Іменем України06 серпня 2021 рокумісто Київсправа № 757/74908/17-цпровадження № 61-10112св20Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,учасники справи:позивач - ОСОБА_1,відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК",розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" на рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 грудня 2019 року у складі судді Писанця В. А. та постанову Київського апеляційного суду від 17 червня 2020 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Лапчевської О. Ф., Музичко С. Г.,ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про стягнення з АТ КБ "ПРИВАТБАНК" грошових коштів за укладеними договорами вкладу від 16 травня 2013 року № SAMDN80000735196605; від 10 червня 2013 року № SAMDN80000735805352; від 05 серпня 2013 року № SAMDN80000736952877; від 07 лютого 2014 року № SAMDNWFD0070073183400; від 20 лютого 2014 року № SAMDNWFD0070080484100; від 21 лютого 2014 року № SAMDNWFD0070081063600; від 21 лютого 2014 року № SAMDNWFD0070081070700 у розмірі 251 773, 54 дол. США; процентів за користування вкладами за зазначеними договорами у розмірі 66 813, 39 дол. США; трьох відсотків річних за користування коштами за договорами банківських вкладів в період з 07 жовтня 2017 року до 31 липня 2018 року у розмірі 6 166, 73 дол. США;

15 915, 92 дол. США - за договором банківського рахунку, на підставі якого видано депозитну карту з номером НОМЕР_1 ;

1 299, 71 грн - за договором банківського вкладу "Приват-вклад", на підставі якого відкрито рахунок № НОМЕР_2 ;

111, 48 дол. США - за договором банківського вкладу "Приват-вклад", на підставі якого відкрито рахунок № НОМЕР_3 ;

21, 21 грн - за договором банківського вкладу, на підставі якого відкрито рахунок № НОМЕР_4 .

Позивач обґрунтовував позов тим, що між ним та банком укладені договори банківського вкладу на загальну суму 251 773, 54 дол. США. 01 жовтня 2017 року позивач, скориставшись своїм правом на розірвання укладених з банком договорів банківського вкладу та діючи відповідно до умов договорів, направив банку заяву про розірвання усіх семи договорів вкладу. Зазначену заяву банк отримав 04 жовтня 2017 року. А тому з 07 жовтня 2017 року укладені договори вкладу є розірваними, а ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" повинно було повернути суми вкладів та нараховані проценти. Утім, банк своїх обов`язків з повернення коштів не виконав.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Печерськогорайонного суду міста Києва від 12 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 17 червня 2020 року, позов задоволено.

Стягнуто з АТ КБ "ПРИВАТБАНК" на користь ОСОБА_1 суму вкладів за укладеними договорами від 16 травня 2013 року № SAMDN80000735196605; від 10 червня 2013 року № SAMDN80000735805352; від 05 серпня 2013 року № SAMDN80000736952877; від 07 лютого 2014 року № SAMDNWFD0070073183400; від 20 лютого 2014 року № SAMDNWFD0070080484100; від 21 лютого 2014 року № SAMDNWFD0070081063600; від 21 лютого 2014 року № SAMDNWFD0070081070700 у розмірі 251 773, 54 дол. США; проценти за користування вкладами за зазначеними договорами у розмірі 66 813, 39 дол. США; три відсотки річних за користування коштами за договорами банківських вкладів в період з 07 жовтня 2017 року до 31 липня 2018 року у розмірі 6 166, 73 дол. США; 15 915, 92 дол. США - за договором банківського рахунку, на підставі якого видано депозитну карту з номером НОМЕР_1 ;

1 299, 71 грн - за договором банківського вкладу "Приват-вклад", на підставі якого відкрито рахунок № НОМЕР_2 ;

111, 48 дол. США - за договором банківського вкладу "Приват-вклад", на підставі якого відкрито рахунок № НОМЕР_3 ;

21, 21 грн - за договором банківського вкладу, на підставі якого відкрито рахунок № НОМЕР_4 . Здійснено розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що на підтвердження укладення між позивачем та відповідачем договорів вкладу позивач надав копії цих договорів та квитанцій про внесення коштів, а також оригінали договорів та квитанцій, які суд оглянув у судовому засіданні. Крім того, як докази на підтвердження укладення договорів та залишків коштів на рахунках представник позивача подав інформаційні довідки банку, на яких міститься підпис уповноваженої особи банку та відбиток печатки відповідача, оригінали яких оглянуті судом у судовому засіданні.

Позивач 01 жовтня 2017 року направив на адресу відповідача заяву про розірвання договорів вкладу та просив повернути вкладені кошти. Зазначену заяву відповідач отримав 04 жовтня 2017 року, докази чого містяться в матеріалах справи. Отже, починаючи з 07 жовтня 2017 року укладені договори вкладу є розірваними і відповідач зобов`язаний був повернути позивачу суми вкладів та проценти за користування ними.

Суд першої інстанції дослідив розрахунок розміру процентів за користування вкладами за укладеними договорами вкладу, які становлять 66 813, 39 дол. США. Детальний розрахунок процентів, які просить стягнути позивач, доданий ним до позовної заяви та міститься в матеріалах справи. Суд погодився з розрахунком, наведеним позивачем, та визнав його обґрунтованим. Відповідач у своєму відзиві не висловив жодних заперечень щодо розміру процентів, які просить стягнути позивач.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, додатково зазначив, що позивачем надано детальний розрахунок процентів за користування вкладами, із застосуванням відсоткової ставки "На вимогу" з моменту розірвання договорів. Правильність розрахунку процентів банк не спростував. Посилання в апеляційній скарзі на те, що відсотки потрібно рахувати з 22 листопада 2015 року із застосуванням процентної ставки "На вимогу", колегія суддів не прийняла, оскільки банком неправильно визначено дату розірвання договорів. Так, в апеляційній скарзі банк зазначив, що позивач із заявою про повернення коштів звернувся 22 листопада 2015 року, що не відповідає обставинам справи. Тому наведений банком розрахунок відсотків є помилковим.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у липні 2020 року, АТ КБ "ПРИВАТБАНК" просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.

Заявник зазначив, що судами не враховано, що позивач звернувся до банку із заявою про повернення грошових коштів за укладеними договорами 22 листопада 2015 року, а тому саме із зазначеної дати необхідно було застосовувати відсоткову ставку "На вимогу". Оскаржувані рішення не відповідають правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19) щодо розміру процентів, які підлягають сплаті у разі невиконання зобов`язань банком.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 17 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваної постанови апеляційного суду визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 16 травня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" укладено договір № SAMDN80000735196605 на оформлення вкладу "Стандарт" на суму 31 000, 00 дол. США з процентною ставкою 8, 5 % річних, строком до 16 листопада 2013 року включно, на підставі якого позивачем передано відповідачу 31 000, 00 дол. США.

10 червня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" укладено договір № SAMDN80000735805352 на оформлення вкладу "Стандарт" на суму 22 300, 00 дол. США з процентною ставкою 8, 5 % річних, строком до 10 грудня 2013 року включно, на підставі якого позивачем передано відповідачу 22 300, 00 дол. США.

05 серпня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" укладено договір № SAMDN80000736952877 на оформлення вкладу "Стандарт" на суму 35 765, 00 дол. США з процентною ставкою 6, 5 % річних, строком до 05 листопада 2013 року включно, на підставі якого позивачем передано відповідачу 35 765, 00 дол. США.

07 лютого 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" укладено договір № SAMDNWFD0070073183400 на оформлення вкладу "Депозит плюс" на суму 25 400, 00 дол. США з процентною ставкою 6, 5 % річних, строком до 07 березня 2014 року включно, на підставі якого позивачем передано відповідачу 25 400, 00 дол. США.

20 лютого 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" укладено договір № SAMDNWFD0070080484100 на оформлення вкладу "Депозит плюс" на суму 78 474, 86 дол. США з процентною ставкою 6, 5 % річних, строком до 20 березня 2014 року включно, на підставі якого позивачем передано відповідачу 78 474, 86 дол. США

21 лютого 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" укладено договір № SAMDNWFD0070081063600 на оформлення вкладу "Стандарт" на суму 30 455, 93 дол. США з процентною ставкою 7 % річних, строком до 21 березня 2014 року включно, на підставі якого позивачем передано відповідачу 30 455, 93 дол. США.

21 лютого 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" укладено договір № SAMDNWFD0070081070700 на оформлення вкладу "Стандарт" на суму 28 377, 75 дол. США з процентною ставкою 7, 00 % річних, строком до 21 березня 2014 року включно, на підставі якого позивачем передано відповідачу 28 377, 75 дол. США.

07 лютого 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" укладено додаткову угоду б/н, якою процентну ставку за договором № SAMDNWFD0070073183400 від 07 лютого 2014 року підвищено на 1 %, а тому загальну процентну ставку за цим договором встановлено у розмірі 7, 5 % річних.

Додатковою угодою б/н від 20 лютого 2014 року процентну ставку за договором від 20 лютого 2014 року № SAMDNWFD0070080484100 підвищено на 1 %, а тому загальну процентну ставку за цим договором також встановлено на рівні 7, 5 % річних.

01 жовтня 2017 року ОСОБА_1 направив на адресу ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" заяву про розірвання усіх зазначених договорів вкладу та повернення коштів.

Крім того, між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" укладено договір банківського рахунку, на підставі якого позивачу видано депозитну карту з номером НОМЕР_1, на яку позивач вніс 15 915, 92 дол. США; договір банківського вкладу "Приват-вклад", на підставі якого позивачу відкрито рахунок № НОМЕР_2, на який позивачем внесено 1 299, 71 грн; договір банківського вкладу "Приват-вклад", на підставі якого позивачу відкрито рахунок № НОМЕР_3, на який позивачем внесено 111, 48 дол. США; договір банківського рахунку, на підставі якого позивачу відкрито рахунок № НОМЕР_4, на який позивачем внесено 21, 21 грн.

11 липня 2018 року ОСОБА_1 також направив на адресу банку заяву про розірвання цих чотирьох договорів та вимогою повернути кошти за всіма договорами.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Відповідно до статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.

Під час вирішення питання щодо дотримання письмової форми договору необхідно врахувати також пункт 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (z1256-03) (далі - Положення).

Відповідно до пункту 1.4 Положення, пунктів 1.8, 1.10 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 (z1172-03) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (z1172-03) (далі - Інструкція № 492), письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту.

Договір банківського рахунка та договір банківського вкладу укладаються в письмовій формі (паперовій або електронній). Електронна форма договору має містити електронний підпис/електронний цифровий підпис клієнта (представника клієнта) та уповноваженої особи банку відповідно до вимог, установлених нормативно-правовим актом Національного банку з питань застосування електронного підпису в банківській системі України. Договір банківського рахунка та договір банківського вкладу можуть укладатися шляхом приєднання клієнта до публічної пропозиції укладення договору (оферта), який розміщений у загальнодоступному для клієнта місці в банку та на його офіційному сайті в мережі Інтернет. Банк зобов`язаний надати клієнту у спосіб, визначений банком та клієнтом, у тому числі за допомогою засобів інформаційних, телекомунікаційних, інформаційно - телекомунікаційних систем примірник договору, що дає змогу встановити дату його укладення

(пункт 1.9 Інструкції № 492).

Письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10 Інструкції № 492).

Пунктом 10.1 Інструкції № 492 передбачено порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред`явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.

Згідно з пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 01 червня 2011 року № 174 (далі - Інструкція) банк

(філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп "вечірня" чи "післяопераційний час"), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом системи автоматизації банку (далі - САБ).

Аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час її виконання), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.

Відповідно до глави 1 розділу IV Інструкції до касових документів, які оформляються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, в тому числі належать: квитанція, чек банкомата, що формуються платіжними пристроями (пункт 1.1). Касові документи, що формуються із застосуванням платіжних пристроїв, мають містити такі обов`язкові реквізити: ідентифікатор банку (філії, відділення) або інші реквізити, за допомогою яких є можливість його ідентифікувати; номер платіжного пристрою; дату та час здійснення операції; суму та валюту операції; вид операції; реквізити електронного платіжного засобу, які передбачені правилами безпеки платіжної системи, якщо операція здійснювалася з її використанням; код авторизації або інший код, що ідентифікує операцію в платіжній системі; суму комісійної винагороди.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що укладення договору банківського вкладу під час відкриття банком депозитного рахунка клієнту є обов`язковим, а надання володільцем такого рахунка виписки (у паперовій чи електронній формі) про рух (наявність) коштів на його картрахунках за операціями є доказом укладення такого договору. Отже, за змістом наведених норм письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Пунктом 1.2 статті 1 розділу IV Інструкції визначені зразки касових документів, на підставі яких здійснюються приймання і видача готівки з операційної каси. Бланки касових документів виготовляються з урахуванням їх зразків друкарським способом або з використанням комп`ютерної техніки з відображенням обов`язкових реквізитів, передбачених цією Інструкцією, крім грошових чеків, які виготовляються лише друкарським способом.

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 розділу IV Інструкції касові документи мають містити такі обов`язкові реквізити: найменування банку, який здійснює касову операцію, дату здійснення операції, зазначення платника та отримувача, суму касової операції, призначення платежу, підписи платника або отримувача та працівників банку, уповноважених здійснювати касову операцію.

Додержання письмової форми договору є обов`язковою умовою взаємовідносин між банком і вкладником.

Відповідно до пункту 1.6 статті 1 розділу IV Інструкції № 174 банк (філія) визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати касові документи, і визначає систему контролю за виконанням касових операцій.

Отже, оскільки саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій, недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми таких договорів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зробила висновок, що суди мають у порядку, передбаченому процесуальним законом, перевіряти доводи сторін і досліджувати докази стосовно додержання письмової форми договорів банківського вкладу, враховуючи, що недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши та дослідивши всі фактичні обставини справи, оцінивши всі надані за час розгляду справи докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшли обґрунтованих висновків про те, що надані позивачем докази у сукупності підтверджують факт укладення згаданих договорів банківських вкладів, а АТ КБ "ПРИВАТБАНК" не виконав свої зобов`язання перед позивачем за цими договорами з повернення коштів за вкладами та процентів за користування ними.

Верховний Суд виходить з того, що банк не повернув позивачу суми вкладів та нараховані відсотки за його заявою про повернення банківських вкладів, надані у справі докази, а саме оригінали договорів та квитанції про отримання коштів відповідають письмовій формі договору банківського вкладу, є доказами укладення вказаних договорів та внесення грошових сум на вкладні (депозитні) рахунки вкладника.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач звернувся до банку із заявою про повернення грошових коштів за укладеними договорами 22 листопада 2015 року, а тому саме із зазначеної дати необхідно було застосовувати відсоткову ставку "на вимогу", Верховний Суд визнає необґрунтованими, оскільки відповідні докази банком надані не були.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач звернувся до банку 01 жовтня 2017 року, направивши на адресу ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" заяву про розірвання всіх зазначених договорів вкладу та повернення коштів, водночас банк на спростування наведених обставин доказів не представив.

Крім того, під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач у своєму відзиві не висловив будь-яких заперечень щодо розміру процентів, які просить стягнути позивач, не заперечував щодо дати звернення позивача до банку із вимогою про повернення грошових коштів, отже банк несе ризики нереалізації своїх процесуальних прав.

Перевіряючи доводи касаційної скарги, які зводяться до переоцінки доказів у частині визначення дати звернення позивача до банку із вимогою про повернення грошових коштів, Верховний Суд зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили обставини справи, надали належну оцінку доводам сторін та наданим у справі доказам, правильно здійснили тлумачення норм матеріального та процесуального права і застосували їх до спірних правовідносин.

Касаційна скарга не містить інших доводів незаконності оскаржуваних рішень, окрім помилкового визначення судами дати звернення позивача до банку із вимогою про повернення грошових коштів, у зв`язку із чим рішення в інших частинах не переглядалися.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ визначив, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи ("Проніна проти України", № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.