), що є еквівалентним 25 378,51 Євро за офіційним курсом Національного Банку України (27,74 гривні за 1 Євро) на день підписання позовної заяви (704000,00/27,74=25378,51) та підлягає стягненню з відповідача Російської Федерації.Крім матеріальної шкоди позивачці була заподіяна і моральна шкода, яка полягає в тому, що більше п`яти років належне позивачці майно знаходиться під окупацією агресора - Російської Федерації, що автоматично позбавляє її належного майна, яка не має можливості потрапити до свого господарства, що набулось на протязі всього життя трудоміскою працею, використовувати його у власних цілях, користуватися і розпоряджатися своєю нерухомістю, глибокі душевні страждання.Враховуючи множинний і триваючий характер порушень прав та законних інтересів позивачки, розмір моральної шкоди вона оцінює в сумі 700 000,00 грн, що еквівалентно 25 234,31 Євро по курсу Національного Банку України (27,74 грн за 1 Євро) на день підписання позовної заяви (700 000,00 /27,74=25234,31). Вказаний обсяг моральної шкоди вважає справедливим.ОСОБА_1 просила стягнути з Російської Федерації на свою користь 704 000,00 грн, що еквівалентно 25 378,51 Євро за курсом НБУ на дату підписання позовної заяви - майнової шкоди та 700 000,00 грн, що еквівалентно 25 234,31 Євро за курсом НБУ на дату підписання позовної заяви - моральної шкоди.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанціїРішенням Сватівського районного суду Луганської області від 06 квітня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Російської Федерації про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території України відмовлено.Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої послався на принципи міжнародного права, та виходив з мети недопущення порушення принципу імунітету держави та відсутності згоди компетентних органів Російської Федерації на пред`явлення до неї позову та залучення до участі у справі як відповідача.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанціїПостановою Луганського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 задоволено частково.Рішення Сватівського районного суду Луганської області від 06 квітня 2020 року скасовано.Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Українизакрито.Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд виходив із того, що у міжнародному приватному праві під імунітетом розуміють непідлеглість однієї держави законодавству та юрисдикції іншої. Імунітет ґрунтується на суверенітеті держав, їх рівності та означає, що жодна з них не може здійснювати свою владу над іншою державою, її органами, майном. Це принцип вилучення держави та її органів з-під юрисдикції іншої держави. Судовий імунітет полягає в непідсудності держави без її згоди судам іншої держави. Бути відповідачем в судах іншої держави кожна суверенна держава може тільки з її явно вираженої або мовчазної згоди, висловленої через уповноважених на це осіб. В даному випадку Російська Федерація у відповідь на судові повістки та повістки-повідомлення суду як першої, так і апеляційної інстанції не висловила своєї згоди через уповноважених осіб або компетентні органи на розгляд даного спору в судах України. Таким чином, апеляційний суд зробив висновок про те, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства в судах України.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги11 грудня 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Сватівського районного суду Луганської області від 06 квітня 2020 року та постанову Луганського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.Касаційна скарга мотивована відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справиВідзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справиУхвалою Верховного Суду від 17 грудня 2020 року поновлено представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_3 строк на касаційне оскарження рішення Сватівського районного суду Луганської області від 06 квітня 2020 року та постанови Луганського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Сватівського районного суду Луганської області.11 лютого 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми праваЗгідно з пунктом 6 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції.Частиною першою статті 30 ЦПК Українипередбачено, що позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Як роз`яснено у пунктах 41 та 42 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ" (v0003740-13) , виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (частина перша статті 30 ЦПК України). Згідно з положеннями статті 181 ЦК Українидо нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним; про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна; про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна; про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.Оскільки, як встановлено судами, позовні вимоги виникли з приводу нерухомого майна, а саме відшкодування збитків, заподіяних Російською Федерацією окупацією Автономної Республіки Крим, внаслідок чого ОСОБА_1 позбавлена можливості отримання доходу зі свого нерухомого майна (земельних ділянок), які розташовані за адресою: Автономна Республіка Крим, Білогірський район Криничненська сільська рада, територія яка є окупованою Російською Федерацією, то підсудність за цим позовом має визначатися відповідно до правил, визначених частиною першою статті 30 ЦПК України, згідно з якими дана справа підсудна Білогірському районному суду Автономної Республіки Крим, який на цей час правосуддя не здійснює. Законом України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (1207-18) (далі - Закон № 1207-VII (1207-18) ) територію Автономної Республіки Крим визначено тимчасово окупованою територією.Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 1207-VII у зв`язку з неможливістю здійснювати правосуддя судами Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на тимчасово окупованих територіях змінено територіальну підсудність судових справ, підсудних розташованим на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя судам. Зокрема, передбачено, що розгляд цивільних справ, підсудних місцевим загальним судам, розташованим на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, здійснюється місцевими загальними судами міста Києва, що визначаються Апеляційним судом міста Києва.Відкриваючи провадження у цій справі та розглядаючи її, Сватівський районний суд Луганської області на вказане уваги не звернув та всупереч пункту 1 частини першої статі 31 ЦПК України (1618-15) та частини першої статті 12 Закону № 1207-VII не передав справу до Київського апеляційного суду для визначення суду першої інстанції для розгляду цієї справи.Згідно з частиною другою статті 411 ЦПК України судове рішення, ухвалене судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності), не підлягає скасуванню, якщо учасник справи, який подав касаційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.Ураховуючи наведене, та те, що ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 при розгляді справи судом першої та апеляційної інстанцій не було заявлено про непідсудність цієї справи Сватівському районному суду Луганської області, підстави для обов?язкового скасування оскаржуваних судових рішень, передбачені пунктом 6 частини першої статті 411 ЦПК України відсутні.Надаючи оцінку аргументам, наведеним у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із такого.Згідно з Віденською конвенцією про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 року, стороною якої є Україна, до іноземної держави, її дипломатичних представництв і консульських установ застосовується судовий імунітет. Відповідно до Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затвердженого Указом Президента України від 10 червня 1993 року № 198/93 (198/93) , держава гарантує додержання положень зазначеної Конвенції.Порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, встановлює Закон України "Про міжнародне приватне право" (2709-15) , який застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом.У частинах першій, четвертій статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України. У тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права України, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.Таким чином, Закон України "Про міжнародне приватне право" (2709-15) встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2020 року у справі № 711/15/19 (провадження № 61-12427св19) зроблено висновок, що "судовий імунітет полягає в непідсудності держави без її згоди судам іншої держави. Отже, учасником справи в судах іншої держави кожна суверенна держава може бути лише з її явно вираженої або мовчазної згоди, висловленої через уповноважених на це осіб. При вирішенні цього позову суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відповідач має в Україні судовий імунітет, а отже, необхідна згода дипломатичного представництва на пред`явлення до нього позову. Водночас, відмовляючи в задоволенні позову, в тому числі з підстав наявності у відповідача судового імунітету, суди взяли до уваги, що статтею 4 ЦПК України передбачено право кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до статті 12 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (а отже, і рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості). Згідно з Положенням про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затвердженим Указом Президента від 10 червня 1993 року № 198/93 (198/93) , Україна гарантує додержання положень Віденської конвенції 1961 року та Віденської конвенції про консульські зносини від 24 квітня 1963 року. Пред`явлення позову до іноземної держави, забезпечення позову і звернення стягнення на майно іноземної держави, яке знаходиться в Україні, відповідно до статті 32 Віденської конвенції 1961 року можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави. Положення зазначеної норми міжнародного договору конкретизовано у статті 79 Закону № 2709-IV. Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову, серед іншого, виходив з того, що посольством РФ в Україні було отримано позовну заяву з додатками та ухвалу про відкриття провадження у справі, однак до суду не було надано відзив на позов та інформацію про те, чи надано компетентним органом РФ згоду на пред`явлення цього позову до РФ. Такий висновок місцевого суду є передчасним, оскільки прийнявши позовну заяву, суддя на стадії підготовки справи до судового розгляду має з`ясувати, чи є згода дипломатичного представництва, як компетентного органу держави, на розгляд спору в судах України. Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, необхідно першочергово підготувати відповідний запит та отримати офіційну інформацію щодо того, чи існує згода компетентних органів відповідної держави на розгляд справи у судах України, оскільки це впливає на зміст подальших процесуальних дій. У разі, якщо такої згоди не отримано, то посольство не може набувати процесуального статусу відповідача у цивільному процесі. Надсилання судових викликів до посольств іноземних держав в Україні має здійснюватись виключно через Міністерство закордонних справ України".Аналогічну позицію викладено у постановах Верховного Суду: від 13 травня 2020 року у справі № 711/17/19 (провадження № 61-10776св19), від 03 червня 2020 року у справі № 357/13182/18 (провадження № 61-12202св19), від 17 червня у справі № 711/15/19 (провадження № 61-12427св19), від 24 червня 2020 року у справі № 711/16/19 (провадження № 61-12669св19), від 04 листопада 2020 року у справі № 280/1380/19-ц (провадження № 61-13348св20), від 09 червня 2021 року у справі № 265/7703/19 (провадження № 61-9187св20) та від 11 серпня 2021 року у справі № 542/1323/18 (провадження № 61-20738св19).В матеріалах справи, що переглядається, відсутні відомості про направлення судом відповідного запиту та отримання відповіді на нього, до посольства Російської Федерації через Міністерство закордонних справ України.А наявність доказів про надсилання судових викликів до посольства Російської Федерації в розумінні наведеного, не є належними та допустимими доказами на підтвердження надання згоди дипломатичного представництва на пред`явлення до нього позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скаргиДоводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судове рішення апеляційного суду ухвалено без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду,ПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задовольнити частково.Постанову Луганського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 рокускасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун