Короткий зміст позовних вимогУ липні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Разумова Т. П., про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним.Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 . Вона проживає в цій квартирі одна та за віком і станом здоров`я потребує стороннього догляду. У жовтні 2018 року ОСОБА_2, з якою вона не була раніше знайома, запропонувала їй свої послуги по догляду за умови отримання нею у власність спірної квартири. ОСОБА_2 наполягала на оформленні саме договору купівлі-продажу квартири. Сторони домовилися, що відповідачка отримає квартиру, а за це буде довічно доглядати і утримувати позивачку, проживаючи разом в цій квартирі, купувати продукти, ліки, готовити їжу, оплачувати комунальні послуги, супроводжувати ОСОБА_4 в лікувальні установи. 15 січня 2019 року сторони склали угоду про відчуження квартири, на підставі договору купівлі-продажу. У травні 2019 року відповідачка забрала документи на квартиру, паспорт позивачки, її пенсійне посвідчення, інші документи та покинула ОСОБА_4 . В подальшому ОСОБА_2, без дозволу позивачки, зняла її з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1, де позивачка залишилася проживати, і зареєструвала її за іншою адресою. ОСОБА_4 не мала наміру продавати свою квартиру, у неї немає іншого житла та ніяких коштів від відповідача ані до підписання договору, ані після підписання договору вона не отримувала, розписку про отримання грошових коштів від продажу квартири не писала. При укладенні договору купівлі-продажу квартири від 15 січня 2019 року позивачка помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, а саме щодо прав і обов`язків сторін, оскільки мала на увазі, що відповідачка буде її утримувати, тобто мала на увазі договір довічного утримання. Вважала, що договір купівлі-продажу квартири від 15 січня 2019 року вона підписала під впливом помилки будучи введеною ОСОБА_2 в оману. На сьогодні їй стало відомо, що ОСОБА_2 має намір продати спірну квартиру, тим самим, залишити її без місця проживання. Зазначала що відносно відповідачки здійснюється кримінальне провадження внесене до ЄРДР за № 12019050380000894 від 18 липня 2019 року за частиною першою статті 357 та частиною другою статті 190 КК України.У зв`язку з наведеним просила визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 15 січня 2019 року, якій укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і посвідчений приватним нотаріусом Костянтинівського міського нотаріального округу Разумовою Т. П. за реєстром №45.ОСОБА_2 позовні вимоги не визнала та надала зустрічний позов, який обґрунтувала тим, що 18 січня 2019 року сторони, діючи добровільно і перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій та правові наслідки, уклали договір купівлі-продажу спірної квартири за 49 000,00 грн, які були оплачені покупцем іншій стороні у повній сумі. Договір був посвідчений приватним нотаріусом Костянтинівського міського нотаріального округу Донецької області Разумовою Т. П. та зареєстрований в реєстрі за № 45. На підставі договору вона зареєструвала своє право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом з цього реєстру від 18 січня 2019 року.Згідно з пунктом 10 цього договору продавець була зобов`язана звільнити квартиру від належних їй речей й, вилучити ключі від квартири в осіб, які їх мали і передати квартиру покупцю до 18 січня 2019 року. Але, ввівши її в оману відносно своїх дійсних намірів, ОСОБА_1 попросила її дозволу тимчасово пожити разом із нею в спірній квартирі поки вона не переїде до родичів. На що вона погодилась. Вони деякій час проживали в квартирі разом, але в різних кімнатах, вели окреме господарство та навіть майже не спілкувались.В подальшому ОСОБА_1, маючи намір у шахрайський спосіб заволодіти її квартирою та, ввівши в оману у її відсутність, змінили замки на її квартирі. Після повернення з лікування вона не змогла потрапити до своєї квартири. На теперішній час ОСОБА_2 подано заяву до правоохоронних органів № 12108 від 05 жовтня 2019 року, яка внесена до ЄРДР, відносно ОСОБА_1 за статтею 190 КК України. Спірна квартира це єдине житло, яке є у ОСОБА_2 але її протиправно до нього не впускають. ОСОБА_2 просила усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні належним майном, шляхом фактичного виселення ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанційРішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 22 грудня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Разумова Т. П., про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним - задоволено.Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири номер АДРЕСА_1, укладений ОСОБА_1 та ОСОБА_2, та посвідчений 15 січня 2019 року приватним нотаріусом Костянтинівського міського нотаріального округу Разумовою Т. П. за реєстром №45. Застосовано наслідки недійсності правочину та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти, отримані за договором купівлі-продажу квартири номер АДРЕСА_1, в сумі 49 000,00 грн.У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом фактичного виселення відмовлено.Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судові витрати в сумі 3 842,00 грн.Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що укладаючи оспорюваний правочин, ОСОБА_1 була введена в оману щодо дійсних намірів відповідачки ОСОБА_2, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, зокрема, щодо юридичної природи цього правочину, прав та обов`язків сторін за цим договором, тому її позов слід задовольнив на підставі статті 230 ЦК України та застосувати наслідки недійсності правочину.Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що спірна квартира є зареєстрованим місцем проживання та єдиним житлом ОСОБА_1, яка набула право на тимчасове користування спірною квартирою за погодженням з іншою стороною, що не спростовується ОСОБА_2, яка не заперечує, що деякий час сторони за усною домовленістю продовжували спільно використовувати спірне житло. При цьому, судом враховано, що принципи застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях Європейського суду з прав людини, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.Постановою Донецького апеляційного суду від 21 квітня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково.Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 22 грудня 2020 року у частині задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Разумова Т. П., про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним, застосування наслідків недійсності правочину та розподілу судових витрат скасовано.У задоволенні за позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Разумова Т. П., про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним - відмовлено.В іншій частині рішення суду залишено без змін.Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Разумова Т. П., про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним, застосування наслідків недійсності правочину, апеляційний суд виходив із того, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження викладених в обґрунтування своїх вимог обставин щодо обману з боку ОСОБА_2 під час укладення правочину щодо відчуження належної їй квартири.Залишаючи рішення суду першої інстанції в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 без змін, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції в цій частині.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги26 травня 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 22 грудня 2020 року в частині застосування наслідків недійсності угоди та скасувати постанову Донецького апеляційного суду ввід 21 квітня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Разумова Т. П., про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції було беззаперечно встановлено, що укладаючи оспорюваний правочин, ОСОБА_1 була введена в оману щодо дійсних намірів ОСОБА_2, а позивачка помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, зокрема щодо юридичної природи цього правочину, прав та обов?язків сторін за цим договором. Заявник вказує, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, застосувавши приписи частини першої статті 216 ЦК України.

Доводи інших учасників справи05 липня 2021 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 22 грудня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 21 квітня 2021 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справиУхвалою Верховного Суду від 03 червня 2021 року поновлено представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_3 строк на касаційне оскарження рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 22 грудня 2020 року та постанови Донецького апеляційного суду від 21 квітня 2021 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області.24 червня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.Аргументи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновком судів попередніх інстанцій щодо вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Разумова Т. П., про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним.Касаційна скарга не містить аргументів щодо незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом фактичного виселення, а відтак згідно частини першої статті 400 ЦПК України оскаржувані судові рішення в цій частині судом касаційної інстанції не перевіряються.

Короткий зміст фактичних обставин справи ОСОБА_1 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 .18 січня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, було укладено договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1, якій посвідчено приватним нотаріусом Костянтинівського міського нотаріального округу Донецької області Разумовою Т. П. та зареєстровано в реєстрі за № 45. Право власності за ОСОБА_2 було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав па нерухоме майно, що підтверджується витягом з цього реєстру від 18 січня 2019 року. Згідно з пунктом 3 договору продаж зазначеної квартири вчиняється за ціною 49 000,00 грн, які оплачені покупцем у повній сумі продавцю. У пункті 10 зазначено, що продавець зобов`язаний звільнити квартиру від належних йому речей й, вилучити ключі від квартири в осіб, які їх мали і передати квартиру покупцю до 18 січня 2019 року.Відповідно до заяви підписаної ОСОБА_1 у присутності приватного нотаріуса Разумової Т. П., остання отримала від ОСОБА_2 49 000,00 грн згідно договору купівлі-продажу квартири.Обидві сторони сплачували комунальні послуги за спірну квартиру після підписання договору купівлі-продажу, що підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними квитанціями.Згідно з заявою від імені ОСОБА_1 від 27 грудня 2018 року остання знялась з реєстрації за місцем проживання у квартирі АДРЕСА_1, та за заявою від імен ОСОБА_1 від 14 січня 2019 року вона була зареєстрована за місцем проживання по АДРЕСА_3 .Відповідно до інформації наданої КП "Цент первинної медико-санітарної допомоги Костянтинівської міської ради" ОСОБА_1 перебуває під наглядом лікарів з 2011 року з діагнозом: ішемічна хвороба серця; атеросклеротичний кардіосклероз; постійна форма фібриляції передсердь; гіпертонічна хвороба 3 ступеня 3 стадії. Наслідки перенесеного ішемічного інсульту (у 2011 році) з глибоким правобічним геміпарезом, вікові катаракти обох очей.За Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження нерухомого майна щодо суб`єкта № 236276111 від 10 грудня 2020 року у ОСОБА_1 відсутнє у власності будь-яке нерухоме майно.Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження нерухомого майна щодо суб`єкта № 236170099 від 09 грудня 2020 року у власності ОСОБА_2 перебуває кв. АДРЕСА_1 .Згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_1 відносно ОСОБА_2 розпочате кримінальне провадження №12019050380000894 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтями 357 частини першої і 190 частини другої КК України (2341-14) та проводиться досудове розслідування.

Мотиви, з яких виходить Верховний СудУ частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Разумова Т. П., про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним відповідає.Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.Звертаючись до суду з позовними вимогами про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, ОСОБА_1, як на підставу заявлених позовних вимог посилалася на те, що під час укладення спірного правочину її було введено в оману щодо дійсних намірів ОСОБА_2, а позивака помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, зокрема щодо юридичної природи цього правочину, прав та обов?язків сторін за цим договором.Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частиною першою статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя статті 203 ЦК України).Статтею 204 ЦК України презюмується правомірність правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.У відповідності до частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).Статтею 229 ЦК України передбачено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилась щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнано судом недійсним.Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться у пункті 19 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними", обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов`язань, які виникли з правочину, і не пов`язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.Отже, за вимогою вказаної вище норми статті 229 ЦК України, необхідно встановити, чи дійсно мала помилка щодо природи правочину та прав і обов`язків сторін цього договору.Відповідно до статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться у пункті 20 названої вище постанови, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою омани є умисел у діях однієї зі сторін правочину.Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.Частиною першою статті 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.За вимогами статті 657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченнюВідповідно до статті 744 ЦК України, за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.Ураховуючи те, що оспорюваним є договір купівлі-продажу нерухомого майна, підписанням якого сторони підтвердили факт здійснення повного розрахунку між ними за придбане нерухоме майно, цей договір було посвідчено нотаріусом у присутності сторін із роз`ясненням значення і умов вчинених правочинів та їх правових наслідків, встановленням відповідності цього договору дійсним намірам сторін, тому правильними є висновки апеляційного суду про відсутність правових підстав для висновку про невідповідність оспорюваного договору вимогам закону та/або про укладення його позивачем під впливом помилки чи внаслідок обману зі сторони відповідача, оскільки позивачем не доведено наявності для цього усіх необхідних ознак.Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 04 вересня 2020 року у справі № 452/1284/16-ц (провадження № 61-2549св19).Доводи касаційної скарги, наведені в обґрунтування касаційної скарги, зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду, визначених статтею 400 ЦПК України, згідно з якою установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду.Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).