Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, доОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, посилаючись на те, що 12 серпня 2016 року ОСОБА_2, керуючи автомобілем "Toyota", реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись по вулиці Леніна в селі Гореничі Києво-Святошинського району Київської області, не дотримався безпечної швидкості руху та не врахував дорожньої обстановки, внаслідок чого допустив зіткнення з належним їй автомобілем "Volkswagen", реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3, який рухався попереду. В результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) її транспортний засіб було пошкоджено. Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 серпня 2016 року у справі № 369/7664/16-п ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП (80731-10) ), та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20 неоподаткованих мінімумів доходів громадян в сумі 340 грн. Згідно з висновком експертного автотоварознавчого дослідження з визначення матеріального збитку від 03 жовтня 2016 року № 03/09, складеним за заявою ОСОБА_3 судовим експертом Новоселецьким В. А., вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу "Volkswagen", реєстраційний номер НОМЕР_2, внаслідок його пошкодження при ДТП на момент проведення дослідження складає 81 993,15 грн. За складання вказаного висновку вона сплатила 1 500 грн, а також понесла витрати на надіслання телеграми в розмірі 258 грн. Крім зазначених сум, нею також нараховано інфляційні втрати - 14 405,20 грн та три проценти річних - 2 395,51 грн. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь на відшкодування матеріальної шкоди 100 551,86 грн з урахуванням індексу інфляції і трьох процентів річних та на відшкодування моральної шкоди - 10 000 грн і понесені судові витрати.Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 жовтня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 100 551,86 грн на відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, 2 000 грн - на відшкодування моральної шкоди, а також - 1 371,13 грн судового збору. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.Рішення місцевого суду мотивоване тим, що за вибором потерпілого вимога про відшкодування шкоди може бути пред`явлена безпосередньо до винної особи, оскільки за змістом статті 1191 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) особа, яка відповідає за шкоду, завдану з вини іншої особи, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи, якщо за законом межі відповідальності останньої та особи, яка за неї відповідає, однакові. З винної особи за регресною вимогою стягується розмір визначеного відшкодування за зобов`язанням з відшкодування шкоди, а якщо законом встановлено межі відшкодування або межі відповідальності винної особи, то витрати з такої особи стягуються в цих межах. Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. У разі задоволення такого позову заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред`явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою ним укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Вина ОСОБА_2 в пошкодженні автомобіля позивача встановлена постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 серпня 2016 року у справі № 369/7664/16-п, а розмір матеріального збитку підтверджується висновком експертного автотоварознавчого дослідження з визначення матеріального збитку від 03 жовтня 2016 року № 03/09. Тому матеріальна шкода в розмірі 100 551,86 грн підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 . Оскільки вимога позивача про стягнення з відповідача відшкодування моральної шкоди знайшла своє підтвердження частково, то з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути 2 000 грн на відшкодування моральної шкоди.Постановою Київського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 жовтня 2017 року - без змін.Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Посилання заявника на правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) та в постановах Верховного Суду від 15 серпня 2018 року у справі № 209/3145/15-ц (провадження № 61-6914св18), від 26 вересня 2018 року у справі № 757/20129/16-ц (провадження № 61-19081св18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 342/134/16-ц (провадження № 61-13937св18), не заслуговують на увагу, оскільки вказані судові рішення були постановлені після ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.29 січня 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Конюшко Д. Б. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, з урахуванням уточнених вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) та обґрунтована тим, що цивільно-правова відповідальність відповідача на час ДТП була застрахована у Приватному акціонерному товаристві "Страхова компанія "Нова" (далі - ПрАТ "СК "Нова") за полісом обов`язкового страхування серії АЕ № 2745522 з лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 100 000 грн. Суди не врахували правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), а керувалися правовими висновками Верховного Суду України, від яких відступила Велика Палата Верховного Суду. Висновки судів попередніх інстанцій в цій справі також суперечать усталеній судовій практиці, зокрема постановам Верховного Суду у складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 серпня 2018 року у справі № 209/3145/15-ц (провадження № 61-6914св18), від 26 вересня 2018 року у справі № 757/20129/16-ц (провадження № 61-19081св18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 342/134/16-ц (провадження № 61-13937св18).

Рух справи в суді касаційної інстанції.Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Києво-Святошинського районного суду Київської області.18 березня 2021 року справа № 369/11644/16-ц надійшла до Верховного Суду.Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України (1618-15) .Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.Судами встановлено, що 12 серпня 2016 року водій ОСОБА_2, керуючи автомобілем "Toyota", реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись по вулиці Леніна в селі Гореничі Києво-Святошинського району Київської області, не дотримався безпечної швидкості руху та не врахував дорожньої обстановки, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем "Volkswagen", реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3, який рухався попереду, внаслідок чого транспортні засоби були пошкоджені. Своїми діями ОСОБА_2 порушив пункти 12.1, 13.1 Правил дорожнього руху України. Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 серпня 2016 року у справі № 369/7664/16-п ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20 неоподаткованих мінімумів доходів громадян в сумі 340 грн. ОСОБА_1 є власником автомобіля "Toyota", реєстраційний номер НОМЕР_1, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 25 лютого 2016 року серії НОМЕР_3 . Згідно з висновком експертного автотоварознавчого дослідження з визначення матеріального збитку від 03 жовтня 2016 року № 03/09, складеним за заявою ОСОБА_3 судовим експертом Новоселецьким В. А., вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу "Volkswagen", реєстраційний номер НОМЕР_2, внаслідок його пошкодження при ДТП, на момент проведення дослідження складає 81 993,15 грнВідповідно до частин першої-третьої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частини перша, друга статті 1166 ЦК України).Відповідно до частини першої, пункту 3 частини другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.Частиною першою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини (стаття 1188 ЦК України).Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.Частиною першою статті 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (частина перша статті 611 ЦК України).Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України (435-15) . Відтак приписи розділу І книги 5 ЦК України (435-15) поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України (435-15) ), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України (435-15) ).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види зобов`язань.Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 14-16цс18, в якому Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком Верховного Суду України, наведеним в постанові від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14, згідно з яким відшкодування заподіяної злочином майнової та моральної шкоди є грошовим зобов`язанням.Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом якого грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і з факту завдання шкоди особі.Інфляція - це знецінення грошей, зниження їхньої купівельної спроможності, дисбаланс попиту і пропозиції. Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" (1282-12) визначено правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України (254к/96-ВР) гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.Згідно зі статтею 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.Відповідно до статті 3 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.При цьому іншого порядку компенсації грошей (грошових коштів) у зв`язку з їх знеціненням, окрім встановленого індексу інфляції (індексу споживчих цін), чинним законодавством України не передбачено.З огляду на те, що відповідач не виконав грошового зобов`язання з відшкодування шкоди, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, послався на правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, та виходив з того, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована.Наведені висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та зроблені з порушенням норм процесуального права.В заяві про перегляд заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 жовтня 2017 року, а також в апеляційній скарзі на вказане рішення ОСОБА_2 посилався на те, що його цивільно-правова відповідальність на час ДТП була застрахована у ПрАТ "СК "Нова" за полісом обов`язкового страхування серії АЕ № 2745522 з лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 100 000 грн.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування").

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем (страховим внеском, страховою премією) (частина перша статті 10 Закону України "Про страхування").

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).

Розрізняють добровільну та обов`язкову форми страхування (стаття 5 Закону України "Про страхування"). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 Закону України "Про страхування"). Втім, законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК України).

Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України "Про страхування". До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) .

Відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Стаття 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачає право страховика подати після виплати страхового відшкодування регресний позов до страхувальника за наявності певних умов.

Згідно зі статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України "Про страхування", з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 вказаного Закону).

Обмеження набуття страховиком завдавача шкоди права зворотної вимоги (регресу) випадками, які визначені у статті 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", зумовлене тим, що набуття вказаного права щоразу після відшкодування цим страховиком шкоди потерпілому суперечило би меті страхування цивільно-правової відповідальності, об`єктом якого є майнові інтереси завдавача шкоди та яке забезпечує, зокрема, їх захист.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, страхова сума це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 50 тисяч гривень на одного потерпілого. Страхові виплати за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

За загальним правилом, викладеним у пункті 5 частини першої статті 991 ЦК України, страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків. Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) передбачає спеціальні правила щодо наслідків невиконання страхувальником обов`язку перед страховиком, зокрема з надання своєчасного повідомлення про настання страхового випадку.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України "Про страхування" (85/96-ВР) , шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.Такі правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) та постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 серпня 2018 року у справі № 209/3145/15-ц (провадження № 61-6914св18), від 26 вересня 2018 року у справі № 757/20129/16-ц (провадження № 61-19081св18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 342/134/16-ц (провадження № 61-13937св18), на які послався заявник в касаційній скарзі.Фактично мотивувальна частина постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) стосується відступлення від правового висновку, аналогічного тому, який викладено в постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, що підтверджується усталеною практикою, сформованою Верховним Судом під час розгляду подібних спорів (постанови Верховного Суду від 29 липня 2020 року у справі № 276/752/16-ц (провадження № 61-14669св19), від 16 вересня 2020 року у справі № 715/1138/18 (провадження № 61-12855св19), від 05 листопада 2020 року у справі № 753/10416/17 (провадження №61-14596св19)).Таким чином, обов`язок з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування покладається на страховика.Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе лише за умови, що згідно із цим договором або Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц, провадження № 14-316цс18).Стягуючи з відповідача, відповідальність якого була застрахована в ПрАТ "СК "Нова", грошові кошти на відшкодування шкоди в повному обсязі, суди попередніх інстанцій взагалі не дослідили обставин і не дали належної правової оцінки доказам щодо наявності договору страхування, оформленого полісом обов`язкового страхування серії АЕ № 2745522, за яким цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на час ДТП була застрахована у ПрАТ "СК "Нова" з лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 100 000 грн, а також не зробили будь-яких висновків щодо відсутності у вказаного страховика обов`язку з виплати потерпілому страхового відшкодування.Наведене має важливе правове значення, оскільки в разі наявності в ПрАТ "СК "Нова" обов`язку з виплати потерпілому страхового відшкодування та недостатності ліміту цивільно-правової відповідальності страховика, який суди не дослідили та не встановили, решту завданої і доведеної шкоди відшкодовує особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність (стаття 1194 ЦК України).Таким чином, суди попередніх інстанцій не встановили достатньо повно фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим дійшли передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у визначеному в рішенні місцевого суду обсязі.Враховуючи наведене, доводи заявника про те, що висновки суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, суперечать правовим висновкам, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) та постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 серпня 2018 року у справі № 209/3145/15-ц (провадження № 61-6914св18), від 26 вересня 2018 року у справі № 757/20129/16-ц (провадження № 61-19081св18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 342/134/16-ц (провадження № 61-13937св18), є обґрунтованими.За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) , у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76- 78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263- 265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.У рішенні Європейського суду з прав людини (далі -ЄСПЛ) у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.Суди попередніх інстанцій не виклали в судових рішеннях в достатній мірі мотиви, на яких вони базуються, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах "Мала проти України"; "Суомінен проти Фінляндії").В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.Враховуючи, що судами не встановленні фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені ними судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до місцевого суду для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного судуПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Конюшка Дениса Борисовича задовольнити частково.Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук