Постанова

Іменем України01 вересня 2021 рокум. Київсправа № 201/267/20 провадження № 61-6753св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 листопада 2020 року у складі судді Федоріщева С. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 березня 2021 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Городничої В. С., Петешенкової М. Ю.,ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимогУ січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення безпідставно отриманих коштів.Обґрунтовуючи позов, зазначав, що 15 травня 2007 року він передав відповідачам грошові кошти в сумі 1 250 000,00 дол. США в рахунок оплати за придбання нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, про отримання яких відповідачами складено розписку. Після укладення в цей же день, 15 травня 2007 року, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фактотум" (далі - ТОВ "Фактотум", товариство) в його особі як директора цього товариства, з однієї сторони, та відповідачами - з іншої сторони, договору купівлі-продажу вказаного нерухомого майна він дізнався, що відповідно до пункту 2 договору продаж вчинено за 214 148, 00 грн, тобто дійсна вартість придбаного за договором майна значно нижча, ніж він сплатив відповідачам відповідно до розписки.Посилаючись на те, що відповідачі безпідставно отримали кошти за розпискою, просив стягнути з них на його користь безпідставно отримані кошти в сумі 30 032 694,50 грн, з відрахуванням суми, яку було сплачено за нерухоме майно відповідно до пункту 2 договору купівлі-продажу від 15 травня 2007 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанційРішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 березня 2021 року, в задоволенні позову відмовлено.Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 є неналежним позивачем, оскільки стороною договору купівлі-продажу від 15 липня 2007 року є ТОВ "Фактотум", від імені якого діяв ОСОБА_1 як директор товариства, і в розписці від 15 травня 2007 року вказано, що відповідачі отримали кошти від ОСОБА_1 саме як від директора ТОВ "Фактотум", а не як від фізичної особи. При цьому суд вказував, що позивач не надав доказів про передання ним як фізичною особою коштів відповідачам, і суд таких доказів не здобув. До того ж суду не надано й переконливих доказів про фактичне передання відповідачам вказаних у розписці коштів ТОВ "Факторіум", враховуючи, що це юридична особа, і такі кошти повинні були перераховуватись з рахунків товариства.Також суд вважав недоведеним виникнення між сторонами у справі правовідносин, які регулювалися б статтею 1212 ЦК України, у зв`язку з чим вважав неможливим задоволення вимог у цій частині.Водночас суд першої інстанції як на причину відмови в позові вказував на пропуск позивачем позовної давності.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені доводиУ квітні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 листопада 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 березня 2021 року й ухвалити нове рішення про задоволення позову.У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц, від 31 січня 2020 року у справі № 370/999/16-ц. Також посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме з приводу обставин, коли керівник юридичної особи бажає виступити у правовідносинах, що виникли між юридичною особою та іншими сторонами, як фізична особа, а не від імені юридичної особи.Зазначає, що судові рішення ухвалені без належної оцінки доказів у справі, які підтверджують наявність боргових зобов`язань та зобов`язань щодо повернення відповідачками безпідставно набутих коштів.На думку особи, яка звернулась з касаційною скаргою, висновки судів ґрунтуються на припущеннях, оскільки відповідачі, заперечуючи проти позову, свою позицію належним чином не довели.Суди помилково дійшли висновку про те, що ОСОБА_1, укладаючи договір купівлі-продажу, діяв як директор товариства, тому не є належним позивачем, адже суди не досліджували обставин укладення договору.ОСОБА_1 вважає, що суди ухвалили неправомірне рішення, відмовивши в позові через безпідставність позовних вимог та одночасно через пропуск строків позовної давності.

Доводи інших учасників справиУ відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зазначають про безпідставність її доводів. Вказують, що суди дали належну оцінку як доказам у справі, так і обставинам щодо поважності пропуску позивачем строку позовної давності, тому вважають, що прийняті судами першої та апеляційної інстанцій судові рішення є законними і обґрунтованими.

Рух справи в суді касаційної інстанціїУхвалою Верховного Суду від 13 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 201/267/20, витребувано її з Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в складі колегії з п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судамиСуд встановив, що 15 травня 2007 року між ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ТОВ "Факторум" в особі директора ОСОБА_1 укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 863,5 кв. м.У договорі купівлі-продажу (пункт 2) зазначено, що вартість приміщення становить 214 148,00 грн. Цього ж дня ОСОБА_2 і ОСОБА_3 склали розписку про те, що від директора ТОВ "Фактотум" ОСОБА_1 вони отримали кошти в сумі 1 250 000,00 дол. США за приміщення на АДРЕСА_2 .Звернувшись у січні 2020 року до суду із цим позовом, ОСОБА_1 вважав, що зазначена сума коштів отримана відповідачами безпідставно, оскільки дійсна вартість приміщення становила 214 148,00 грн. Отже, різниця між отриманими коштами та реальною вартістю нерухомого майна підлягає стягненню з відповідачів у солідарному порядку на його користь як фізичної особи на підставі статті 1212 ЦК України.Під час розгляду справи відповідачі подали клопотання про застосування строку позовної давності.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного СудуЗгідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється згідно із законами, чинними на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання шляхом звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно зі статтею 48 ЦПК України позивачем може бути фізична і юридична особа, а також держава.Суд установив, і в договорі купівлі-продажу від 15 травня 2007 року, і в розписці від 15 травня 2007 року про отримання коштів, на яку посилається позивач, зазначено, що договір укладено із ТОВ "Фактотум" в особі директора ОСОБА_1 і кошти відповідачі отримали від ОСОБА_1 як директора ТОВ "Фактотум". Разом з тим ОСОБА_1 звернувся до суду не в інтересах ТОВ "Фактотум", а за відновленням саме його цивільних прав як фізичної особи. Матеріально-правові вимоги ОСОБА_1 полягали у стягненні з відповідачів безпідставно набутих коштів за договором, укладеним між відповідачами і ТОВ "Фактотум", від імені якого він діяв як директор на підставі статуту.Колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність позивачем порушення його прав саме як фізичної особи. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.З огляду на наведене колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що судові рішення ухвалені без належної оцінки доказів у справі, які підтверджують наявність боргових зобов`язань та зобов`язань щодо повернення відповідачами безпідставно набутих коштів.Безпідставними колегія суддів вважає і доводи касаційної скарги про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про те, що, укладаючи договір купівлі-продажу, ОСОБА_1 діяв як директор товариства, тому не є належним позивачем.Абзац перший договору купівлі-продажу від 15 травня 2007 року має чітке формулювання про те, що цей договір укладено між ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ТОВ "Фактотум" в особі директора ОСОБА_1Ураховуючи чіткий та зрозумілий зміст договору, суди дійшли правильного висновку про те, що договір купівлі-продажу нерухомого майна укладено не з фізичною особою ОСОБА_1, а з юридичною особою, від імені якої діяв ОСОБА_1 як керівник відповідно до статуту. При цьому доводи касаційної скарги про те, що суди не дослідили обставин укладення договору, не мають значення для правильного вирішення справи, оскільки у договорі чітко вказано суб`єктний склад. Позовних вимог щодо оспорювання договору у цій справі не заявлялось. Відповідно до пункту 2 договору купівлі-продажу від 15 травня 2007 року продаж вчинено за 214 148,00 грн, які продавці одержали повністю від покупця, ще до підписання цього договору. За таких обставин зазначене твердження є за своєю природою розпискою, що підтверджує факт повного і належного розрахунку за наведеним договором.Оскільки при укладенні і виконанні договору купівлі-продажу від 15 травня 2007 року директор ОСОБА_1 діяв на підставі статуту товариства від імені і в інтересах ТОВ "Фактотум", то відповідно до статті 11, частини першої статті 92 ЦК України саме ТОВ "Фактотум" як юридична особа набуло цивільних прав та обов`язків як покупець з факту укладення вказаного договору через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.Суди попередніх інстанцій установили, що відповідачі, отримуючи кошти від ОСОБА_1, який діяв як директор ТОВ "Фактотум", вступили у цивільні відносини відповідно до статті 92 ЦК України саме з ТОВ "Фактотум", а не з ОСОБА_1 як самостійним учасником цивільних відносин. З огляду на викладене, факт складення і видачі відповідачами розписки про отримання грошових коштів від директора ТОВ "Фактотум" свідчить про виникнення цивільних правовідносин між відповідачами - фізичними особами і юридичною особою (ТОВ "Фактотум"), яка здійснює свої цивільні права та обов`язки через орган управління відповідно до статуту товариства. Такі дії відповідачів не можуть свідчити про порушення цивільних прав позивача як фізичної особи, а тому виключають можливість задоволення матеріально-правових вимог позивача у зв`язку з відсутністю у діях відповідачів складу цивільно-правового правопорушення саме стосовно позивача.Оскільки суди попередніх інстанцій дійшли висновку про недоведеність позивачем порушення його цивільних прав як фізичної особи, відповідно, вони зробили і правильний висновок про відсутність підстав для застосування статті 1212 ЦК України.Посилання у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц, від 31 січня 2020 року у справі № 370/999/16-ц, на увагу не заслуговують, оскільки наведені висновки винесені у справах з іншими фактичними обставинами. Так, у справі № 372/1036/15-ц предметом позову є вимоги про визнання недійсними розпоряджень та державних актів на право власності на земельні ділянки, витребування земельних ділянок, а у справі № 370/999/16-ц - вимоги про стягнення заборгованості за договором підряду за невиконані роботи. Оскільки підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України (неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц, від 31 січня 2020 року у справі № 370/999/16-ц) не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, то відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України касаційне провадження щодо перегляду судових рішень за касаційною скаргою ОСОБА_1 з цих підстав підлягає закриттю.Спростовуючи доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме з приводу виникнення у керівника юридичної особи права виступити позивачем як самостійною фізичною особою, а не від імені юридичної особи, колегія суддів зазначає про відсутність необхідності висловлювати з цього приводу іншу правову позицію, ніж є у судовій практиці (постанови Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 6-2063цс16, від 30 листопада 2016 року у справі № 6-2363цс16, від 19 листопада 2016 року у справі № 6-1443цс16). У разі коли керівник юридичної особи бере участь у справі як самостійна особа, то правовідносини у такій справі мають стосуватись безпосередньо прав та обов`язків цього керівника як фізичної особи.Суди першої та апеляційної інстанцій прийняли оскаржувані судові рішення відповідно до вказаних висновків.Однак колегія суддів Верховного Суду не може погодитись з висновками судів попередніх інстанцій про одночасну відмову в позові за необґрунтованістю та у зв`язку з пропуском позовної давності, оскільки відповідно до статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. Якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності не відповідає вимогам закону.Така позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скаргиУраховуючи, що після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України Верховний Суд встановив, що висновки щодо застосування норми права, викладені у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц та від 31 січня 2020 року у справі № 370/999/16-ц, на які посилалася особа, яка подала касаційну скаргу, стосуються правовідносин, які не є подібними, то суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, відкрите з цих підстав.Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне змінити прийняті у справі рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, виключивши з їх мотивувальних частин посилання на позовну давність як на підставу відмови в позові.

Щодо судових витратЗгідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.З огляду на те що суд касаційної інстанції змінює рішення судів попередніх інстанцій лише в частині викладення мотивів, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.Керуючись статтями 260, 396, 400, 409, 412, 415, 416, 419 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного судуПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.Касаційне провадження, відкрите за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 листопада 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 березня 2021 року, з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, закрити.Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 листопада 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 березня 2021 року змінити, виключити з мотивувальної частини судових рішень посилання на позовну давність як на підставу відмови в позові, в іншій частині залишити без змін.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:

М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко

В. М. Коротун