Вказувала, що на час відкриття спадщини вона проживала спільно однією сім`єю разом із ОСОБА_2 сім років та є спадкоємцем за законом, який має право на спадкування у четверту чергу, оскільки її чоловік не склав заповіту, а спадкоємці першої, другої та третьої черги відсутні.

Вважала, що спадщина належить їй як спадкоємцю за законом, однак вона як власник спадщини, зокрема, нерухомого майна, не може реалізувати свої права власника через невизнання їх третіми особами, приватним нотаріусом, який не видає свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, та територіальною громадою, яка може прийняти спадщину, що не прийнята спадкоємцем.

Ураховуючи зазначене та уточнені позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд:

- встановити факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 14 грудня 2009 року до часу відкриття спадщини ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати ОСОБА_1 спадкоємцем за законом четвертої черги майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 ;

- визнати за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом як спадкоємця четвертої черги, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1

ОСОБА_2, право власності на квартиру

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 16 липня 2020 року у складі судді Катющенко В. П. позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 14 грудня 2009 року до часу відкриття спадщини ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнано ОСОБА_1 спадкоємцем за законом четвертої черги майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .

Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом

як спадкоємця четвертої черги, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 право власності на квартиру

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 довела належними та допустимими доказами факт проживання з померлим

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу

з 14 грудня 2009 року до часу відкриття спадщини ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_1, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року заяву Київської міської ради про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення задоволено.

Поновлено Київській міській раді строк на апеляційне оскарження рішення.

Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київської міської ради на рішення Дніпровського районного суду міста Києва

від 16 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуд Л. М., про визнання права власності.

Зупинено дію рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 16 липня 2020 року до закінчення апеляційного провадження у справі.

Постановою Київського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року апеляційну скаргу Київської міської ради задоволено.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16 липня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки позивач

не надала суду достатніх доказів на підтвердження проживання однією сім`єю з померлим ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу

з 14 грудня 2009 року до часу відкриття спадщини ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_1, тому апеляційний суд вважав, що рішення районного суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2020 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2021 року справу призначено

до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції та не врахував того, що факт проживання ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 з 14 грудня 2009 року до часу відкриття спадщини ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_1 підтверджувався показами свідків: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, які були допитані в судовому засіданні суду першої інстанції, зазначали,

що позивач разом із спадкодавцем навчалися у школі, почали жити разом

з 2009 року, вели спільне господарство, зробили спільний ремонт

у батьківській хаті в селі, впорядкували земельну ділянку, мали спільний бюджет, спільно харчувались, надавали взаємну допомогу. Вказані обставини підтверджуються також наявними в матеріалах справи письмовими доказами: комунальними платіжками, що підтверджують наявність спільних витрат та відповідно спільного бюджету, роздрукованими спільними кольоровими фотографіями, що підтверджують спільне користування житлом, ведення спільного господарства, фото із шкільного випускного альбому, довідкою про лікування, випискою з історії хвороби, витратами на ліки, ритуальні послуги. Незважаючи на це, суд апеляційної інстанції визнав припущенням пояснення допитаних свідків, які не досліджувалися судом апеляційної інстанції взагалі, що підтверджується технічним записом судового засідання, яке відбулося 02 грудня 2020 року. Крім того, суд апеляційної інстанції не навів жодних мотивів відхилення наявних у матеріалах доказів, зокрема: комунальних платіжок, що підтверджують наявність спільних витрат та відповідно спільного бюджету, наявність фотографій на флешці, роздрукованими спільними кольоровими фотографіями, що підтверджують спільне користування житлом, ведення спільного господарства.

Більш того, такі докази, як довідка про знаходження померлого на лікуванні в хірургічному відділенні Канівської ЦРЛ, понесення витрат на поховання, оплату поминального обіду та витрат за товари для поховання в сукупності та у взаємозв`язку із наявними іншими доказами в матеріалах справи свідчать про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є особами, що складали сім`ю, які спільно проживали, пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки.

Зазначає, що апеляційна скарга була подана відповідачем з порушенням строку на її подання, не зазначивши причини поважності пропуску строку на апеляційне оскарження, у зв`язку з чим були порушені норми частин третьої та четвертої статті 357 ЦПК України.

Також апеляційна скарга від імені відповідача була підписана особою, яка не має статусу адвоката, якою не було надано документів, які надають

їй право підписувати та подавати документи до суду від імені Київської міської ради на правах самопредставництва юридичної особи в розумінні частини третьої статті 58 ЦПК України.

Апеляційна скарга була прийнята до розгляду без сплаченого судового збору у встановленому законом розмірі.

Зазначає, що у розгляді справи брав участь суддя, якому було заявлено відвід.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку у подібних правовідносинах, викладеного

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року

у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18), у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 587/302/16-ц (провадження № 61-18522св18), від 10 січня 2019 року у справі

№ 484/747/17 (провадження № 61-44149св18), від 12 серпня 2019 року

у справі № 521/16365/15 (провадження № 61-28987св18), від 24 вересня 2020 року у справі № 644/5818/18 (провадження № 61-8569св19).

Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

09 червня 2002 року між ОСОБА_7, продавцем, та ОСОБА_2, покупцем, укладений договір купівлі-продажу квартири

АДРЕСА_1, посвідчений Ромасенко Н. Ф., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу (а.с. 5, т. 1).

Із 31 березня 2014 року по 24 квітня 2014 року ОСОБА_2 знаходився

на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні Канівської центральної районної лікарні (а.с. 90, 91, т. 1).

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженець Грузії, помер

у віці 63 років, ІНФОРМАЦІЯ_1, у місті Києві, про що ІНФОРМАЦІЯ_1 складено відповідний актовий запис № 8447 та цього ж дня відділом державної реєстрації смерті Головного територіального управління

у місті Києві видано свідоцтво про смерть серія НОМЕР_1 (а.с. 107, 108).

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 оплатила поминальний обід у кафе "Сніжинка" у розмірі 2 000,00 грн, що підтверджується товарним чеком № 7 (а.с. 109, т. 1).

Відповідно до акта здачі-прийняття надання послуг від 18 травня 2018 року № 00000025 замовник ОСОБА_1 та виконавець фізична особа - підприємець ОСОБА_8, склали акт щодо надання виконавцем ритуальних послуг, які замовник отримав та оплатив 2 380,00 грн (а.с. 110,

Замовником ОСОБА_1, відповідно до видаткової накладної

від 18 травня 2018 року № --00000115, сплачено 3 010,00 грн за товари для поховання (а.с. 111, т. 1).

Згідно із листом Київського міського відділу державної реєстрації шлюбів Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) від 13 березня 2020 року № 91/20.1-07 проведеною перевіркою

за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян актового запису про шлюб стосовно ОСОБА_2 у відділі не виявлено (а.с. 187).

29 травня 2018 року ОСОБА_1 звернулася із заявою, посвідченою ОСОБА_9, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, у якій зазначила, що проживала із померлим ОСОБА_2 однією сім`єю, спадщину, яка залишилася після його смерті, вона прийняла (а.с. 190, т. 1).

У Спадковому реєстрі відсутня інформація про спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину після смерті

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2, що підтверджується інформаційною довідкою

від 29 травня 2018 року № 52073677 (а.с. 19, т. 1).

29 травня 2018 року до Спадкового реєстру приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуд Л. М. внесено реєстраційний запис № 62483456 про реєстрацію спадкової справи № 06-2018 щодо майна ОСОБА_2, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 196, т. 1).

У Спадковому реєстрі відсутня інформація про заповіти, спадкові договори, складені ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується інформаційною довідкою від 29 травня 2018 року

№ 52073707 (а.с. 197, т. 1).

30 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу, Гуд Л. М., із заявою № 53

щодо видачі свідоцтва про право на спадщину за законом згідно із

статтею 1264 ЦК України на квартиру АДРЕСА_1, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2,

з яким вона проживала однією сім`єю з 2009 року (а.с. 199, т. 1).

Постановою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гуд Л. М. від 30 листопада 2018 року ОСОБА_1 відмовлено

у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті

ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1,

у зв`язку з тим, що не подано документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії, - документи, що підтверджують факт її спільного проживання зі спадкодавцем протягом п`яти років до часу відкриття спадщини (а.с. 203, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК Україниспадкуванням є перехід прав

та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця),

до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або

за законом.

За змістом статті 1218 ЦК Українидо складу спадщини входять усі права

та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини

і не припинилися внаслідок його смерті.

юстатті 1258 ЦК Українивстановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1264 ЦК Україниу четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю

не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Змістом положень статті 1268 ЦК Українивизначено, що спадкоємець

за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК Україниспадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Згідно з частиною першою статті 1270 ЦК Українидля прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Частиною другою статті 1274 ЦК України встановлено, що спадкоємець

за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.

Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали

зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), підлягають врахуванню правила частини другої статті 3 СК Українипро те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК Українинеобхідне встановлення двох юридичних фактів:

а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем;

б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року

у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що обов`язковими умовами для визнання особи членом сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство

не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії,

за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя

з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права

й обов`язки.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

Факт спільного проживання, сам по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав

і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.

Подібні висновки містяться у постановах Касаційного цивільного суду

у складі Верховного Суду від 09 квітня 2020 року у справі № 180/2536/18 (провадження № 61-18579св19), від 09 червня 2021 року у справі

№ 346/5702/18 (провадження № 61-17111св20).

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Звертаючись до суду із позовом, на підтвердження факту спільного проживання з відповідачем однією сім`єю у період з 14 грудня 2009 року до часу відкриття спадщини ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_1 долучила до матеріалів справи їхні спільні фото з ОСОБА_2 ; медичну довідку, яка вказує на те, що ОСОБА_2 був хворою людиною та після операції потребував догляду; довідку з місця роботи про те, що ОСОБА_1 протягом зазначеного періоду проживала з ОСОБА_2, оскільки сім`я потребувала додаткових доходів; платіжні документи, які підтверджують витрати, здійснені для організації поховання ОСОБА_2 .

Спільні фотографії ОСОБА_1 та ОСОБА_2, спільна присутність

на святкуванні свят, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.

Даючи оцінку показанням свідків зі сторони позивача на підтвердження того, що сторони проживали однією сім`єю у вказаний період, апеляційний суд зазначав, що суд першої інстанції помилково взяв їх до уваги, оскільки їх пояснення носять узагальнений характер та стосуються здебільшого констатації факту сумісного проживання сторін. На підставі цього дійшов висновку, що показання допитаних свідків про відносини сторін до щодо проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу не підтверджують наявності у них усталених відносин, які притаманні подружжю.

Апеляційний суд правильно вказував, що сам по собі факт перебування позивача у близьких стосунках з ОСОБА_2, який помер

ІНФОРМАЦІЯ_1, не може свідчити, що сторони проживали у період з 14 грудня 2009 року до часу відкриття спадщини ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_1 однією сім`єю, оскільки позивачу необхідно надати докази ведення спільного господарства, наявності у сторін бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї.

Доводи касаційної скарги про те, що судом не прийнято як докази спільного проживання та ведення спільного господарства надані позивачем квитанції про сплату комунальних платежів, колегією не приймаються, оскільки платником у всіх квитанціях зазначено саме " ОСОБА_2".

Також на підтвердження факту проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2

у вказаний період позивач надала документи, пов`язані із смертю

та захороненням ОСОБА_2 .

Наявність у позивача документів, пов`язаних із смертю та захороненням ОСОБА_2, не можуть бути взятими до уваги, оскільки сама їх наявність не підтверджує факт перебування позивача у фактичних шлюбних відносинах, спільного проживання, ведення спільного господарства

та наявності взаємних прав та обов`язків з померлим.

Суд апеляційної інстанції вважав недоведеними обставини, що мають значення для справи і на які посилається ОСОБА_1, та які суд першої інстанції визнав встановленими, а тому знайшов підстави для скасування рішення суд першої інстанції з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю.

Колегія судів зазначає, що обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог

та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач, - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції

не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

З огляду на вищевикладене Верховний Суд зазначає, що ухвалюючи рішення, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що у розгляді справ брав участь суддя, якому було заявлено відвід, не заслуговують на увагу та спростовуються матеріалами справи.

Так, ухвалою Київського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року передано заяву адвоката Грищенка О. М. - представника ОСОБА_1 про відвід судді Київського апеляційного суду Гаращенка Д. Р. для автоматизованого розподілу відповідно до частини першої статті 33 ЦПК України з метою визначення судді для її розгляду (а.с. 108-109, т. 2).

Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року

у задоволенні заяви адвоката Грищенка О. М. - представника ОСОБА_1 про відвід судді Київського апеляційного суду Гаращенка Д. Р. відмовлено. Продовжити розгляд справи за апеляційною скаргою Київської міської ради на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16 липня

2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуд Л. М., про визнання права власності у тому ж складі суду (а.с. 111-113, т. 2).

Відповідно до частини третьої статті 58 ЦПК Україниюридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Відповідно до пункту 2.11 посадової інструкції головного спеціаліста відділу методичного та нормативно-правового забезпечення Юридичного управління Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), за дорученням начальника Юридичного управління Департаменту веде претензійну та позовну роботу, представляє інтереси Департаменту, виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Київської міської ради в судах, а також в інших органах під час розгляду судових справ, вирішенні правових питань та спорів (а.с. 65-68, т. 2).

З огляду на зазначене, посилання у касаційній скарзі на те, що апеляційна скарга від імені відповідача була підписана особою, яка не має статусу адвоката, якою не було надано документів, які надають їй право підписувати та подавати документи до суду від імені Київської міської ради на правах самопредставництва юридичної особи в розумінні частини третьої статті 58 ЦПК України, є безпідставними.

Також не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно поновив Київській міській раді строк на апеляційне оскарження, оскільки у апеляційній скарзі зазначено, що копію повного тексту оскаржуваного рішення суду першої інстанції Київська міська рада отримала 01 вересня 2020 року, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції, апеляційну скаргу подала 23 вересня 2020 року, врахувавши вимоги частин першої та другої статті 354 ЦПК України апеляційний суд вказаним обставинам надав належну оцінку.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі

статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновку суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанції, а також у зв`язку з переглядом справи

у суді касаційної інстанції немає.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.Постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року залишити без змін.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.