провадження № 61-2821св20Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В.,суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І.,Яремка В. В. (суддя-доповідач),учасники справи:позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,відповідачі: ОСОБА_4, Скаржинецька сільська рада Ярмолинецького району Хмельницької області,розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, в інтересах якої діє адвокат Шустіна Лариса Олександрівна, на рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 31 січня 2017 року у складі судді Баськова М. М. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 08 травня 2019 року у складі колегії суддів: Ярмолюка О. І., Костенка А. М., Купельського А. В.,ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У січні 2016 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4, Скаржинецької сільської ради Ярмолинецького району Хмельницької області (далі - Скаржинецька сільська рада) про визнання права власності на спадкове майно.

На обґрунтування позову посилалися на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5, внаслідок чого відкрилася спадщина на житловий будинок АДРЕСА_1 . Спадкоємцями ОСОБА_5 першої черги за законом є його матір ОСОБА_1, діти ОСОБА_2 та ОСОБА_3, дружина ОСОБА_4 . Усі спадкоємці прийняли спадщину в установленому законом порядку. Зазначений житловий будинок побудований ОСОБА_5 до вересня 2000 року, тобто до шлюбу з ОСОБА_4, і є особистою приватною власністю спадкодавця. Незважаючи на те, що ОСОБА_5 оформив право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 у період перебування у шлюбі з ОСОБА_4, на вказане нерухоме майно не поширюється режим спільної сумісної власності подружжя, тому кожний із спадкоємців має право на 1/4 частини спадщини.

З урахуванням наведеного ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 просили визнати за ними в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 право власності на 1/4 частини житлового будинку АДРЕСА_1 за кожним.

У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, Скаржинецької сільської ради про визнання права власності на спадкове майно.

На обґрунтування позову посилалася на те, що житловий будинок АДРЕСА_1 набутий нею та ОСОБА_5 за час шлюбу і належав їм на праві спільної сумісної власності, внаслідок чого після смерті останнього відкрилася спадщина на 1/2 частини цього будинку, в якій частки спадкоємців є рівними.

З урахуванням уточнених позовних вимог ОСОБА_4 просила визнати за нею право власності на 5/8 частин житлового будинку АДРЕСА_1 .

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 31 січня 2017 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 08 травня 2019 року, позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 189/800 частки за кожним у праві власності на житловий будинок, загальною площею 116,2 кв. м, житловою площею 45 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1, у порядку спадкування після смерті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_4 233/800 частки у праві власності на житловий будинок, загальною площею 116,2 кв. м, житловою площею 45 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 . У задоволенні решти позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи частково первісний та зустрічний позови, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що 89 % спірного житлового будинку є особистою приватною власністю спадкодавця, а решта 11 % цього ж будинку є спільним майном подружжя, тому частка будинку, що входить до складу спадщини після смерті ОСОБА_5, становить 94,5 % або 756/800 частки. Частка ОСОБА_4 у праві власності на зазначений будинок, як спільне майно подружжя, що не підлягає розподілу між спадкоємцями становить 5,5 % або 44/800 частки.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У лютому 2020 року ОСОБА_4, в інтересах якої діє адвокат Шустіна Л. О., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення її зустрічного позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що з 15 грудня 2000 року вона та ОСОБА_5 перебували у шлюбі, під час якого побудували житловий будинок АДРЕСА_1, який введено в експлуатацію у лютому 2010 року та зареєстровано право власності 15 березня 2010 року, тому це майно є спільною сумісною власністю подружжя. Як зазначено Верховним Судом у постанові від 06 лютого 2019 року за наслідками касаційного перегляду попереднього рішення у цій справі в матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достовірні докази того, що спірний будинок був побудований лише самим ОСОБА_5, як і те, що зазначений будинок був побудований до готовності 89 % самим ОСОБА_5, до укладення шлюбу з ОСОБА_4 . Тому за оцінкою та висновком Верховного Суду, які є обов`язковими для суду апеляційної інстанції, у справі № 689/140/16-ц фактично відсутні докази, на підставі яких можна було б поставити під сумнів зазначені вище обставини, що доводять об`єктивність та справедливість позовних вимог ОСОБА_4 . Щодо судової будівельно-технічної експертизи від 28 листопада 2016 року, то висновок експерта, який взяли до уваги суди попередніх інстанцій, не є обов`язковим і має оцінюватися судом за правилами статті 89 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2021 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ"Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) (далі - Закон № 460-ІХ (460-20) ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана 06 лютого 2020 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ (460-20) .

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX (460-20) ) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що рішенням четвертої сесії Скаржинецької сільської ради від 05 серпня 1998 року № 4 задоволено заяву ОСОБА_5 про надання йому земельної ділянки площею 0,17 га на АДРЕСА_1 .

21 січня 1999 року ОСОБА_5 видано будівельний паспорт на забудову земельної ділянки на АДРЕСА_1 .

З 15 грудня 2000 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували у шлюбі.

На підставі рішення Виконавчого комітету Скаржинецької сільської ради Ярмолинецького району Хмельницької області від 25 лютого 2010 року № 6 оформлено право особистої власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 .

15 березня 2010 року ОСОБА_5 видано свідоцтво про право приватної власності на зазначений житловий будинок.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер у с. Перегінка Ярмолинецького району Хмельницької області.

Спадкоємцями першої черги за законом після ОСОБА_5 є його дружина - ОСОБА_4, мати - ОСОБА_1, а також повнолітні діти від першого шлюбу: ОСОБА_2 та ОСОБА_3, - сторони у справі.

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 28 листопада 2016 року станом на вересень 2000 року готовність житлового будинку на АДРЕСА_1 становила 89 %.

Майнові відносини, які складаються між подружжям урегульовано нормами Кодексу про шлюб та сім`ю України (2006-07) (далі - КпШС України (2006-07) ) (чинного на час укладення шлюбу та здійснення будівництва) та Сімейного кодексу України (2947-14) (далі - СК України (2947-14) ) (чинного на час отримання свідоцтва про право приватної власності).

У сімейному законодавстві передбачено два режими власності подружжя - особиста приватна власність дружини, чоловіка, тобто кожного з подружжя, та спільна сумісна власність подружжя.

Статтею 24 КпШС України передбачено, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші.

Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

У статті 22 КпШС України та 60 СК України (2947-14) зазначено підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Можна зробити висновок, що за загальним правилом майно, набуте одним з подружжя до шлюбу, є його особистою приватною власністю, як і доходи, які воно приносить, тоді як спільною сумісною власністю подружжя є майно, набуте під час шлюбу. Конституція України (254к/96-ВР) у статті 41 гарантує право кожному володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Частиною третьою статті 5 ЦК України передбачено, що якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

У зв`язку з тим, що здійснення будівництва спірного житлового будинку відбулося на час чинності КпШС України (2006-07) , а завершилося у березні 2010 року, підлягають застосуванню норми СК України (2947-14) .

Так, у статті 62 СК України передбачено втручання у право особистої приватної власності. У цій статті вказано, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Однак при цьому обмежуються саме права особистої власності одного з подружжя, а відтак зменшується обсяг правомочностей колишнього одноособового власника.

Тому у самому законі, статті 62 СК України передбачені умови, за яких таке втручання у право власності буде не лише законним, але і необхідним з точки зору забезпечення інтересів іншого, не власника, з подружжя та гарантуватиме дотримання балансу інтересів кожного з подружжя.

Зі змісту статті 62 СК України випливає, що втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.

Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.

Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.

Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті.

Істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.

Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.

За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості.

Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна.

У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.

Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.

Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості саме по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.

Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.

В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об`єктів нерухомості, інфляційних та інших об`єктивних процесів, не пов`язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання у власність майна одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу.

При посиланні на вимоги статті 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя, позивач має довести, що збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені його окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність.

Зазначений висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20).

Дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, встановивши на їх підставі обставини справи, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що станом на час укладення шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 готовність спірного житлового будинку АДРЕСА_1 становила 89/100, а подальше збільшення частки на 11/100 мало місце у період їх перебування у шлюбі за спільні кошти.

Відповідно позивачі спростували доводи ОСОБА_4 про те, що спірний будинок у повному обсязі було збудовано у шлюбі з ОСОБА_5 .

Заявниця посилається на неврахування судами попередніх інстанції того факту, що прийняття спірного будинку в експлуатацію та реєстрація права власності на нього мала місце у період її перебування у шлюбі з ОСОБА_5 .

Проте правове значення має час створення нерухомого майна та джерело коштів за які таке майно створено.

Із системного аналізу норм статей 57, 60, 63, 66- 68, 70 СК України випливає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю незалежно від участі кожного з подружжя у її виникненні, і право визначати порядок здійснення права спільної сумісної власності та частки кожного з подружжя при поділі майна є рівними.

Ці вимоги застосовуються і у разі, якщо особиста приватна власність одного з подружжя зазнала перетворень і збільшилася у вартості, однак таке збільшення не було істотним, то інший з подружжя, невласник, має право на відповідну частину збільшення вартості такого майна, якщо воно пов`язане з вкладенням у об`єкт особистої приватної власності спільних коштів подружжя за час шлюбу.

Такі правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі 214/6174/15-ц.

Отже, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 як спадкоємці першої черги за законом після смерті ОСОБА_5 набули право в порядку спадкування на 189/800 частини у праві власності на спірний житловий будинок кожний, а враховуючи розмір частки ОСОБА_4 у спільній сумісній власності на майно подружжя, остання набула право на 233/800 частини цього житлового будинку.

Доводи заявниці про те, що в матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достовірні докази того, що спірний будинок був побудований лише самим ОСОБА_5, як і те, що зазначений будинок був побудований до готовності 89 % самим ОСОБА_5 до укладення шлюбу з ОСОБА_4 є необґрунтованими.

Суди попередніх інстанцій на підтвердження указаної встановленої обставини послалися на наявний у справі висновок судової будівельно-технічної експертизи від 28 листопада 2016 року про те, що станом на вересень 2000 року ступінь готовності будинку становила 89 %. Суди визнали цей доказ належним та допустим та надали йому відповідну оцінку.

Відхиляючи відповідні доводи апеляційної скарги щодо недоведеності зазначених обставин, апеляційний суд виходив з того, що сама ОСОБА_4 у суді визнала, а допитані з її боку свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 підтвердили ту обставину, що на час реєстрації шлюбу між ОСОБА_5 і ОСОБА_4 уже було зведено фундамент і зовнішні стіни будинку, облаштовано перекриття між поверхами та дахом, встановлено конструкцію даху з дерев`яних балок з повним перекриттям будинку шифером та облаштуванням фронтонів.

Не заслуговують на увагу й аргументи заявниці про те, що апеляційний суд при повторному розгляді справи не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 06 лютого 2019 року, якому справа направлена на новий апеляційний розгляд.

У зазначеній постанові йшлося про необхідність додержання принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу, обов`язок позивачів за первісним позовом довести спорудження будинку до укладення ОСОБА_5 шлюбу, та спростування спільності сумісного майна подружжя, необхідність надання належної оцінки наявним у справі доказам та показанням сторін.

Апеляційний суд врахував зазначені висновки, встановивши на підставі належних та допустимих доказів час та стан спорудження спірного будинку та інші необхідні обставини.

Зважаючи на встановлену судами попередніх інстанцій певну участь ОСОБА_4 у завершенні будівництва спірного житлового будинку, суди визначили її частку у спільній сумісній власності.

Водночас доводи касаційної скарги зводяться до тверджень про те, що спірний житловий будинок у цілому було збудовано під час перебування ОСОБА_4 у шлюбі з ОСОБА_5 .

Ці твердження були предметом перевірки у судах попередніх інстанцій, які їх спростували, надавши належну оцінку наявним у справі доказам.

Відповідно до частин першої та третьої статті 13 ЦК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Позивачі не оскаржили рішення судів попередніх інстанцій, а отже, погодилися з тим, що ОСОБА_4 належить частка у спірному майні.

Тому, зважаючи на зміст доводів касаційної скарги та позиції позивачів щодо оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд не має підстав для виходу за межі доводів касаційної скарги та оцінки правомірності визначення ОСОБА_4 частки у спірному майні, зважаючи на встановлену судами ступінь її участі у добудові житлового будинку.

Отже, доводи касаційної скарги є необґрунтованими, оскільки зводяться до непогодження зі встановленими судами обставинами справи, судовими рішеннями, власного тлумачення норм права, стосуються переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.