Постанова

Іменем України 10 серпня 2021 рокум. Київсправа № 520/7836/18провадження № 61-18075св20Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Жданової В. С., Зайцева А. Ю.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Одеської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Одеської міської ради, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради,

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, державний реєстратор Одеського міського управління юстиції Заяць Костянтин Вікторович, Державний реєстратор Одеської дирекції Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" Шарандак Ольга Іванівна,

третя особа - Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Іллічова Наталія Артемівна,розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - адвокатом Самодуровою Наталією Валеріївною, на постанову Одеського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Сегеди С. М., Гірняк Л. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимогУ червні 2018 року заступник керівника Одеської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Одеської міської ради, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, державного реєстратора Одеського міського управління юстиції Заяць К.В., Державного реєстратора Одеської дирекції Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" Шарандак О. І., третя особа - Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Іллічова Н. А., про скасування рішення державного реєстратора про проведення державної реєстрації права власності, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу, зобов`язання знесення самочинно збудованих житлових будинків. Позовна заява мотивована тим, що будь-яких рішень щодо передачі у власність або користування земельної ділянки по АДРЕСА_1 Одеською міською радою не приймалось, а тому об`єкт житлової нерухомості, розташований по АДРЕСА_1, який належить на праві власності ОСОБА_1, знаходиться на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді м. Одеси. При таких обставинах рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірне нерухоме майно прийнято 25 грудня 2014 року державним реєстратором з порушенням вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) , Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень та без документів, що підтверджують речове право на відповідну земельну ділянку.Видача та реєстрація 25.12.2014 свідоцтва про право власності реєстраційною службою порушує інтереси держави в особі територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради, із власності якої незаконно вибула земельна ділянка, на якій розташоване нерухоме майно, щодо якого незаконно видано свідоцтво про право власності ОСОБА_1 .На підставі викладеного заступник керівника Одеської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Одеської міської ради, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради просив скасувати рішення державного реєстратора реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області Заяць К. В. від 25.12.2014 про проведення державної реєстрації права власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 ; визнати недійсним свідоцтво про право власності ОСОБА_1 на житловий будинок, загальною площею 80,3 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати договір купівлі-продажу 48/100 часток житлового будинку, загальною площею 80,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, від 23.01.2015, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, недійсним; визнати договір купівлі-продажу 52/100 часток житлового будинку, загальною площею 80,3 кв. м, за вказаною адресою від 23.01.2015, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, недійсним; визнати недійсним свідоцтва про право власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на житловий будинок відповідно; скасувати рішення державного реєстратора Одеської дирекції Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" Шарандак О. І. від 29.12.2016 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на житловий будинок по АДРЕСА_2, площею 105 кв. м, за ОСОБА_2 ; скасувати рішення державного реєстратора Одеської дирекції Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" Шарандак О. І. від 29.12.2016 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на житловий будинок по АДРЕСА_3, площею 105 кв. м, за ОСОБА_2 ; зобов`язати ОСОБА_2 знести самочинно збудованих двох триповерхових 5-ти секційних житлових будинків, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 .

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2018 року позов залишено без розгляду.Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заступником керівника Одеської місцевої прокуратури №1 не наведено передбачених статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" виключних обставин на представництво інтересів Одеської міської ради, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради. З огляду на зазначене, суд першої інстанції на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України залишив позовну заяву без розгляду.Не погодившись з такою ухвалою, заступник керівника Одеської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Одеської міської ради, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради 22 грудня 2018 року подав апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Одеського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року ухвалу місцевого суду скасовано і направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.Постанова апеляційного суду мотивована тим, що звернення заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №1 до суду із вказаною позовною заявою відбулось із дотриманням вимог законодавства щодо доведення наявності порушень інтересів держави, обґрунтування необхідності їх захисту та нездійснення захисту інтересів держави уповноваженими органами.

Узагальнені доводи касаційної скаргиУ касаційній скарзі, поданій у грудні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Самодурову Н. В., посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу місцевого суду.Касаційна скарга мотивована тим, що прокурор не обґрунтував наявності визначених законодавством підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, зокрема, не довів, що компетентні органи, які прокурором зазначені як позивачі, не здійснюють своїх повноважень щодо захисту інтересів держави.

Доводи інших учасників справиУ відзиві на касаційну скаргу Одеська міська рада просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану постанову без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанціїЗгідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи. 14 січня 2021 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми праваОргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).Повноваження прокурора у спірних правовідносинах визначено, зокрема, Конституцією України (254к/96-ВР) та Законом України "Про прокуратуру".Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.Згідно з положеннями частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" в редакції, чинній на час пред`явлення прокурором позову, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".У рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року (v003p710-99) у справі № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств.Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.Відповідно до частин третьої та четвертої статті 56 ЦПК України в редакції, чинній на час пред`явлення прокурором позову, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France), № 61517/00, 31 березня 2005 року).Водночас є категорія справ, де ЄСПЛ зазначив, що підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" ЄСПЛ у рішенні висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", заступник керівника Одеської місцевої прокуратури №1 зазначав, що спірна земельна ділянка незаконно вибула з комунальної власності, а органом місцевого самоврядування жодних заходів щодо відновлення порушеного права територіальної громади на неї не здійснено.Видача свідоцтва про право власності на житлові приміщення та їх подальша реєстрація та перереєстрація є порушенням права власності територіальної громади міста на належну їй земельну ділянку та перешкоджає забезпеченню реалізації її права як власника земельної ділянки.Прокурор зазначав, що бездіяльність Одеської міської ради та її підрозділів виразилось у тому, що Одеською місцевою прокуратурою здійснювалося досудове розслідування по кримінальному провадженню щодо самовільного захоплення спірної земельної ділянки, в якому Одеську міську раду визнано потерпілою стороною. Одеська міська рада, як потерпіла сторона, належних заходів щодо поновлення її права на спірну земельну ділянку не здійснила.Невжиття компетентним органом заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.Вказаний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (№ 12-194гс19), який враховано апеляційним судом.Апеляційним судом встановлено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру", частини четвертої статті 56 ЦПК України, належним чином обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді.У цих правовідносинах інтереси держави та позивача, який представляє відповідну територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, повністю збігаються.Встановивши, що звернення прокурора до суду із вказаною позовною заявою відбулось із дотриманням вимог законодавства щодо доведення наявності порушень інтересів держави, обґрунтування необхідності їх захисту та нездійснення захисту інтересів держави уповноваженими органами, апеляційний суд дійшов правомірного висновку про скасування ухвали місцевого суду та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність рішення суду апеляційної інстанції не впливають, а спрямовані на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції за загальним правилом частини першої статті 400 ЦПК України, оскільки Верховний Суд не вправі встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).На підставі викладеного Верховний Суд не вбачає достатніх правових підстав для скасування постанови апеляційного суду, прийнятої за результатом розгляду спору у цій справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скаргиВідповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - адвокатом Самодуровою Наталією Валеріївною, залишити без задоволення.Постанову Одеського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року залишити без змін.Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.Судді: Є. В. КоротенкоВ. С. ЖдановаА. Ю. Зайцев