Постанова

Іменем України 10 серпня 2021 рокум. Київсправа № 446/482/19провадження № 61-17167св20Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Жданової В. С., Зайцева А. Ю.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця",

відповідачі: ОСОБА_1, Кам`янка-Бузька міська рада Львівської області, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 20 грудня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 12 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Крайник Н. П., Мельничук О. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У березні 2019 року Акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця") в особі регіональної філії "Львівська залізниця" звернулось до суду з позовом до Кам`янка-Бузької міської ради Львівської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення ради та державного акта про право власності на земельну ділянку.Позовна заява мотивована тим, що з метою оформлення правовстановлюючих документів на право користування земельними ділянками на замовлення ДТГО "Львівська залізниця" (правонаступником якого відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" та постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735 (735-2015-п) "Питання публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" є позивач) була розроблена Технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки в адміністративних межах м. Кам`янка-Бузька Кам`янка-Бузького району Львівської області.Роботи щодо розроблення даної технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель виконувалися в 2015 році КТ НВФ "Нові технології". В результаті виконаних робіт встановлено, що площа земельних ділянок ДТГО "Львівська залізниця" на ділянці "Львів - Ківерці" від 40 км + 325 м до 43 км + 157 м в адміністративних межахм. Кам`янка-Бузька Кам`янка-Бузького району Львівської області становить 21,1055 га. Проте, в результаті польового обстеження та при аналізі наданої інформації з електронної бази Державного земельного кадастру, наданої відділом Держземагентства у Кам`янка-Бузькому районі Львівської області, виявлено, що на земельній ділянці смуги відведення залізниці частково розташовані суміжні земельні ділянки, які знаходяться у приватній власності громадян. Згідно відомостям зведеного інвентаризаційного плану земельної ділянки смуги відведення ДТГО "Львівська залізниця" на ділянці "Львів - Ківерці" від 40 км + 325 м до 43 км + 157 м в адміністративних межах м. Кам`янка-Бузька Кам`янка-Бузького району Львівської області громадянці ОСОБА_1 відповідно до рішення Кам`янка Бузької міської ради 25 -ї сесії 6 скликання № 8 від 26 липня 2012 року та державного акта серії ЯН № 439736 від 26 грудня 2012 року передано у власність земельну ділянку площею 0,0921 га в межах міста Кам`янка-Бузька Кам`янка-Бузького району Львівської області (кадастровий номер - 4622110100:01:010:0018). Частина зазначеної земельної ділянки площею 0,0162 га перетинається із земельною ділянкою смуги відведення залізниці.Позивач вважає, що вказане рішенняКам`янка Бузької міської ради 25 -ї сесії 6 скликання № 8 від 26 липня 2012 рокута державний акт серії ЯН № 439736 від 26 грудня 2012 року є такими, що суперечать законодавству, порушують права Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користування належною йому земельною ділянкою.На підставі викладеного, АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Українська залізниця" просило визнати недійсним рішення Кам`янка Бузької міської ради 25 -ї сесії 6 скликання №8 від 26 липня 2012 року та визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії серії ЯН № 439736 від 26 грудня 2012 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 20 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що порушене право не підлягає захисту у зв`язку зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем.

Не погодившись з таким рішенням місцевого суду, АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" подало апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 12 жовтня 2020 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції. При цьому зазначив, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що АТ "Українська залізниця" не мало об`єктивної можливості довідатися про оспорюване рішення органу місцевого самоврядування, яке перебуває у загальному доступі.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2020 року до Верховного Суду, АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Українська залізниця", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення районного суду та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов. Провести розподіл судових витрат.Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій ухвалили судове рішення без врахування існуючих правових позицій Верховного Суду.Заявник зазначив, що суди при ухваленні оскаржуваних рішень дійшли хибного висновку про підстави вважати строк позовної давності пропущеним.

Доводи інших учасників справи13 січня 2021 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, який поданий її представником - адвокатом Дуб О. Р., в якому відповідач просить суд касаційну скаргу Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" відхилити, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.04 січня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд встановив, що відповідно до державного акта про право власності на земельну ділянку від 26 грудня 2012 року серії ЯН № 439736, виданого на підставі рішення Кам`янка-Бузької міської ради 25 -ї сесії 6 скликання № 8 від 26 липня 2012 року, ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка площею 0,0921 га в межах АДРЕСА_1 (кадастровий номер - 4622110100:01:010:0018).

Відповідно до відомостей Зведеного інвентаризаційного плану земельної ділянки смуги відведення ДТГО "Львівська залізниця" на ділянці "Львів - Ківерці" від 40 км + 325 м до 43 км + 157 м в адміністративних межах м. Кам`янка-Бузька Кам`янка-Бузького району Львівської області, частина належної ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером - 4622110100:01:010:0018 перетинається із земельною ділянкою смуги відведення Залізниці.

14 травня 2019 року ОСОБА_1 подала до суду першої інстанції заяву, в якій просила застосувати строки позовної давності.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення суду першої інстанції та апеляційної інстанції відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Закону України "Про залізничний транспорт" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України (2768-14) та Закону України "Про транспорт" (232/94-ВР) . До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту. Для забезпечення у межах смуги відведення нормальної експлуатації залізничних колій, ліній електропостачання та зв`язку, інших пристроїв та об`єктів залізничного транспорту загального користування, а також у місцях, де є небезпека зсувів, обвалів, розмивів, селей, снігозанесень та інших небезпечних впливів, встановлюються охоронні зони. Охоронні зони - ділянки землі, прилеглі до земель залізничного транспорту загального користування і необхідні для забезпечення збереження, міцності та стійкості споруд, пристроїв та інших об`єктів залізничного транспорту. Порядок встановлення охоронних зон, їх розміри і режим користування визначаються Кабінетом Міністрів України. Згідно з частиною першою статті 11 Закону України "Про транспорт" землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із Земельним кодексом України (2768-14) , для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об`єктів транспорту.Частиною першою статті 23 Закону України "Про транспорт", яка кореспондується з положеннями статті 68 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації, захисні та укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту.Правовий статус земель залізничного транспорту визначено законом і не може бути змінено в будь-який інший спосіб, аніж визначено законодавством. Наявність чи відсутність у залізниці документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, який ґрунтується на визначеному законом юридичному факті належності земель до залізничного транспорту. За таких обставин наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом.Схожі за змістом правові висновки викладено в постановах Верховного Суду України від 24 червня 2015 року в справі № 3-305гс15, у постановах Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі № 909/277/16, від 14 березня 2019 року у справі № 918/1373/16, від 19 лютого 2020 року у справі № 466/1058/15-ц (провадження № 61-23268св18), від 13 січня 2021 року у справі № 715/2402/18 (провадження № 61-8999св20).У справі, що переглядається, суди встановили, що спірна земельна ділянка належить до земель залізничного транспорту, яка не може передаватися у приватну власність, і Кам`янка-Бузька міська рада Львівської області не мала законних повноважень розпоряджатися землями такої категорії.Разом із тим, встановлено, що під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач подав заяву про застосування позовної давності.Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).При цьому, відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав - учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).Європейський суд з прав людини зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте, суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу (GRAFESCOLO S.R.L. v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA, № 36157/08, § 22, 23, ЄСПЛ, від 22 липня 2014 року).У справі, що переглядається, АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" просило визнати недійсним рішення Кам`янка Бузької міської ради 25 -ї сесії 6 скликання №8 від 26 липня 2012 року та визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯН № 439736 від 26 грудня 2012 року. Із позовом АТ "Українська залізниця" звернулося у лютому 2019 року, тобто майже через 7 років після прийняття оскаржуваного рішення міської ради та видачі зазначеного акта.Встановлено, що позивач не надав доказів на підтвердження того, що АТ "Українська залізниця" не мало об`єктивної можливості довідатися про оспорюване рішення органу місцевого самоврядування, яке перебуває у загальному доступі. Із часу прийняття оскаржуваного рішення Кам`янка-Бузької міської ради Львівської області ОСОБА_1 відкрито користувалась переданою їй у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку земельною ділянкою.За таких обставин суди попередніх інстанцій зробили обґрунтований висновок про пропуск позивачем позовної давності та, як наслідок, про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку із цим. Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність рішень судів не впливають, а фактично спрямовані на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції за загальним правилом частини першої статті 400 ЦПК України, оскільки Верховний Суд не вправі встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скаргиВідповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції, постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витратВідповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" від імені якого діє Регіональна філія "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення.Рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 20 грудня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 12 жовтня 2020 року залишити без змін.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

В. С. Жданова

А. Ю. Зайцев