Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.У лютому 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 15 січня 2008 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк"), яке змінило назву на АТ КБ "ПриватБанк", та відповідачем було укладено договір про іпотечний кредит № DNR0G40000004482, за яким позичальник отримав кредит на придбання у власність квартири в розмірі 605 053,12 грн під 15 % річних з кінцевим терміном повернення до 15 січня 2033 року. У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за вказаним договором станом на 08 січня 2019 року в нього утворилася заборгованість перед банком в розмірі 3 978 053,25 грн, з яких: 728 016,77 грн - тіло кредиту, 74,90 грн - проценти, 3 249 961,58 грн - пеня. При цьому банк, користуючись процесуальним правом позивача, просив стягнути з відповідача на свою користь лише заборгованість за тілом кредиту в розмірі 728 016,77 грн.Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 25 травня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.Рішення місцевого суду мотивоване тим, що за змістом основного договору про іпотечний кредит від 15 січня 2008 року № DNR0G40000004482 кредитні кошти на придбання у власність окремої квартири в розмірі 605 053,12 грн надаються позичальнику шляхом видачі готівки в касі банку. Отже, виконання АТ КБ "ПриватБанк" вказаних умов договору повинно бути підтверджено належними доказами, а саме - відповідною заявою про видачу готівки. Згідно з випискою по рахунку та меморіальним ордером від 16 січня 2008 року № 3 банком проведено операцію щодо перерахунку коштів в сумі 605 053,12 грн з рахунку № НОМЕР_1 (одержувач ОСОБА_1 ) на рахунок одержувача № НОМЕР_2 з призначенням платежу: "Перечисление средств согласно кредитного договора № DNR0G40000004482 от 15.01.2008р.", проте позивачем не надано належних доказів отримання клієнтом ОСОБА_1 в касі банку кредиту в сумі 605 053,12 грн - заяви на видачу готівки, як це визначено умовами договору. Крім того, під час розгляду справи позивач також не надав належних первинних документів: заяви про видачу готівки, виписки по рахунку № НОМЕР_3, які б підтверджували факт отримання відповідачем кредитних коштів відповідно до умов додаткової угоди від 10 вересня 2012 року, згідно з якою розмір непоновлюваної лінії було збільшено до 1 277 046,60 грн для видачі кредиту на наступні цілі: 605 053,12 грн - на купівлю нерухомості шляхом видачі готівки через касу; 671 993,48 грн - на споживчі потреби шляхом перерахування на рахунок № НОМЕР_3 . Посилання АТ КБ "ПриватБанк" на те, що при укладанні 10 вересня 2012 року додаткової угоди кредитні кошти повторно не видавалися, а метою цієї угоди було створення більш сприятливих умов для виконання позичальником кредитних зобов`язань, суд оцінив критично, оскільки за наданим банком розрахунком станом на 16 січня 2008 року залишок поточної заборгованості за кредитом визначено в розмірі 605 053,12 грн, а станом на 10 вересня 2012 року (дата укладення додаткової угоди) - поточну заборгованість збільшено до 1 277 046,60 грн, що свідчить про збільшення розміру виданого кредиту. Таким чином, враховуючи, що позивачем не надано підтверджуючих первинних документів щодо розміру виданих відповідачу кредитних коштів, то відсутні підстави для задоволення позову у зв`язку з його недоведеністю.Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 25 травня 2020 року - без змін.Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Колегія суддів також звернула увагу на те, що в позовній заяві банк посилався на кредитний договір від 15 січня 2008 року № DNR0G40000004482 та просив стягнути за ним кредитну заборгованість, однак матеріали справи не містять ні оригіналу, ні копії вказаного договору. На підтвердження своїх позовних вимог банк надав копію кредитного договору від 15 січня 2008 року № DNR0GІ0000004482, тоді як вимоги за ним не пред`являлися. Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх вимог є підставою для висновку про недоведеність позову, оскільки він ґрунтується лише на припущеннях.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.У січні 2021 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 25 травня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ), заявник вказав, що суди не врахували правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 серпня 2019 року у справі № 353/614/15-ц та в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2019 року у справі № 759/6389/17, від 23 вересня 2020 року у справі № 759/9446/15-ц. Крім того, суди не дослідили зібрані у справі докази.У березні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Грицай В. О. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.

Рух справи в суді касаційної інстанції.Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 28 січня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська.09 лютого 2021 року справа № 201/2121/19 надійшла до Верховного Суду.Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 19 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.Згідно з частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: 1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; 4) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; 5) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; 6) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; 8) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України (1618-15) .Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає.Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).Судами встановлено, що 15 січня 2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", яке змінило назву на АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 було укладено договір про іпотечний кредит № DNR0G40000004482, за яким позичальник отримав кредит у розмірі 605 053,12 грн під 15 % річних з кінцевим терміном повернення до 15 січня 2033 року.Згідно з пунктом 1.3 кредитного договору кредит надається позичальнику на придбання у власність окремої квартири АДРЕСА_1 .Пунктом 2.3 кредитного договору передбачено, що кредит надається шляхом видачі готівки через касу банку/зарахування кредитором коштів на поточний рахунок позичальника, відкритий у кредитора. Згідно з пунктом 2.4 кредитного договору позичальник зобов`язується щомісячно до 15 числа кожного місяця, починаючи з наступного після укладення цього договору, здійснювати погашення кредиту та сплачувати нараховані відсотки ануїтетними платежами в сумі не менше 7 847,64 грн шляхом внесення готівки до каси кредитора або шляхом безготівкових перерахувань на рахунок № НОМЕР_4, відкритий у кредитора. Банк також вказав, що 10 вересня 2012 року між сторонами було укладено додаткову угоду до кредитного договору від 15 січня 2008 року№ DNR0G40000004482, за умовами якої пункт 1.1 основного договору викладено в такій редакції: "Кредитор зобов`язується надати позичальнику на умовах цього договору грошові кошти у вигляді непоновлюваної лінії у розмірі 1 277 046,60 грн на наступні цілі: 605 053,12 грн - на купівлю нерухомості шляхом видачі готівки через касу; 671 993,48 грн - на споживчі потреби шляхом перерахування на рахунок № НОМЕР_3 зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 22,50 % річних в порядку, починаючи з 10 вересня 2012 року, на умовах та в строки, визначені цим договором".Згідно з наданим банком розрахунком станом на 08 січня 2019 року в ОСОБА_1 утворилася заборгованість за кредитним договором у розмірі 3 978 053,25 грн, з яких: 728 016,77 грн - тіло кредиту, 74,90 грн - проценти, 3 249 961,58 грн - пеня.Звертаючись до суду з цим позовом, АТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути з позичальника лише заборгованість за тілом кредиту в розмірі 728 016,77 грн. За змістом відзиву на позовну заяву відповідачем заперечуються обставини отримання кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених кредитним договором від 15 січня 2008 року№ DNR0G40000004482, з урахуванням додаткової угоди від 10 вересня 2012 року.Під час розгляду справи банк не заперечував, що при укладенні додаткової угоди від 10 вересня 2012 року відповідачу не видавалися додатково кредитні кошти, метою цієї угоди було створення більш сприятливих умов для виконання позичальником взятих на себе зобов`язань, про що свідчить зменшення банком загальної суми заборгованості (пені) на 742 498,37 грн.На підтвердження обставин виконання зобов`язань щодо видачі позичальнику кредитних коштів АТ КБ "ПриватБанк"надало виписку по рахунку № НОМЕР_1 за період з 15 по 16 січня 2008 року та меморіальний ордер від 16 січня 2008 року № 3, згідно з яким 16 січня 2008 року банком проведено операцію з перерахунку коштів у сумі 605 053,12 грн з рахунку № НОМЕР_1 (одержувач ОСОБА_1 ) на рахунок одержувача № НОМЕР_2 з призначенням платежу: "Перечисление средств согласно кредитного договора № DNR0G40000004482 от 15.01.2008 р". В матеріалах справи відсутня заява позичальника на видачу готівки через касу банку як в розмірі 605 053,12 грн за договором від 15 січня 2008 року № DNR0G40000004482, так і в сумі 1 277 046,60 грн за додатковою угодою від 10 вересня 2012 року.Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.У постановах від 30 серпня 2019 року у справі № 353/614/15-ц (провадження № 61-14701св18), від 05 грудня 2019 року у справі № 759/6389/17 (провадження № 61-4238св19) та від 23 вересня 2020 року у справі № 759/9446/15-ц (провадження № 61-11243св19), на які посилався заявник на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, Верховний Суд дійшов таких висновків: - у справі № 353/614/15-ц: підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30 грудня 1998 року № 566 (z0056-99) (зі змінами та доповненнями), є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій; у разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії. Пунктом 5.1 глави 5 вищезазначеного Положенням визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку; запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа. Згідно з пунктом 5.4. цього Положення, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня. При цьому, пунктом 5.6 Положення визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Суди дійшли висновку, що виписка з особового рахунка клієнта банку може слугувати як документ, що підтверджує суму витрат на оплату банківських послуг з розрахунково-касового обслуговування, підтвердження видачі та погашення кредиту, за умови зазначення в ній інформації про надання банком таких послуг, сум операцій та заповнення обов`язкових реквізитів. Отже, інформація з автоматизованої банківської системи (банківські виписки) є належним доказом факту укладання та виконання кредитного договору. Таким чином, оскільки у виписці з особового рахунку відповідача міститься інформація про видачу йому 20 грудня 2007 року кредиту в сумі 33 490 євро, доводи касаційної скарги про неотримання цих коштів не знайшли свого підтвердження;

- у справі № 759/6389/17: дослідивши надані докази та встановивши усі обставини справи, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність у відповідача заборгованості за кредитним договором. Факт отримання кредитних коштів позичальником підтверджується документами, наданими позивачем, зокрема меморіальним ордером, виписками по банківських рахунках, додатковою угодою до кредитного договору, а також частковим виконанням відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором;

- у справі № 759/9446/15-ц: згідно з пунктом 5.6 постанови Правління НБУ від 18 квітня 2003 року № 254 "Про затвердження положення про організацію операційної діяльності в банках" виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій. Отримання позичальником кредитних коштів, зокрема, підтверджується випискою по особовому рахунку, за якою в касу банку на рахунок № НОМЕР_5 передані кошти в розмірі 60 000 доларів США (еквівалент 303 000 грн) на ім`я відповідача, призначення платежу - "надання кредиту за кредитним договором від 25 травня 2007 року". За таких обставин, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що виписка з особового рахунку відповідача є належним та допустимим доказом підтвердження виконаної 25 травня 2007 року операції з виплати позичальнику суми кредитних коштів готівкою через касу банку. Крім того, факт виконання банком взятих на себе зобов`язань за кредитним договором щодо видачі кредитних коштів в сумі 60 000 доларів США не заперечується позичальником та підтверджується частковим погашенням ним заборгованості з 2007 року по 27 січня 2015 року. Відповідачами не надано власного розрахунку заборгованості з обґрунтуванням його правильності та повноти на спростування розрахунку, наданого банком. Враховуючи наведене, висновки апеляційного суду про наявність правових підстав для стягнення з боржника та поручителя заборгованості за кредитним договором відповідно до наданого банком розрахунку є обґрунтованими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що позивачем не надано первинних документів (заяви позичальника на видачу готівки через касу банку) на підтвердження розміру наданих відповідачу кредитних коштів, у зв`язку з чим відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованості за тілом кредиту в розмірі 728 016,77 грн за договором про іпотечний кредит від 15 січня 2008 року № DNR0G40000004482.Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд також зазначив, що в позовній заяві банк посилався на кредитний договір від 15 січня 2008 року № DNR0G40000004482 та просив стягнути за ним кредитну заборгованість, однак матеріали справи не містять ні оригіналу, ні копії вказаного договору. На підтвердження своїх позовних вимог, банк надав копію кредитного договору від 15 січня 2008 року № DNR0GІ0000004482, тоді як вимоги за ним не пред`являлися.Однак вказані висновки апеляційного суду ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та зроблені з порушенням норм процесуального права з огляду на таке.Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) , у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76- 78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263- 265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову.Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.Однак в порушення вимог статей 89, 263, 264, 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином наданий позивачем розрахунок заборгованості у взаємозв`язку з випискою по рахунку та не спростував доводів апеляційної скарги про те, що вказаними доказами підтверджується факт отримання позичальником кредиту в розмірі, визначеному договором про іпотечний кредит від 15 січня 2008 року № DNR0G40000004482.У справі, яка переглядається, безпідставно не застосувавши до спірних правовідносин висновкиВерховного Суду, викладені у вищезгаданих постановах від 30 серпня 2019 року у справі № 353/614/15-ц (провадження № 61-14701св18), від 05 грудня 2019 року у справі № 759/6389/17 (провадження № 61-4238св19) та від 23 вересня 2020 року у справі № 759/9446/15-ц (провадження № 61-11243св19), апеляційний суд залишив поза увагою те, що виписка з особового рахунку є належним та допустимим доказом підтвердження виконаної операції з виплати позичальнику суми кредитних коштів.Крім того, зі змісту відзиву на позовну заяву (а. с. 54-63) вбачається, що ОСОБА_1 не заперечував факт укладення між сторонами 15 січня 2008 року договору про іпотечний кредит та отримання грошових коштів у розмірі 605 053,12 грн на придбання квартири, а лише не погоджувався з наданим банком розрахунком, до якого, на його думку, не були включені здійсненні ним платежі на погашення кредитної заборгованості, а також - з видачею йому грошових коштів у вигляді непоновлювальної лінії в розмірі 1 277 046,60 грн на підставі додаткової угоди від 10 вересня 2012 року до кредитного договору. При цьому у відповіді на відзив (а. с. 71-74) АТ КБ "ПриватБанк" визнало, що при укладенні вищезгаданої додаткової угоди відповідачу не видавалися повторно кредитні кошти, а фактично відбулася реструктуризація боргу - зменшення кредитного навантаження за договором кредитування завдяки зміні умов у кращий бік для позичальника, який не мав можливості погасити поточну заборгованість.Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.Верховний Суд зауважує, що матеріали справи не містять і сторонами не надано доказів на підтвердження існування між ними інших договірних правовідносин щодо видачі/отримання кредиту на придбання нерухомості в розмірі 605 053,12 грн, крім тих, що виникли на підставі укладеного 15 січня 2008 року договору про іпотечний кредит, а тому розбіжності в одній цифрі/літері між номером цього правочину (№ DNR0GІ0000004482) та випискою по рахунку, розрахунком заборгованості тощо (№ DNR0G40000004482) не є підставою для висновку про незаявлення банком вимог про стягнення кредитної заборгованості за доданим ним до позовної заяви кредитним договором.Основоположними принципами цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України.Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.Зміна умов кредитного договору від 15 січня 2008 року на підставі додаткової угоди від 10 вересня 2012 року шляхом збільшення розміру тіла кредиту з 605 053,12 грн до 1 227 046,60 грн за рахунок додавання суми, яка реально не була надана позичальникові (грошових коштів у розмірі 671 993,48 грн (1 227 046,60 грн - 605 053,12 грн)), що не заперечувалося позивачем, свідчить про невиконання кредитодавцем в означеній частині вимог статті 1054 ЦК України, а отже, й відсутність у позичальника обов`язку повернути кредит у розмірі, який йому не видавався.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності й розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача - невиправданий тягар сплатити банку суму грошових коштів (кредит), які він не отримував.

Разом з тим в цій справі банк вправі вимагати захисту своїх прав шляхом зобов`язання боржника компенсувати фактично надану та не повернуту в добровільному порядку суму кредитних коштів.Таким чином, переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не встановив достатньо повно фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, достовірно не з`ясував розміру заборгованості за кредитним договором, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про залишення рішення місцевого суду без змін.Разом з тим посилання заявника в касаційній скарзі на неврахування судами правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року, згідно з якою письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки, не заслуговують на увагу, оскільки на відміну від справи, яка переглядається, у вказаній справі між сторонами було укладено договір позики, а отже, зазначена постанова прийнята за інших встановлених судами фактичних обставин та наданих сторонами доказів на підтвердження позовних вимог та заперечень проти них. Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.В оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах "Мала проти України"; "Суомінен проти Фінляндії").В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Верховний Суд врахував, що суд апеляційної інстанції не усунув усіх порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальним законом повноважень апеляційного суду дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий апеляційний розгляд.Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотриманняпринципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити і належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Грицая В. О. про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку переглядом справи в суді касаційної інстанції.У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Грицай В. О. просив стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, понесені у зв`язку переглядом справи в суді касаційної інстанції, в розмірі 3 500 грн.Клопотання не підлягає задоволенню з огляду на таке.Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.Частиною першою статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.Згідно з частинами першою-третьою, тринадцятою статі 141 ЦПК України (1618-15) судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до підпунктів "б", "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028сво18) наведено висновок про те, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.Враховуючи, що в цій справі Верховний Суд не змінював рішення судів попередніх інстанцій та не ухвалював нове, а направив справу на новий апеляційний розгляд, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку переглядом справи в суді касаційної інстанції.Судові витрати, в тому числі понесені сторонами у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами нового розгляду справи судом апеляційної інстанції та ухвалення остаточного рішення по суті спору, тобто за загальними правилами розподілу судових витрат.Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.Постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.Відмовити в задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Грицая Валерія Олександровича про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук