Постанова

Іменем України01 вересня 2021 рокум. Київсправа № 761/21498/17провадження № 61-11720св20Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:головуючого - Червинської М. Є., суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),учасники справи:позивач - ОСОБА_1,відповідачі: Служба Безпеки України, Національне антикорупційне бюро України, Генеральна прокуратура України, Державна казначейська служба України,розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_1, Національного антикорупційного бюро України на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 листопада 2019 року у складі судді Осаулова А. А. та постанову Київського апеляційного суду від 13 липня 2020 року у складі колегії суддів: Волошиної В. М., Слюсар Т. А., Мостової Г. І., та касаційну скаргу Генеральної прокуратури України на постанову Київського апеляційного суду від 13 липня 2020 року у складі колегії суддів: Волошиної В. М., Слюсар Т. А., Мостової Г. І.,ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимогУ червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Служби безпеки України (далі - СБУ), Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ), Генеральної прокуратури України (далі - ГПУ), Державної казначейської служби України про стягнення майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок незаконної дії або бездіяльності органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.Позов, з урахуванням уточненої позовної заяви, мотивовано тим, що вже 16-ть років позивач веде боротьбу по справі вбивства свого брата-близнюка. При наявності доказів вбивства ОСОБА_2 його сином та колишньою дружиною кримінальне провадження з умислом саботувалося службовими особами СБУ та ГПУ. Зі створенням НАБУ ОСОБА_1 сподівався на завершення справи вбивства його брата, чого не сталося.Так, позивач подавав до слідчих органів заяви, у яких повідомляв про злочини.Оскільки відомості про злочини не були внесено відразу до ЄРДР, ОСОБА_1 вимушений був оскаржувати таку бездіяльність. За наслідками розгляду відповідних скарг, поданих у порядку, встановленому КПК України (4651-17) , ухвалами слідчих суддів Шевченківського, Солом`янського та Печерського судів посадових осіб було зобов`язано внести відомості до ЄРДР.Проте, загалом 23 судові рішення по справі вбивства брата позивача за повідомленнями № 694, № 728, № 735, № 736, № 737, № 738 і № 742 не були виконані.Безкінечні суперечки з правоохоронними органами, які, не бажаючи розслідувати кримінальну справу, що стосується вбивства ОСОБА_2, спочатку не вносили відомості до ЄРДР за заявами позивача про злочини № 694, № 728, № 735, № 736, № 737, № 738 і № 742, а надалі і не виконували 23 рішення судів, що стосується зобов`язань внести такі відомості, завдали позивачу моральну шкоду, яку останній оцінює у розмірі 763 700,00 грн. Вказана сума включає у себе матеріальні витрати у сумі 73 700,00 грн, тобто розмір недоотриманої заробітної плати, яку б позивач отримував, працюючи на роботі за звичайних умов.Тому позивач, з урахуванням уточненої позовної заяви, просив стягнути з відповідачів у солідарному порядку суму моральної і матеріальної шкоди у розмірі 763 700,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 15 листопада 2019 року позовні вимоги задоволено частково.Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди грошові кошти в розмірі - 50 000,00 грн.У задоволенні іншої частини позовних вимог, - відмовлено.Задовольняючи частково позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди та стягуючи з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди грошові кошти в розмірі 50 000,00 грн суд першої інстанції виходив з доведеності причинно-наслідкового зв`язку між завданою шкодою та діями з боку відповідачів, які це спричинили. Крім того, позивачем надано докази завдання моральної шкоди. Між тим, не в повній мірі обґрунтовано її розмір, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди суд вважав, що оскільки з наявних в матеріалах справи доказів не вбачається понесення позивачем матеріальних витрат (їх детальний розрахунок) та його причинно-наслідковий зв`язок зі шкодою, тому відсутні правові підстави до задоволення позовних вимог в цій частині.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Постановою Київського апеляційного суду від 13 липня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_1, НАБУ, представника ГПУ - ОСОБА_3, представника СБУ - ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 листопада 2019 року змінено, зменшено розмір стягнутої моральної шкоди з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди з 50 000,00 грн до 20 000,00 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін.Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині розміру відшкодування моральної шкоди з 50 000,00 грн до 20 000,00 грн, апеляційний суд виходив із того, що розмір визначений судом першої інстанції є завищеним. В іншій частині апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг10 серпня 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, з урахуванням уточненої редакції, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 липня 2020 року в частині визначення розміру нанесеної йому моральної шкоди та ухвалити нове рішення про стягнення моральної шкоди, у заявленому розмірі, а саме 763 700,00 грн.Касаційна скарга ОСОБА_1, з урахуванням уточненої редакції, мотивована тим, що тривалими діями відповідачів, що виразилися у бездіяльності, позивачу завдана моральна шкода, яку він оцінює в розмірі 763 700,00 грн. Вказує, що суди безпідставно не стягнули вказану суму коштів, зменшивши її.Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судам норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах(пункти 3 частини другої статті 389 ЦПК України).13 серпня 2020 року НАБУ подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 липня 2020 року та ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.Касаційна скарга НАБУ мотивована тим, що позивачем не доведено завдання йому моральної шкоди, а доводи позивача зводяться до незгоди з процесуальними рішеннями відповідачів.Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 641/2198/17, постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 199/1478/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).25 серпня 2020 року ГПУ через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 13 липня 2020 року в частині стягнення моральної шкоди та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.Касаційна скарга ГПУ мотивована тим, що сам факт звернення позивача із заяви до правоохоронних органів чи до суду не може свідчити про реальне порушення його прав, а не погоджуючись з рішеннями слідчого чи прокурора, позивач у повному обсязі реалізує своє конституційне право на доступ до правосуддя шляхом звернення до слідчого судді, який згідно пункту 18 частини першої статті 3 КПК України здійснює судовий контроль за додержанням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 03 липня 2020 року у справі № 686/27965/19, постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 199/1478/17, постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 638/8636/17-ц, постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 211/7655/15-ц, постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 338/12193/16-ц, постанові Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі № 711/5994/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи30 вересня 2020 року СБУ через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 липня 2020 рокута ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.23 листопада 2020 року СБУ через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовити.Одночасно СБУ надано пояснення на касаційну скаргу ГПУ, у яких СБУ просить касаційні вимоги ГПУ задовольнити.

Рух касаційних скарг та матеріалів справиУхвалою Верховного Суду від 10 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою НАБУ на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 липня 2020 року у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Шевченківського районного суду міста Києва.Зупинено виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 листопада 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 13 липня 2020 року, до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 липня 2020 року у даній справі.Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ГПУ на постанову Київського апеляційного суду від 13 липня 2020 року у даній справі.Зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 13 липня 2020 року,до закінчення її перегляду в касаційному порядку.23 вересня 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Перевіривши доводи касаційних скарг, врахувавши аргументи, наведені у відзивах на касаційну скаргу, врахувавши аргументи, наведені у поясненнях на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Фактичні обставини справиПротягом 2016-2017 років ОСОБА_1 звертався до СБУ, НАБУ, ГПУ із заявами про кримінальне правопорушення № 694, № 728, № 735, № 736, № 737, № 738 і № 742, які були прийняті вказаними органами.Оскільки відомості про злочини не були внесено відразу до ЄРДР, ОСОБА_1 оскаржував таку бездіяльність у порядку, встановленому КПК України (4651-17) , до Шевченківського, Солом`янського, Печерського районних судів міста Києва.За наслідками оскарження бездіяльності щодо невнесення відомостей до ЄРДР за заявою про кримінальне правопорушення № 694 ухвалами Шевченківського районного суду міста Києва від 21 листопада 2016 року по справі № 761/40036/16-к, Солом`янського районного суду міста Києва від 02 грудня 2016 року по справі № 760/19389/16-к, Печерського районного суду міста Києва від 29 листопада 2016 року по справі № 757/56810/16-к уповноважених осіб СБУ, НАБУ та ГПУ зобов`язано внести відомості до ЄРДР за заявою про кримінальне правопорушення № 694.Дані про зобов`язання внести відомості до ЄРДР на підставі ухвал Солом`янського районного суду міста Києва від 02 грудня 2016 року по справі № 760/19389/16-к, Печерського районного суду міста Києва від 29 листопада 2016 року по справі № 757/56810/16-к внесено до реєстру досудових розслідувань.За наслідками оскарження бездіяльності щодо невнесення відомостей до ЄРДР за заявою про кримінальне правопорушення № 728 ухвалами Шевченківського районного суду міста Києва від 06 березня 2016 року по справі № 761/7425/17, Солом`янського районного суду міста Києва від 20 квітня 2016 року по справі № 760/4167/17, Печерського районного суду міста Києва від 17 березня 2017 року по справі № 757/12944/16-к уповноважених осіб СБУ, НАБУ та ГПУ зобов`язано внести відомості до ЄРДР за заявою про кримінальне правопорушення № 728.Дані про зобов`язання внести відомості до ЄРДР на підставі ухвал Солом`янського районного суду міста Києва від 20 квітня 2016 року по справі № 760/4167/17, Печерського районного суду міста Києва від 17 березня 2017 року по справі № 757/12944/16-к внесено до реєстру досудових розслідувань.За наслідками оскарження бездіяльності щодо невнесення відомостей до ЄРДР за заявою про кримінальне правопорушення № 735 ухвалами Шевченківського районного суду міста Києва від 14 квітня 2017 року по справі № 761/12651/17, Солом`янського районного суду міста Києва від 03 травня 2017 року по справі № 760/6687/17, Печерського районного суду міста Києва від 13 травня 2017 року по справі № 757/20882/17-к уповноважених осіб СБУ, НАБУ та ГПУ зобов`язано внести відомості до ЄРДР за заявою про кримінальне правопорушення № 735.Дані про зобов`язання внести відомості до ЄРДР на підставі ухвали Солом`янського районного суду міста Києва від 03 травня 2017 року по справі № 760/6687/17 внесено до реєстру досудових розслідувань.За наслідками оскарження бездіяльності щодо невнесення відомостей до ЄРДР за заявою про кримінальне правопорушення № 736 ухвалами Шевченківського районного суду міста Києва від 24 травня 2017 року по справі № 761/15974/17, Солом`янського районного суду міста Києва від 13 травня 2017 року по справі № 760/8064/17, Печерського районного суду міста Києва від 07 липня 2017 року по справі № 757/26379/17-к уповноважених осіб СБУ, НАБУ, ГПУ зобов`язано внести відомості до ЄРДР за заявою про кримінальне правопорушення № 736.Дані про зобов`язання внести відомості до ЄРДР на підставі ухвали Солом`янського районного суду міста Києва від 13 травня 2017 року по справі № 760/8064/17 внесено до реєстру досудових розслідувань.За наслідками оскарження бездіяльності щодо невнесення відомостей до ЄРДР за заявою про кримінальне правопорушення № 737 ухвалами Шевченківського районного суду міста Києва від 25 травня 2017 року по справі № 761/16578/17, Солом`янського районного суду міста Києва від 26 травня 2017 року по справі № 760/8398/17-к, Печерського районного суду міста Києва від 28 липня 2017 року по справі № 757/26777/17-к уповноважених осіб СБУ, НАБУ та ГПУ зобов`язано внести відомості до ЄРДР за заявою про кримінальне правопорушення № 737.Дані про зобов`язання внести відомості до ЄРДР на підставі ухвали Солом`янського районного суду міста Києва від 26 травня 2017 року по справі № 760/8398/17-к внесено до реєстру досудових розслідувань.За наслідками оскарження бездіяльності щодо невнесення відомостей до ЄРДР за заявою про кримінальне правопорушення № 738 ухвалами Шевченківського районного суду міста Києва від 05 липня 2017 року по справі № 761/21709/17, Солом`янського районного суду міста Києва від 27 червня 2017 року по справі № 760/11005/17, Солом`янського районного суду міста Києва від 23 серпня 2017 року по справі № 757/35461/17 уповноважених осіб СБУ, НАБУ та ГПУ зобов`язано внести відомості до ЄРДР за заявою про кримінальне правопорушення № 738.За наслідками оскарження бездіяльності щодо невнесення відомостей до ЄРДР за заявою про кримінальне правопорушення № 742 ухвалами Шевченківського районного суду міста Києва від 25 травня 2017 року по справі № 761/16581/17, Солом`янського районного суду міста Києва від 08 червня 2017 року по справі № 760/8390/17, Печерського районного суду міста Києва від 25 липня 2017 року по справі № 757/29447/17-к уповноважених осіб СБУ, НАБУ та ГПУ зобов`язано внести відомості до ЄРДР за заявою про кримінальне правопорушення № 742.Дані про зобов`язання внести відомості до ЄРДР на підставі ухвали Солом`янського районного суду міста Києва від 08 червня 2017 року по справі № 760/8390/17 внесено до реєстру досудових розслідувань.Як на підставу для задоволення даного позову позивач зазначав, що безкінечні суперечки з правоохоронними органами, які, не бажаючи розслідувати кримінальну справу що стосується вбивства брата-близнюка, спочатку не вносили відомості до ЄРДР за заявами позивача про злочини № 694, № 728, № 735, № 736, № 737, № 738 і № 742, а надалі і не виконували 23 рішення судів, що стосуються зобов`язань внести такі відомості, так як при внесенні в ЄРДР використовувалось формування не з заяв про злочин, а з ухвал суду, чим завдали позивачу моральну шкоду.Задовольняючи частково позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди та стягуючи з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди грошові кошти, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд в цій частині, виходив з доведеності причинно-наслідкового зв`язку між завданою шкодою та діями з боку відповідачів, які це спричинили. Крім того, позивачем надано докази завдання моральної шкоди. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди суд вважав, що оскільки з наявних в матеріалах справи доказів не вбачається понесення позивачем матеріальних витрат (їх детальний розрахунок) та його причинно-наслідковий зв`язок зі шкодою, тому відсутні правові підстави до задоволення позовних вимог в цій частині.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми праваУ частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування шкоди за рахунок держави, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень.Згідно частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.За змістом частини першої статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.Частина 2 цієї статті визначає, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.Статтею 1173 ЦК України, визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.Основними елементами для відшкодування моральної шкоди за статтею 1167 ЦК України є: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, а за статтею 1173 ЦК України - наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача.Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 3, 4 Постанови "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року № 4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому ця шкода полягає, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.За відсутності підстав для застосування частини першої статі 1176 ЦК України (435-15) в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами.Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою.Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.Тривалість розгляду понад 16 років, відсутність прийнятих процесуальних рішень, 23 постанови слідчих суддів щодо зобов?язання посадових осіб органів досудового розслідування внести відомості до ЄРДР, потягло за собою порушення розумних строків розгляду заяв позивача, що свідчить про надмірну тривалість вирішення питання про обґрунтованість кримінального обвинувачення, що в свою чергу є порушенням права на ефективний засіб правового захисту, гарантованого статтею 13 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод.Особою, відповідальною перед потерпілим за шкоду, завдану органами державної влади, їх посадовими та службовими особами, відповідно до наведених вище положень ЦК України (435-15) , та відповідачем у справі є держава, яка набуває і здійснює свої цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.Отже, судами правильно визначено, що у цій справі, такими органами є НАБУ, ГПУ, СБУ, як особи, бездіяльністю яких було завдано шкоду позивачу у справі, та Державна казначейська служба України, яка здійснює списання коштів з державного бюджету на підставі рішення суду.Питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, що не регулюються нормами КПК України (4651-17) , відповідно суд загальної юрисдикції самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.Зазначене також узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, що викладена в постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, при цьому судом враховано правові позиції Верховного Суду наведені в постановах по справі № 640/3837/17 від 10 жовтня 2018 року; № 638/14260/16 від 04 липня 2018 року; в рішенні по справі № 641/2328/17 від 04 липня 2018 року, а відтак, спростовує посилання апелянті НАБУ, ГПУ, СБУ про спричинення позивачу моральної шкоди.Відтак установивши, що внаслідок дій/бездіяльності саме посадових осіб НАБУ, ГПУ, СБУ було спричинено позивачу моральні страждання, суди зробили правильний висновок про наявність підстав ля відшкодування моральної шкоди. Щодо позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди, то протягом всього часу розгляду справи, як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді, стороною позивача не було надано суду жодного належного і допустимого доказу, що зі сторони відповідачів, йому була спричинена матеріальна шкода. Як і не було надано стороною позивача будь-якого доказу на підтвердження реального розміру цієї матеріальної шкоди. А тому, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні цих позовних вимог є правильним, ґрунтується на вимогах закону.Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо незаконного зменшення розміру моральної шкоди та не взяття до уваги розміру шкоди визначеного експертом, то колегія суддів вважає їх безпідставними та необґрунтованими, оскільки в силу вимог статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами, за правилами, встановленими статтею 89 ЦПК України.Доводи касаційних скарг НАБУ та ГПУ щодо незаконності та необґрунтованості рішень суду, ухвалення з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, при неповно з`ясованих обставинах, які мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи, не можуть бути прийняті судом касаційної інстанції в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення враховуючи наступне.Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Висновки за результатами розгляду касаційних скаргСтаттею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 листопада 2019 року, у незміненій його частині, та постанову Київського апеляційного суду від 13 липня 2020 року- без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416, 418, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,ПОСТАНОВИВ:Касаційні скарги ОСОБА_1, Генеральної прокуратури України та Національного антикорупційного бюро України залишити без задоволення.Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 листопада 2019 року, у незміненій його частині, та постанову Київського апеляційного суду від 13 липня 2020 року залишити без змін.Поновити виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 листопада 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 13 липня 2020 року.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун