Свої вимоги позивач мотивував тим, що йому на праві власності належить земельна ділянка площею 0, 0750 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1, на якій знаходиться житловий будинок з надвірними спорудами та прибудовами, що також належить йому на праві власності. Відповідачка є власником сусіднього домоволодіння по АДРЕСА_2 і на власній ділянці має існуючі будівлі, в тому числі гараж, який розташований на відстані 1 метра до межі земельних ділянок. Позивач зазначав, що відповідачка облаштувала навіс (тимчасову споруду) між гаражем та межею земельної ділянки, на якій встановила опорні стовпчики навісу таким чином, що дах навісу став продовженням даху гаража і виходить за межі належної їй земельної ділянки. Вся стічна вода спрямовується на частину належної йому земельної ділянки, що створює обмеження у користуванні та розпорядженні його майном. Вказана тимчасова споруда не облаштована засобами по утриманню снігу та водостічною системою, у зв`язку із чим на земельній ділянці утворюються скупчення великої кількості води, що негативно впливає на його майно, яке знаходиться на належній йому земельній ділянці. Крім того, конструкція збудована таким чином, що позбавляє можливості відремонтувати паркан, встановлений на межі земельних ділянок.

Також позивач вказував, що він звертався до суду із позовом до відповідачки про зобов`язання вчинити дії, який рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 03 листопада 2016 року задоволено і зобов`язано ОСОБА_2 знести за свій рахунок навіс (тимчасову споруду), що знаходиться між гаражем по АДРЕСА_2 та земельною ділянкою позивача по АДРЕСА_1 .

18 липня 2018 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження по примусовому виконанню рішення апеляційного суду у зв`язку з фактичним виконанням. Однак навіс (тимчасова споруда) була знесена не в повній мірі, а через кілька тижнів відповідач повернула знесений навіс на те ж місце, тим самим знову чинить перешкоди у користуванні власністю.

Позивач зазначав, що звернувся до державної виконавчої служби з виконавчим листом про примусове виконання рішення Апеляційного суду Черкаської області по справі № 705/6378/15-ц, проте йому було повідомлено, що виконавче провадження закінчено і не може бути розпочато знову, крім випадків, передбачених Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) .

ОСОБА_3 стверджує, що намагався в досудовому порядку відновити свої порушені права та неодноразово звертався до відповідачки та органів Державної архітектурно-будівельної інспекції України з приводу вирішення питання знесення навісу, однак у такий спосіб відновити свої права йому не вдалося.

Із урахуванням зазначеного, позивач просив позов задовольнити: зобов`язати ОСОБА_2 знести за свій рахунок навіс (тимчасову споруду), що знаходиться між гаражем по АДРЕСА_2 та земельною ділянкою ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 ; зобов`язати ОСОБА_2 не чинити перешкод у здійсненні ним права користування земельною ділянкою, розташованою по АДРЕСА_1 ; зобов`язати ОСОБА_2 у подальшому дотримуватись вимог будівельних норм та не зводити (будувати) споруди, у тому числі тимчасові, на відстані до одного метра до паркану його домоволодіння по АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області, у складі судді Гудзенко В. Л., від 23 вересня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю та зобов`язання вчинити дії відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних доказів на обґрунтування своїх позовних вимог та доказів порушення його прав, оскільки з матеріалів справи неможливо достовірно встановити, чи існує навіс між гаражем відповідача та межею земельної ділянки, отже позивачем не доведено порушення його прав.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Черкаського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 23 вересня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .

Зобов`язано ОСОБА_2 знести за свій рахунок навіс (тимчасову споруду), що знаходиться між гаражем по АДРЕСА_2 та земельною ділянкою ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 .

Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкод у здійсненні ОСОБА_1 його права користування земельною ділянкою, розташованою по АДРЕСА_1 .

Зобов`язано ОСОБА_2 у подальшому дотримуватись вимог будівельних норм та не зводити (будувати) споруди, у тому числі тимчасові, на відстані до одного метра до паркану домоволодіння ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 .

Вирішено питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивачем не доведено порушення його прав відповідачкою, оскільки позивачем надано належні докази облаштування ОСОБА_2 навісу між гаражем та межею земельної ділянки позивача. Суд апеляційної інстанції зазначив, що 16 жовтня 2018 року працівниками відділу державного архітектурно-будівельного контролю Уманської міської ради проведено позапланову перевірку, здійснено виїзд на місце і встановлено, що ОСОБА_2 на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2, провела роботи по зведенню тимчасової будівлі без влаштування фундаменту, а саме навіс.

Короткий зміст доводів касаційної скарги

07 квітня 2021 року до Верховного Суду ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Черкаського апеляційного суду від 17 грудня 2020 рокуі залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення заявниця зазначила порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального

і процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 10 лютого 2016 року

у справі № 6-2124цс15 та від 24 травня 2017 року у справі № 6-951цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідив зібрані у справі докази, прийняв рішення

про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залученні

до участі у справі, а справу було розглянуто і вирішено неповноважним складом апеляційного суду, при цьому не забезпечено участь відповідачки та її представника у розгляді справи (пункт 4 частини другої

статті 389 ЦПК України).

Заявниця стверджує, що позивач посилався на порушення будівельних норм та правил при зведенні спірної споруди, однак не конкретизував, які саме будівельні норми та правила було нею порушено. Заявлені позивачем позовні вимоги вважає безпідставними, вказує, що матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження порушених прав позивача. Також заявниця посилається на те, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту своїх прав. Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд не встановив, які права позивача було порушено та чи підлягають вони захисту у спосіб обраний позивачем. Позивач не порушував клопотання про проведення у справі відповідної експертизи. ОСОБА_2 вказує, що апеляційним судом не було забезпечено її участі та участі її представника у розгляді справи в режимі відеоконференції, а у розгляді справи брав суддя Новіков О., по батькові якого не вказано в судовому рішенні.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю та зобов`язання вчинити дії призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 належить на праві власності земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0750 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 617591 від 12 жовтня 2007 року.

Вказана земельна ділянка межує із домоволодінням ОСОБА_2 по АДРЕСА_2 .

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 18 серпня 2016 року у справі № 705/6378/15-ц у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити дії - відмовлено.

Рішенням Черкаського апеляційного суду Черкаської області від 03 листопада 2016 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 07 листопада 2018 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 18 серпня 2016 року скасовано. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_2 знести за свій рахунок навіс (тимчасову споруду), що знаходиться між гаражем по АДРЕСА_2 та земельною ділянкою ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Постановою головного державного виконавця Уманського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління у Черкаській області від 07 травня 2018 року відкрито виконавче провадження по виконанню виконавчого листа № 705/6378/15-ц 2/705/333/16.

Постановою головного державного виконавця Уманського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління у Черкаській області від 24 травня 2018 року накладено штраф на ОСОБА_2 за невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення суду.

Постановою головного державного виконавця Уманського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління у Черкаській області від 18 липня 2018 року закінчено виконавче провадження у зв`язку з фактичним виконанням рішення суду.

Згідно листів виконавчого комітету Уманської міської ради від 16 жовтня 2018 року № М-844 та від 21 листопада 2018 року № М-971/0701 працівниками відділу державного архітектурно-будівельного контролю Уманської міської ради 16 жовтня 2018 року проведено позапланову перевірку та здійснено виїзд на місце і встановлено, що ОСОБА_2 на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2, провела роботи по зведенню тимчасової будівлі без влаштування фундаменту, а саме навісу.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями пункту 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 41 Конституції Україникожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У відповідності до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Статтею 96 ЗК України передбачено, що землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства.

Згідно з частиною першою статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей.

Відповідно до положень статті 391 ЦК України позов про усунення порушень прав, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню незалежно від того, на своїй чи на чужій земельній ділянці або іншому об'єкті нерухомості відповідач вчиняє дії (бездіяльність), що порушують право позивача.

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на те, що відповідачка на власній земельній ділянці облаштувала навіс (тимчасову споруду) між гаражем та межею земельної ділянки, яка належить йому на праві власності, і стічна вода, яка утворюється при випаданні опадів, спрямовується на частину земельної ділянки його домоволодіння, що створює обмеження у користуванні та розпорядженні його майном.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, враховуючи тривалість конфлікту, який виник між сторонами спору, а також інтереси, як позивача, так і відповідачки, дійшов об`єктивного висновку про наявність підстав для захисту прав ОСОБА_3 у обраний ним спосіб, шляхом зобов`язання ОСОБА_2 знести за свій рахунок спірний навіс (тимчасову споруду), який, як встановив апеляційний суд, знаходиться між належним відповідачці гаражем та межею земельних ділянок, належних сторонам спору, зобов`язання відповідачки не чинити перешкод позивачу у здійсненні його права користування земельною ділянкою шляхом дотримання вимог будівельних норм.

При вирішенні спору апеляційним судом враховано встановлені у справі № 705/6378/15-ц обставини, які свідчать про те, що спір між сторонами з приводу зведення відповідачкою навісу (тимчасової споруди) існує тривалий період часу.

Суд апеляційної інстанції надав оцінку відомостям, які містяться у листахвиконавчого комітету Уманської міської ради № М-844 від 16 жовтня 2018 року та від 21 листопада 2018 року № М-971/0701 і які підтверджують, що ОСОБА_2 на земельній ділянці по АДРЕСА_2 провела роботи по зведенню тимчасової будівлі без влаштування фундаменту, а саме навісу.

Вказані обставини спростовують доводи заявниці про те, що нею не вчинялись дії, спрямовані на порушення прав позивача, а позивачем обрано неефективний спосіб захисту порушених прав.

Зазначеним обставинам надана належна оцінка апеляційним судом, а доводи касаційної скарги не спростовують правильних по суті висновків апеляційного суду, зроблених за результатами оцінки доказів.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Зазначення у тексті судового рішення апеляційного суду прізвища судді без належних ініціалів не свідчить про розгляд справи судом апеляційної інстанції у неповноважному складі. У протоколі автоматизованого розподілу судової справи між суддями, ухвалі про відкриття апеляційного провадження ініціали судді Новікова О. М. зазначені повністю, що не викликає сумніву у наявності у вказаного суддів повноважень на здійснення апеляційного розгляду справи у складі колегії суддів.

Відповідно до частини шостої статті 212 ЦПК України суд може постановити ухвалу про участь учасника справи у судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні суду, визначеному судом.

Ухвалою від 04 грудня 2020 року Черкаський апеляційний суд задовольнив клопотання представника відповідачки про проведення судового засідання в режимі відеоконференції та доручив Уманському міськрайонному суду Черкаської області забезпечити проведення судового засідання у режимі відеоконференції.

Під час розгляду справи в апеляційному суді відеоконференція не відбулася у зв`язку з відсутністю зв`язку із Уманським міськрайонний судом Черкаської області (не було зв`язку із сервером для проведення відеоконференції).

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи в суді апеляційної інстанції (частина друга статті 372 ЦПК України).

Посилання у тексті постанови суду апеляційної інстанції на те, що ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву, слід визнати неправильним, оскільки положення частини п`ятої статті 212 ЦПК України не підлягають застосуванню у тому випадку, коли учасник справи бере участь у судовому засіданні у приміщенні суду, який забезпечує проведення відеоконференції.

У той же час, враховуючи те, що сторони по справі були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, право суду апеляційної інстанції розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату, час і місце розглядуучасників, а також те, що неможливість заслуховування апеляційним судом пояснень відповідача та його представника у судовому засіданні не вплинули на правильність вирішення спору по суті, а суд касаційної інстанції надав оцінку основним доводам сторони відповідача по суті спору, колегія суддів не знаходить підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції з формальних підстав.

При цьому враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20), а також те, що у відповідності до відомостей, які містяться в автоматизованій системі виконавчого провадження, виконавче провадження № 64296384 з примусового виконання виконавчого листа у справі № 705/5986/19 щодо зобов`язання вчинити дії завершено (постанова державного виконавця від 26 квітня 2021 року про повернення виконавчого документа стягувачу).

З урахуванням наведеного, враховуючи підстави касаційного оскарження, наведені заявницею, колегія суддів вважає, що апеляційний суд за встановлених у цій справі обставин дійшов обґрунтованого висновку щодо задоволення заявлених позивачем вимог.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам Верховного Суду України, які висловлені у постановах від 10 лютого 2016 року

у справі № 6-2124цс15 та від 24 травня 2017 року у справі № 6-951цс16.

За змістом статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.