Короткий зміст позовних вимогУ жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа - виконавчий комітет Броварської міської ради Київської області, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні житловим будинком шляхом визнання особи такою, що втратила право на користування цим нерухомим майном із зняттям з реєстраційного обліку місця проживання.Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 16 грудня 1992 року він є власником 37/100 частини цього будинку, а на підставі договору дарування від 03 січня 2003 року він є власником 63/100 цього будинку. Обидва договори укладені з ОСОБА_4 .В 1995 році він зареєстрував шлюб з ОСОБА_2, 26 січня 1999 року місце її проживання зареєстровано за цією адресою, 16 червня 2004 року шлюб між сторонами розірвано.З серпня 2016 року ОСОБА_2 у будинку не проживає.Посилаючись на те, що відповідач перестала бути членом його сім?ї, не веде з ним спільного господарства, проте реєстрація місця проживання в спірному будинку порушує його права як власника, ОСОБА_1 просив усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні житловим будинком АДРЕСА_1, шляхом визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування цим житловим будинком та зняття з реєстрації місця проживання за цією адресою.У жовтні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічними позовними вимогами до ОСОБА_1, державного реєстратора Броварської районної державної адміністрації Київської області Кисіль Г. В., третя особа - виконавчий комітет Броварської міської ради Київської області, про визнання будинку спільною сумісною власністю колишнього подружжя, визнання права власності на його частину із припиненням права власності на неї іншого співвласника, скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.Зустрічна позовна заява мотивована тим, що з літа 1992 року сторони почали проживати однією сім?єю та в подальшому зареєстрували шлюб.В період шлюбу до будинку здійснено прибудови, а саме: до 16 серпня 2004 року прибудовано сіни, 2 та 3 поверхи, що було узаконено у встановленому порядку. Площа будинку збільшилась на 125,2 кв.м.Збільшення площі будинку здійснювалось протягом близько 10 років, протягом всього часу подружнього життя ОСОБА_2 працею та своїми зусиллями допомагала в цьому, займалась облаштуванням новоствореної частини будинку, її мати допомагала продуктами харчування та грошовими коштами, окрім того, родичі з її боку допомагали, зокрема, у газо-електрозварювальних роботах.Обґрунтовуючи розмір частки, на яку просить визнати право власності за нею, зазначає, що 33/100 частки від усього будинку відповідає 1/2 частці, на яку збільшився будинок в період їхнього спільного проживання.Вказує, що з метою ускладнення захисту її прав ОСОБА_1 здійснив поділ будинку, внаслідок чого йому присвоєні різні адреси, а також ним проведено поділ земельної ділянки на дві частини.ОСОБА_2 просила:- визнати об?єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 будинок АДРЕСА_1 ;- визнати за ОСОБА_2 право власності на 33/100 частини у праві власності на будинок АДРЕСА_1 ;- припинити право власності ОСОБА_1 на 33/100 частини у праві власності на будинок АДРЕСА_1 ;- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 43549191 від 18 жовтня 2018 року 11:23:25 державного реєстратора Броварської районної державної адміністрації Київської області Кисіль Г. В.;- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 43548726 від 18 жовтня 2018 року 11:12:49 державного реєстратора Броварської районної державної адміністрації Київської області Кисіль Г. В.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанційРішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 листопада 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - виконавчий комітет Броварської міської ради Київської області, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні житловим будинком шляхом визнання особи такою, що втратила право на користування цим нерухомим майном із зняттям з реєстраційного обліку місця проживання задоволено частково.Визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право на користування житловим будинком АДРЕСА_1 .У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1, державного реєстратора Броварської районної державної адміністрації Київської області Кисіль Г. В., третя особа - виконавчий комітет Броварської міської ради Київської області, про визнання будинку спільною сумісною власністю колишнього подружжя, визнання права власності на його частину із припиненням права власності на неї іншого співвласника, скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень- відмовлено.Стягнуто із ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 640,00 грн.Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не надано доказів того, що вартість та цінність майна, яке належить ОСОБА_1 істотно збільшилася завдяки її праці, що нею сплачувалися відповідні грошові кошти на проведення відповідних ремонтних робіт, а також про надання її родичами на це будівництво коштів. У зв`язку із викладеним суд зазначив, що не убачає підстав для скасування рішень про державну реєстрацію речових прав ОСОБА_1 на нерухоме майно. Судом також установлено, що ОСОБА_2 не проживає й не користується житловим будинком, перешкод їй не чинилося.Постановою Київського апеляційного суду від 12 березня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишено без задоволення.Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 листопада 2019 року залишено без змін.Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги14 травня 2020 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог та задовольнити зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 .Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано висновки про застосування норми права у подібних правовідносинах, що викладені у постановах Верховного Суду, зокрема: висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17; висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 161/16424/15-ц; висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 січня 2020 року у справі № 442/8047/016-ц.

Доводи інших учасників справи30 червня 2020 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2020 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справиУхвалою Верховного Суду від 28 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Броварського міськрайонного суду Київської області.У червні 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи 16 грудня 1992 року між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір, посвідчений державним нотаріусом Броварської міської державної нотаріальної контори Савера Л. Л. та зареєстрований у реєстрі за № 1-3075, відповідно до якого ОСОБА_1 купив 37/100 частин житлового будинку без надвірних будівель за адресою: АДРЕСА_1 . Будинок дерев`яний, одноповерховий, житловою площею 60,9 кв.м, з надвірними будівлями: сарай, вбиральня, огорожа. У конкретне користування покупця перейшли приміщення житлового будинку, позначені на плані літерами: 1-7, жилою площею 19,2 кв.м, 1-6, жилою площею 15,2 кв.м, без надвірних будівель.29 грудня 1995 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб.26 січня 1999 року місце проживання ОСОБА_2 зареєстровано у будинку АДРЕСА_1 .03 січня 2003 року між ОСОБА_4 (дарувальник) та ОСОБА_1 (обдарований) укладено договір дарування 63/100 частин житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Савера Л. Л. та зареєстрований у реєстрі за № 12. Згідно із цим договором ОСОБА_1 прийняв у дар 63/100 частин житлового будинку з відповідними надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 . Жилий будинок, 63/100 якого дарується, збудований у 1962 році з дерева, обкладений цеглою, має розмір жилої площі 58,9 кв.м. На цій же земельній ділянці знаходяться сарай - Б, вбиральня - В, огорожа - N.16 серпня 2004 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Згідно даних копії Акта обстеження житлово-побутових умов депутата Броварської міської ради Київської області від 24 лютого 2017 року, ОСОБА_2 у будинку АДРЕСА_1 не проживає протягом останніх шести місяців.Згідно даних копії Акта обстеження житлово-побутових умов депутата Броварської міської ради Київської області від 06 жовтня 2017 року, ОСОБА_2 у будинку АДРЕСА_1 не проживає протягом останніх шести місяців.Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованої на запит суду 02 листопада 2017 року № 102445066, - житловий будинок АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна: 38055479, зареєстрований за ОСОБА_1 (дата прийняття рішення про державну реєстрацію: 01 листопада 2012 року, дата внесення запису: 01 листопада 2012 року, форма власності: приватна, частка власності: 37/100, підстава виникнення права власності: дублікат договору купівлі-продажу, № 2-513, 27 жовтня 2010 року, нотаріус Київського обласного державного нотаріального архіву Микитенко Н. С., замість договору купівлі-продажу від 16 грудня 1992 року за № 1-3075; дата прийняття рішення про державну реєстрацію: 01 листопада 2012 року, дата внесення запису: 01 листопада 2012 року, форма власності: приватна, частка власності: 63/100, підстава виникнення права власності: договір дарування, № 12, 03 січня 2003 року, п.н. Броварського міського нотаріального округу Савера Л. Л.Відповідно до даних копії технічного паспорту на житловий будинок індивідуального житлового фонду за адресою: АДРЕСА_1 станом на 11 листопада 1992 року самовільно прибудована за життя ОСОБА_6 до житлового будинку веранда, кухня, кладова (розміром 9,60х2,61м), переобладнана кухня (площею 8,70кв.м/прим. 1-5) в житлову кімнату. Самовільно встановлений металевий гараж (розміром 6,10х3,25м.) на відстані 0,60 м. від червоної лінії вулиці. Земельна ділянка, площею 600 кв.м. Житлова площа - 60,90 кв.м. Загальна площа - 88,60 кв.м.Рішенням виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області від 12 липня 2005 року № 297 внесені зміни в план забудови земельних ділянок та дозволено оформити технічний паспорт (пункт 1.9) ОСОБА_1 - на самовільно побудовані: прибудова до житлового будинку розміром (4,05х11,23)+(5,08х3,55)м (прим. 2-7 площею 43,4 кв.м, прим. 2-6 площею 19,3 кв.м, прим. 2-5 площею 13,8 кв.м, прим. 2-4 площею 1,3 кв.м), надбудова другого поверху розміром (9,70х8,20)+(4,40х1,20)м (прим. 2-8 площею 18,9 кв.м, прим. 2-9 площею 19,1 кв.м, прим. 2-10 площею 1,0 кв.м, прим. 2-11 площею 9,4 кв.м, прим. 2-12 площею 1,5 кв.м, прим. 2-13 площею 17,2 кв.м, прим. 2-14 площею 9,5 кв.м). Загальна площа будинку - 213,80 кв.м. Житлова площа будинку - 72,30 кв.м. по АДРЕСА_1 (том 1, а.с.178).Висновком експерта Лісниченко С. В. від 10 вересня 2018 року № 18185 установлено, що частка, на яку збільшився будинок АДРЕСА_1 у період спільного проживання однією сім`єю та шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 із 1992 року по 2004 рік, із урахуванням самовільного будівництва, узаконеного рішенням виконкому Броварської міської ради Київської області від 12 липня 2005 року № 297, становить 65/100. 1/2 від частки будинку АДРЕСА_1, на яку збільшився вказаний будинок у період спільного проживання однією сім`єю та шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 із 1992 року по 2004 рік, із урахуванням самовільного будівництва, узаконеного рішенням виконкому Броварської міської ради Київської області від 12 липня 2005 року № 297, становить - 33/100.Згідно даних Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованого 06 лютого 2019 року № 155341884, 16 жовтня 2018 року проведено реєстраційні дії. Державний реєстратор: Кисіль Ганна Василівна, Броварська районна державна адміністрація Київської області. Підстава виникнення права власності: висновок щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна в натурі, серія та номер: 14/1/18, виданий 11 жовтня 2018 року, видавник: товариство з обмеженою відповідальністю "Укрінвентарексперт"; технічний паспорт, серія та номер: інвентаризаційна справа № 1925, виданий 11 жовтня 2018 року, видавник: товариство з обмеженою відповідальністю "Укрінвентарексперт"; заява, серія та номер: 4312, виданий 11 жовтня 2018 року, видавник: приватний нотаріус Броварського міського нотаріального округу Авраменко Н. А. Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 43549191 від 18 жовтня 2018 року Власник: ОСОБА_1 . Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1669890632106. Об`єкт нерухомого майна: житловий будинок. Опис об`єкта: загальна площа (кв.м.): 203,6, житлова площа (кв.м.): 89,8. Адреса: АДРЕСА_2 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми праваУ частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій відповідають.Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові суду першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних їх частинах ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання будинку спільною сумісною власністю колишнього подружжя, визнання права власності на його частину із припиненням права власності на неї іншого співвласника, скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.Здійснивши аналіз спірних правовідносин, Верховний Суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню як норми Кодексу про шлюб та сім`ю України (2006-07) (далі - КпШС України (2006-07) ) так і норми СК України (2947-14) .Згідно зі статтею 22 КпШС України, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку (аналогічні положення містить стаття 60 СКУкраїни).Частиною першою статті 24 КпШС України було передбачено, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку спадкування, є власністю кожного з них.Відповідно до статті 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.Якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов`язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми (стаття 29 КпШС України).Аналогічні положення закріплені і у статті 60 СК України, відповідно до якої майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.Згідно з частиною першою статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя, як зазначається у частині другій статті 61 СК України.У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).Частиною першою статті 25 КпШС України було визначено, що якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя (аналогічні положення містить стаття 62 СК України).Для застосування передбачених зазначеною нормою правил, збільшення вартості майна повинно відбуватися якраз внаслідок затрат подружжя, незалежно від інших факторів (зокрема, тенденцій до загального подорожчання конкретного майна) і суттєвою ознакою повинно бути істотне збільшення вартості майна як об`єкта, його якісних характеристик.За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Ураховуючи наведене, а також виходячи з принципу процесуальної рівності сторін, суд зобов`язаний оцінити належність допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності за правилами статті 89 ЦПК України.На підтвердження зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 надано висновок експерта Лісниченко С. В. від 10 вересня 2018 року № 18185 проте судами попередніх інстанцій обґрунтовано не взято вказаний висновок до уваги, оскільки визначення періоду спільного проживання однією сім?єю не є компетенцією судового експерта при проведенні будівельно-технічної експертизи.При цьому, позивачем ОСОБА_1 надано ряд документів, які підтверджують придбання будівельних матеріалів протягом 1993-1994 року, а саме: товарно-транспортні накладні № 07670 від 08 вересня 1994 року на придбання лісу, № 07688 від 11 жовтня 1994 року на розпил лісу, № 07689 від 11 жовтня 1994 року на розпил лісу; ордер № 1870 від 05 жовтня 1994 року про відпуск лісопродукції; накладна № 124 від 17 травня 1994 року на цеглу; накладна № 293 на цеглу; ордер № 1869 від 05 жовтня 1994 року на деревину; накладна № 44 від 31 травня 1994 року, накладна № 274 від 22 вересня 1994 року на цеглу, квитанція до прибуткового касового ордеру від 19 травня 1993 року на придбання цегли, квитанція до прибуткового касового ордеру № 135 від 08 вересня 1994 року на розпил лісу.Трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті.Істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості.Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна. У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості саме по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном. В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об`єктів нерухомості, інфляційних та інших об`єктивних процесів, не пов`язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання у власність майна одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу.Подібний висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 9 червня 2021 року у справі № 740/2741/17 (провадження № 61-2664св20).Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, встановивши, що ОСОБА_2 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що добудови та будівництво було здійснено внаслідок трудових або грошових затрат ОСОБА_2, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 .

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні житловим будинком шляхом визнання особи такою, що втратила право на користування цим нерухомим майном із зняттям з реєстраційного обліку місця проживання. Конституцією України (254к/96-ВР) передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК Української РСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ними (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.Згідно з частиною першою статті 156 ЖК Української РСР члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК Української РСР до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.Статтею 317 ЦК України встановлено, що власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.Згідно з статтею 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яких шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме порушене право та з яких підстав.Статтею 405 ЦК України передбачено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.Відповідно до вказаної норми закону при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (1618-15) , при цьому саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин.Вирішуючи спір, суди установивши, що ОСОБА_2 на момент звернення до суду із цим позовом як член сім?ї власника не проживала в будинку понад один рік, суди дійшли правильного висновку про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право користування на підставі статті 405 ЦК України. Аргументи заявника про неврахування висновку Великої Палати Верховного Суду, зробленого у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17; висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, зробленого у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 161/16424/15-ц; висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, зробленого у постанові від 27 січня 2020 року у справі № 442/8047/016-ц є неприйнятними, оскільки фактичні обставини справи яка переглядається, та фактичні обставини справ № 372/504/17, № 161/16424/15-ц, № 442/8047/016-ц є різними, а тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції під час перегляду справи № 361/6598/17 в касаційному порядку.У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").